Візантійську імперію історики називають «золотим містком» між стародавньою історією та новим часом. У «темні століття» раннього Середньовіччя візантійці зберегли досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали сусіднім народам. На місці давньої грецької колонії Візантія римський імператор Константин І Великий 330 р. заснував нову столицю Римської імперії місто Константинополь. За назвою «Візантія» історики згодом і дали назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу — ромейською. Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий поділив імперію між своїми синами. Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори змогли врятувати свої володіння й спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. У той час, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла й розквітала. Населення Візантії складали греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200—300 тис. жителів. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — із Чорного моря до Середземного та суходільний — із Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи....
|