§ 23. Міжнародні відносини наприкінці XIX — на початку XX ст.

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати міжнародні відносини другої половини XIX — початку XX ст.;

- визначати головні події міжнародних відносин;

- розповідати про регіональні конфлікти і локальні війни кінця XIX — початку XX ст.

Пригадайте:

1. У чому полягає суть віденської системи міжнародних відносин? Коли вона була створена?

2. Коли було завершено об’єднання Німеччини та Італії в національні держави?

1. Співвідношення сил у Європі у 70-ті рр. XIX ст.

Поразка Росії в Кримській війні 1853-1856 рр., об’єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-німецькій (франко-прусській) війні 1870-1871 рр. призвели до зміни співвідношення сил на Європейському континенті та загострення міжнародних відносин. Особливо цим скористалася Росія, яка повернулася до групи великих держав і продовжила зовнішню експансію.

Поява в центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої, агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння всіх сусідніх європейських держав.

У той час зовнішньополітичний курс Німеччини визначав Отто фон Бісмарк, який прагнув утвердити повну гегемонію своєї країни в Європі. Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху і, щоб забезпечити перемогу в наступній війні, необхідно було заручитися підтримкою інших держав для ізоляції Франції. Із цією метою він неодноразово провокував Францію на нову війну (франко-німецькі тривоги), але та не піддалася, бо не була готова.

Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро-Угорщину до зближення з нею, хоча Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р. До такого кроку Австро-Угорщину спонукали обставини. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище двоєдиної монархії, прагнення заручитися підтримкою німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.

Тим часом О. фон Бісмарк прагнув заручитися нейтралітетом Росії, яка в 60-х рр. XIX ст. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р. Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення.

У 1873 р. зусилля О. фон Бісмарка дали позитивні результати. Після укладення воєнної конвенції між Німеччиною та Росією та підписання російсько-австрійської угоди про розмежування сфер впливу на Балканах між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією, склалося угрупування трьох держав, зв’язаних між собою зобов’язаннями про взаємні консультації з міжнародних питань і про взаємодопомогу у випадку війни. Згодом це угруповання отримала назву Союз трьох імператорів і проіснувало до 1887 р. Проте між сторонами угоди були серйозні суперечності. У 1875-1877 рр. Росія не підтримала Німеччину під час франко-німецьких «воєнних тривог», тобто на ділі виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це не залишилося непоміченим у Парижі, що згодом привело до франко-російського зближення.

Герб Британської імперії

Герб Німецької імперії

Герб Російської імперії

Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Англія була головним противником розширення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах.

Так, через рішучу протидію Англії та Німеччини Росія не змогла повною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр.

Також Німеччина обмежила російський експорт хліба і в 1887 р. відмовилася надати Росії кредитів. А все через протекціоністські заходи Росії щодо німецьких товарів. Росія у відповідь звернулася до Франції, яка не відмовила в значних позиках. У результаті подальше існування «Союзу трьох імператорів» було неможливим.

Таким чином, міжнародні відносини 70-х рр. XIX ст. характеризувалися тим, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн.

► Протистояння між якими державами визначало зміст міжнародних відносин у Європі в 70-ті рр. XIX ст.?

2. Утворення блоків

На початку 80-х рр. XIX ст. у міжнародних відносинах відбулися кардинальні зміни. Почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих не проти якогось конкретного, а гіпотетичного (хоча й визначеного) суперника, що прагнули не просто перемоги над якоюсь окремою країною, а світового панування.

Перший крок у цьому напрямку зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. Одночасно О. фон Бісмарк не залишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. було відновлено «Союз трьох імператорів», а 1887 р. укладено російсько-німецький «перестрахувальний договір».

Німецька медаль, присвячена утворенню Троїстого союзу. Зображено Вільгельма II, Умберто І, Франца-Йосифа І

Проте це не виключало Росію з групи головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на п’ять років, який поновлювався через кожні п’ять років і проіснував до 1915 р.

Документи розповідають

Із Союзного договору між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, укладеного у Відні 20 травня 1882 р.

«...Ст. 1. Високі Договірні Сторони обіцяють одна одній мир і дружбу, і вони не вступлять ні в який союз або зобов’язання, спрямовані проти однієї з їхніх держав...

Ст. 2. У разі, якщо Італія без прямого виклику з її боку, зазнала б нападу Франції з будь-якого приводу, обидві Договірні Сторони зобов’язані надати атакованій стороні допомогу та сприяння всіма своїми силами.

Таке ж зобов’язання буде покладене на Італію в разі неспровокованого прямого нападу Франції на Німеччину.

Ст. 3. Якби одна чи дві з Високих Договірних Сторін, без прямого з їхнього боку виклику, зазнали нападу та були б утягнуті у війну проти двох або кількох великих держав, які не беруть участі в цьому договорі, то casus foederis (випадок, який вимагає практичного застосування союзного договору) одночасно трапиться для всіх Високих Договірних Сторін.

Ст. 4. У разі, коли яка-небудь велика держава, що не бере участі в цьому договорі, стала б загрожувати безпеці території однієї з Високих Договірних Сторін, і сторона, якій загрожують, була б цим змушена оголосити їй війну, обидві інші зобов’язуються дотримуватися щодо їх союзниці доброзичливого нейтралітету. Кожна в такому разі залишає за собою можливість вступити у війну в слушну для себе мить для участі в спільній справі зі своєю союзницею.

Ст. 5. Якщо для миру однієї з Високих Договірних Сторін створюється загроза за обставин, передбачених у попередніх статтях, то Високі Договірні Сторони домовляються в потрібну мить щодо воєнних заходів у разі спільного виступу.

Вони тепер зобов’язуються в усіх випадках спільної участі у війні не укладати перемир’я, миру або договору інакше, як зі спільної між собою згоди».

1. Якими були умови союзного договору?

2. Чи справді він мав «охоронну та оборонну природу», як про це сказано в документі?

На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення, у 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було укладено франко-російський консульський пакт.

Д. Блінов. Візит до Кронштадта французької ескадри. 1891 р.

У 1892 р. країни підписали воєнну конвенцію, яку було ратифіковано у 1893 р. Отже, у Європі утворилися два ворожі військово-політичні союзи.

Документи розповідають

Із проекту воєнної конвенції від 5-17 серпня 1892 р.

«Запалені однаковим прагненням збереження миру, Франція та Росія, маючи єдину мету підготуватися до вимог оборонної війни, викликаної нападом військ Троїстого союзу проти однієї з них, домовилися про такі положення:

1. Якщо Франція зазнає нападу з боку Німеччини або Італії, підтриманої Німеччиною, Росія застосує всі війська, які вона може мати, для нападу на Німеччину.

Якщо Росія зазнає нападу Німеччини або Австрії, підтриманої Німеччиною, Франція застосує всі війська, які може мати, для нападу на Німеччину.

2. У разі мобілізації військ Троїстого союзу або однієї з держав, що входять до нього, Франція та Росія негайно, після одержання звістки про це, не чекаючи жодної попередньої згоди, мобілізують негайно й одночасно всі свої сили та кинуть їх якнайближче до своїх кордонів.

3. ... Ці війська будуть повністю і з усією швидкістю введені в справу, так щоб Німеччині довелося битися відразу і на сході, і на заході.

5. Ані Франція, ані Росія не укладуть сепаратного миру».

1. Проти кого спрямовувалася воєнна конвенція?

2. Що вона вам більше нагадує — угоду чи план конкретних дій? Поясніть чому.

Проте залишилася одна велика держава — Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків. Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику «блискучої ізоляції» (непряме втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою Англії було розширення та утримання її колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо-японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904-1905 рр. перемогти її у війні.

Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за поділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту).

Антанта. Англійський плакат

8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція — право Англії на Єгипет. Ця угода дістала назву «Сердечної згоди» — Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905-1907 рр., які послабили Росію, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента.

Крім того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. 31 серпня 1907 р. було укладено англо-російську конвенцію про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані та Тибеті. Так було завершено створення Антанти.

► Коли і як було утворено Троїстий союз? Які держави до нього увійшли?

► Який союз виник на противагу Троїстому союзу?

3. Міжнародні кризи та конфлікти наприкінці XIX — на початку XX ст.

Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці XIX ст. призвів до загострення їхнього суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їхнього поділу. Нестримний колоніальний поділ світу підштовхував людство до військової катастрофи. Про це свідчили міжнародні кризи й локальні війни, що почастішали з кінця XIX століття і поки що відбувалися за межами або на периферії Європи.

■ У 1894-1895 рр. відбулася японсько-китайська війна, у результаті якої Японія захопила низку китайських територій (острів Тайвань і Пескадорські острови).

• У 1898 р. спалахнула американсько-іспанська війна — перша війна за переділ світу. До США, які одержали в цій війні перемогу, відійшли колишні іспанські володіння — острови Пуерто-Рико і Гуам.

Куба була проголошена «незалежною», але фактично потрапила під протекторат США. Американці також захопили Філіппіни.

Битва в Манільській бухті під час американсько-іспанської війни

■ У 1899-1902 рр. відбулася англо-бурська війна, у результаті якої Великобританія захопила багаті на алмази і золото бурські республіки у Південній Африці — республіки Трансвааль і Оранжева.

■ У 1904-1905 рр. відбулася російсько-японська війна, у результаті якої Японія одержала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї.

• У 1905-1906 рр. виникла перша марокканська криза — гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Згідно з англо-французьким договором 1904 р. за Францією закріплювався контроль над більшою частиною Марокко. Це викликало незадоволення з боку Німеччини, яка прагнула зміцнити свій вплив. Німецький уряд наполягав на скликанні міжнародної конференції й погрожував Англії й Франції війною. В січні 1906р. в місті Алхісерасе було скликано конференцію, яка фактично визнала незалежність Марокко, але практично вплив продовжували зберігати Франція та Іспанія.

■ У 1908-1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Але Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський, були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.

■ У 1911 р. виникла друга марокканська криза.

У Марокко вибухнуло повстання проти султана. Німеччина прагнула втрутитись у внутрішнє становище країни, а тому до марокканського берега вийшли крейсер «Берлін» і канонерка «Пантера». Але на бік Франції знову стала Велика Британія, яка погрожуючи Німеччині війною, змусила останню відмовитись від втручання у марокканську проблему.

■ У 1911 р. відбулася італійсько-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці — Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.

■ У 1912-1913 рр. відбулися дві Балканські війни (див. розділ «Виникнення незалежних держав на Балканах»), які не розв’язали проблеми Балкан.

► Назвіть основні міжнародні конфлікти за переділ світу.

Карикатура на Боснійську кризу

Кого зображено на малюнку?

4. Гонка озброєнь

Напруженість, що наростала у відносинах провідних держав, супроводжувалась шаленою гонкою озброєнь. З 1883 р. по 1903 р. тільки в європейських країнах військові витрати зросли майже вдвічі, а чисельність армій збільшилася на 25%.

Найбільш активно йшов процес нарощування військово-морських сил. Так, наприкінці XIX століття німецький військовий флот посідав п’яте місце в Європі і був призначений лише для оборони морського узбережжя. Однак з 1898 р., коли був прийнятий перший морський закон, у Німеччині почалася гонка морських озброєнь, метою якої було подолано першість Англії на морях.

Нарощувала свою військову міць й Англія. У 1905 р. там був закладений лінкор нового типу, названий «Дредноут» (з англ. dreadnought — безстрашний). Від звичайних лінкорів він відрізнявся тим, що фактично був броньовою плавучою платформою для гармат великого калібру (10 артилерійських гармат великого калібру замість колишніх 4). Надалі схожі кораблі стали називатися дредноутами. Уряд вважав, що, створивши ці потужні кораблі, він підсилить морську перевагу Великобританії. Але вже в 1907 р. Німеччина спустила на воду одразу 5 дредноутів.

У 1912 р. рейхстаг прийняв доповнення до закону про флот, відповідно до якого військово-морський флот Німеччини був істотно збільшений за рахунок великих бойових кораблів. Англія відповіла на це рішенням будувати надалі два кораблі у відповідь на один німецький.

Зростала чисельність сухопутних збройних сил.

У 1913 р. Франція прийняла закон про перехід від дворічного на трирічний термін військової служби, що повинно було збільшити чисельність французької армії мирного часу на 50%. Розширювала свій кадровий склад російська армія. Гарячково збільшувала свою сухопутну армію Німеччина.

Відбувалося переозброєння армій. Для створення новітніх систем озброєнь широко використовувалися досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки розвиткові металургії і хімії стало можливим удосконалення вогнепальної зброї. Наприкінці XIX століття з’явився перший станковий кулемет, винайдений X. Максимом, різні скорострільні й далекобійні гармати, бездимний порох тощо.

Виробництво й упровадження нових видів озброєнь викликали значне збільшення військових витрат.

Британский лінкор «Дредноут»

Станковий кулемет «Максим»

За період з 1901 р. по 1913 р. великі держави витратили на військові потреби 90 млрд марок і збільшили склад своїх збройних сил майже на 30%. Лідерство в гонці озброєнь залишалося за Німеччиною. Німецька армія була технічно краще оснащена, ніж французька і російська. Спираючись на свій економічний потенціал, Німеччина встигла краще й швидше за інші країни підготуватися до війни.

► Що таке гонка озброєнь?

Висновки

Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи та світу на два ворожі військово-політичні блоки — Троїстий союз та Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за поділ уже поділеного світу. Перші такі війни розпочалися наприкінці XIX ст.: іспансько-американська (1898 р,), англо-бурська (1899-1902 рр.), російсько-японська (1904-1905 рр.).

Підготовка до війни призвела до шаленої гонки озброєнь. Першість у ній взяла Німеччина, яка краще підготувалася до світового конфлікту.

Закріпимо знання

1. Які події призвели до перерозподілу сил в європейській політиці в останній третині XIX ст.?

2. Якою була мета створення «Союзу трьох імператорів»?

3. Що зумовило появу військово-політичних блоків?

4. Чи закономірним було загострення міжнародних відносин наприкінці XIX — на початку XX ст.?

5. Складіть хронологічну таблицю основних подій міжнародних відносин у другій половині XIX — початку XX ст.

6. Чому Балкани перетворилися на «пороховий погріб» Європи?

7. Проведіть дискусію: «Суперечності між якими державами стали визначальними для міжнародних відносин у другій половині XIX — початку XX ст. і чому»?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно