Промова В. Черчілля у Фултоні, «план Маршалла», поділ Німеччини на дві держави, події в Західному Берліні в 1948-1949 рр. — ці й інші прояви «холодної війни» свідчили про затятість кожної з двох супердержав, їхнє небажання поступитися одна одній. Як СРСР, так і США втручалися у внутрішні справи країн, що перебували в орбіті їхнього впливу. Після 1953 р., коли не стало Й. Сталіна й розпочалася «хрущовська відлига», «холодна війна», здавалося, пішла на спад. З 1953 р. обидві держави володіли водневими бомбами й мусили шукати шляхи покращення відносин, щоб не допустити фатального зіткнення. Крім того, з 1954 р. зв'язок між наддержавами та їхніми союзниками почав слабнути. Як у Західній (наприклад, Франція), так і в Східній (наприклад, Румунія, Югославія, Албанія, Угорщина) Європі деякі країни вже не підтримували беззастережно США та СРСР. Ця обставина також підштовхувала наддержави до пошуку компромісів. «Холодна війна» перестала бути справою двох держав або тільки НАТО й Організації Варшавського договору, протистояння щомиті загрожувало перерости в «гарячу» світову війну. Короткочасне «потепління» відносин закінчувалося гострими міжнародними кризами: арабо-ізраїльське протистояння 1956 р., придушення радянськими військами повстання в Угорщині та ін. Підтримку Радянським Союзом антиколоніальних рухів в Азії та Африці США та їхні партнери по НАТО вважали радянською експансією в цих регіонах, спробою взяти під контроль місцеві сировинні ресурси, позбавивши США доступу до них....
|