Войти
Закрыть

Суспільні рухи в Росії в 20—40-ві pp. XIX ст.

9 Клас

На початку XIX ст. Російська імперія опинилася в нових історичних умовах. Велика французька революція, поширення в Європі ідей свободи і демократії змушували європейських монархів рахуватися з ростом прогресивних сил, проводити гнучку політику ліберальних обіцянок, поступок і перетворень. Імператор Олександр І (1801-1825) не міг не рахуватися з «духом часу», необхідністю підтримувати престиж. Росії в очах європейської громадськості. Початковий період його царювання відзначений цілою низкою ліберальних реформ. 1803 р. вийшов «Указ про вільних землеробів». Він дозволяв звільняти кріпаків за викуп тільки із землею. Окрім заснованого ще в XVIII ст. Московського університету, були створені в 1804-1805 рр. ще Харківський, Казанський та Петербурзький. Проводилися деякі перетворення в сфері вищого управління. Скасовувалися колегії, створені Петром І, і створювалися міністерства та кабінет міністрів. 1810 р. було створено Державну раду - консультативний орган при імператорі. Членів Ради призначав сам імператор. Однак далі Олександр І не пішов. У другій половині свого царювання він активно боровся з революційними ідеями, а в ліберальних реформах вбачав шлях до революції. Вся внутрішня політика зосередилася в руках генерала О. Аракчеєва. Він уособлював сили консервативно налаштованого дворянства. По всій країні створювалися військові поселення, в яких солдати самі забезпечували себе, працюючи у вільний від військової муштри час на сільськогосподарських роботах. Вони жили в умовах жорсткої військової дисципліни і на працю ходили строєм, брали шлюб тільки з дозволу керівника-офіцера, а дітей у них відбирали, починаючи з дванадцятирічного віку. Надії на перетворення Росії завдяки реформам згори виявилися даремними, що і було одною з причин зародження суспільного руху проти існуючого режиму....
0 Переглянути

Франція

9 Клас

Після остаточного розгрому Наполеона у Франції було відновлено владу королівської династії Бурбонів. Цей процес назвали реставрацією. Разом із Людовіком XVIII до Франції повернулися дворяни-емігранти, які палали бажанням помститися представникам режиму Бонапарта. Вони вимагали повернути їм привілеї і маєтки, втрачені під час революції та наполеонівського правління. Багатьох відомих лідерів наполеонівської епохи, таких, як маршал Ней, віддали до суду і розстріляли. Втім, реставрація Бурбонів не призвела до відновлення дореволюційної абсолютної монархії. Згідно із рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. Людовік XVIII зобов’язувався ввести в дію у Франції Конституцію і не посягати на основи суспільного ладу, почала діяти «Хартія 1814 р.». Частина дворян, які не хотіли пристосовуватися до нових умов життя, об’єднувалася в різні партії. Одна з них - партія ультрароялістів - мріяла відновити дореволюційний лад абсолютної монархії. Переваги цієї партії полягали у тому, що вона складала більшість у парламенті і спромоглася в 1815 р. скасувати «Хартію 1814 р.». Діяльність ультрароялістів могла призвести до нової революції. Їх боявся навіть сам Людовік XVIII. Нижня палата з його легкої руки дістала назву «неперевершеної». 1816 р. народні заворушення, які почалися в передмістях Парижа, змусили короля розпустити «неперевершену» палату. На цьому також наполягали керівники Священного союзу. Нові вибори принесли перемогу партії конституціоналістів-роялістів, які скасували закони своїх попередників і привели їх у відповідність до «Хартії 1814 р.». Франція намагалася зміцнити свій авторитет в очах Священного союзу і придушила революцію в Іспанії. У самій Франції знову посилились позиції ультрароялістів. Особливо їхня діяльність пожвавилася після смерті Людовіка XVIII в 1824 р., коли на престол зійшов брат короля граф д’Артуа під іменем Карла X. Перші законопроекти нового монарха засвідчили незмірні амбіції старих аристократів: виплата компенсації колишнім емігрантам в 1 млрд франків, закон про святотатство, який передбачав заслання на галери за крадіжку церковного майна і смерть за «осквернення причастя». Останній закон нагадував середньовіччя часів інквізиції. У цей період складається ліберальна опозиція режимові, в якій було кілька течій. Опозиція намагалася встановити у Франції досконаліший лад. 1827 р. було розпущено Національну гвардію. Вибори до Національних зборів того ж таки року надали переваги ліберальній...
0 Переглянути

Англія

9 Клас

В Англії ще з середини XVII ст. традиційно існували дві основні політичні партії - віги і торі. Торі були партією консервативного напряму. Вони твердили, що захищають традиційні британські цінності. Торі підтримували здебільшого аристократи - лендлорди (великі землевласники). Партія вігів була більш ліберальною. Віги намагались сприяти економічному розвиткові країни, пропагуючи закони, якими скорочувались податки, мито та інші види платежів у державну скарбницю. Торі провадили політику, спрямовану на підтримання високих цін на хліб. 1815 р. ними були прийняті хлібні закони, згідно з якими встановлювався високий митний збір на зерно, що ввозилось з-за кордону. В результаті ціни на хліб підскочили і виграли від того лишень англійські виробники хліба - лендлорди. Доведені до відчаю голодом і злиднями, робітники вбачали джерело своїх нещасть в тому, що їх витісняють з роботи нові машини і почали їх нищити. Розпочалася друга хвиля луддитського руху. Уряд відреагував на це вкрай жорстоко, прийнявши в 1813 р. Закон про смертну кару за руйнування машин. Головні учасники луддитського руху були страчені. В 1817 р. тимчасово було скасовано Закон про недоторканність особи. Після цього урядові репресії стали ще сильнішими і протести громадянства вщухли. Але коли через рік Закон про недоторканність особи почав діяти знову, з ним відновилися і заворушення. Боротьба з демократичним рухом, попри часткову стабілізацію в економіці, досягла кульмінації 15 серпня 1819 р. під час «Манчестерської бійні», коли влада придушила мирний мітинг у Петерсфільді біля Манчестера. Демонстранти вимагали загального виборчого права і скасування хлібних законів. Влада для розгону мітингу використала війська. Наприкінці 1819 р. уряд ухвалив шість постанов, згідно з якими дозволялося проводити арешти та обшуки з метою вилучення зброї, заборонялися зібрання і мітинги з числом учасників понад 50 чол. Преса підлягала жорсткій цензурі. На думку одного з керівників партії вігів Р. Тірні, «уряд тільки й думає про те, як би застосувати грубу силу. Він не бажає угод, жодного примирення». Цей період в історії Англії дістав назву «реакційного торізму». На зміну йому прийшов «торізм реформаторський». Його пов’язують з іменем члена нового урядового кабінету лорда Дж. Каннінга, політика якого була спрямована на пом’якшення режиму....
0 Переглянути

Падіння Першої імперії у Франції

9 Клас

Після поразки Наполеона І у війні з Росією було укладено союз Пруссії і Росії, спрямований проти Франції. Почала складатися шоста антифранцузька коаліція. Європейські монархи готові були вести переговори про мир. Міністр закордонних справ Австрії Меттерніх настійливо пропонував бути посередником на мирних переговорах. Монархії феодальної Європи готові були піти на компроміс із Наполеоном І. Але Наполеон не погоджувався на поступки. 16-18 жовтня 1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва. У ній брали участь більше півмільйона людей, вона відзначилася жорстокістю, кровопролиттям і в історію увійшла під назвою «битва народів». Під час бою корпус саксонських військ, який бився в рядах французької армії, у повному складі перейшов на бік союзників. Це визначило результат битви. Війська Наполеона почали поспіхом відступати. У 1814 р. війну було перенесено на територію Франції. По всій окупованій французами Європі піднялася хвиля ненависті до окупантів: і панівні класи, і селяни, і міщани - всі верстви відчули необхідність об’єднатись для боротьби із ненависним завойовником. З випадково перехоплених козаками листів Олександр І дізнався про плани Наполеона. Союзники рушили на Париж. Французи мали близько 40 тис. чол. для захисту столиці Франції. Жорстокий бій тривав кілька годин, союзники втратили 9 тис. чол., з них близько 6 тис. - росіяни. Маршал Мармон капітулював. Союзні армії на чолі з імператором Олександром І 31 березня 1814 р. увійшли в Париж....
0 Переглянути

Поразка наполеонівської армії в Росії

9 Клас

Після розгрому 1809 р. Австрії відносини між Францією і Росією швидко погіршувалися. Наполеон, всупереч обіцянкам, що він дав у Тільзіті (1807), не мав наміру враховувати інтереси Росії ні на Сході, ні в Європі. Невдоволення російського дворянства Континентальною блокадою, яка позбавляла Росію можливості продавати Англії свої сільськогосподарські товари й одержувати звідти дешеві вироби, змусило царський уряд у грудні 1810 р. дозволити заходити в російські порти суднам нейтральних країн. Це означало відновлення торгівлі з Англією через посередників. 1811 р. в Росії було запроваджено тариф, згідно з яким французькі товари обкладалися високим митом. Відтак франко-російські відносини загострилися. Починаючи від січня 1811 р., Наполеон почав готуватися до походу на Росію. У ньому він мав намір використати сили залежних від нього країн Європи, а також залучити країни, з якими межувала Росія на півночі й півдні. Наполеон мобілізував величезні людські ресурси у самій Франції і в усіх васальних державах: до літа 1812 р. на кордонах із Росією зосередилася армія, яка налічувала понад 600 тис. чол. Росія мала значно менші сили - у трьох арміях уздовж усього кордону було близько 220 тис. чол. (12)24 червня 1812 р., рано-вранці, через три понтонні мости на р. Німан «Велика армія» Наполеона перейшла кордон і ступила на територію Російської імперії....
0 Переглянути

Війни наполеонівської Франції

9 Клас

Наполеонівські війни - війни Франції, які вона вела в період консульства (1799-1804) та імперії (1804-1815). Війни ці велися в інтересах нової військової та цивільної аристократії Франції і мали загарбницький характер. Ставилося за мету захоплення територій та джерел сировини, розширення ринку збуту для французьких товарів. З наполеонівськими війнами - при всій їхній агресивності - примхливо поєднувалися і елементи прогресивного. Війни розчищали шлях для демократичного розвитку європейських країн (ліквідація багатьох десятків дрібних держав у Німеччині, запровадження в деяких країнах Кодексу Наполеона, конфіскація і розпродаж частини монастирських земель, скасування привілеїв для дворянства тощо). Однак з посиленням агресивності прогресивний елемент зменшувався і вирішального значення набувала боротьба за військово-політичні та торгово-промислові переваги Франції в Європі. Народи Європи сприймали Наполеона як агресора, вели проти нього національно-визвольні війни. 2. Війни з третьою і четвертою коаліціями. Трафальгар і Аустерліц 1805 р. було створено третю антифранцузьку коаліцію у складі Англії, Австрії, Росії та Швеції. Війна з нею не обіцяла бути легкою. Нова коаліція відрізнялася від перших двох. По-перше, вона становила собою могутню військову силу і могла рекрутувати більше півмільйона солдатів. По-друге, вона була сильнішою і політично, бо проголошувала за мету війну не проти Франції та її народу, а тільки проти Наполеона І та його загарбницької політики. 21 жовтня 1805 р. поблизу мису Трафальгар (Іспанія) англійський флот під командуванням адмірала Нельсона зустрів об’єднаний франко-іспанський флот. Англійська ескадра поступалася противникові у кількості, але переважала його своєю підготовкою. Нельсон вступив у бій за чітко розробленим планом. Дві колони англійських кораблів розрізали стрій кораблів противника на дві групи і оточили їх. Нельсон довів, що він великий флотоводець, однак за годину до закінчення бою помер від смертельного поранення....
0 Переглянути

Консульство та імперія

9 Клас

Режим, який встановився у Франції, з часом дістав назву «бонапартизму». Це була особлива форма держави, за якої влада, яка трималась на персональному авторитеті Наполеона Бонапарта, силі армії і міцному державному апараті, потрапила в руки особливої офіцерсько-чиновницької касти. Лавіруючи між різними соціальними силами (підприємці, банкіри, селянство, робітники та ін.) і спираючись на могутній державний апарат, Бонапарт отримав певну самостійність щодо цих сил. Бонапартизм взяв на озброєння народжену революцією ідею єдності нації, але надав їй іншого значення. Це вже була не ідея захисту вітчизни, а пропаганда першості Франції на міжнародній арені. Влада першого консула все більше набувала характеру одноосібної диктатури. Ніщо вже не заважало тому, щоб Бонапарта було проголошено імператором Франції під іменем Наполеона І. 2 грудня 1804 р. в соборі Паризької Богоматері відбувся урочистий акт коронації, під час якого ще раз виявився норов Бонапарта. Коли до нього наблизився папа римський Пій VII, який дуже його боявся, Бонапарт вихопив з його рук корону і сам надів її на себе. Було створено розкішний імператорський двір, відновлено придворні титули, запроваджено звання маршала і т. ін. Облаштування, звичаї, побут нового двору нагадували атмосферу дворів останніх Бурбонів. Намагаючись зміцнити свій режим, Наполеон створив «нове дворянство». У 1808-1814 рр. було подаровано 3600 дворянських титулів. Роздавалися землі як у Франції, так і за її межами. Однак відродження титулів не означало повернення до старої структури суспільства. Станові привілеї не відновлювалися. Законодавство запровадило юридичну рівність усіх перед законом....
0 Переглянути

Термідоріанський режим

9 Клас

Сили, які організували змову і повалили диктатуру Робесп’єра 9 термідора II року Республіки (27 липня 1794 р.), увійшли в історію революції як термідоріанці. Відповідно термідоріанським був названий встановлений режим, лідерами якого стали Баррас та інші. В уряді панували представники підприємницьких кіл, які збагатіли на спекуляціях під час революції - нувориші (скоробагатьки), які об’єдналися з незалежними. У Конвент повернулися й ті з депутатів-жирондистів, які залишилися живими. Паризьку комуну і секції розігнали. Були скасовані повноваження Комітету громадського порятунку,. Комітету загальної безпеки і Революційного трибуналу. Якобінський клуб був розгромлений. Проти якобінців, які були звинувачені в розв’язанні терору, були застосовані найжорстокіші терористичні методи. Зима 1794-1795 рр. лютувала - температура повітря сягала -18 С. Термідоріанці скасували «максимум». Хліб та інше продовольство з’явились у крамницях, але ціни негайно поповзли вгору. Біднякам не лише про хліб, а й про в’язанку дров залишалося хіба що мріяти. Неконтрольоване друкування паперових грошей зрештою підірвало їхній курс. Навесні паризький люд не витримав. 1 квітня 1795 р. стихійно почалося повстання. Конвент оточили близько 10 тис. беззбройних санкюлотів. Проникнувши в Конвент, вони упродовж чотирьох годин виголошували і слухали промови. Надвечір того ж дня Національна гвардія розігнала народ. 1600 осіб колишнього активу секцій було роззброєно. Нове повстання 20 травня 1795 р. мало більш грізний характер. Санкюлоти знову увірвалися в Конвент. Наступного дня голодний бунт не припинився, відтак Конвент ухвалив декрет про забезпечення столиці продовольством, який негайно оголосили. Люди заспокоїлися і почали розходитися. Національна гвардія і регулярні війська остаточно роззброїли робітничі передмістя....
0 Переглянути

Встановлення якобінської диктатури і організація влади

9 Клас

До кінця травня 1793 р. монтаньяри, кордельєри, Комуна об’єдналися проти «Жиронди» й оголосили в Парижі повстання проти влади. Утворюється Революційний комітет Паризького департаменту, в якому визначилися два погляди на ситуацію. Перший - ультрареволюційний - розігнати Конвент у такий спосіб, щоб у ньому залишилися тільки «санкюлоти та їхні чесноти». Другий - поміркований - не застосовуючи силу, очистити Конвент від жирондистів легальним шляхом. 31 травня 1793 р. у Конвенті з’явилася депутація секцій і домоглася розпуску «Комісії 12-ти». 2 червня події набули більш грізного характеру. Конвент оточили тисячі озброєних санкюлотів зі 136 гарматами, очолювані каноніром Анріо. Під загрозою застосування сили депутати без голосування дали згоду на арешт Бріссо та інших депутатів-жирондистів. Керівну роль у Конвенті перебрали на себе монтаньяри-якобінці. 24 червня 1793 р. Конвент прийняв нову Конституцію, проект якої розробили ще жирондисти. Для тієї доби Конституція була справді прогресивною, але реальне введення її в дію спеціальним декретом відкладалося до кращих часів. А поки що державний механізм повинен був працювати на основі надзвичайних декретів, законів, наказів, розпоряджень, вказівок. 14 липня 1793 р. в дім, де проживав один з лідерів монтаньярів Марат, увійшла жінка. Вона заявила, що в неї нагальна справа і почала наполегливо вимагати зустрічі з Маратом. Тяжкохворий лідер якобінців в той час приймав ванну. Жінку пропустили до ватажка санкюлотів. Після короткої розмови відвідувачка вихопила ніж і вбила Марата. Під час короткого слідства стало відомо, що жінку звуть Шарлотта Корде. У відповідь на це вбивство якобінці посилили терор проти своїх ворогів. Шарлотта Корде була страчена на гільйотині....
0 Переглянути

Повалення монархії та встановлення республіки у Франції

9 Клас

З розвитком революційних подій у Парижі виникали і відігравали дедалі більшу роль політичні клуби. Якобінський клуб (члени його збиралися в бібліотеці монастиря Св. Якова) об’єднував різні угруповання Установчих зборів. Високі членські внески надійно охороняли клуби від незаможних. Впливи різних груп на якобінців зростали: одна з них сформувалася довкола Робесп’єра, інша - довкола Бріссо - літератора і також шанувальника Руссо. Офіційно Якобінський клуб називався «Товариством друзів конституції». 1790 р. було засновано «Товариство друзів прав людини і громадянина». Члени його засідали в монастирі кордельєрів, відтак воно дістало назву Клубу кордельєрів. До нього приймали всіх громадян. Найпопулярнішими ораторами тут були Дантон і Марат. Великий вплив на кордельєрів справляли журналіст Ебер і колишній вчитель Шометт. На другому році революції активізувалися також роялісти. Вони намагалися домовитися з монархами Європи про інтервенцію. Роялісти намагались врятувати життя королівської родини і відновити законний, на їхню думку, лад. Почалася підготовка до втечі короля з родиною закордон. 21 червня 1791 р. король і королева під виглядом лакея і покоївки залишили свій палац у Парижі і зникли в невідомому напрямку. Але неподалік від бельгійського кордону, у містечку Варенн утікачів виявили й затримали. У супроводі кількох тисяч громадян вони повернулися до Парижа. Втеча короля спричинила зростання республіканських настроїв. Послідовні прибічники конституційної монархії (Лафайєт, Байї та ін.) вийшли з Якобінського клубу й утворили Клуб фельянів (його засідання відбувалися в монастирі фельянів). Клуб кордельєрів поставив вимогу ліквідувати монархію і встановити республіку. Людовік XVI заявив, що його викрали. Установчі збори цю версію прийняли, і це ще більше загострило ситуацію....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
Назад

Навігація