§28. Британське панування в Індії. Народи Африки під владою європейських колонізаторів. Практичне заняття

В історичній долі народів Індії та Африки мало спільного. Ми пам'ятаємо, що півострів Індостан був батьківщиною давньої та своєрідної цивілізації. Натомість африканцям, що жили на південь від Сахари, не вдалося створити сильні держави й досягти високого рівня розвитку. У XIX ст. народи Індії стали на шлях національного звільнення, натомість більшість народів Африки опинилася в колоніальному ярмі. У чому були причини таких відмінностей? Об'єднаємося в групи й спробуємо розібратися в цьому на практичному занятті.

Варто пригадати! 1. Які особливості історичного розвитку індійських держав у Середні віки ви вважаєте найважливішими? 2. Що таке касти? Які релігійні вірування переважали серед населення Індії? 3. Чому вже в Середні віки країни Африки відставали у своєму розвитку від провідних держав Європи та Азії?

1. Британське панування в Індії в першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст. колись могутня Імперія Великих Моголів припинила своє існування. Багато країн і народів Індії потрапили в колоніальну залежність від британської Ост-Індської компанії. На чолі британських володінь, що охоплювали майже половину території півострова Індостан, був генерал-губернатор. Його резиденція розташовувалася в Калькутті. Інші індійські князівства також перебували під британським контролем. Поступово англійці перетворювали залежні князівства на колоніальні володіння. Ознайомимося із фрагментами документа, присвяченого діяльності англійської адміністрації.

УВАГА, ДЖЕРЕЛО!

Із доповіді генерал-губернатора Дж. Е. Дальхузі про його діяльність в Індії (28 лютого 1856 р.)

4. ...Жодна обережна людина, що має хоч найменше уявлення про становище на Сході, ніколи не зважиться пророчити встановлення міцного миру в наших східних володіннях...

12. Протягом останніх восьми років британські території на Сході значно збільшилися. За цей час під владу королеви Англії перейшло чотири князівства, а також ряд інших феодальних володінь.

13. У результаті завоювань було приєднано Пенджабське князівство й князівство Пегу...

14. Князівство Нагпур стало британською територією як виморочне (конфісковане) володіння через відсутність законних спадкоємців...

70. ...Ці роки були свідками проникнення до Індії трьох великих двигунів соціального прогресу...

Я маю на увазі залізниці, єдину систему поштового обслуговування та електричний телеграф... У першу чергу рекомендувалося створити мережу основних магістралей, що пов'язують внутрішні райони з найголовнішими портами...

83. Протягом восьми років були здійснені наполегливі спроби використати мінеральні багатства, які є в цій країні. Зараз уряд має гостру потребу у двох речах, що є досить важливими для інтересів суспільства, — у залізі й вугіллі...

97. За іригаційними роботами за своїм значенням йдуть роботи з поліпшення основних засобів сполучення в країні. Із них у першу чергу мають бути названі роботи з покращення внутрішнього судноплавства.

1. Як генерал-губернатор оцінює суспільно-політичне становище в Індії? 2. Як англійці розширювали свої колоніальні володіння в Індії в середині XIX ст.? 3. Які досягнення техніки й цивілізації в цілому англійці застосовували та впроваджували в британській Індії? 4. Які багатства Індії, на думку генерал-губернатора, становили інтерес для англійців?

Корінні жителі Індії під владою англійців перебували в залежному, неповноправному становищі. Право, суд і система покарань для європейців і місцевих жителів були окремими. У той самий час англійці заохочували поширення християнства й скасували рабство. Вони боролися з «дикими» звичаями місцевого населення: намагалися припинити самоспалення вдів на поховальному багатті чоловіків, забороняли вбивство новонароджених дівчаток, як було заведено в деяких випадках у нижчих індійських кастах.

У XIX ст. рішуче змінився характер економічних відносин між Індією та Великою Британією. Замість грабіжницької торгівлі колоніальними товарами почалося освоєння неосяжного ринку Індії. У величезній країні можна було успішно продавати товари англійської промисловості. Із цією метою англійці вкладали значні кошти в будівництво портів і транспортних засобів. В Індії, як ніде в колоніальному світі, будували багато залізниць (мал. 1) і фабрик із переробки сировини. Опіум, бавовняні тканини й інші товари з Індії знаходили своїх покупців в Азії та Європі. Серед індійців з’явилося багато найманих робітників.

Для управління величезною країною з багатомільйонним населенням колонізатори були змушені спиратися на допомогу вченої еліти, яка сприйняла британський спосіб життя та європейські цінності. У середині століття

Мал. 1. Залізниця в Індії. XIX ст. в Бомбеї, Калькутті, Мадрасі було відкрито університети, що утримувалися коштом Великої Британії.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Чим відрізнялося правове становище корінних індійців та підданих англійської корони? 2. Проаналізуйте, які зміни в житті колоній відбулися в першій половині XIX ст. Які з них можна вважати позитивними? Як змінився економічний розвиток колонії? 3. Чи справедливим, на ваш погляд, є таке судження: «У першій половині XIX ст. інтерес правлячих кіл Англії до Індії значно зріс. Вони прагнули встановити державний контроль над усіма індійськими землями, а також використати країну як плацдарм для захоплення територій сусідніх держав»?

2. Повстання сипаїв.

До середини XIX ст. кількість людей, незадоволених колоніальним гнобленням в Індії, значно збільшилася. Індуси боялися насильницької християнізації. Ліквідація князівств робила «зайвими» людьми численних придворних, слуг і воїнів колишніх правителів-раджів. Вироби місцевих ремісників не витримували конкуренції з англійськими товарами, що заповнили ринки країни. В Індії з’явилося багато жебраків і бурлак. Чимало людей були готові взяти до рук зброю. Що ж стало приводом до повстання?

Величезні території колонії тримали в покорі збройні сили Ост-Індської компанії. Кожна провінція мала свої війська. Найчисленнішою була колоніальна армія в Бенгалії. Серед простих солдатів більшість становили сипаї — найманці, яких набирали з місцевих жителів. В умовах зростаючого безробіття й розорення селян служба в колоніальних військах сприймалася простим народом як прихильність долі.

У травні 1857 р. на озброєння індійської армії надійшли нові гвинтівки, патрони до яких були змащені свинячим салом або яловичим жиром. Мусульмани й індуси сприйняли це як образу, оскільки, відповідно до релігійних уявлень мусульман, свиня є брудною істотою, а корову індуси вважають священною твариною. У гарнізоні міста Мератх, що на північ від Делі, спалахнув солдатський бунт. Сипаї вбили кількох англійських офіцерів.

Багато жителів Індії підтримали цей заколот, що згодом переріс у велике народне повстання. Заколотники захопили Делі й оголосили про відновлення Імперії Великих Моголів. На нетривалий час у Північній і Центральній Індії влада колонізаторів була знищена.

Мал. 2. Придушення повстання сипаїв англійцями. Худ. В. Верещагін. 1884 р.

Повстання сипаїв відрізнялося нечуваною жорстокістю з обох боків. Англійців безжально винищували, не дивлячись на стать і вік. У свою чергу, британські війська після жорстоких тортур влаштовували показові страти учасників повстання.

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Люди з минулого

Розрізнені загони сипаїв очолили люди, що представляли «еліту» країни, якої вже не існувало. Заколотники повернули на престол останнього падишаха Імперії Великих Моголів 82-річного Бахадур Шаха II, що жив на англійську пенсію, давно втратив владу й цікавився тільки поезією. Великим загоном повсталих командував Нана Сахіб, прийомний син останнього правителя войовничого народу маратхів. Сахіб мріяв відновити незалежну державу маратхів. Його друг дитинства Тантія Топі на прізвисько «маратхський тигр» безжально розправлявся з англійськими солдатами й мирними жителями. Кілька загонів підкорялися колишній княгині Лакшмі-Бай, що з дитинства була навчена бойових мистецтв. Кавалерійський загін під її командуванням мужньо боровся з англійцями. Лакшмі-Бай загинула в бою. Нині її вважають національною героїнею Індії.

Ціною неймовірних зусиль англійці придушили повстання, розгромивши розрізнені загони сипаїв поодинці (мал. 2).

Причини поразки повстання сипаїв:

• Відсутність скоординованості дій розрізнених загонів повстанців.

• Слабка військова підготовка керівників повстання, пасивність поведінки.

• Відсутність підтримки всього населення країни (наприклад, сикхи не підтримали сипаїв).

• Перевага британської військової організації.

Повстання сипаїв мало дуже велике значення. Фахівці поділили історію колоніальної Індії XIX ст. на дві приблизно рівні частини: до й після повстання сипаїв.

1 листопада 1858 р. королева Вікторія своїм указом ліквідувала Ост-Індську компанію та Імперію Великих Моголів. В Індії було встановлено пряму владу англійської корони. Місцевим жителям обіцяли рівні права з іншими підданими королеви. У колоніальних володіннях розпочалися реформи.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Назвіть причини та привід повстання сипаїв в Індії. 2. У науково-популярній літературі повстання сипаїв іноді називають «індійським народним повстанням». Як ви вважаєте, чи є підстави для такого трактування подій в Індії в середині XIX ст.? 3. Чи могли лідери повстання об'єднати народи Індії та домогтися перемоги над Великою Британією? 4. Назвіть основні причини поразки повстання сипаїв в Індії. 5. Чи можна стверджувати, що поразка сипаїв привела до зміцнення англійської влади над Індією?

3. Пробудження Індії.

Доходи від колоній дали змогу Англії залишатися «володаркою морів» і «майстернею світу» — найбільш передовою в економічному відношенні державою. Саме тому королева, парламент та уряд Англії доклали чималих зусиль для того, щоб зберегти свою владу над казково багатою Індією та провести необхідні реформи (мал. 3).

У складі колоніальних військ збільшилася частка англійців, особливо в артилерії. При цьому було створено умови для кар’єрного зросту індійських офіцерів. Також збільшилася кількість місцевих жителів, які перебували на державній службі з управління колонією. У результаті реформи судової системи було запроваджено єдиний вид судочинства для англійців і місцевого населення (мал. 4).

Мал. 3. Золота корона з діамантами та смарагдами. Британська Індія була найважливішим постачальником коштовних металів і каменів для європейських ювелірів.

Колоніальні володіння в Індії займали стратегічно вдале положення в Південній Азії та були плацдармом для розширення англійських володінь. Наприклад, у 1885 р. Англія захопила Бірму й перетворила її на колонію. Намагаючись зупинити просування Росії в Середню Азію, англійці після Другої англо-афганської війни 1878—1880 рр. установили контроль над ситуацією в Афганістані. У 1893 р. вони провели дуже вигідну межу між Афганістаном та своїми володіннями в Індії. Так звана «лінія Дюранда» і досі є кордоном між Афганістаном та Пакистаном.

Колоніальне панування в Індії сприяло зростанню економічної могутності й міжнародного впливу Великої Британії.

Середина XIX ст. стала часом піднесення національного руху в усьому світі. Почалося руйнування колоніальних імперій: іспанської, португальської, османської. Національний визвольний рух очолила індійська інтелігенція, що здобула освіту європейського типу. Усвідомлення національних інтересів сприяло об’єднанню прогресивної частини індійського суспільства. У 1885 р. у Бомбеї (нині Мумбай) було скликано Індійський національний конгрес (ІНК). Узяти участь у його роботі міг будь-який корінний житель країни, що знав англійську мову, яка стала мовою міжнаціонального спілкування. Вважалося, що конгрес згодом перетвориться на індійський парламент.

Мал. 4. Будівля Верховного суду в індійському місті Бангалор. XIX ст.

На щорічних з’їздах ІНК приймали документи-петиції з вимогами до колонізаторів. Потім ці петиції відправляли в парламент Великої Британії, де на них, як правило, не звертали уваги. Серед членів ІНК переважали індуси-брахмани, представники вищих каст. Таким чином, вони обстоювали інтереси меншості населення країни. Індійська біднота, а також мусульмани не вважали національний конгрес захисником своїх інтересів.

Радикальні групи членів ІНК проводили масові релігійні свята на честь індуських богів. Ці урочистості мали відверто антиколоніальний характер, але при цьому викликали невдоволення мусульман. У результаті в 1893 р. за повної бездіяльності англійської влади в Бомбеї відбулися масові кровопролитні сутички між індусами й мусульманами. Здавалося б, надійний принцип «розділяй і володарюй» і цього разу виправдав себе. Англійці стримали піднесення масового антиколоніального руху.

Однак на початку XX ст. національно-визвольний рух в Індії спалахнув із новою силою. Украй суперечливі й провокаційні реформи віце-короля Індії лорда Дж. Н. Керзона об’єднали індусів і мусульман. Вони виступили проти поділу провінції Бенгалії на Східну й Західну, що призвело до штучного розколу єдиного народу бенгальців. Східна Бенгалія

перетворювалася на провінцію, у якій переважало мусульманське населення, але землями володіли феодали-індуси. До боротьби проти англійської влади приєдналися жителі міст. По всій країні індійці бойкотували англійські товари. Під час візиту англійського короля Георга V в Індію в 1911 р. поділ Бенгалії було скасовано. Столицю британської Індії було перенесено з Калькутти в Делі. Таким чином, центр політичного життя й боротьби перемістився в «серце» індійської цивілізації.

Незважаючи на значні розбіжності, поступово намітилося зближення цілей індуських і мусульманських організацій у боротьбі за реформи колоніальної системи в Південній Азії. Індуси й мусульмани виступали за надання Індії статусу домініону подібно до американських та африканських володінь англійської корони.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Які групи населення Індії стали на шлях національно-визвольної боротьби? 2. Чи можна вважати Індійський національний конгрес головним виразником інтересів народів Індїї? 3. Як ви вважаєте, чи були національні, соціальні й релігійні розбіжності головним чинником, що стримував національно-визвольний рух? 4. Поясніть, як ви розумієте вислів «пробудження Індїї». Чи дійсно воно пов'язане з новим піднесенням національно-визвольного руху напередодні Першої світової війни?

4. «Батьківщина людства» в першій половині XIX ст.

Про те, що людина як біологічний вид з’явилася саме в Африці, вчені XIX ст. ще не знали. Однак у європейських країнах добре розуміли, що величезний і неосвоєний континент приховує в собі не тільки численні небезпеки, але й величезні багатства. Тому в історії країн і народів, що жили на південь від Сахари, у XIX ст. відбулися докорінні зміни. Народи Чорної Африки зазнали небувалого раніше наполегливого вторгнення європейців та американців в економічне, політичне й духовне життя континенту.

Особливості історичного розвитку народів Африки в XIX ст.:

• Різке збільшення масштабів торгівлі із зовнішнім світом.

• Залучення Африки до світової економічної системи.

• Поступове скорочення й повний занепад работоргівлі.

• Зростання наукових досліджень європейських вчених і місіонерської діяльності християнських церков.

• Територіальні завоювання й майже повна колонізація континенту європейськими державами.

• Збройна боротьба проти колонізаторів, народні повстання.

Мал. 5. Голова правителя (бронза). Бенін, XIX ст. Мистецтво народів Африки мало свої неповторні риси. Уперше Європа познайомилася з виробами бенінських майстрів у 1897 р., коли при розграбуванні палацу місцевого правителя були вивезені не тільки його скарби, але навіть барельєфи із зовнішніх стін.

У першій половині XIX ст. на більшій частині території континенту жили первісні племена, що займалися полюванням, збиральництвом, скотарством і мотичним землеробством. У Тропічній і Південній Африці спостерігалися лише окремі осередки цивілізації. Як правило, це були монархічні держави, де домінуючу роль відігравали правителі (царі), що представляли інтереси найсильніших і найчисленніших племен. У Західній Африці виділялися королівство Дагомея й Бенінське царство (мал. 5). У другій половині XIX ст. великою стабільною державою був халіфат Сокото, що контролював торговельні шляхи через Сахару.

Унікальним явищем у світовій історії стала Республіка Ліберія, проголошена в липні 1847 р. Цю державу в західній частині континенту заснували колишні раби — чорношкірі переселенці зі США. Ліберійці прийняли конституцію, за якою всі права й свободи належали переселенцям, а не місцевим жителям Африки, що становили значну частину населення. Республіка виникла за активної підтримки США, тому її економіка була багато в чому підпорядкована американським інтересам. Ліберія стала посередником між внутрішніми районами Африки та країнами Заходу.

У східній частині Африки значно розширила свої володіння давня християнська держава Ефіопське царство, що тримала в покорі місцеві первісні племена. Ефіопи продавали в країни Європи й Азії золото, каву, мускус та інші прянощі.

Основою економічного добробуту Занзібарського султанату були великі гвоздикові плантації. Після закриття ринку рабів у 1871 р. острів Занзібар виконував роль своєрідних воріт для європейських товарів на шляху до Східної Африки. У 1863—1896 рр. період розквіту пережив Мадагаскар. Правитель місцевої держави Імеріна вже в 1868 р. оголосив християнство державною релігією. Тут було створено добре продуману законодавчу систему й державний апарат.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Охарактеризуйте становище країн і народів Тропічної та Південної Африки в XIX ст. 2. Визначте основні особливості становища Республіки Ліберія та Ефіопського царства порівняно з іншими державами Африки. 3. Чи можна вважати, що XIX століття стало переломним у відносинах народів Африки із зовнішнім світом? 4. Оцініть справедливість судження: «Африканці значно відставали у своєму розвитку від народів Європи, Америки й Азії, але вони міцно тримали долю у своїх руках, і в середині XIX ст. європейські володіння займали лише 5% території Африки».

5. Колоніальне ярмо Африки.

Як правило, колоніальна історія африканських країн починалася з появою там першої білої людини. Європейці неквапливо, але наполегливо вивчали можливі вигоди від використання місцевих багатств і народів.

Історичну долю Африки було вирішено в останній третині XIX ст. Боротьба за континент завершилася його поділом між найбільш сильними й передовими державами Європи.

Мал. 6. Жінка-воїн із Дагомеї. Поштова листівка XIX ст.

Важливою подією в колоніальному минулому Африки стала Берлінська конференція 1884—1885 рр. щодо поділу земель у басейні річки Конго, у роботі якої брали участь 14 європейських держав. У заключному документі конференції проголошувалася «свобода торгівлі в басейні річки Конго, її гирлах та навколишніх країнах». Цивілізовані колонізатори брали на себе зобов’язання з «ефективної окупації» африканських країн. Європейські держави мали встановити в колоніях дієву систему управління, ввести податки, будувати дороги, мости, порти. Важливою частиною цивілізованої діяльності була боротьба з работоргівлею, підтримка місіонерської діяльності, поширення початкової освіти.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

КОЛОНІАЛЬНІ ВОЛОДІННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ на початку XX ст.

Народи Африки не мали сил протистояти добре озброєним європейським арміям. Африканські країни, народи й племена були розрізнені та не могли об’єднатися в боротьбі проти спільного ворога. І все-таки історія знає дивовижні за силою й непохитністю приклади опору африканських народів (мал. 6). У деяких випадках підкорення африканських країн розтяглося на багато років.

Повного краху зазнала спроба Італії перетворити Ефіопію на свою колонію. Італо-ефіопська війна 1894—1896 рр. закінчилася після ганебної поразки італійської армії в битві під Адуа (1896 р.). Ефіопія — єдина країна в Африці, яка не стала колонією західних держав.

Після колоніального поділу континенту в багатьох африканських країнах розгорнулася збройна боротьба проти колонізаторів, яку називають «первісним опором». Особливо запеклими були повстання 1904—1907 рр. у німецьких колоніях. Під час антиколоніальних виступів загинули сотні тисяч африканців. Багато племен були витіснені на спеціальні території — резервації.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть, чому для колонізації Африки знадобилося проведення міжнародної конференції та встановлення координації дій. 2. Чому колонізація величезного Африканського континенту відбулася в найкоротші історичні строки? 3. Які держави могли вважати себе «ображеними» у поділі багатств Африки? 4. Поясніть, чому в Африці не було російських та американських колоній.

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

За допомогою додаткової літератури та інтернет-ресурсів складіть реферат на тему «Боротьба народів Африки проти колонізаторів на початку XX ст.».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно