Агресія Росії проти України (2014). Російсько-українська війна
- 4-02-2022, 11:32
- 564
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Полянський (рівень стандарту)
§ 21. Агресія Росії проти України (2014). Російсько-українська війна1
1 Доцільно вивчати інтегровано з аналогічною темою в курсі історії України.
1. Причини російського вторгнення в Україну
Українська Революція гідності (листопад 2013 р. — лютий 2014 р.) була вороже зустрінута керівництвом Росії. Формально визнаючи факт існування незалежної України, російські керівники вважали її сферою своїх імперських інтересів. Події на Майдані засвідчили, що громадянське суспільство в Україні прагне членства країни в Європейському Союзі та НАТО, тобто звільнення від впливу Росії. Це руйнувало плани російських керівників щодо відновлення імперії.
На той випадок, якщо не вдасться досягнути своїх цілей за допомогою запровадження в Україні проросійського режиму, економічного тиску та поширення ідей про «єдиний розділений народ», заздалегідь готувалася збройна агресія. Гарантами безпеки України — єдиної держави у світі, яка добровільно позбулася ядерної зброї, її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, — були Росія, США та Велика Британія. У Росії сподівалися, що великі держави не стануть на захист України, а обмежаться резолюціями й умовляннями, як це було під час російської агресії проти Грузії у 2008 р.
2. Підготовка Росії до війни проти України
Планомірна підготовка до війни проти нашої держави здійснювалась упродовж усіх років після відновлення Україною державної незалежності.
1991-2009 рр.
- Залежність української економіки від Росії.
- Пропагування в Україні ідей «руського світу» через проросійських політиків та організації, засоби масової інформації, соціальні мережі в Інтернеті та ін.
- Поширення в російському суспільстві думки про можливість і навіть неминучість у майбутньому війни проти України.
- Пропагування в Україні ідей сепаратизму, регіональної «ідентичності»; створення й фінансування відповідних організацій.
- Використання базованого в Криму російського Чорноморського флоту (у 2010 р. термін його перебування був продовжений до 2042 р.) як засобу дестабілізації в потрібний час ситуації на півострові та в Україні загалом.
2010 р. — літо 2013 р.
- Установлення російського контролю над сферою зв'язку й телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектора України.
- Ослаблення Збройних сил України й оборонної промисловості: чисельність війська скорочувалася, військові навчання згорталися, армія не переоснащувалася.
- Суспільству нав'язувалася думка, що Україні армія не потрібна, оскільки, мовляв, немає зовнішніх ворогів.
- Проникнення російської агентури до керівних ланок Міністерства оборони, Генерального штабу, Служби безпеки України.
Літо 2013 р. — лютий 2014 р.
- Збільшення чисельності російських військ на південно-східному кордоні України.
- Активізація російської розвідувальної авіації в прикордонних районах України.
- Посилення радіоелектронної розвідки проти України.
- Створення в Криму незаконних воєнізованих загонів «самооборони», наповнення півострова агентурою російських спецслужб, військовими підрозділами та російськими бойовиками, які, маскуючись під місцеве населення, мали дестабілізувати ситуацію й загрожувати українським військовим частинам.
3. Початок російської агресії. Уторгнення Росії до Криму
Початок і перший етап російської агресії був спрямований на окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Напад Росії на Україну без оголошення війни відбувся 20 лютого 2014 р. у районі Керченської протоки. Росія застосувала різноманітні методи ведення війни: дії російських військовослужбовців і керованих ними колаборантів, російських ЗМІ та дипломатії. Ці методи отримали назву «гібридна війна». Бойові дії проводилися або підрозділами регулярної російської армії, що приховували свою належність, або маскувалися під місцеву «самооборону» чи загони проросійських «сепаратистів».
Водночас заслані на українську територію агенти російських спецслужб і диверсійні групи організовували демонстрації, захоплювали громадські адміністративні будівлі й поліцейські дільниці, імітуючи, що це зроблено місцевими «сепаратистами», незадоволеними новим керівництвом України. Водночас до кордону підходили додаткові підрозділи російської армії, артилерія й танки для утримання в постійному напруженні українських прикордонників і підрозділів Збройних сил України. Усе це супроводжувалося скоординованою дипломатичною, економічною та інформаційною кампанією як в Україні, так і за кордоном.
23 лютого в Севастополі відбувся проросійський мітинг, на якому закликали не перераховувати до загальнодержавної скарбниці податки, а міським головою проголосили громадянина Росії. Також було заявлено, що місто не визнає останніх рішень Верховної Ради України та вважає революційні події на Майдані «державним переворотом». Над міськрадою було піднято російський прапор. Через три дні епіцентр подій перемістився до столиці автономії. У Сімферополі одночасно відбувалися два мітинги: проросійський та мітинг кримських татар та інших патріотичних сил. Меджліс кримськотатарського народу організував мітинг у середмісті, щоб заблокувати будівлю Верховної Ради АРК. Між учасниками двох мітингів спалахнув конфлікт, у результаті якого були поранені й травмовані три десятки людей.
Мітинг на підтримку територіальної цілісності України. м. Сімферополь, 26 лютого 2014 р.
Після появи інформації, що через відсутність кворуму сесія не відбудеться, мітинг захисників України розійшовся. У ніч на 27 лютого будівлю Верховної Ради й уряду Криму захопили приблизно 120 автоматників без розпізнавальних знаків — так звані «зелені чоловічки». Над будівлею підняли російський прапор, а біля входу з'явилися барикади. Того ж дня блокпости на Перекопському перешийку й на півострові Чонгар, які контролювали рух між Кримським півостровом і Херсонською областю, зайняли силовики кримського «Беркуту», які втекли з Києва до Криму й перейшли на сторону Росії. До вечора 28 лютого в захопленій російськими військами будівлі Верховної Ради АРК був розіграний фарс зі створенням місцевого «уряду».
Російські окупанти в українському Криму. 2014 р.
Починаючи з 1 березня після того як Рада Федерації «дозволила» президенту Росії ввести війська на територію України, розпочалося блокування й захоплення українських військових баз на півострові, адміністративних будівель, аеропортів, перевалів, мостів, транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів. Одними з перших окупанти захопили українські об'єкти зв'язку та телекомунікацій. На початку березня 2014 р. на півострові було вимкнуто українське телебачення й зупинено міжміське та приміське автобусне сполучення, паралізовано роботу Керченської поромної переправи.
Угоди, які порушила Росія, здійснивши агресію проти України
Відеосюжет «Агресія проти України. Епізод 1. "Анексія Криму”» (укр.): https://youtu.be/6onZgw0zH-M
У процесі інтервенції в Криму Росія шантажувала світове співтовариство заявами про готовність застосувати ядерну зброю в разі втручання країн Заходу. Пізніше російський президент, який спочатку не визнавав, що загарбання Криму здійснюють російські регулярні війська, зізнався, що особисто керував воєнною операцією, під час якої російські морські піхотинці та частини спеціального призначення заблокували українські військові частини на півострові.
Пригадайте
- Що таке колабораціонізм?
Багато жителів півострова (а згодом і окремих районів Донецької та Луганської областей), як і в роки Другої світової війни, виявилися заручниками ситуації й вимушено залишилися на тимчасово окупованій росіянами території.
Прикладом патріотизму й вірності військовій присязі стали події наприкінці березня 2014 р., коли в Севастопольській академії військо-морських сил ім. П. С. Нахімова окупанти замінювали український прапор на російський. 20 курсантів вийшли зі строю та заспівали Гімн України, після чого віддали честь і залишили плац. На початку квітня разом з військовослужбовцями, які залишилися вірними присязі Україні, більше сотні курсантів передислокувалися з окупованого росіянами Криму до Одеси, де продовжили навчання в морській академії на спеціально створеному факультеті військово-морських сил. Вірність присязі продемонстрували також українські військові моряки й пілоти, які зуміли перебазуватися на материк разом з бойовою технікою.
Свідчення
«Нас вишикували й сказали, що ті хлопці, які хочуть залишитися, складатимуть російську присягу. ...Я навіть не дослухав, що вони пропонували, одразу вийшов, а зі мною багато хлопців. ...У нас одна Батьківщина — Україна, ми про Росію навіть не думали».
Андрій Гладун, учасник події
Пригадайте
- У яких умовах у 1938 р. в окупованій Німеччиною Австрії був проведений «референдум» про аншлюс?
- Які результати «референдуму» оголосили окупанти та як Гітлер їх використав? Порівняйте події в Австрії з розіграним російськими окупантами фарсом з «референдумом» у Криму.
Упродовж березня 2014 р. Кримський півострів був окупований російськими військами, під дулами їхніх автоматів був проведений псевдореферендум про «возз'єднання» з Росією. ООН, СНД, ЄС та ОБСЄ не направляли офіційних спостерігачів на референдум. Кримські татари — корінний народ півострова — бойкотували цей фарс. Уже наступного дня російські окупанти заявили: майже 97 % учасників «референдуму» висловилися за «возз'єднання». Ще через день, 18 березня 2014 р., загарбники підписали з призначеною ними «владою» Криму «договір» про «входження» півострова до складу Росії.
Свідчення
• Охарактеризуйте міжнародно-правові наслідки резолюції ОБСЄ щодо «референдуму» в окупованому Криму.
«Проведений у Криму... референдум є нелегітимним і незаконним актом, результати якого не мають жодної юридичної сили. ...Дії, які включають воєнну агресію й різні форми примусу, спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав на догоду інтересам Російської Федерації, є неспровокованими й заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах».
З резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 1 липня 2014 р. (http://www.unian.ua/politics/934794-obse-pryamo-zvinuvatila-rosiyu-v-okupatsiji-krimu-rezolyutsiya.html)
Незважаючи на чисельну перевагу російських військових, психологічний тиск і блокування військових частин, окремі підрозділи Збройних сил України мужньо тримали оборону й залишили півострів тільки після отримання 24 березня 2014 р. відповідного наказу. Під час окупації Криму від куль агресорів загинув один український військовий та один був поранений. Викраденого окупантами та місцевими колаборантами кримського татарина Решата Аметова було закатовано, декілька кримських татар вважаються зниклими безвісти. За мирний протест проти окупації півострова судами Росії були засуджені громадяни України О. Сенцов, О. Кольченко, А. Чийгоз (звільнений у 2017 р.), М. Дегерменджі, А. Асанов та ін. За різними даними, з півострова виїхало від 25 до 35 тис. громадян України, серед яких чимало кримських татар. Майже 4 тис. жителів Криму відмовилися прийняти російське громадянство.
Свідчення
«У серпні ми зіткнулися з тим, що в кримськотатарській школі години української мови були скорочені. І я задумалася: що мені робити в Криму. ...Дедалі частіше почали стикатися з тим, що таким, як я, бракує повітря — вільного, українського. Виїжджаєш за межі Криму — і таке ж повітря сприймається зовсім інакше, набагато вільнішим».
Альме Емірсале, переселенка з Криму (http://www.radiosvoboda.mobi/a/27640118.html)
Міжнародне співтовариство засудило воєнну інтервенцію Росії на території України. Держави «великої вісімки» призупинили членство Росії в цій організації, а Сполучені Штати Америки, Велика Британія та Франція припинили з країною-агресором військове співробітництво. Генеральний секретар ООН закликав до поваги суверенітету й територіальної цілісності України.
Західні держави призупинили переговори про пом'якшення візового режиму Європейського Союзу з Росією, запровадили персональні санкції щодо російських чиновників і приватних осіб. У середині березня 2014 р. після псевдореферендуму до санкцій приєдналися Японія, Австралія, Канада та навіть Нова Зеландія; США та ЄС розширили свої «чорні списки».
Проте реакція світової громадськості та дипломатичні зусилля не дали бажаного результату. Майже всі країни-члени ООН підтримали в середині березня 2014 р. запропоновану США резолюцію Ради Безпеки ООН щодо виведення російських військ з території Кримського півострова та припинення агресії, однак резолюція була заблокована Росією. Показово, що воєнну інтервенцію Росії проти України підтримали лише диктаторські режими декількох країн.
Свідчення
• Який, на Вашу думку, вплив може справити Кримська декларація США («декларація Помпео») на справу звільнення півострова від окупації Росією?
«Росія, уторгнувшись в Україну й анексувавши Крим у 2014 р., намагалася скасувати основоположний міжнародний принцип, якого дотримуються демократичні держави: жодна країна не може застосувати силу й змінити кордони іншої.
...Сполучені Штати Америки знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля з установлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву. Спільно із союзниками, партнерами та міжнародним співтовариством Сполучені Штати Америки відхиляють спробу Росії анексувати Крим і зобов'язуються підтримувати цю політику до відновлення територіальної цілісності України. Сполучені Штати Америки закликають Росію поважати принципи, про дотримання яких вона давно заявляє, і завершити окупацію Криму. ...Своїми діями Росія продемонструвала поведінку, не гідну великої держави й обрала шлях ізоляції від міжнародної спільноти».
Кримська декларація Державного департаменту США («декларація Помпео») від 25 липня 2018 р. (https://www.state.gov/secretary/remarks/2018/07/284508.htm#.W1jE7C8dcU1.twitter)
4. Другий етап інтервенції: війна на частині території Донецької та Луганської областей
Після окупації Криму подальші дії Росії засвідчили, що не півострів був метою її агресії, а відторгнення від України всіх південно-східних областей. За задумом агресорів це мало, зрештою, призвести до ліквідації України як незалежної держави. У російській пресі й на телебаченні розпочалася масова інформаційна кампанія про «переворот», «київську хунту» і про «порятунок російськомовних співвітчизників від бандерівців». Починаючи з 1 березня 2014 р. під гаслами «приєднання» півдня та сходу України до Росії розпочалася «російська весна»: масово з'являлися завезені з Росії озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків, під керівництвом російських спецслужб проводилися мітинги, на яких лунали заклики до відокремлення від України. Спеціально підготовлені штурмові групи, очолювані російськими офіцерами, спробували захопити адміністративні будівлі в Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській та Дніпропетровській областях. Були захоплені будівлі обласних державних адміністрацій у Донецьку, Луганську й Харкові, управління СБУ в Донецьку та Луганську. Найкривавіша сутичка сталася на початку травня в Одесі, коли загинуло майже півсотні людей.
Під приводом навчань до східного кордону з Україною росіяни почали стягувати війська (переважно десантно-штурмові підрозділи, а також бронетранспортери, артилерійські системи, пускові установки, бойову авіацію), безпілотники та бойові літаки неодноразово порушували український повітряний простір.
Свідчення
«Починаючи з квітня 2014 р. озброєні бойовики, які підтримують самопроголошені "Донецьку народну республіку” і "Луганську народну республіку”, захопили сотні мирних жителів, переслідували ймовірних опонентів, зокрема журналістів, проукраїнських політичних активістів, релігійних діячів і подеколи членів їхніх родин».
З доповіді Міжнародної правозахисної організації «Human Rights Watch» (https://www.hrw.org/world-report/2015/country-chapters/ukraine)
У південних і східних областях України побільшало російських диверсантів, серед населення поширювалась ідея проголошення на цих землях «Новоросії». Було створено терористичні організації «Луганська народна республіка» і «Донецька народна республіка», які мали реалізовувати цей план. На територію Донецької та Луганської областей проникли російські розвідувально-диверсійні групи, бойовики з російського «козацтва» і найманці. У відповідь, 14 квітня 2014 р., керівництво України оголосило про початок антитерористичної операції (АТО). У квітні 2018 р. Антитерористична операція була переформатована в Операцію об'єднаних сил (ООС).
На початку травня за кримським сценарієм були проведені псевдореферендуми про відокремлення деяких районів Донецької та Луганської областей від України. У багатьох населених пунктах відбувалися захоплення адміністративних будівель, збройні напади на частини ЗСУ. Зокрема, під Волновахою росіяни та колаборанти напали на блокпост сил АТО.
Мешканці Маріуполя будують окопи. Серпень 2014 р.
У червні було збито літак Іл-76 над Луганськом, унаслідок чого загинули 49 українських військових. У червні-липні продовжувались артилерійські та реактивні обстріли росіянами українських позицій, відбиття нападів регулярних російських підрозділів, найманців і колаборантів.
Переломним моментом у міжнародній підтримці України стало збиття в середині липня 2014 р. поблизу м. Тореза Донецької області російським зенітно-ракетним комплексом пасажирського літака «Боїнг-777» авіакомпанії «Малайзійські авіалінії» (рейс MH17). Загинули 283 пасажири та 15 членів екіпажу. Світова спільнота рішуче засудила російського президента В. Путіна; Державний департамент США звинуватив Росію в авіакатастрофі, а прокурор Нідерландів розпочав розслідування. Питання про обставини трагедії та її винуватців неодноразово розглядалося в ООН, однак Росія щоразу накладала вето на резолюцію про створення Міжнародного трибуналу з розслідування цього міжнародного злочину.
Однією з найдраматичніших подій війни став Іловайський котел. Упродовж серпня 2014 р. українські війська вели бої південніше від Дебальцевого й вийшли на південні підступи до Донецька в районі Іловайська.
Після двотижневих боїв українські війська 29-30 серпня почали відходити з цього району й наразилися на регулярні російські війська, які розстріляли їх із заздалегідь підготовлених позицій. В Іловайському котлі загинули сотні українських військовослужбовців. За інформацією Управління Верховного комісара ООН з прав людини, багато українських бійців, які потрапили в полон, були замордовані.
Символом стійкості українців стала оборона Донецького аеропорту, яка тривала 242 дні: з 26 травня 2014 р. до 22 січня 2015 р. Українські вояки, яких назвали «кіборгами», успішно відбивали спроби штурму аеропорту.
Оборонці Донецького аеропорту. 2014 р.
Диспетчерська вежа — символ оборони Донецького аеропорту під ворожим обстрілом. 2014 р.
Завершальна фаза бойових дій в аеропорту розпочалася 15 січня 2015 р. Того дня танковими залпами та вогнем ворожої артилерії була вщент зруйнована диспетчерська вежа аеропорту — символ його оборони. У ніч на 22 січня під час короткого перемир'я для вивезення вбитих і поранених ворожі сапери таємно замінували будівлю й підірвали її. Під бетонними уламками загинуло й було тяжко поранено багато українських бійців. Українські військові відійшли до інших будівель і навколишніх населених пунктів, де продовжують утримувати позиції.
Відеосюжет «242 дні героїчної оборони Донецького аеропорту» (укр.): https://youtu.be/D5ZFrWmAks4
Після початку російської агресії виник волонтерський рух. Волонтери забезпечували армію та добровольчі батальйони всім необхідним для оборони країни. Українські волонтери допомогли врятувати життя багатьох військових і цивільних. Завдяки героїзму військовослужбовців, добровольців і цивільних громадян плани Росії щодо загарбання південних і східних областей України були зруйновані.
Відеосюжет телеканалу ORD (Німеччина) про українських волонтерів: https://youtu.be/I-hptre9VBY
Чергове загострення бойових дій на Донбасі спонукало європейських лідерів ініціювати проведення в Мінську — столиці Білорусі — переговорів представників Німеччини, Франції, України та Росії (так звана «нормандська четвірка»1). Для спостереження за дотриманням режиму припинення вогню й відведенням важкої бойової техніки було залучено ОБСЄ. Проте «мінський процес» та інші дипломатичні зусилля не зупинили російської агресії.
1 Назва «нормандська четвірка» походить від назви французької провінції Нормандія, де вперше відбулася зустріч керівників цих чотирьох країн щодо російської агресії на сході України.
Діти війни. 2014 р.
З Росії через неконтрольовані Україною ділянки кордону російським військам постачається зброя, з окупованих районів Донецької та Луганської областей вивозиться цінне устаткування.
Починаючи з 2015 р. активізувалася допомога Україні від міжнародних партнерів: проводяться спільні навчання, створюються трастові фонди, передаються зброя та екіпірування. Міжнародні гуманітарні місії надають допомогу цивільному населенню.
Основні події
Лютий 2014 р. — уторгнення Росії в Україну; початок російсько-української війни.
Березень 2014 р. — окупація Росією Кримського півострова.
17 липня 2014 р. — збиття російським зенітно-ракетним комплексом «Бук» пасажирського лайнера «Боїнг-777» авіакомпанії «Малайзійські авіалінії».
Вересень 2014 р. — масштабне вторгнення регулярних підрозділів російської армії на територію Донецької та Луганської областей.
Запитання та завдання
- 1. Які причини російської агресії проти України? Чи можна було, на Вашу думку, уникнути війни з Росією? Обґрунтуйте Вашу точку зору.
- 2. Які двосторонні й міжнародні договори порушила Російська Федерація, здійснивши агресію проти України?
- 3. Які обставини призвели до того, що Росія тимчасово окупувала Автономну Республіку Крим і м. Севастополь? Чи була, на Вашу думку, у лютому 2014 р. реальна можливість, застосувавши зброю, відбити напад Росії та захистити Кримський півострів?
- 4. Створення озброєних терористичних організацій на сході України — це, на Вашу думку, результат внутрішніх українських процесів чи привнесене до України? Обґрунтуйте Вашу точку зору.
- 5. Як Ви вважаєте, чи отримала Україна від держав, які гарантували їй безпеку, належну та своєчасну підтримку й допомогу після російського вторгнення?
- 6. Назвіть основні події російсько-української війни. Чому саме ці події Ви вважаєте важливими?
Коментарі (0)