|
Суперництво між європейськими державами. Характерною ознакою міжнародних відносин XVIII ст. став пошук рівноваги та балансу сил. На зміну визначальному для долі Європи суперництву Бурбонів і Габсбургів приходить діалог «великих держав» - Франції, Англії, Пруссії, Австрії та Росії. Водночас монарх залишався втіленням своєї держави, тому часто династичні конфлікти перетворювалися на загальноєвропейські війни. Відтепер боротьба йшла не лише за європейські території, але й за величезні володіння в Новому Світі. Поряд із Тридцятилітньою війною переламною для долі Європи стала війна за іспанську спадщину (1701—1714). У 1700 р., не залишивши прямих спадкоємців, помер король Іспанії Карл II. Він заповів свій трон онуку короля Франції Людовіка XIV, за умови, що іспанська й французька корони ніколи не з’єднаються в одних руках. Проте Людовік XIV не збирався дотримуватися цього застереження. Тільки-но онука було оголошено в Іспанії королем Філіппом V, він заявив: «Піренеїв більше не існує!». Адже в Іспанії і Франції тепер правила одна династія - Бурбони, власники велетенських володінь в Європі, Азії та Америці. Надмірне посилення Франції спричинило супротив антифранцузької коаліції у складі Австрії, Пруссії, Англії, Нідерландів та інших держав. Загальноєвропейська війна супроводжувалася важкими поразками Франції, яка не мала сильних союзників. Мир, підписаний у Версалі після закінчення війни, не випадково вважали «рятівним». За його умовами іспанський престол зберігався за Філіппом V, але йому довелося відмовитися від прав на французьку корону. Австрія отримала територію сучасної Бельгії та володіння в Італії; Англія - важливу фортецю Гібралтар і декілька заокеанських колоній. Переважанню Франції в Європі було покладено край....
|
