Войти
Закрыть

Постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Науково-технічна революція

11 Клас

У другій половині ХХ ст. відбулися зміни в соціально-економічній сфері, що наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років почали набувати принципово нового характеру. Ці зміни означали перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Терміни і поняття Постіндустріальне (інформаційне) суспільство — якісно новий етап суспільного розвитку, наступний за індустріальним суспільством. Провідна роль у ньому належить науці, освіті, знанням, ефективному використанню нових технологій, комп'ютеризації та розвитку інформаційних систем, творчій діяльності людини. Більшість населення постіндустріальних країн працює у сфері послуг. У період НТР та переходу до постіндустріального суспільства відбуваються кардинальні зміни в структурі економіки. Збільшується частка секторів, що надають послуги для особистого споживання, виробляють інтелектуальний продукт, науково-технічну продукцію. Відбуваються зрушення у відносинах власності. Збільшується частка особистої власності громадян, дрібної і середньої приватної власності завдяки зростанню ролі малого і середнього бізнесу. У міжнародній торгівлі першість поступово переходить до високотехнологічних виробів, інтелектуальної власності, туристичних послуг. Відбувається переоцінка цінностей від прагнення економічного зростання до пріоритету сталого розвитку, екологічної безпеки. Спостерігаються істотна зміна ролі різних соціальних верств у суспільстві. Великі власники дедалі більшою мірою зміцнюють зв'язки з верхівкою бюрократичного апарату. Кваліфіковані робітники стають співвласниками підприємств. На провідні позиції серед них виходять програмісти, оператори автоматичних ліній, систем зв'язку. Серед службовців значно зростає роль менеджерів....
0 Переглянути

Узагальнення до розділу 5. Міжнародні відносини

11 Клас

«Крах Радянського Союзу викликав колосальний геополітичний струс. Сполучені Штати опинилися в унікальному становищі — вони стали першою та єдиною світовою державою. Америка займає провідні позиції в чотирьох сферах світової влади, які мають вирішальне значення: у військовій сфері вона має у своєму розпорядженні унікальні глобальні можливості розгортання; у галузі економіки вона залишається основною рушійною силою світового розвитку; у технологічному відношенні вона зберігає абсолютне лідерство в передових галузях науки й техніки; у царині культури, незважаючи на певну її примітивність, Америка має привабливість, особливо серед молоді всього світу, — все це забезпечує Сполученим Штатам політичний вплив, рівного якому не має жодна держава світу. Саме поєднання всіх цих чинників робить Америку єдиною світовою наддержавою в повному розумінні цього слова». 1) Чи Ви погоджуєтесь із цими твердженнями? 2) Чи змінилося щось у геополітичній реальності у світі за 10 років з моменту виходу книжки «Велика шахівниця...» із зазначеною цитатою? 3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ Прочитайте вислови, що стосуються проблем війни та миру і переговорів. Яка думка Вам найбільш близька? Свою відповідь обґрунтуйте. Джон Кеннеді: Ми ніколи не будемо вести переговори зі страху і ніколи не будемо боятися переговорів. Дуайт Ейзенхауер: Ми доб'ємося миру, навіть якщо для цього нам доведеться воювати. Станіслав Єжі Лець: Гарантія миру — закопати сокиру війни разом із супротивником. 4. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 15 лютого 1989 р. завершилася радянська військова інтервенція в Афганістан. Через неї пройшли 160 тис. українців, 12 тис. з них дістали поранення і контузії, 3360 — загинули. Голова Українського інституту національної пам'яті В. В'ятрович заявив з цього приводу: «Пам'ятаємо, але не пишаємося. Це був один із злочинів комуністичного режиму, який забрав життя тисяч українців на чужій землі, за чужі ідеї та інтереси. Кожний, хто достойно пройшов через пекло Афгану, заслуговує на шану. Але згадування про радянську агресію проти іншої країни, особливо в час, коли жертвою агресії стала Україна, — не привід для гордощів чи гучних святкувань»....
0 Переглянути

Проблема міжнародного тероризму. Агресія Російської Федерації проти України

11 Клас

Тероризм (від лат. terror — страх, жах) — злочинні дії окремих осіб, груп чи організацій, спрямовані на залякування держави, організацій і спільнот, окремих людей для досягнення політичних цілей, дестабілізації ситуації в суспільстві. Терор — насильницькі дії, репресії держави проти власних громадян, певних спільнот чи проти інших держав. Терор є легітимним насильством недемократичної держави, спрямованим на нав'язування членам суспільства певних порядків, світогляду, поведінки, моральних цінностей і норм. Подробиці Прикладом терору держави, або «державного тероризму» була політика радянського режиму: «червоний терор» часів громадянської війни в Росії 1918-1920/1922 рр.; Голодомор 1932-1933 рр., який Р. Конквест схарактеризував як «терор голодом»; масові репресії часів «Великого терору» 1937-1938 рр. та репресії в наступні роки; масове виселення населення, зокрема депортація кримських татар та інших народів Криму в 1944 р. та ін. Смерть Й. Сталіна поклала край масовому терору, але репресії радянської держави проти дисидентів та інших «ворогів радянської влади» тривали до падіння радянського режиму в 1991 р. У 1941-1945 рр. нацистський режим організував терор, спрямований на тотальне знищення євреїв (Голокост) та інших «ворогів райху», а також репресії проти населення окупованих територій. Свідчать документи Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. [Тероризм являє собою] «суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей»....
0 Переглянути

Період «розрядки» в міжнародній політиці

11 Клас

Розрядка — історичний період зменшення міжнародної напруженості, ослаблення військового й політичного протистояння та нормалізація відносин між західним блоком держав, НАТО на чолі з США та комуністичним блоком, ОВД на чолі з СРСР. Період розрядки охоплює період з кінця 1960-х до кінця 1970-х років, його кульмінацією стала Міжнародна Гельсінська конференція у 1975 р. Розрядка фактично перервалася у 1979/1980 рр., коли СРСР здійснив агресію проти Афганістану. Основні передумови розрядки були такі: Досягнення військово-стратегічного паритету (рівноваги) між СРСР і США — усвідомлення громадськістю і керівниками провідних держав катастрофічності будь-якого ядерного конфлікту; негативний вплив гонки озброєнь на економіку СРСР та інших країн світу, посилення антивоєнного руху в США та інших державах, великі людські втрати й моральна криза під час війни у В'єтнамі; поглиблення взаємозалежності і взаємозв'язку країн світу, неможливість наодинці розв'язати екологічні, енергетичні та інші глобальні проблеми. Пригадайте політичні кризи, під час яких країни, що мали ядерну зброю, погрожували застосувати її за певних умов. Особливе занепокоєння пересічних громадян і політичних лідерів викликала загроза ядерної війни, на порозі якої людство опинялося під час міжнародних криз і конфліктів у 1950-1960-х роках. 1 червня 1968 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Відтоді ДНЯЗ підписали 190 країн. Унікальність договору полягає в тому, що немає жодної іншої міжнародної угоди, яка ґрунтується на домовленостях між неядерними і ядерними державами; до останніх офіційно належать Велика Британія, Китай, СРСР (після його розпаду — Росія), Франція і США. Сьогодні не є учасниками ДНЯЗ Ізраїль, Індія, Пакистан та КНДР....
0 Переглянути

Динаміка «холодної війни»

11 Клас

Після 1945 р. розвиток подій у світі відбувався під знаком переходу від багатополюсності до двополюсності (чи біполярності). Цими двома полюсами на міжнародній арені були західний світ (його очолили США) і країни «соціалістичного табору» на чолі із СРСР. Формування двох полюсів на міжнародній арені відбувалося у формі жорсткої конфронтації між ними, що дістала назву «холодна війна». До основних передумов виникнення «холодної війни» можна віднести: Перетворення СРСР і США в «наддержави» і виникнення між ними гострих розбіжностей із питань післявоєнного устрою світу. Різке загострення боротьби між СРСР і Заходом за сфери впливу в країнах «третього світу». Утвердження радянської моделі тоталітарного суспільства у Східній Європі та протидію США поширенню комунізму у світі. Методи «холодної війни» включали в себе пропагандистську війну, активну участь США і СРСР, НАТО і країн Варшавського договору в регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічне і технічне шпигунство, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, активізацію діяльності розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння військово-політичних блоків на міжнародній арені тощо. 1.2. Періодизація «холодної війни» Перший період (1945—1975 рр.). З 1945 р. розгорталася «холодна війна». Лише у 1975 р. вперше в історії відбулася Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, під час якої здійснено спробу побудувати нову систему міжнародних відносин на принципахмирного співіснування між державами....
0 Переглянути

Узагальнення до розділу 4. Держави Азії, Африки та Латинської Америки: вибір шляхів розвитку

11 Клас

У 1944 р. уряд США розпочав масштабне дослідження японської культури та суспільства. Мета проекту максимально прагматична — знати все про психологію та світогляд свого ворога. Результати урядового дослідження були опубліковані у 1946 р. у вигляді книжки «Хризантема і меч: моделі японської культури». Її авторка Рут Бенедикт — професорка Колумбійського університету, зокрема зазначала: «Справжня сила Японії, яку вона могла б використати для перетворення себе у мирну країну, міститься у її здатності сказати про свою поведінку: «Це було неправильно», — і потім спрямувати свою енергію в інше русло». 1) Як ви думаєте, наскільки складно було японському суспільству, яке протягом багатьох століть толерувало ідеї власної вищості, культу імператора й імперії, сприйняти факт зовнішньої окупації, обмеження суверенітету, втрати власних збройних сил? 2) Напишіть есей на тему: «Імперія війни чи імперія технологій: що важливіше у ХХІ ст.?». 3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ Мао Цзедун, як і багато китайців того часу, не чистив зуби. Щоб освіжити рота, він полоскав його чаєм і жував чайне листя. На запитання європейців Мао незмінно відповідав: «Навіщо чистити зуби? Ви коли-небудь бачили тигра, який чистить свої ікла?» Як Ви вважаєте, кому були адресовані слова Мао, — європейцям чи китайцям? 4. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ Зульфікар Алі Бхутто, міністр іноземних справ Пакистану в 1963— 1966 рр., а пізніше президент (1971 р.) і прем'єр-міністр Пакистану (1973—1977 рр.), заявляв: «Якщо Індія створить свою атомну бомбу, значить, і нам доведеться робити свою, навіть якщо заради цього доведеться сидіти на хлібі та воді або й зовсім помирати з голоду. Бомба є у християн, у юдеїв, а тепер ще й у індуїстів. Чому б і мусульманам не обзавестися своєю?»...
0 Переглянути

Африка у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

Деколонізація — позбавлення колоніальної залежності; історичний процес надання незалежності та повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, колоніям, що відбувалося, передусім, в Азії та Африці, за допомогою як мирних, так і військових засобів. Пригадайте визначення понять: «колонія», «метрополія», «національно-визвольний рух», «суверенітет». Процес деколонізації мав кілька етапів. 1. Середина 1940-х — середина 1950-х років. У цей період деколонізація відбувалася на Близькому Сході, у Південній Азії, Індокитаї. У 1956 р. цей процес захопив країни Магрибу (незалежність від Франції отримали Туніс і Марокко), Судан (від Великої Британії). 2. Кінець 1950-х — 1960-ті роки. Цей період відзначається найбурхливішим характером деколонізації. 1960-й — «Рік Африки», коли незалежність отримали відразу 17 африканських країн. 3. 1970-ті роки. Припинила своє існування остання найдавніша колоніальна імперія — португальська. 4. 1980—1990-ті роки. Незалежність здобули останні уламки колоніальних імперій у Африці й Азії. 2. ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ АФРИКИ 2.1. Здобуття незалежності країнами Магрибу. Алжир У 1954 р. в Алжирі розпочалося повстання проти колонізаторів. Французькі колонізатори відповідали терором, арештами і стратами. Однак Франція була не спроможна протистояти ескалації війни. У результаті переговорів вдалося укласти угоду, що передбачала проведення референдумів у Франції та в Алжирі, у ході яких більшість висловилася за незалежність колонії. У 1962 р. було проголошено Алжирську Народну Демократичну Республіку (АНДР). У 1956 р. у Парижі відбулися франко-марокканські переговори, що підтвердили визнання незалежності Марокко під владою султана Мухаммеда V. Іноземні війська залишили країну....
0 Переглянути

Латинська Америка у другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.

11 Клас

У ході Другої світової війни великі постачання продовольчо-сировинної продукції до Європи забезпечили латиноамериканським країнам накопичення валютних запасів. У цих умовах почала здійснюватися ідея імпортозамінної індустріалізації, тобто створення машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення власних потреб економічного розвитку. Найвищі темпи розвитку були в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі, Венесуелі, Колумбії. На початку 1950-х років США домінували за розмірами капіталу, вкладеного в економіку країн Латинської Америки. 1.2. Політичний розвиток країн регіону У 1944—1945 рр. у країнах регіону намітилася тенденція до демократизації. У цей період перестали існувати диктаторські режими в Еквадорі, Гватемалі, Сальвадорі. У Бразилії й Аргентині влада амністувала політичних в'язнів і відновила громадянські свободи. Уряди Болівії, Венесуели, Гватемали, Аргентини здійснювали економічні заходи, взялися за розв'язання соціальних проблем. У 1948 р. на черговій Міжамериканській конференції в Колумбії була створена Організація американських держав (ОАД), що діяла під впливом США. Цілями ОАД декларувалися військове і політичне співробітництво її учасників. Для запобігання «комуністичній загрозі» передбачалися заходи, включаючи колективну інтервенцію в країну, що опиниться під впливом міжнародного комунізму. Наприкінці 1940-х — у першій половині 1950-х років суспільно-політична обстановка у країнах Латинської Америки ускладнилася. Переслідували діячів профспілок і лівого демократичного руху, прокотилася нова хвиля державних переворотів. Військові перевороти відбулися в Аргентині, Бразилії, Гватемалі, Гондурасі, Панамі, Парагваї....
0 Переглянути

Ісламська революція в Ірані. «Арабська весна». Терористична діяльність

11 Клас

Унаслідок реформ сотні тисяч іранців переселилися у міста. Піднесення промислового виробництва не встигало за зростанням міського населення, що зумовило масове безробіття і невдоволення, яке посилювалось відвертою розкішшю шахського палацу і збагаченням міністрів за рахунок прибутків від експорту нафти. Така політика шаха викликала масові невдоволення населення, виразником якого було мусульманське духовенство. Лідером релігійної опозиції став аятола Хомейні. Терміни і поняття Аятола (з перс. — Знак Аллаха) — вищий духовний титул шиїтських богословів, які мають право виносити рішення з питань ісламського права. Авторитет аятоли є незаперечним серед шиїтів, а його фетви (приписи) обов'язкові для виконання у всіх шиїтських громадах і обговоренню не підлягають. Хомейні ділив суспільство на три групи: знедолені, благочестиві, слуги сатани. Слугами сатани вважались шах, його оточення, інтелігенція, імперіалісти, комуністи. Кінцевою метою боротьби Хомейні проголошував створення Всесвітньої ісламської держави. Хомейні негативно ставився як до західної цивілізації, так і до ідей соціалізму: «Не Захід, не Схід, а іслам». Через репресії шахського режиму лідер релігійної опозиції змушений був перебувати в еміграції. 1.2. Ісламська революція в Ірані Криза шахського режиму наростала. Остаточно авторитет шаха був підірваний розстрілом солдатами мітингу в мечеті восени 1978 р. У відповідь опозиція оголосила в країні траур. Демонстрації в містах супроводжувались зіткненнями з військовими й поліцією....
0 Переглянути

Утворення Ізраїлю. Близькосхідна проблема та шляхи її врегулювання

11 Клас

Питання про створення єврейської держави обговорювалось на тлі боротьби, що розгорнулася між британською колоніальною адміністрацією в Палестині, арабським і єврейським національними рухами. Терміни і поняття Палестина (назва походить від слова «філістімляни», місця їхнього розселення; після Юдейської війни, у 73 р. н. е. римський імператор Тит наказав усю територію між Середземним морем і річкою Йордан називати Палестиною) — історична область на Близькому Сході. З початку ХХ ст. від слова «Палестина» було утворено назву «палестинці», так англійці називали усіх жителів регіону — євреїв та арабів. Після Шестиденної війни 1967 р. палестинцями почали називати арабів, що жили на захоплених Ізраїлем територіях. У 1946 р. це питання було винесене на обговорення ООН. Ідею створити Державу Ізраїль ситуативно підтримав СРСР. Йосип Сталін розраховував на соціалістичні перетворення в новоствореній єврейській державі, а також прагнув послабити позиції Великої Британії. У керівництві США не було єдності в питанні створення єврейської держави. Майже весь істеблішмент США противився цьому. Проте президент Гаррі Трумен надавав підтримку сіоністам ще тоді, коли був сенатором. Був у нього й практичний інтерес: єврейських виборців тоді в Штатах було більше, ніж мусульманських. Зрештою, Трумен віддав вказівку голосувати в ООН за розділ Палестини. 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію № 181, згідно з якою було ліквідовано британський мандат на управління Палестиною, та схвалила рішення про утворення на її території двох держав — єврейської (57 % території) й арабської (43 %). Місто Єрусалим, що стало самостійною адміністративною одиницею під контролем ООН, було відкрите для обох народів....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 301 302 303 304 305 306 307 308 309 ... 317
Назад

Навігація