§19. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ІТАЛІЇ

1. Суспільно-політичний розвиток Півдня Італії

У процесі національного об’єднання Італії відбувся істотний перерозподіл земельної власності. Однак цей процес не торкнувся селянства, а реалізовувався в інтересах буржуазії без посягання на велике землеволодіння. Південна частина континентальної Італії та острови Сицилія і Сардинія були зоною напівфеодальних латифундій, де переважали докапіталістичні методи ведення господарства. Це поглиблювало економічну, соціальну та культурну відсталість Півдня. Тягар податків тут відчувався сильніше, ніж у інших частинах країни, адже після об’єднання було встановлено додаткові збори.

Величезних розмахів набуло лихварство. Гніт латифундиста і лихваря змушував селян залишати рідні краї. Традиційне ремісничо-мануфактурне виробництво не витримувало закордонної конкуренції, а нова промисловість через відсутність капіталу не розвивалася. У пошуках кращої долі селяни масово їхали за океан, де залишалися назавжди. У порівнянні з 1876-1888 рр. упродовж 1901-1909 рр. кількість емігрантів збільшилася майже в 10 разів, досягши близько 300 тис.

У більшості населення Півдня було бідним і неписьменним. Оскільки в основі виборчої системи країни був майновий ценз, то в результаті Південь не міг претендувати на повноцінне політичне представництво в парламенті. Якщо у 1860-х роках брати участь у виборах на Півночі міг кожен 12-й житель, то на Півдні - лише кожен 38-й.

Через постійну соціальну напруженість на Півдні центральна влада щораз частіше вдавалася до репресивних заходів. Почався наступ на громадянські свободи: законом 1889 р. було обмежено конституційне право зборів, у результаті чого 1890 р. було заборонено першотравневу демонстрацію і вперше застосовано зброю проти страйкарів. Однак це лише загострило соціальну напругу.

Протягом 1897-1898 рр. країну охопили масові виступи через подорожчання продуктів харчування. Згодом рух набув не лише соціальних, а й політичних ознак. Так, у травні 1897 р. в Мілані у відповідь на заборону соціалістичних листівок відбулися зіткнення між робітниками й поліцією, які переросли в п’ятиденне повстання з барикадними боями. Проти повсталих робітників використали піхотні й кавалерійські військові частини та артилерію. Почалися масові репресії, було заборонено багато газет, почали діяти військові суди.

Схарактеризуйте історичну ситуацію, що склалася на Півдні Італії. З’ясуйте, у чому полягали проблеми Півдня.

2. «Ліберальна ера» Дж. Джолітті

Наприкінці XIX - початку XX ст. в італійському суспільстві відчувалася гостра потреба змін. З одного боку, це було зумовлено ослабленням великих землевласників. Вони поступилися своїми позиціями підприємцям, які виступали за впровадження новітніх досягнень у промисловість та технологію виробництва. Крім того, у цей період значно посилився робітничий рух, який з неорганізованих виступів перетворився в політичну силу, на яку не можна було не зважати.

Портрет Джованні Джолітті. Художник Ф. Вагнетті

На початку XX ст. намітилася тенденція лібералізації політичного курсу. Вона виразно окреслилася з приходом до влади на початку 1901 р. уряду Джузеппе Дзанарделлі, провідну роль у якому відіграв міністр внутрішніх справ Джованні Джолітті (1842-1928). Двома роками пізніше Джолітті очолив кабінет міністрів і з перервами залишався при владі аж до початку Першої світової війни. Період його реформаторської діяльності називають ліберальною ерою.

Позитивні зміни в розвитку італійської промисловості було досягнуто за рахунок нових галузей. Однією з них було виробництво електроенергії. Для Італії, яка мала обмежені запаси енергетичних ресурсів, це стало вкрай важливим. Італійські електростанції працювали з використанням рухової сили води і на початку XX ст. вважалися кращими у Європі. Досить стрімко розвивалося виробництво автомобілів, у чому Італія почала успішно конкурувати з іншими країнами. Модернізувалася чорна металургія. В умовах промислового підйому серед акціонерних товариств стали виділятися найбільші, що претендували на монопольне становище: «Фіат» - в автомобілебудуванні, «Едісон - в електроенергетичній галузі, «Піреллі» - у виробництві гуми, «Ільва» - у чорній металургії.

Які нові галузі було запроваджено в італійську промисловість?

У період «ліберальної ери» держава активно заохочувала процес монополізації, надаючи провідним компаніям пільгові умови при видобутку сировини або вигідні урядові замовленя.

Дж. Джолітті узаконив діяльність профспілок і свободу страйків, проголосивши принцип невтручання держави в трудові конфлікти між робітниками і підприємцями. На практиці це означало, що держава не повинна була використовувати свої збройні сили (поліцію, військові частини) проти страйкарів.

Упродовж 1901-1904 рр. за ініціативи Джолітті було проведено низку реформ у соціальній сфері. Зокрема, було встановлено, що діти, які залучалися до роботи на промислових підприємствах, мали досягти 12 років, а не 9, як було раніше, у шахтах - 14 замість 10 років.

Було введено обов’язкову освіту для дітей віком до 12 років, яка передбачала 6-річне навчання (замість 2-4 класів за законом 1877 р.). Було додатково обмежено робочий день жінок, які працюють, жіночу працю в шахтах було заборонено. Було підтверджено обов’язкове страхування робітників на випадок виробничих травм.

Впроваджені урядом реформи значно вплинули на соціально-економічне становище Італії. Однак через нерівномірність розвитку регіонів їх позитивний результат позначився лише на Півночі країни. До того часу Південь ще відставав, там зберігалося засилля латифундистів, всевладдя окремих кланів.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Дж. Джолітті народився 1842 р. Яке це століття, його половина, чверть?

2. Що означає поняття «ліберальна ера Джолітті»?

3. Схарактеризуйте індустріальний розвиток Італії до і після проведення ліберальних реформ.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно