Войти
Закрыть

Практичне заняття 3. Наслідки хрестових походів

7 Клас

«У тому ж [1118) році декілька шляхетних мужів з рицарського стану, віддані Богу, набожні й богобійні, віддаючи себе на службу Христу, дали владиці патріархові... обітницю завжди жити в цнотливості, послуху й не мати власності... Позаяк у них не було ані церкви, ані відповідного приміщення, то король падав їм тимчасове житло в тій частині свого палацу, яка на півдні прилягає до храму Господнього... Головним заняттям, яке покладалося на них патріархом та іншими єпископами за відпущення гріхів, полягало в тому, аби вони, у міру своїх сил, оберігали шляхи й дороги, передусім задля безпеки паломників, від підступних розбійників і нападників. Перші десять років після заснування ордену вони ходили в світському одязі, використовуючи те вбрання, яке їм жертвував заради спасіння душі народ. Нарешті на дев’ятому році, на соборі, що проходив у Труа у Франції, за дорученням Папи Гонорія та пана Стефана, Єрусалимського патріарха, для них було встановлено правила й затверджено одяг, причому білого кольору. Упродовж цих перших дев’яти років їх [рицарів) було не більше дев’яти. Однак згодом, під час правління Папи Євгенія, вони стали пришивати на свої плащі хрести з червоної тканини... їх орден збільшився настільки, що нині їх конвент нараховує майже триста рицарів, одягнених у білі плащі, не враховуючи простих братів, число яких майже безмірне» (Вільгельм Трірський. Історія священної війни, XII ст.)....
0 Переглянути

Хрестові походи

7 Клас

Хрестові походи — масовий військово-колонізаційний рух на Схід, у якому взяли участь західноєвропейські правителі, феодальні сеньйори, рицарство, частина городян і селянства. Своєю метою хрестоносці проголошували звільнення християнських святинь, передусім Гробу Господнього в Єрусалимі, з-під влади «невірних» — мусульман. Наприкінці XI ст. політична ситуація на Сході була дуже важкою. Араби здійснили великі завоювання в Азії, Африці, на Піренейському півострові. Серйозну небезпеку становили турки-сельджуки, які сповідували іслам. На той час вони захопили майже всю Малу Азію, Сирію, Палестину, а також заволоділи Єрусалимом. Християнські паломники втратили можливість вільно відвідувати Гріб Господній, що знаходився саме в Єрусалимі. У цій ситуації візантійський імператор Олексій І Комнін звернувся до Папи Римського з проханням надати допомогу в боротьбі проти нових ворогів християн. У листопаді 1095 р. Папа Римський Урбан II (1088-1099) скликав у французькому місті Клермоні церковний собор. Після його закінчення він виступив із промовою, у якій закликав християн узятися за зброю відвоювати Гріб Господній у «невірних». Усім учасникам походу було обіцяно відпущення гріхів, а душам тих, котрі загинуть, — рай. Відозва Папи Римського знайшла щирий відгук серед присутніх. Із вигуками: «Цього хоче Бог!» вони стали дерти тканину й нашивати на свій одяг хрести. Звідси й пішла назва хрестоносці. Усього відбулося вісім хрестових походів. Вони охоплювали період з 1096 по 1270 р....
0 Переглянути

Походи вікінгів та їхні завоювання

7 Клас

Скандинавський півострів — завдовжки майже 2000 км — найбільший у Європі. Здавна його заселяли північні германські племена, яких у Західній Європі називали норманами, тобто «людьми Півночі». Серед них виокремилися данці, шведи та норвеги, які згодом утворили свої держави. Головні заняття населення Скандинавського півострова — мореплавство, рибальство, скотарство й мисливство. Це було зумовлено переважанням тут лісів і гір. Земля була малопридатною для землеробства, тому в житті скандинавів велике значення мало море. Мореплавство відоме жителям Скандинавського півострова з давніх-давен. Вони добре вивчили морські шляхи та вправно пересувалися фіордами — довгими й вузькими затоками з високими, стрімкими, скелястими берегами. Нормани були чудовими майстрами-корабелами, а їхні судна на той час уважалися найкращими. Вони були скріплені з гнучких дерев’яних планок і легко витримували удари морських хвиль. Ніс корабля прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія. За тогочасними віруваннями, це надавало кораблю магічної сили, боронило його від злих духів і відлякувало ворогів. Коли нормани приставали до берега й витягували корабель на сушу, то голову звіра знімали, щоб не розгнівати місцевих богів. Із VIII ст., крім невеликих човнів, нормани будували вже й вітрильні багатовесельні військові кораблі, довжина яких сягала 30-40 м, а ширина — від 4 до 5 м. Такі судна вміщували до 150 осіб, а за потреби їх можна було перенести в потрібне місце. Корма й ніс корабля мали загострену форму, тому для зміни курсу досить було тільки переставити весла. На великому кораблі було 42 пари весел, одним веслом гребли двоє воїнів. Корабель мав вітрило чотирикутної форми, яке часто фарбували в червоний колір....
0 Переглянути

Середньовічні міста Західної Європи

7 Клас

У Х-ХІ ст. спостерігається пожвавлення старих і поява нових міських центрів. Це було зумовлено вагомими економічними процесами, передусім розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства. Водночас своє вміння вдосконалювали й сільські ремісники — гончарі, ковалі, теслі, ткачі, бондарі, шевці. Як вправні майстри, вони дедалі менше часу займалися сільським господарством, виконували роботу на замовлення, обмінювали власну продукцію, намагалися віднайти шляхи її реалізації. Тому ремісники йшли в такі місця, де можна було й продати свої вироби, і придбати необхідну для роботи сировину. Саме із сільських ремісників склалося первісне населення середньовічних міст, де ремесло набуло самостійного розвитку. У містах також осідали купці та селяни-втікачі. Нові міста поступово виникали на руїнах античних поселень або на їхніх околицях, біля замків і фортець, монастирів і єпископських резиденцій, на перехрестях шляхів, біля перевалів, річкових переправ і мостів, на берегах, зручних для швартування суден. Міста розросталися швидко, однак украй нерівномірно. Перші середньовічні міста з’явилися в Італії (Венеція, Генуя, Неаполь, Флоренція), Франції (Арль, Марсель, Тулуза), Іспанії (Валенсія, Барселона). Далі міста виникають на території Англії (Кембридж, Оксфорд), Німеччини (Вальдорф, Мюльгаузен, Тюбінген), Нідерландів (Аррас, Брюґґе, Гент)....
0 Переглянути

Практичне заняття 2. Рицарські традиції. Замки. Життя селян

7 Клас

«Арно, сенешаль д’Есташ, граф Булонський, усвідомлюючи, що йому все вдається, і все, що відповідає його бажанням, збувається, збудував шлюзи в болоті біля Ардра на відстані, яку подолає камінь, кинутий дужою рукою. Між двома шлюзами серед болота чималої глибини він наказав насипати пагорб і звести вежу неймовірної висоти, що називалася донжоном. Вона стала оборонною спорудою [...]. Арно оточив фортецю ровом, увівши в цей ансамбль млин [...]» (З повідомлень хроніста Ламбера д’Ардра). Зведення будинку або вежі на пагорбі Гінеє у 1181 р. «Бодуен, граф Гінес, збудував у Гінесі на пагорбі круглий дім із тесаного каменю. Він був таким високим, наче впирався в небо. Бодуеп передбачив, що верхня частина буде як плоска тераса з покрівлею на кроквах [...] У цьому будинку в нього були кімнати для врочистих прийомів, житлові кімнати, кімнати для усамітнення, коридори, які робили будинок подібним до лабіринту Дедала. Далі за межами будинку він збудував каплицю з кам’яними стінами й дерев’яними кроквами, а також кам’яну стіну вздовж зовнішнього оборонного замкового поясу. Біля входу він спорудив вежі з метальними пристроями для відбиття нападу» (З повідомлень хроніста Ламбера д’Ардра). Побудова замку Гайар англійським королем Річардом Левове Серце наприкінці XII ст. «Над містом Ле Анделі вивищувався дуже великий пагорб, оточений з одного боку річкою Сеною, а з інших боків — невеликими пагорбами приблизно однакової висоти. На найвищому пагорбі Річард Левове Серце звів фортецю, яка була оточена високими стінами, глибокими ровами, видовбаними в природному камені. За ровами Річард зрівняв прилеглий пагорб, додавши таким чином стінам і вежам висоти. Третій пагорб також прорізали глибокі рови. Річард укріпив ансамбль кам’яною стіною чималої висоти й ще одними ровами. Він назвав фортецю Гайар (Шато-Гайар)» (З «Хроніки» Гійома Ле Бретонна, XII ст.)....
0 Переглянути

Середньовічне європейське суспільство

7 Клас

На початку епохи Середньовіччя християнство вже майже два століття було офіційною релігією Римської імперії. Підтримка, надана церкві з боку держави, сприяла її адміністративному й економічному зміцненню. Із середини IV ст. відбуваються певні зміни у відносинах церкви та держави на сході й на заході імперії, зумовлені особливостями політичного життя. На Сході зберігалася сильна імператорська влада, що призводила до підкореного статусу церкви. У той же час на Заході міжусобиці та постійні напади варварів послабили державну владу, унаслідок чого зріс вплив римських єпископів. Він зміцнювався кількома чинниками. По-перше, це авторитет Рима як давньої столиці великої імперії; по-друге, формувався переказ про Рим як про місце перебування, проповіді та мученицької смерті апостолів Петра і Павла, визнаних святими; по-третє, церква поширювала вчення про апостола Петра як намісника Ісуса Христа на Землі. Саме апостол Петро був першим римським єпископом. Уже в V ст. римські єпископи присвоїли собі титул глави церкви і їх почали називати папами (з грецьк. батько). ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА Ознакою папської влади стали два схрещені, золотий і срібний, ключі апостола Петра, колишнього простого рибалки. Вони відтворені на гербі Ватикану. Уважається, що саме Петрові Ісус Христос довірив ключі від Царства Небесного. Символами папської влади є тіара — трійчаста корона з хрестом, що одягається під час урочистих подій, посох і перстень рибалки. Основою тіари є єпископська митра, на яку ніби покладено три корони, що засвідчують потрійну владу папи: суддя, законодавець, першосвященик. Папи успадкували авторитет і апостольську благодать святого Петра. Це дозволило їм домагатися верховенства над світськими правителями. В утвердженні такої думки велике значення мало вчення єпископа Августина Аврелія (354-430). Це був видатний філософ-богослов, який у своїх працях заклав ідейні основи середньовічного західного християнства. Найпопулярнішою працею Августина є «Сповідь», у якій він аналізує свої вчинки й бажання з позицій совісті — нового морального християнського поняття, яке було невідоме людині античності....
0 Переглянути

Людина в середньовіччі

7 Клас

«Сонце сідало за однією з порослих соковитою травою галявин у лісі... Сотні розлогих, широкочолих, з невисокими стовбурами дубів, які, може, бачили ще величну ходу римських легіонів, простигли свої вузлуваті руки над щільним килимом пишного зеленого дерну; а подекуди між ними визирали буки, гостролист і кущі різних порід, такі густі, що вони не пропускали поземних променів призахідного сонця. А інде вони розступалися, залишаючи довгі широкі алеї, у мережі яких так приємно заблукати оков і та в яких уява вбачає стежки до ще розкішніших картин лісової самоти». 1. Зв’язок людини й природи Людина середньовіччя була набагато ближчою, ніж ми, до природи. З іншого боку, природа була не такою приборканою, як у наш час. Було б помилкою вважати, що між людиною й природою напувала цілковита гармонія. Хоча людина й була творінням Божим, вона залишалася незахищеною перед природними стихіями. Природа часто змушувала людину відчувати свою слабкість. Запаси в коморі селянина чи феодала, від яких залежало їхнє життя, фактично визначалися волею природи. Дощі з градом, посухи чи повені, буревії чи заморозки були провісниками хвороб, страждань і призводили до загибелі. Тож залежність середньовічної людини від природно-кліматичних умов була надзвичайно великою. У середні віки клімат на Європейському континенті то охолоджувався, то теплішав. Уважають, що в XI ст. клімат континенту загалом нагадував сучасний. Щоправда, в окремі періоди температура піднімалася й вище. У XIII—XIV ст. відзначалося значне охолодження клімату, через це на півночі Європи часто бували неврожаї. Тому кліматичні ритми суттєво впливали на життя людей. Спостерігаючи за різкими перепадами клімату, середньовічні літописці постійно висловлювали побоювання про настання кінця світу....
0 Переглянути

Практичне заняття 1. Уплив Візантії, імперії Карла Великого, перших халіфатів на становлення середньовічної Європи

7 Клас

«Війна та була розпочата й велася протягом 33 літ із великою мужністю з того й іншого боку, однак із більшими втратами для саксів, аніж для франків. Вона могла закінчитися швидше, якби не віроломство саксів... Карл не дозволяв собі, щоб ті, хто чинить щось подібне, уникали покарання... Уважали, що війна, яка велася стільки літ, закінчилася за висунутої королем і прийнятої [саксами] умови: сакси, відкинувши поклоніння демонам і залишивши батьківські обряди, приймають таїнства християнської віри та релігії і, об’єднавшися з франками, становлять із ними єдиний народ» (Ейнгард «Життя Карла Великого»). 1. У який період відбувалися події, описані біографом Карла Великого? 2. Покажіть на історичній карті територію, де відбувалося згадане протистояння? 3. Що так ревно відстоювали сакси? 4. Чого прагнув Карл Великий та його оточення? 5. Як вплинула перемога Карла над саксами на їхню подальшу долю? • Прочитайте уривок із джерела. Дайте відповіді на запитання. «Славу свого правління він примножив також завдяки дружбі з деякими королями й народами. Альфонса, короля Галісії та Астурії (Іспанія), він зв’язав настільки близьким союзом, що той, коли посилав до Карла листи або відряджав послів, наказував називати себе не інакше, як "відданий королю”. Він завоював прихильність королів скоттів, які були зачаровані його щедрістю й називали його не інакше, як володарем, а себе — його підданими та рабами. Збереглися їхні листи до Карла, де висловлюються такі до нього почуття. З королем Аароном Персидським (багдадський халіф Гарун-аль-Рашид), який, за винятком Індії, володів майже всім Сходом, Карл мав таку дружбу, що той віддавав перевагу його прихильності перед приязню королів і правителів усього світу» (Ейнгард «Життя Карла Великого»). 1...
0 Переглянути

Арабський халіфат

7 Клас

Великий півострів Аравія, площа якого становить 3 млн кв. км, із давніх-давен був заселений арабами. Основна територія Аравії складається з пустель, напівпустель і сухих стенів, тому тільки невеликі ділянки землі придатні для обробітку. Природні умови зумовили поділ Аравії на кілька областей, а її населення — на осілих землеробів і кочовиків-скотарів. Найбільш розвиненою була південно-західна область — Ємен («Щаслива Аравія»). Тут ще в І тис. до н. е. обробляли землю, будували міста, вирощували ячмінь, виноград, фруктові дерева, фінікові пальми. Ємен славився також виробництвом зброї, обробкою шкіри, видобуванням золота. Він був посередником у торгівлі країн Середземномор’я з Індією та Ефіопією. Значну територію в центрі Аравійського півострова займало слабо зрошене плоскогір’я Неджд. Тут проживали кочовики-скотарі — бедуїни (степовики). Вони випасали в степах стада верблюдів, отари овець і кіз. Уздовж Червоного моря простягалася довга смуга півострова Хіджаз (кордон). Землеробством тут можна було займатися лише в окремих оазах. Через Хіджаз проходив караванний шлях з Ємена в Сирію. На цьому шляху виникло кілька міст: Мекка, Ясриб, Таїф. Найбільшою була Мекка, населення якої займалося торгівлею. Багаті жителі міста скуповували чужоземні товари й споряджали каравани, відправляючи їх двічі на рік у Сирію та Ємен. Торговий караван нерідко налічував до 300 верблюдів....
0 Переглянути

Візантійська імперія

7 Клас

Упродовж 324-330 рр. Константин І Великий збудував на Сході нову столицю Римської імперії. На високих пагорбах європейського берега Босфору, де колись була розташована давньогрецька колонія Візантій, із вражаючою швидкістю виросло велике місто, укріплене із суші та моря неприступними стінами. Спочатку воно мало горду назву Новий Рим, а пізніше на честь свого засновника стало Константинополем. Місто прикрашали розкішні палаци й храми, акведуки й широкі вулиці з багатими будинками знаті. Як відомо, 395 р. відбувся остаточний поділ Римської імперії на дві частини: Східну й Західну. До Східної Римської імперії відійшли Балканський півострів, Мала Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, острови Крит і Кіпр, частина Месопотамії й Вірменії, володіння в Причорномор’ї, зокрема в Криму (Херсонес), і на Кавказі. Населення Східної Римської імперії складалося переважно з греків і еллінізованих народів Сходу, тож саме грецька мова із VII ст. й утвердилася тут як державна. Давній Візантій дав назву Східній Римській імперії — Візантія, хоча самі візантійці називали себе римлянами, по-грецьки — ромеями, а свою імперію — Ромейською. Візантія вважалася прямим продовженням стародавньої Римської імперії. Однак насправді з надр Візантійської імперії поступово утворився своєрідний цивілізаційний і культурний ареал, у якому перемішались античні, східні та середньовічні традиції. На чолі Візантійської держави стояв імператор, який мав необмежену владу. Він міг страчувати підданих і конфісковувати їхнє майно, скасовувати старі й видавати нові закони, призначати та звільняти всіх вищих сановників. У руках імператора зосереджувалася верховна судова влада, він керував зовнішньою політикою й командував армією. Спочатку його влада не передавалася в спадок, що робило трон хитким. Чимало візантійських імператорів правило недовго. їхнє перебування при владі могло завершитися трагічно: осліпленням чи отруєнням, пострижениям у ченці або смертю від підісланих убивць. Проголошення нового імператора залежало від волі синкліту (з грецьк. сенат), війська, позиції вищого духовенства, а іноді й від симпатій простих константинопольців. Синкліт виконував функції дорадчого органу при імператорові....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 158 159 160 161 162 163 164 165 166 ... 317
Назад

Навігація