Узагальнення до розділу IV

Після Другої світової війни в Азії, Африці, на Близькому Сході та в Латинській Америці відбулися й тривають донині важливі зміни. Зокрема, розпад колоніальних імперій, утворення незалежних держав в Азії та Північній Африці наприкінці 40-х — у 50-х роках ХХ ст., здобуття незалежності країнами Тропічної Африки в 1960-і роки, зростання впливу країн Сходу у світі.

Азія, Африка, Латинська Америка — регіони, які мають особливості розвитку політичної системи в період становлення національних держав, зокрема важливу роль відіграє армія, істотно впливають етнічні та релігійні традиції. Міжетнічні, міжконфесійні й соціальні конфлікти в постколоніальних суспільствах, разом із загостренням демографічних та екологічних проблем, становлять виклики, які належить подолати у XXI ст.

Важливе місце в Азії посідають Китай та Японія. Післявоєнні заходи щодо демілітаризації та демократизації Японії, ухвалення нової конституції, суттєва допомога США у відновленні економіки країни й зусилля народу допомогли здійснити японське «економічне диво». У XXI ст. Японія — один з основних центрів сучасного високотехнологічного й інформаційного розвитку.

Громадянська війна 1946-1949 рр., яка завершилася перемогою комуністів над Гоміньданом, мала наслідком створення Китайської Народної Республіки (КНР) і завершення об'єднання материкового Китаю. Одержавлення економіки за радянським зразком, колективізація села, «великий стрибок», «народні комуни» та «культурна революція» — ці експерименти китайських комуністів суттєво загальмували розвиток країни. Ринкові реформи 70-х років ХХ ст., які проводив Ден Сяопін, політика «відкритих дверей» та формування спеціальних економічних зон у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст. сприяли економічному відродженню Китаю та зростанню його ролі у світі.

Індія, яка виборола незалежність від Великої Британії, має статус ядерної держави, відіграє важливу роль у південноазійському регіоні й у світі.

Драматичні події на Близькому Сході після створення в 1948 р., відповідно до рішення ООН, Держави Ізраїль призвели до збройних конфліктів між нею та арабськими сусідами. З часом напруження послабилося, Ізраїль та арабські країни навчилися знаходити шляхи до порозуміння.

В Ірані після Другої світової війни шах М. Пехлеві здійснив так звану «білу революцію». Однак авторитарна політика, ігнорування владою питань подолання бідності та звинувачення в запровадженні укладу життя західних «іновірців» призвели до ісламської революції 1978-1979 рр. і проголошення Ісламської Республіки Іран. Духовний лідер революції аятола Хомейні встановив у країні жорсткий політичний режим. Його гаслом була боротьба проти США та Заходу, які уособлюють «чужі» ісламу цінності. Після смерті Хомейні в Ірані відбулося певне пом'якшення режиму й налагоджено конструктивніші відносини із Заходом.

Нові світові реалії (інформаційна революція, наростання екологічних і соціальних проблем і т. ін.) не обійшли також Латинську Америку. Утілення в країнах регіону неоліберальної моделі економічного розвитку позначилось як успіхами, так і труднощами. Серед викликів XXI ст.: боргова криза, необхідність знищення перешкод для іноземних капіталовкладень і лібералізації зовнішньої торгівлі, подолання корупції, підвищення матеріального рівня життя людей.

«Особливий шлях», який обрала Куба після приходу до влади в 1959 р. комуністичного уряду на чолі з Ф. Кастро, виявився складним і суперечливим. З одного боку, були очевидні досягнення у встановленні більшої соціальної справедливості, а з іншого — диктаторський режим порушував громадянські права й не забезпечив гідних умов життя для народу. На початку XXI ст. за нового керівництва Куба дедалі більше відкривається світові.

Характерною ознакою сучасного світу є тісна взаємодія народів та урядів країн усіх континентів.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно