§ 4. АРАБСЬКИЙ ХАЛІФАТ

• За картою (с. 42) визначте природні та кліматичні умови Аравійського півострова. Які моря омивають півострів?

• Як природні умови вплинули на заняття населення?

• Знайдіть на карті міста Мекку та Медину.

1. Природно-географічні умови Аравії

Великий півострів Аравія, площа якого становить 3 млн кв. км, із давніх-давен був заселений арабами. Основна територія Аравії складається з пустель, напівпустель і сухих стенів, тому тільки невеликі ділянки землі придатні для обробітку. Природні умови зумовили поділ Аравії на кілька областей, а її населення — на осілих землеробів і кочовиків-скотарів.

Найбільш розвиненою була південно-західна область — Ємен («Щаслива Аравія»). Тут ще в І тис. до н. е. обробляли землю, будували міста, вирощували ячмінь, виноград, фруктові дерева, фінікові пальми. Ємен славився також виробництвом зброї, обробкою шкіри, видобуванням золота. Він був посередником у торгівлі країн Середземномор’я з Індією та Ефіопією.

Значну територію в центрі Аравійського півострова займало слабо зрошене плоскогір’я Неджд. Тут проживали кочовики-скотарі — бедуїни (степовики). Вони випасали в степах стада верблюдів, отари овець і кіз.

Уздовж Червоного моря простягалася довга смуга півострова Хіджаз (кордон). Землеробством тут можна було займатися лише в окремих оазах. Через Хіджаз проходив караванний шлях з Ємена в Сирію. На цьому шляху виникло кілька міст: Мекка, Ясриб, Таїф. Найбільшою була Мекка, населення якої займалося торгівлею. Багаті жителі міста скуповували чужоземні товари й споряджали каравани, відправляючи їх двічі на рік у Сирію та Ємен. Торговий караван нерідко налічував до 300 верблюдів.

Арабський караван у Мекку. Мініатюра. XIII ст.

Упродовж чотирьох місяців у Мецці відбувалися ярмарки, на яких бедуїни обмінювали продукти скотарства на вироби міських ремісників і продукти землеробства. Під час ярмарку в Мецці та її околицях проголошували мир, забороняли сварки та збройні сутички. У середині V ст. Мекку завоювало кочове плем’я курейшитів, яке стало правити в цьому місті. З курейшитів складалася рада старійшин, а єдиного правителя Мекка не мала.

Арабські племена тривалий час залишалися прихильниками поганської віри й поклонялися багатьом богам. Для них священними були природні й витесані кам’яні брили та стовпи (бетілі), що вважалися місцем проживання богів або самими богами. У південній і південно-західній частині півострова було чимало християн та іудеїв.

Головною арабською святинею вважався храм Кааба (з араб. куб), що знаходився в центрі Мекки. Це була кам’яна будівля кубічної форми. У північну стіну храму був умурований великий чорний камінь. Походження каменя загадкове. Одні вважають, що це метеорит, а інші переконані, що його винесла з підземних надр вулканічна лава. За переказом, чорний камінь був переданий ангелом або Адаму, або Аврааму, спільному праотцеві арабів і євреїв. Цьому каменеві поклонялося багато осілих і кочових племен. Щоб заохотити якомога більше людей відвідувати ярмарки в Мецці, навколо Кааби були розставлені ідоли всіх (понад 300) племінних божків.

2. Мухаммад і виникнення ісламу

У V-VI ст. населення Аравії намагалося подолати племінну роздробленість і створити єдину арабську державу. Це прагнення знайшло своє вираження в проповіді поклоніння одному Богу. У різних районах Аравії почали з’являтися проповідники однієї віри. У Мецці таким проповідником став Мухаммад, який тут народився в сім’ї курейшитів приблизно 570 р. Його батьки займалися торгівлею, але рано померли. Сироту взяли на виховання родичі. Проте вже підлітком Мухаммад сам заробляв як погонич верблюдів. Можливо, він ходив із караванами до Сирії та плавав на торгових кораблях Червоним морем.

Невдовзі юнак привертає увагу Хадіджі, удови багатого купця, яка доручає йому вести її торговельні справи. Через п’ять років, очевидно переконавшись у його надійності, Хадіджа пропонує Мухаммадові одружитися з нею. Ця пропозиція була надзвичайно вигідною для молодого чоловіка, який не мав на той час необхідних коштів для ведення справ. Ігноруючи суспільну думку, адже женихові було 25, а нареченій — 40 років, вони одружуються. Відповідно до свого нового статусу, Мухаммад посідає належне місце в торговельних колах Мекки, веде спокійне й неквапливе життя.

З молодих літ Мухаммад був схильний до релігійних роздумів. Він полюбляв усамітнюватися, молився й притримувався посту, розмірковуючи над сенсом життя. В одну з таких наповнених роздумами ночей 610 р. перед Мухаммадом постав архангел Джебраїл (у християн — архангел Гавриїл) і повідомив, що Бог (Аллах) обрав його своїм Пророком (посланцем). Сумніваючись в істинності свого призначення, Мухаммад вирішив усе розповісти Хадіджі. Мудра жінка розвіяла його сумніви, і разом із своїм двоюрідним братом Варакою вони першими увірували в божественну сутність Мухаммада. Уважається, що Барака прорік істину: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад — Пророк його».

Тоді Мухаммад отримав нові одкровення, які вразили його до глибини душі. Він повірив у свою пророчу місію. Згодом навколо нього почали збиратися прихильники. Мухаммад закликав зректися поганських богів і прийняти повну покору Аллахові. Звідси й походить назва нової релігії — іслам, тобто «покірність». Назва мусульманство, що усталилася в Європі, походить від арабського слова «муслим» та означає «покірний Богові».

Сміливі проповіді Мухаммада та його заклики прийняти нову віру викликали невдоволення знаті, яка отримувала чималі гроші від паломництва в Каабі. Ситуація була настільки напруженою й небезпечною, що 622 р. Мухаммадові з родиною та одновірцями довелося тікати з Мекки в сусіднє торгове місто Ясриб.

Ця подія вважається в ісламі початком нової ери, початком мусульманського літочислення.

У Ясрибі Мухаммад проповідував дуже успішно. Жителі Ясриба вирішили дати своєму місту нову назву — Медина («місто Пророка»), Саме тут Мухаммад відкрив перший мусульманський храм — мечеть, запровадив порядок мусульманського богослужіння. Згодом він став правителем Медини й почав війну з Меккою. У 630 р. Мухаммад підійшов із військом під стіни Мекки й, не зустрівши опору, вступив у місто переможцем. Він сім разів обійшов Каабу, двічі поклонився й наказав викинути ідолів усіх племінних божків, які прикрашали храм. З того часу Кааба стала святилищем мусульман. Іслам переміг.

Мечеть у Медині. Сучасне фото

Мухаммад лагодить Каабу. Мініатюра. XIV ст.

З підкоренням Мекки Мухаммад став утверджувати нову віру в усій Аравії. Це поклало початок об’єднанню аравійських міст і кочових племен у єдину державу. Однак 632 р. Мухаммад занедужав і пішов із життя. Його могила в Медині, поряд із Каабою, стала другою великою святинею мусульман і місцем паломництва.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

VIII ст. З «Житія посланця Божого» арабського письменника й богослова Ібн-Ісхака

Зейд, вирушаючи в дорогу, отримав від Мухаммада такі настанови: «Вимагай від ворогів, щоб вони прийняли іслам і переселилися до Медини (у такому випадку вони матимуть право й обов’язки переселенців) або залишилися у своїй країні й, подібно до арабів-мусульман, тоді будуть знаходитися під владою Аллаха, але не отримуватимуть частки в здобичі, за винятком випадків, якщо братимуть участь у поході. Якщо вони не схочуть прийняти іслам, то вимагай від них сплати поголовного податку. Якщо й на це не погодяться, уступай (з ними) у бій».

1. Чим відрізнялось економічне становище новонавернених до ісламу від арабів-мусульман? 2. Які способи навернення до ісламу радив застосовувати Мухаммад?

Сторінки священної книги мусульман — Корану. 1748 р.

Невдовзі після смерті Мухаммада його учні й однодумці по пам’яті записали пророцтва й одкровення свого вчителя. Ці записи стали основою священної книги мусульман — Корану (з араб. алкуран — читання вголос напам’ять). Він поділяється на окремі частини — сури. Доповненням до Корану є Суна — збірник висловлювань Мухаммада.

Згідно з Кораном, Мухаммад є останнім Пророком серед цілої плеяди

Господніх посланців, про яких ідеться в Старому Заповіті та Біблії. До Мухаммада такими пророками були Адам, Ной, Авраам, Мойсей та Ісус Христос. Послання Мухаммада містять знання попередників і нові одкровення, а тому, на думку його послідовників, лише вони є істинними. Мухаммад не відкидав іудаїзм і християнство, однак стверджував, що прихильники цих релігій так і не зрозуміли суті даного їм одкровення. Тому він уважав їх «невірними», а мусульман — «правовірними». Обов’язок мусульман — поширювати іслам, мужньо проповідувати його засади й навіть брати участь у джихаді (газаваті) — священній війні з «невірними».

Нова релігія Мухаммада приписувала кожному мусульманинові дотримуватися п’яти правил: 1) вірити в єдиного Аллаха; 2) п’ять разів на день проказувати молитву (намаз), повернувшись обличчям до Мекки; 3) дотримуватися місяць посту (Рамадан), під час якого не можна їсти, поки не зайде сонце; 4) творити милостиню й сплачувати спеціальний податок на користь бідних; 5) хоч раз у житті здійснити паломництво в Мекку (хадж) на батьківщину Пророка.

Згідно з Кораном, правовірним не дозволяється їсти свинину, грати в азартні ігри, жінки мають закривати обличчя.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Сучасна Кааба розташована в центрі мечеті аль-Харам (Священної) поруч із джерелом Земзем. Це кубічна кам’яна споруда без вікон, висотою майже 10 м і шириною близько 8 м, з плоским дахом. Зовнішні стіни Кааби покриті чорною парчею, на якій вишито пророцтва Мухаммада. Підлога Кааби викладена мармуром, жодних меблів тут немає. У східному кутку стіни вмуровано чорний камінь у срібній оправі. За переказами мусульман, цей камінь є «зіницею Аллаха». Паломники йшли до нього, аби довідатися про свою долю після смерті. Через цей чорний камінь грішники бачили пекельні тортури, а праведники — розкішне райське життя.

3. Арабські завоювання

Зі смертю Мухаммада постало питання про його наступника. Оскільки, згідно з вченням ісламу, після Мухаммада не могло бути інших пророків, то новий керівник мусульманської общини й арабської держави отримав титул халіф, що означає «заступник Пророка». Перші халіфи обирались із соратників і родичів Мухаммада. Таких виборних правителів було чотири: Абу Бекр, Омар, Осман та Алі. Вони правили в період з 632 до 661 р.

Серед них найпомітніший слід в історії арабів залишив другий халіф Омар (634-644). Він заклав основи адміністративно-правових структур й узявся проводити активну загарбницьку політику за межами Аравії. Араби відвоювали від Ірану значну частину його західних земель аж до Закавказзя, а від Візантії — Палестину, Сирію, Лівію та Єгипет.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Щоб навести лад у завойованих візантійських областях, Омар приїхав у Палестину, одягнутий у плащ з грубої тканини, на звичайному верблюді. До зношеного сідла було причеплено дерев’яне горнятко й мішечок із кількома черствими ячмінними коржиками й в’яленими фініками. Суворий халіф наказав припинити гру на музичних інструментах, з якими вийшли зустрічати його місцеві жителі. На арабських воєначальників, які прибули до нього, він подивився суворо й з презирством: на них був дорогоцінний шовковий і парчевий одяг, яким вони обзавелися в завойованій країні. «Подумайте про те, що вас чекає після смерті!» — дорікнув Омар і жбурнув на розкішний одяг зніяковілих воєначальників жменю пилу.

Завоювавши Єгипет, халіф Омар наказав знищити славнозвісну Александрійську бібліотеку. Як свідчить переказ, він сказав: «Усе, що в стародавніх книгах відповідає Корану, у ньому є, а те, що не відповідає, — мусульманам не потрібне».

Отже, перші халіфи завершили об’єднання Аравії й заклали основи велетенської імперії — Арабського халіфату.

4. Розквіт і занепад перших халіфатів

У другій половині VII ст. внаслідок чвар між прихильниками халіфа Алі, зятя Мухаммада, і представниками сильного мекканського роду Омейядів в ісламі відбувся розкол. У 661 р. халіф Алі був убитий. Престол захопив виходець із роду Омейядів, намісник Сирії — Муавія. Він став засновником нової династії Омейядів. Муавія переніс столицю халіфату з Мекки в Дамаск, головне місто Сирії. Халіфат Омейядів проіснував майже 90 років (661-750). За цей час він суттєво розширив свої володіння. На середину VIII ст. під його владою опинилися землі в Азії, Африці та Європі з населенням 70-80 млн чол. Омейяди стали набирати на державну службу переважно арабів. Усе діловодство тепер велося арабською мовою. Омейяди почали карбувати власну монету.

Арабська золота монета динар. VII-VIII ст.

Однак вони не зуміли припинити міжплемінні чвари. У 750 р. воєначальник Абул-Аббас позбавив Омейядів трону й заснував нову династію Лббасидів. Столицею халіфату стало славетне місто Багдад («Богом даний»). Воно засноване 762 р. за правління халіфа Мансура. Нині це столиця Іраку.

Халіфат Аббасидів був особливо сильним у VIII—IX ст. Деякі халіфи того періоду були настільки визначними особистостями, що їхні імена стали легендарними навіть у Західній Європі. Так, халіф Гарун аль Рашид (786-809) здобув популярність як надзвичайно обдарований правитель, дуже багата людина; він став одним із героїв казок збірки «Тисяча й одна ніч». За правління Аббасидів запроваджується давньосхідний палацовий ритуал. Раніше доступний для спілкування чи не з кожним мусульманином, тепер халіф відділив себе від підданих великим палацом та охороною. Поруч із халіфом знаходився візир — перший міністр і очільник судової системи.

Аббасиди не проводили активної завойовницької політики. Тому мир і безпека, що на деякий час установилися в халіфаті, зумовили його економічний розквіт.

Завдяки зрошувальній системі великих успіхів було досягнуто в землеробстві. Високими були врожаї рису, бавовни, цукрової тростини. Араби стали приділяти значну увагу садівництву й квітникарству. З трояндових пелюсток виготовляли особливу речовину для виробництва парфумів. Крім того, вони розводили рідкісні породи коней та овець.

У халіфаті існувало багато великих міст, у яких зосереджувалися торгівля та ремесла. Повсюди славилися персидські килими, ювелірні прикраси, зброя із знаменитої дамаської криці. У деяких містах халіфату проживали сотні тисяч жителів. Великим і розкішним містом був Багдад.

Проте наприкінці IX ст. влада Аббасидів почала занепадати. Вони втрачають деякі території, що раніше входили до складу халіфату: Іспанію, Марокко, Закавказзя, Середню Азію, Вірменію, Єгипет. У 945 р. Багдадом заволоділо іранське військо.

Із цього часу халіфи були позбавлені світської влади й зберегли за собою лише повноваження вищої духовної особи над усіма мусульманами як намісники Пророка. Так Аббасиди протрималися ще понад три століття.

У 1258 р. монголи захопили Багдад і вбили останнього халіфа з династії Аббасидів. Арабська держава перестала існувати. Однак іслам зберігся та розвинувся на значній території колишнього халіфату. З’являється поняття «арабський світ».

Купець у пустелі. Мініатюра. XIII ст.

5. Розвиток арабо-мусульманської культури

Культуру країн, які входили до складу халіфату, переважно називають арабською. Це не зовсім правильно, бо вона включала також культуру сирійців, єгиптян, іранців, народів Середньої Азії. Однак мовою цієї культури була арабська, а об’єднуючим елементом — іслам. До того ж араби використовували культуру й практичні надбання підкорених народів, які часто знаходилися значно вище за них у господарському й культурному розвитку. На основі цього різнорідного й оригінального сплаву араби створили своєрідну й багату культуру.

Найбільшого розквіту арабська культура досягла у VIII—XII ст. У цей час було записано багато текстів доісламської арабської усної поезії. Нова арабська поезія продовжувала зберігати старі традиції: оспівувала військову звитягу, кохання, радість життя. Визначною пам’яткою ірано-арабського епосу є героїчна поема Фірдоусі «Шахнаме» («Книга царів»). Головні прозові жанри: повчальні та пригодницькі оповідання, казки. Першою пам’яткою арабської писемності став Коран, написаний римованою прозою. У XIII ст. створено першу редакцію знаменитої збірки казок «Тисяча й одна ніч».

Бурхливо розвивалася й система освіти. Її основу становили медресе (релігійні навчальні заклади), де можна було здобути середню та вищу освіту. Разом із Кораном і мусульманським богослов’ям тут також вивчалися точні й природничі науки. У великих містах початкову освіту давали приватні вчителі. У селах і дрібних містечках цю функцію виконував місцевий мулла (з араб. маула — пан, володар) — в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто він виконував також функції судді.

Араби зробили значний внесок у розвиток науки. Про їхнє ставлення до науки свідчать такі прислів’я: «Чорнило вченого повинно цінуватися подібно до крові мученика», «Той не помирає, хто віддає життя науці». Місцями концентрації освіти, науки й культури були численні бібліотеки, наповнені різножанровою літературою: від фахової до художньої. У країнах Арабського халіфату книжки були відносно недорогими.

Сирійська бібліотека. Мініатюра. XIII ст.

При бібліотеках активно працювали переписувачі. Особливо цінувалися ті, які мали хист писати вишукано. їх називали каліграфами. Тексти наносили на папірус, пергамент чи папір. Виробництво паперу було запроваджено у VIII ст. Мусульмани виробили систему різних почерків, залежно від думки, яку мав донести текст. Символічні написи виводилися також на стінах мечетей, на посуді, зброї тощо. Рівень оволодіння красою письма вважався показником освіченості й духовної досконалості особи. Як святиня й коштовність у мусульманському світі цінувалася рукописна книга, прикрашена орнаментом і оригінальними мініатюрами.

Араби досягли найдивовижніших результатів у математиці, медицині, астрономії, географії. Арабські вчені створили алгебру (з араб. аль джабр — «порядок, упорядкування») і вдосконалили індійську цифрову систему, запровадивши використання нуля. І хоча сучасні цифри зародилися в Індії, у Європі вони стали відомі через посередництво арабів, тому й називаються арабськими.

Уражають також успіхи арабів у галузі медицини й астрономії. Арабські підручники з медицини були досить популярними в країнах Західної Європи. Світилом середньовічної медицини вважають Ібн Сіну (бл. 980-1037), уродженця невеликого поселення поблизу Бухари. Європейці називали його Авіценною. Основна праця Ібн-Сіни «Медичний канон» у латинському перекладі була настільною книжкою лікарів середньовічної Європи майже до XVI ст.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Побутує така легенда. Якось Ібн-Сіну покликали до хворого юнака, який слабнув на очах, і ніхто не міг йому допомогти. Він уважно оглянув хворого, а далі попросив знайти людину, яка досконало знає місто. Намацавши пульс у юнака, Ібн-Сіна попросив ту людину перераховувати одну за одною всі вулиці міста. Під час згадки про одну із них пульс юнака помітно змінився.

Тоді лікар попросив називати всі будинки на цій вулиці, і при згадці про один із них пульс юнака прискорився. А коли попросив розказати про всіх мешканців цього будинку, то при згадці про одну з дівчат пульс юнака став просто шаленим і його щоки запалали. Отже, хворобою хлопця було кохання. Ібн-Сіна рекомендував одружити молодят. Так хлопця було зцілено.

Авіценна з учнями. Мініатюра. XIV ст.

У багатьох містах халіфату існували обсерваторії. У IX ст. в Багдаді було створено «Дім мудрості», у якому розмістилися бібліотека та колегія перекладачів. Тут перекладали арабською мовою наукові тексти з філософії, математики, медицини, астрономії давньогрецьких, іранських та індійських учених. Цікаво, що у XII—XIIІ ст. твори античних учених Архімеда, Птоломея, Гіппократа, Платона, Арістотеля європейці відтворювали не з оригіналів, а з арабських перекладів.

Тогочасне арабське мистецтво було представлене насамперед архітектурою. Араби зводили монументальні споруди: мечеті, палаци, лазні. Мечеть була головною спорудою міста. Вона складалася з двох частин: широкого двору з колодязем для ритуальних дійств і молитовної зали. Двір був оточений галереями на стовпах або колонах. Зі сторони Мекки до двору прилягала простора молитовна зала, розділена кількома рядами колон. У спеціальній ніші в стіні зберігався Коран. Зовнішній вигляд мечеті доповнював мінарет — висока вежа, з якої мусульман закликали до молитви. Мистецьки довершеним витвором є мечеть у Кордові, що знаходиться на території сучасної Іспанії.

В іспанському місті Гранаді зберігся розкішний середньовічний палац Альгамбра1 (з араб. червоний). Про походження його назви оповідає давня легенда, згідно з якою будівельники зводили палац безперервно, удень і вночі, розпалюючи величезні вогнища, полум’я від яких відбивалося на його стінах. Він був збудований у XIII—XIV ст. і є окрасою мусульманської архітектури. Правителі Гранади намагалися надати

Мечеть у Кордові. VIII ст.

Палац Альгамбра. Подвір’я Левів. Сучасне фото

1 Альгамбра — фортеця-палац.

Альгамбрі справжньої східної розкоші, засліпити її блиском увесь світ. Палац оточений зеленню садів, з-поміж яких виблискують струменями фонтани й грають сонячними променями прозорі басейни. На території Альгамбри знаходиться чимало внутрішніх двориків для відпочинку, а також для гостей і послів. Особливо вражає витонченістю Левиний двір. У його центрі розташований фонтан, оточений 12 мармуровими левами. Згідно з легендою, 12 левів тримали на собі трон царя Соломона. Розповідають, що коли до Гранади підійшла іспанська королівська армія, 16-літній правитель, глянувши на Альгамбру з віддаленого гірського перевалу, розплакався. Йому було боляче споглядати, як над палацом піднімається прапор християнського короля. Гіркоти додали й слова матері: «Ти оплакуєш, як жінка, те, що не зміг захистити, як воїн».

Кааба, Мухаммад, іслам (мусульманство), мечеть, Коран, халіф, Арабський халіфат, Омейяди, Аббасиди, мулла, медресе.

1. Покажіть на карті (с. 42) напрямки завойовницьких походів арабів і кордони Арабського халіфату.

2. Порівняйте мусульманські та християнські моральні чесноти.

3. Чи можна назвати халіфа Омара вандалом? Чому?

4. Що спільного й відмінного в правлінні династій Омейядів і Аббасидів?

5. У Стародавній Греції проголошували мир на час проведення Олімпійських ігор, в арабів — на час проведення ярмарку у Мецці. Про що це свідчить?

6. Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.

1 іслам

2 Коран

3 мечеть

4 джихад

5 халіф

А війна за віру

Б мусульманський храм

В одна з трьох світових релігій, в основі якої — культ Аллаха

Г титул арабського правителя, що об’єднував світську владу з духовною

Д головна священна книга мусульман

7. У Корані сказано: «Жінка — це верблюд, який має перенести чоловіка через пустелю його життя». Прокоментуйте цей вислів.

8. Мухаммад стверджував: «Кожна людина народжується муслимом, і тільки батьки роблять його іудеєм, християнином або язичником». Як ви розумієте цей вислів?

9. Опишіть одну з архітектурних пам’яток (на вибір) арабської культури.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно