§ 5. ТЕРМІДОРІАНСЬКИЙ РЕЖИМ

1. Конституція 1795 р. Директорія

Сили, які організували змову і повалили диктатуру Робесп’єра 9 термідора II року Республіки (27 липня 1794 р.), увійшли в історію революції як термідоріанці. Відповідно термідоріанським був названий встановлений режим, лідерами якого стали Баррас та інші. В уряді панували представники підприємницьких кіл, які збагатіли на спекуляціях під час революції - нувориші (скоробагатьки), які об’єдналися з незалежними. У Конвент повернулися й ті з депутатів-жирондистів, які залишилися живими. Паризьку комуну і секції розігнали. Були скасовані повноваження Комітету громадського порятунку,. Комітету загальної безпеки і Революційного трибуналу. Якобінський клуб був розгромлений. Проти якобінців, які були звинувачені в розв’язанні терору, були застосовані найжорстокіші терористичні методи.

Зима 1794-1795 рр. лютувала - температура повітря сягала -18 С. Термідоріанці скасували «максимум». Хліб та інше продовольство з’явились у крамницях, але ціни негайно поповзли вгору. Біднякам не лише про хліб, а й про в’язанку дров залишалося хіба що мріяти. Неконтрольоване друкування паперових грошей зрештою підірвало їхній курс. Навесні паризький люд не витримав. 1 квітня 1795 р. стихійно почалося повстання. Конвент оточили близько 10 тис. беззбройних санкюлотів. Проникнувши в Конвент, вони упродовж чотирьох годин виголошували і слухали промови. Надвечір того ж дня Національна гвардія розігнала народ. 1600 осіб колишнього активу секцій було роззброєно.

Нове повстання 20 травня 1795 р. мало більш грізний характер. Санкюлоти знову увірвалися в Конвент. Наступного дня голодний бунт не припинився, відтак Конвент ухвалив декрет про забезпечення столиці продовольством, який негайно оголосили. Люди заспокоїлися і почали розходитися. Національна гвардія і регулярні війська остаточно роззброїли робітничі передмістя.

Ці повстання - останні масові санкюлотські виступи періоду революції. Санкюлотський рух був розгромлений і припинив впливати на хід подій. Значна частина селянства заспокоїлася, задоволена аграрними реформами 1789-1793 рр.

22 серпня 1795 р. Конвент ухвалив нову Конституцію, сутність якої влучно визначив один із її розробників: «Ми повинні, нарешті, гарантувати власність багатих, громадянська рівність - це все, що може вимагати розумна людина. Абсолютна рівність - це нездійсненна мрія».

Конституція закріплювала всі антифеодальні завоювання революції, зокрема законність продажу «національного майна» (церковних земель). Підтверджувалася заборона для емігрантів повертатися на батьківщину, їхнє майно оголошувалося «надбанням республіки, що не підлягає поверненню».

Конвент схвалив Конституцію і призначив вибори до обох рад. В цих умовах роялісти, які різко активізувалися після 9 термідора, зробили спробу розігнати Конвент.

Повалення робесп’єрівців і розгром санкюлотів надихнули роялістів. До того ж на початку червня 1795 р. помер син Людовіка XVI Шарль Луї. Хлопчика віддали на «перевиховання» чоботарю Симону, і він не витримав життєвих труднощів. Відтак спадкоємцем корони став брат Людовіка XVI граф Прованський під іменем Людовіка XVIII (1755-1824).

Відновили воєнні дії вандейці. До зброї взялися загони так званих шуанів («сов»). На допомогу їм поспішили емігранти, котрим Англія надала кораблі, зброю та обмундирування. На південному узбережжі Бретані висадилися дві дивізії емігрантів. Конвент діяв рішуче. За його наказом генерал Лазар Гош оточив і розгромив десант. 748 дворян, взятих зі зброєю в руках і в англійській формі, Гош наказав розстріляти на місці.

Цей розгром не охолодив роялістів, у жовтні 1795 р. вони вирішили виступити в Парижі. І знову вирішальну послугу республіці надав генерал Бонапарт. Його кар’єру, що почалася стрімко під Тулоном, перепинив термідоріанський переворот. Бонапарта зарахували до «людей Робесп’єра» й заарештували. Але в його паперах не знайшли нічого компрометуючого і випустили на волю. Коли готувався заколот роялістів, Баррас звернувся по допомогу до генералів, зокрема Бонапарта, який поставив єдину умову: не заважати йому.

Бонапарт наказав командиру ескадрону Мюрату, колишньому солдату, відправити гармати до Конвенту. Меткий кавалерист блискуче виконав наказ. Уранці 5 жовтня 1795 р. Бонапарт мав 40 гармат і, коли заколотники пішли в атаку, наказав відкрити вогонь прямою наводкою. Кількома залпами картечі роялістів розігнали.

Заколот було придушено. Бонапарт знову повернув собі популярність й дістав звання дивізійного генерала.

ДИРЕКТОРІЯ (26.X.1795 - 9.XI.1799)

2. Італійський та єгипетський походи Бонапарта

Після придушення роялістського заколоту Бонапарт зустрівся з Жозефіною Богарне. Її чоловік, генерал граф Богарне, був страчений під час якобінського терору. Бонапарт одружився з вдовою і через два дні відбув командувати італійською армією, яка стояла на півдні. Бонапарт швидко дав тут лад, звідси почався його перший тріумфальний похід. Він повів армію небезпечним, але, разом із тим, найкоротшим шляхом. Військо рухалося швидким маршем. Попереду пішки, в сірому похідному мундирі йшов його 27-річний командувач.

Діставшись рівнин Північної Італії, армія Бонапарта здобула протягом квітня-травня 1796 р. ряд перемог над австрійцями та їхнім союзником П’ємонтом. Противникам французів було несила протистояти новій тактиці стрімких переходів і зосереджених ударів на головних напрямках за ефективної підтримки мобільної артилерії. 10 травня французи перемогли австрійців біля Лоді. Тут Бонапарт ризикував власним життям. Найзапекліший бій зав’язався біля мосту. Бонапарт на чолі батальйону кинувся на міст, перейшов його і відкинув противника. У цьому поєдинку Бонапарт завоював солдатські серця, виявивши велику особисту хоробрість.

У серпні - листопаді 1796-го та на початку 1797 р. австрійська армія зазнала ще кількох поразок. Остерігаючись просування французів до Відня, Австрія наважилася піти на укладення перемир’я. У чому полягають причини стрімких перемог армії Бонапарта в Італії над однією із найсильніших європейських армій? Насамперед тут далися взнаки нові стратегія і тактика французької армії, підсилені видатним воєнним талантом Бонапарта. До того ж похід в Італію підтримувався революційними (антифеодальними, антиабсолютистськими, антиавстрійськими) настроями населення італійських міст. Тут було повалено кілька монархічних режимів. Відтак антифеодальна революція вийшла за межі Франції.

Лідер Директорії Баррас та близькі до нього політикани ще за півтора місяця до повернення Бонапарта призначили його командувачем англійської армії, яка готувалася до вторгнення на Британські острови. Але Бонапарт запропонував Директорії план походу в Єгипет і вона радісно погодилася. Похід планувався далекий і небезпечний, а Бонапарта в Парижі вже почали побоюватися.

Формально Єгипет належав Османській імперії. Захоплення його загрожувало планам Англії в Індії. Хоча Бонапарту й дісталася перемога в битві біля пірамід, в цілому похід не вдався. Французька армія опинилась в ізоляції. Незвичний клімат і хвороби тяжко позначилися на війську. Зовсім не було контакту з місцевим населенням, яке не розуміло волелюбних закликів французів. Для Бонапарта склалося критичне становище.

3. Війна проти другої коаліції

Монархічна Європа не припиняла боротьбу. Англійська дипломатія розвинула бурхливу діяльність, внаслідок якої наприкінці 1798 - на початку 1799 р. склалася друга антифранцузька коаліція (Англія, Австрія, Росія, Туреччина, Неаполітанське королівство). У березні 1799 р. австрійська армія знову вторглася у Північну Італію. Але долю цієї кампанії вирішив зі своїми двома корпусами (32 тис. чол.) російський полководець. О. Суворов (1729-1800), призначений за наполяганням англійського уряду головнокомандувачем союзних військ у Північній Італії. Діючи стрімко, О. Суворов розгромив французькі армії поодинці. Очікувалося вторгнення Суворова у Францію. Врятував Директорію австрійський гофкрігсрат (Вища військова рада), наказавши Суворову рушити через Швейцарію до Південної Німеччини. Російський імператор Павло І обурився віроломством Австрії і відкликав війська. Росія вийшла зі складу коаліції.

У Парижі полегшено зітхнули, але авторитет Директорії був остаточно підірваний. Уряд Директорії показав свою повну неспроможність керувати країною. Із новою силою розгоралася громадянська війна у Вандеї. На шляхах країни панували розбійники. Податкова система не працювала, бюджет залежав від армійських контрибуцій. Чиновництво, починаючи від найвищих посадових осіб, було корумповане. Частина підприємців і банкірів потребувала сильної влади, спроможної захистити і примножити економічні та політичні надбання революції. Відтак почали шукати диктатора, який навів би порядок. І тут активну роль відіграв абат Сійєс, якого у травні 1799 р. обрали одним із директорів.

Еманюель-Жозеф Сійєс опублікував напередодні революції брошуру «Що таке третій стан?», з якою до нього прийшов успіх. Однак його нудні виступи в Установчих зборах викликали розчарування - Сійєс не був оратором. І він замовк, але не тому, що образився, а тому, що угледів прихід смутних часів. Він і вирішив, що потрібен державний переворот, в якому він буде «головою», а один із генералів - «шпагою» виступу. У жовтні 1799 р. до Парижа знову прибув Наполеон Бонапарт.

4. Переворот 18 брюмера і встановлення консульства

Дізнавшись із газет, що відбувається на батьківщині, Бонапарт із бойовими генералами залишив Єгипет, кинувши війська напризволяще. Він наважився на вчинок, за який слід було судити, але становище Директорії було таке, що не могло бути й мови про покарання. Для Сійєса Бонапарт став щасливою знахідкою.

Сійєс швидко домовився з Бонапартом про подробиці перевороту. У ці дні Бонапарт, чудовий актор, розіграв перед хитрим абатом роль «шпаги», про яку той мріяв. Брат Наполеона Люсьєн був тоді головою Ради п’ятисот і теж активно готував переворот.

9 листопада 1799 р. рано-вранці Раду старійшин сповістили про загрозу «якобінської» змови. Відтак було ухвалено декрет про перенесення засідань Ради у Сен-Клу (тихе передмістя Парижа) та призначення Бонапарта командувачем військ у Парижі. Якщо у перший день перевороту все відбувалося гладко, то наступного дня ледь не полетіло шкереберть. У радах почали вимагати доказів існування «якобінської» змови. Коли Бонапарт у супроводі військових з’явився в Раді п’ятисот, залунали вигуки: «Геть диктатора!», «Поза законом!», «Поза законом його!» Багато депутатів рушили до Бонапарта. Вони оточили його, хапали за комір, штовхали. Не очікуючи такого прийому, Бонапарт зблід, захитався. Солдати розштовхали депутатів, визволили Бонапарта і вивели його із зали. Люсьєн Бонапарт вибіг на вулицю і звернувся до солдатів із криком, що його брата хочуть вбити. Мюрат віддав наказ: «Викиньте всю цю зграю геть!» Гренадери під барабанний дріб кинулися в залу і за п’ять хвилин очистили її від депутатів. Рада старійшин розійшлася сама. Увечері Люсьєн Бонапарт зібрав більшу частину членів Ради старійшин і не більше 30 членів Ради п’ятисот, які ухвалили низку декретів, що оформили результати державного перевороту. Директорія скасовувалася, а виконавча влада передавалася трьом консулам. Обидві Ради були замінені двома комісіями для розробки нової конституції. Сійєсу Бонапарт дав зрозуміти, що він сам буде і «шпагою», і «головою» і що перечити цьому не варто. Абат, який перемовчав і перехитрив усіх, зрештою перехитрив самого себе.

Переворот 9 листопада 1799 р. ознаменував собою закінчення революції. Ним розпочався період післяреволюційної стабілізації, закріплення і державно-правового оформлення результатів революції.

Висновки

Термідоріанський режим і народжена ним Конституція 1795 р., яка дала, в свою чергу, життя Директорії, закріплювали антифеодальні завоювання революції, але не рахувались достатньою мірою з інтересами інших прошарків суспільства. В країні панували корупція і хаос. Це поставило Директорію в залежність від підтримки з боку армії. Розгромом роялістського заколоту і переможним італійським походом Наполеон Бонапарт уславився не тільки як талановитий полководець. Молодий генерал виявився ще й політиком та дипломатом. Спроба Директорії позбутися Бонапарта («єгипетська експедиція») мала абсолютно протилежний результат. Зазнавши поразки в Північній Італії, Директорія фактично прискорила своє повалення. Переворот 9—10 листопада 1799 р. засвідчив закінчення революції та початок періоду післяреволюційної стабілізації, закріплення та законодавчого оформлення результатів революції у Франції. Наполеон Бонапарт сприймався як державний діяч, спроможний з успіхом забезпечити зміцнення держави. Консульство Бонапарта і оголошення про створення на основі консульства імперії французи сприйняли досить спокійно, бо сподівались на стабільність нової державної влади - імперії.

Документи та матеріали

Із книги Є.В. Тарле «Наполеон»

«... За час цієї блискучої першої італійської війни з її безперервними перемогами... у молодого генерала (Бонапарта) була одна безсонна ніч, яку він усю проходив перед своїм наметом, вперше задаючи собі запитання, яке ніколи раніше не приходило йому в голову: невже йому і надалі доведеться завойовувати країни для Директорії?»

Тарле Е.В. Сочинения. - М., 1979. - T.VII. - С. 53. Яке рішення міг прийняти Бонапарт цієї ночі?

Запам’ятайте дати

1796-1797 рр. - італійський похід Наполеона Бонапарта

1799 р. - державний переворот. Закінчення революції у Франції

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 9 клас Білоножко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)