Войти
Закрыть

Культурний процес наприкінці XVIII — на початку ХХ століття

9 Клас

Індустріальний розвиток країн потребував нових науково-технічних знань. Тому дослідження першої половини XIX ст. були позначені новими досягненнями в розвиткові науки та техніки. Франція дала світові видатних учених - засновника електродинаміки А. Ампера, астронома, математика та фізика П. Лапласа. Багатогранною була творчість британських учених та винахідників. Світового значення набули доробки Р. Фултона - інженера підводного човна «Наутілус»; лікаря, астронома, фізика й металурга Т. Юнга; Г. Деві - засновника електрохімії; Р. Броуна - ботаніка, що підтвердив справедливість кінетичної теорії; Дж. Уатта - видатного винахідника парового двигуна; Дж. Стефенсона, який спроектував паровоз «Ракета». У 1835 р. американець С. Морзе винайшов апарат, який за допомогою імпульсів передавав інформацію на великі відстані. У 1844 р. цей апарат було використано на лінії Вашингтон-Балтимор, згодом він набув значного поширення. У 1840 р. німецький хімік Ю. Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин, що сприяло запровадженню в землеробстві мінеральних добрив. Британець М. Фарадей відкрив зв’язок між електрикою і магнетизмом, що дало змогу створити електричні генератори і стало основою подальшого розвитку електротехніки. Німецький учений Т. Шварн у 1838 р. дійшов висновку про клітинну будову всіх організмів, чим довів єдність будови рослинного та тваринного світів. Відкриття законів неевклідової геометрії російським математиком М. Лобачевським зробило справжній переворот у світосприйнятті, визначило перспективи розвитку математичної науки і через десятиліття стало важливим під час вивчення проблем космосу, квантової теорії. Назвіть чинники, що сприяли розвитку науки і техніки в першій половині XIX cт. Розвиток науки у другій половині XIX - на початку XX ст. визначався революційним характером відкриттів у всіх галузях знань: вивченні неживої природи (будова речовини, будова Всесвіту), явищ живої природи (законів та закономірностей еволюції), людини та суспільства в цілому....
0 Переглянути

Британське володарювання в Індії. Народи Африки під владою європейських держав

9 Клас

XIX ст. - це століття колоніальної експансії промислового капіталу. Наплив фабричних товарів з метрополій став перетворювати колонії та залежні країни Сходу в цінні для європейського капіталу ринки збуту продукції промислового виробництва. Результатом цього процесу стало: послаблення державності в цих країнах; зміни в житті та побуті; занепад традиційних галузей виробництва. Однією з найбільших колоній британського капіталу була Індія. Колонізація Індії відбувалася за допомогою Ост-Індської компанії. Від кінця XVIII ст. британський уряд повів курс на обмеження ролі компанії в управлінні Індією. 1774 р. було призначено першого генерал-губернатора. 1813 р. було офіційно ліквідовано монополію компанії на торгівлю з Індією. 1835 р. було розпочато реформу в галузі освіти: в Індії відкривалися навчальні заклади, які мали підготувати із місцевих жителів чиновників адміністративного апарату. Навчання в цих закладах здійснювалось за британськими навчальними програмами. Унаслідок британського володарювання було порушено селянську общину, торгові зв’язки, розорено ремесло. Втручання колонізаторів у внутрішні справи країни, порушення традиційних систем господарювання, грабіжницька політика викликали наростання руху опору місцевого населення. Повстання сипаїв Одним з найбільших повстань проти британських колонізаторів було повстання сипаїв (1857-1859). Споконвіку Індія ділилася на величезну кількість дрібних князівств, котрі постійно воювали одне з одним. Захопивши Індію, англійці швидко усвідомили перевагу рушниць і гармат над шкіряними щитами і шаблями. Втрачати своїх солдатів Велика Британія не хотіла, і основною воєнною силою англійців стали сипаї - індійські найманці, озброєні за останнім словом техніки (хоча їх вишкіл і не дотягував до британських стандартів), їм регулярно виплачували солідне жалування. Не дивно, що для місцевої бідноти потрапити на службу до англійців стало мрією. Утім, на той час уже майже 20 років Британія вела в Південно-Східній Азії безперервні війни, а тому згодом сипаї з «привілейованого стану» перетворилися на просте «гарматне м’ясо»....
0 Переглянути

Міжнародні відносини наприкінці XIX — на початку XX століття

9 Клас

Розвиток міжнародних відносин наприкінці XIX - на початку XX ст. визначався: зростанням співпраці народів у пошуках форм найефективнішого використання світових ресурсів і подальшою відокремленістю кожного з них з метою якнайповніше задовольнити свої потреби. Народи, що мали оформлену державність, мали переваги не тільки у використанні власних ресурсів, а й у пограбуванні та експлуатації тих народів, які ще не вибороли своєї державності. Прагнучи заволодіти сировинними джерелами, ринками збуту товарів та сферами прибуткового вкладання капіталів, індустріально розвинуті держави часто за допомогою сили встановлювали свій контроль над іншими країнами. Документи та матеріали «Імператори та королі мріють про урочисті вступи до столиць, де їх вітатимуть. Президенти сплять і бачать ту хвилину, коли вони будуть оточені натовпом, який аплодує їм, а вони вітатимуть його своїм трохи піднятим циліндром», - писав німецький письменник Б. Келлерман у творі «Дев’яте листопада». Значний вплив на характер міжнародних відносин мали посилення революційного й національно-визвольного рухів, намагання правлячих кіл подолати внутрішньополітичні кризи у своїх країнах шляхом мілітаризації економіки та підготовки до війни. Конкуренція між європейськими державами супроводжувалася наростанням настроїв національної виключності та вищості над сусідніми народами і країнами. Подібні настрої мали наслідком формування такої атмосфери в суспільстві, що будь-які жертви, покладені на вівтар перемоги Вітчизни, були священними. Надії на піднесення національної могутності, прагнення підвищити життєвий рівень населення, зберегти існуючий устрій штовхали європейські держави до розв’язання воєн....
0 Переглянути

Спроби модернізації Османської імперії та Персії (Ірану)

9 Клас

Революційні події в сусідніх державах Росії та Ірані вплинули на піднесення національно-визвольного руху в Османській імперії. 1906 р. повстали моряки турецького флоту, 1907 р. виступили робітники Ерзерума, посилився національний рух арабів. Створюються нелегальні революційні організації та групи. Серед них вирізнялася організація «Єднання і прогрес», що спиралася переважно на молоде офіцерство. Її метою було змістити режим султана Абдул-Гаміда II, відновити Конституцію 1876 р. і скликати парламент. В Європі членів цієї організації називали молодотурками. «Єднання і прогрес» - політична партія. Заснована 21 травня 1889 р. як «Суспільство османської єдності». Пізніше об’єдналася з паризькою групою молодотурків і була перейменована в «Османське товариство єднання і прогресу». Наприкінці 1907 р. у Парижі вони провели з’їзд представників різних організацій, на якому було прийнято рішення про підготовку збройного повстання проти султана. Воно розпочалося в липні 1908 р. виступом військових частин, розташованих у Македонії, під командуванням майора Ахмеда. Повсталі вирушили до Константинополя, де їх підтримав столичний гарнізон. Це змусило султана скликати парламент і відновити дію Конституції 1876 р. Молодотурки задовольнилися своєю першою перемогою. Їхні подальші дії були повільні й нерішучі. Цим скористався султан, який за підтримки духівництва вчинив 13 квітня 1909 р. заколот. Молодотурки швидко його придушили. Невдовзі влада в Константинополі фактично опинилася в руках молодотурецького комітету. Молодотурки замінили Абдул-Гаміда II, після чого монархія в Османській імперії стала носити формальний характер. Щоб зміцнити свою владу, вони домагалися позик в імперіалістичних держав, роздавали концесії іноземцям, узяли курс на зближення з Німеччиною. Молодотурки не поділяли прагнення поневолених народів Османської імперії створити свої національні держави. Вони керувалися ідеєю пантюркізму, збереження єдиної та неподільної імперії. Молодотурецька революція сприяла розвитку країни....
0 Переглянути

Китай у другій половині ХІХ — на початку XX століття

9 Клас

На початку XIX ст. у Китаї дедалі виразніше почали проявлятися ознаки кризи, що було зумовлено внутрішньою політикою цінської династії. У результаті занепала економіка, продовжувалося обезземелення та зубожіння селян, зросли податки. Ситуація значно ускладнилася через часті неврожаї. Не в кращому становищі були й жителі міст, оскільки приватні мануфактури значною мірою залежали від великих монопольних об’єднань, не витримуючи конкуренції з ними. Армія за своєю організацією та забезпеченням суттєво поступалася збройним силам європейських країн. На початку XIX ст. маньчжури продовжували дотримуватися політики самоізоляції від зовнішнього світу. Через це Китай значно відставав у своєму розвитку від країн Європи та Америки. Утім, це не зупиняло європейські країни. Їхня економіка перебувала на рівні бурхливого розвитку, а тому потребувала нових ринків збуту своїх товарів, дешевої сировини та робочої сили. Найбільш активну позицію у «відкритті» Китаю мала англійська Ост-Індська компанія, яка вбачала в ньому другу Індію. У 1816 та 1834 рр. компанія направляла своїх представників до Китаю для встановлення торговельних відносин. У результаті було досягнуто домовленості про збільшення ввезення до Китаю опіуму з Індії. Обсяги його імпорту за кілька років зросли в 20 разів. Китайська влада неодноразово мала намір заборонити торгівлю опіумом, але англійці ігнорували заборони, адже це приносило їм величезні прибутки....
0 Переглянути

Доба «Мейдзі» в Японії

9 Клас

На середину XIX ст. Японія залишалася «закритою» країною. Сегун, у чиїх руках зосереджувалася вся влада, проводив політику самоізоляції. Це зумовлювало економічну та технічну відсталість Японії. Під тиском європейських країн, які на той час проводили активну колоніальну політику, вона була змушена піти на підписання нерівноправних договорів. У 1854 р. було відкрито порти для США, згодом установлено відносини з Великою Британією, Голландією та Російською імперією. Проникненням дешевих європейських товарів на японський ринок зумовило занепад місцевої мануфактури та виробництва. Загострення фінансової кризи викликало соціальну напругу в країні. Зростало невдоволення правлінням сегуна. Дедалі частіше лунали вимоги вигнати іноземців, у яких селяни та міщани бачили причину свого зубожіння. Наприкінці 1866 - на початку 1867 р. селянські виступи набули особливого розмаху.Деякі міста відмовлялися коритися владі. Упродовж 1867-1868 рр. було ліквідовано сегунат. Події цих років називають «революцією Мейдзі». Країну очолив імператор Муцухіто, час правління якого (1868-1912 рр.) увійшов в історію як доба «Мейдзі» (епоха освіченого правління). Імператор Муцухіто провів низку реформ, що сприяло модернізації країни. Для подолання феодальної роздрібненості та міжусобиць нове керівництво здійснило адміністративну реформу, створивши чітку адміністративно-бюрократичну систему, засновану на засадах централізації. Країну було поділено на префектури. Унаслідок соціальних реформ у 1870-х роках було ліквідовано феодальні наділи, спадкоємні привілеї князів, самураїв, скасовано станові права. Реформування армії здійснювалось за європейським зразком, вводилася загальна військова повинність. Аграрна реформа 1872-1873 рр. надала селянам можливість отримати особисту свободу та земельний наділ за викуп. Унаслідок було створено ринок найманої робочої сили для промисловості. Які реформи забезпечили модернізацію країни? Економічне становище Промислове виробництво Японії характеризувалося нерівномірністю розвитку галузей: швидкими темпами розвивалося текстильне виробництво, тоді як металургія - сповільнено (лише на початку XX ст. розвиток металургії став зростати). У цілому для японської промисловості характерним було зростання кількості дрібних підприємств....
0 Переглянути

Австро-Угорщина в останній третині XIX — на початку XX століття

9 Клас

Австро-Угорська імперія, або Австро-Угорщина, - дуалістична імперія, очолена династією Габсбургів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між Австрією та Угорщиною в 1867 р. Більшість народів південно-східної Європи перебувала у складі Австро-Угорщини, яку називали «клаптиковою імперією», тому що жодна з національностей не становила навіть чверті населення. Австро-Угорщина була дуалістичною монархією. Дуалістична монархія - форма правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний не перед парламентом, а перед монархом. Монарх має право вето на закони, які ухвалює парламент. Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від традиційних до індустріальних суспільств. Є формою компромісу між землевласниками і підприємцями. Вона поєднує в собі елементи монархії та парламентської форми правління. На відміну від парламентської монархії, дуалістична монархія зберігає перевагу за монархом та його оточенням. Австрійський імператор був одночасно й угорським королем. Він видавав законодавчі акти, затверджував склад уряду, а також був головнокомандувачем австро-угорської армії. Кожна з країн мала свої парламенти й уряди, які затверджував австрійський імператор. Спільними були міністерства - закордонних справ, військове, фінансів. У регіонах компактного проживання деяких національних меншин діяли парламенти та органи самоврядування за місцевими конституціями. Визначте основні ознаки поняття «дуалістична монархія». Доберіть факти, які стверджують дуалістичний характер Австро-Угорщини. Уряд Австро-Угорщини проводив політику боротьби з національними рухами, з прагненням народів здобути незалежність. У зв’язку із цим не раз розпускалися місцеві парламенти та органи місцевого самоврядування. 1912 р. було розпущено парламент Хорватії, припинено дію її Конституції; 1913 р. - Чехії....
0 Переглянути

«Великі реформи» в Російській імперії

9 Клас

19 лютого 1855 р. на російський престол вступив імператор Олександр II (1818-1881), який увійшов у історію під ім’ям «Визволителя». Він не був лібералом, але розумів потребу модернізації країни. Його ставлення до Європи визначалося бажанням зберегти позиції Росії як великої держави. Поміркуйте, у чому Олександр II вбачав потребу проведення реформ у Росії. Аграрна реформа Початок правління Олександра II знаменувався низкою заходів щодо лібералізації режиму. 19 лютого 1861 р. видав маніфест «Про всемилостиве дарування кріпосним людям прав стану сільських обивателів», а також «Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності». «Ви переконаєтесь, що все, що можна було зробити для захисту поміщиків, - зроблено», - сказав Олександр II, підписуючи маніфест про звільнення селян. Документи та матеріали «1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди... 3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, передають селянам за встановлені повинності в постійне користування селян присадибну їхню осілість і, крім того, для забезпечення побуту їх та виконання обов’язків їх перед урядом визначену в «Положеннях» кількість польової землі та інших угідь... 23. Селянам надається право: провадити вільну торгівлю; відкривати й утримувати фабрики, різні промислові, торговельні, ремісничі підприємства; записуватись у цехи, займатися ремеслами; вступати у гільдії, торговельні розряди......
0 Переглянути

Економічне піднесення США

9 Клас

Упродовж останніх десятиріч XIX ст. США перетворилися з аграрної на індустріально-аграрну державу. На той час країна посідала першість у світі за обсягами промислового виробництва, технічним оснащенням підприємств та продуктивністю праці. Підприємства СІНА виробляли більше чавуну, сталі, видобували більше кам’яного вугілля, ніж Велика Британія, Німеччина та Франція разом. Головну роль у промисловому виробництві відігравали великі підприємства. На 1914 р. вони становили 2,2 %, але виробляли майже половину обсягу промислової продукції країни. Великі підприємства об’єднувались у трести, монополізуючи виробництво найважливіших товарів. На початку XX ст. найбільший вплив мали два трести: нафтовий - Рокфеллера (90 % виробництва нафтопродуктів) та сталевий — Моргана (66 % виплавки сталі). СІНА відкрили епоху великого масового виробництва, перехід до якого супроводжувався зростанням концентрації виробництва, централізацією капіталів і розвитком на цьому підґрунті монополістичних об’єднань у промисловості, посиленням банків і банківського капіталу. Історія виникнення великих монополістичних об’єднань наповнена проявами гострої конкурентної боротьби не на життя, а на смерть, зокрема за допомогою шантажу, підкупів, викрадень, знищення матеріальних цінностей конкурентів, аж до вбивств. Саме за допомогою таких заходів зміцнився знаменитий нафтовий трест Джона Рокфеллера «Стандарт Ойл», який остаточно сформувався в 1882 р. До цього він поглинув і встановив контроль над 40 нафтовими компаніями, став власником близько 90 % підприємств нафтопереробної промисловості та нафтопроводів США....
0 Переглянути

Особливості розвитку Італії

9 Клас

У процесі національного об’єднання Італії відбувся істотний перерозподіл земельної власності. Однак цей процес не торкнувся селянства, а реалізовувався в інтересах буржуазії без посягання на велике землеволодіння. Південна частина континентальної Італії та острови Сицилія і Сардинія були зоною напівфеодальних латифундій, де переважали докапіталістичні методи ведення господарства. Це поглиблювало економічну, соціальну та культурну відсталість Півдня. Тягар податків тут відчувався сильніше, ніж у інших частинах країни, адже після об’єднання було встановлено додаткові збори. Величезних розмахів набуло лихварство. Гніт латифундиста і лихваря змушував селян залишати рідні краї. Традиційне ремісничо-мануфактурне виробництво не витримувало закордонної конкуренції, а нова промисловість через відсутність капіталу не розвивалася. У пошуках кращої долі селяни масово їхали за океан, де залишалися назавжди. У порівнянні з 1876-1888 рр. упродовж 1901-1909 рр. кількість емігрантів збільшилася майже в 10 разів, досягши близько 300 тис. У більшості населення Півдня було бідним і неписьменним. Оскільки в основі виборчої системи країни був майновий ценз, то в результаті Південь не міг претендувати на повноцінне політичне представництво в парламенті. Якщо у 1860-х роках брати участь у виборах на Півночі міг кожен 12-й житель, то на Півдні - лише кожен 38-й. Через постійну соціальну напруженість на Півдні центральна влада щораз частіше вдавалася до репресивних заходів. Почався наступ на громадянські свободи: законом 1889 р. було обмежено конституційне право зборів, у результаті чого 1890 р. було заборонено першотравневу демонстрацію і вперше застосовано зброю проти страйкарів. Однак це лише загострило соціальну напругу. Протягом 1897-1898 рр. країну охопили масові виступи через подорожчання продуктів харчування. Згодом рух набув не лише соціальних, а й політичних ознак. Так, у травні 1897 р. в Мілані у відповідь на заборону соціалістичних листівок відбулися зіткнення між робітниками й поліцією, які переросли в п’ятиденне повстання з барикадними боями. Проти повсталих робітників використали піхотні й кавалерійські військові частини та артилерію. Почалися масові репресії, було заборонено багато газет, почали діяти військові суди....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 40
Назад

Навігація