Практичне заняття. Розвиток монархічних форм правління у країнах Західної Європи / Образ абсолютного монарха країн Західної Європи
- 23-03-2022, 01:17
- 633
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Після завершення у 1492 р, Реконкісти увесь Піренейський півострів, за винятком Португалії, був об'єднаний під владою іспанських королів, XVI ст. інколи називають «століттям Іспанії». Це було зумовлене тим, що завдяки відкриттю Америки іспанські монархи отримали небачені до того ресурси для здійснення своїх честолюбних планів. Але ці багатства відіграли для Іспанії більш негативну роль. Раз на рік ескадри іспанських суден під надійною охороною перевозили добуті у Новому світі коштовні метали до Іспанії. Усього в XVI — першій половині XVII ст. іспанці доставили з Америки понад 180 тис. тонн золота і понад 16 тис. тонн срібла. Величезна кількість «дешевого» золота спричинила «революцію цін», від якої Іспанія постраждала найбільше серед європейських країн. Іспанські королі Фернандо та Ізабелль були ревними католиками, прагнули викоренити будь-яку єресь і домогтися релігійної єдності у своїх володіннях, де поряд із католиками проживало багато мусульман та іудеїв. Із цією метою використовувалася інквізиція, яка стала зброєю в руках королівської влади і церкви проти іновірців. Першого удару було завдано по євреях. Королівським указом 1492 р. від них вимагали або змінити віру, або залишити країну. Згодом гонінь зазнали і ті євреї, котрі прийняли християнство. Після цього переслідування спіткали і мусульман. Усю їхню культурну спадщину почали знищувати. Більше того, гонінням були піддані й ті араби, що прийняли християнство (в Іспанії їх називали морісками). їм заборонялося носити арабські імена, розмовляти рідною мовою, дотримуватися своїх звичаїв. Пізніше морісків взагалі вигнали з Іспанського королівства.... |
На початку XVII ст. в Англії швидко формувались нові капіталістичні відносини, Проявами цього стало створення мануфактурного виробництва, розвиток торгівлі, піднесення міст, поширення товарного сільськогосподарського виробництва, Англія стала основним постачальником нефарбованих тканин на європейський ринок. У середині XVII ст. вона забезпечувала 80% загальноєвропейського видобутку вугілля (близько 3 млн т). За перші 40 років XVII ст. подвоїлися обсяги торгівлі. Цьому сприяли торговельні компанії, які користувалися монопольним правом на торгівлю в певному регіоні. Найбільшою була Ост-Індська компанія. У сільському господарстві розвивалися тенденції, започатковані ще в XVI ст. Воно активно втягувалося в ринкові відносини. Але це було притаманно в основному південним і центральним графствам. Проте на півночі ще зберігалися натуральна рента (оброк) і відробіток (панщина). Зміни в економіці позначилися на соціальній структурі англійського суспільства, Хоча воно за формою залишалося становим зі складною системою нерівності прав та обов'язків, у поведінці, звичаях, роді занять деяких верств суспільства сталися значні зміни. Так, серед землевласників виокремилося нове дворянство, яке, на відміну від старого, активно вело господарство: розводило овець, не цуралося торгівлі та мануфактурного виробництва,... |
У XVI ст. Англія була невеликою за територією країною, а и володіння в Ірландії — незначні. Шотландія також не входила до її складу. Населення Англії на початку XVI ст. становило близько 3 млн осіб, а наприкінці століття збільшилося до 4 млн (не враховуючи Шотландії). На початку XVI ст. Англія, на відміну від Нідерландів, не була міською країною: у містах жило не більш як 10% населення. Наприкінці століття кількість міщан зросла до 20%, Англія залишалася переважно аграрною країною. Земля належала дворянам - землевласникам (лендлордам) і королю. Переважна більшість селян власної землі не мала, а за користування нею сплачувала грошову ренту (орендну плату). На початку XVI ст. у сільському господарстві Англії відбулися значні зміни. Із появою мануфактур як в Англії, так і поза її межами зріс попит на англійську вовну. Багато землевласників захопилися розведенням овець. Цей процес мав далекосяжні наслідки для розвитку країни. Вовна перетворилася на головне її багатство. Справжнім потрясінням для Англії стала «революція цін», унаслідок якої великі землевласники збільшили грошову ренту селян у три, п’ять, а подекуди і в сім разів. Селяни втрачали свої господарства, а з ними і єдиний засіб до існування, перетворюючись на жебраків, Головною галуззю промисловості стало виробництво сукна. Замість вовни в XVI ст. Англія почала вивозити до інших країн сукна з вовни. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок XVII ст. 90%; англійського експорту становила продукція суконного виробництва. Саме зі зростанням попиту на сукно пов’язане поширення мануфактурного виробництва.... |
Рішельє народився в незаможній дворянській родині. Спочатку хотів вступити до війська, але потім вирішив служити церкві. У 23-річному віці став єпископом. Мав неабиякі літературні здібності, отримав добру освіту, був честолюбним та енергійним. Коли йому виповнилося 30 років, став кардиналом. Із 1624 р. — член Королівської ради, згодом — перший міністр Франції (голова заряду). Упродовж 18 років фактично правив Францією за нерішучого Людовіка XIII. Як влучно зауважив один із сучасників кардинала, «Людовік XIII лише носив корону, а Рішельє мав скіпетр». Одним із головних завдань кардинал вважав посилення авторитету королівської влади. У своєму «Політичному заповіті», складеному у вигляді листа до короля, Рішельє писав: «Коли Ви, Ваша Величносте, вирішили виявити мені велику довіру в управлінні Вашими справами, гугеноти ділили державу з Вами, а вельможі поводилися так, начебто не були Вашими підданими. Моєю першою метою була велич короля, моєю другою метою була могутність держави». Для досягнення цього Рішельє припинив скликання Генеральних штатів і обмежив права Паризького парламенту. Нагальною потребою, без вирішення якої Францію не можна було вважати цілісною державою під необмеженою владою короля, була ліквідація гугенотської республіки на півдні країни. Війна проти гугенотів, що розпочалася 1620 р., тривала вісім років і завершилася перемогою королівської армії. Фортеці гугенотів було зруйновано. У 1629 р. було прийнято «Едикт милості», за яким гугенотам дозволялося сповідувати їхню віру, але заборонялося мати гарнізони і фортеці.... |
На початку XVI ст. Франція була найбільш населеною країною Європи. Наприкінці XV ст. у ній проживало близько 14-15 млн, а в середині XVII ст. — 16-18 млн осіб. Переважна більшість осіла в селах, і країна в цілому лишалася аграрною. Об’єднання Франції в єдину централізовану державу було завершено наприкінці XV ст. Одночасно з цим процесом міцніла влада короля. Генеральні штати (станово-представницький орган влади) не скликалися з 1484 р. Король Людовік XII (1498-1515 рр.), уже не радячись із ними, вів війну за підкорення Італії, установлював податки на утримання армії, витрачав величезні кошти на здійснення своїх амбітних планів, не рахуючись із давніми правами та привілеями станів, окремих міст і провінцій. Королівська влада ставала нічим не обмеженою, або «абсолютною». У Франції в XVI ст., як і в багатьох тогочасних європейських країнах, відбувалося становлення нової форми державного правління — абсолютизму. Абсолютизм — форма здійснення одноосібної влади в централізованій державі, за якої монарх править, спираючись переважно на дворянство, має необмежену вищу владу, а станово-представницькі органи втрачають своє значення. Наступні кроки зі створення у Франції абсолютної монархії було зроблено за Франциска І (1515-1547 рр.). Він зумів підкорити своїй владі католицьку церкву. У 1516 р. Франциск І досяг домовленості з Папою Римським Левом X, за якою король сам призначав на вищі церковні посади, а папа тільки затверджував його рішення. Церковні особи фактично стали підлеглими короля. Усі справи життя країни розглядалися на Великій королівській раді, яка готувала укази монарха, вирішувала важливі судові справи, призначала нові податки. На указах Франциска І вперше з’явилася формула необмеженої влади: «Така моя воля».... |
Боротьба між прихильниками та противниками ідей Мартіна Лютера в Німеччині тривала ще 30 років після завершення Селянської війни. У Лютера було багато послідовників, і вчення, яке вони сповідували, отримало назву лютеранство. Головою церкви в кожному князівстві став князь, скасовувалися дорогі обряди, шанування ікон, богослужіння велося рідною мовою. Усі церковні володіння конфісковувалися. Протестантизм — один з основних (поряд із католицизмом і православ’ям) напрямів у християнстві, що виник внаслідок Реформації у XVI ст. Його вихідними формами були лютеранство, кальвінізм та англіканство. У 1529 р. на засіданні рейхстагу у Шпаєрі католицька більшість провела рішення, за яким католицькі церковні служби мали стати обов'язковими на території князівств і в містах, прихильних до лютеранства. У відповідь п’ять князів і 14 міст, послідовники лютеранства, склали протест, у якому заявили, що в питаннях віри неможливо підкорятися рішенню більшості. Відтоді прихильників лютеранства стали називати протестантами, а лютеранську церкву — протестантською. Лютеранство — напрям протестантизму, що виник у ході Реформації в Німеччині в XVI ст. У його основі лежить учення М. Лютера.... |
Реформація — слово, що перекладається з латинської мови як перебудова, стало символом цілої епохи в історії країн Європи. Це була доба, коли в суспільстві розгорнувся рух за переосмислення ролі католицької церкви. Дуже швидко ця боротьба, що починалася з диспутів в університетських залах, перекинулася на поля битв. Люди XVI ст. були приголомшені силою ненависті, з якою точилася боротьба між прихильниками старої католицької церкви і реформаторами. Мине багато часу, поки людство зрозуміє, що неможливо винищити всіх, хто хоче жити інакше. Треба навчитися співіснувати разом, на одній планеті. Шлях до цього буде дуже довгим. Події, які спричинили розкол Європи на два великі табори — католиків і прихильників Реформації, — розпочалися на початку XVI ст. в Німеччині. Реформація — спрямований проти Католицької Церкви церковно-релігійний і суспільно-політичний рух, що виник у XVI ст. у країнах Західної і Центральної Європи. ► Що таке Реформація? 2. Німеччина напередодні Реформації Наприкінці XV — на початку XVI ст. Німеччина була складовою частиною Священної Римської імперії, до назви якої тоді додали слова «німецької нації». Окрім Німеччини, до складу імперії входили землі сучасних Нідерландів, Бельгії, Австрії, Чехії, Французької Бургундії, частина Італії та інші території. Священна Римська імперія була політично роздробленою державою, що складалася з багатьох великих і малих, світських і церковних володінь. Очолював Німеччину виборний монарх, котрий коронувався як імператор. Він обирався на зборах курфюрстів. Із 1438 і аж до 1806 р. імператорів обирали з родини Габсбургів. У 1519 р. молодий іспанський король Карл І Габсбург став новим імператором під іменем Карла V (1519-1556).... |
... |
Наприкінці XVI ст. в Італії народився стиль бароко, який у XVII ст. поширився в інших країнах Європи й Америки та проіснував до кінця XVIII ст. Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом. Воно було започатковане у папському Римі й пов’язане з поширенням ідей Контрреформації. Його видовищність і яскраві художні засоби, на противагу скромності протестантських церков, мали підкреслювати грандіозність і пишність католицької церкви. Мистецтво епохи бароко стало приділяти головну увагу пристрастям і відчуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Почуттєвий характер цього мистецтва, у якому митець ігнорує розміри й норму, зображає контрасти, створюючи ілюзію реальності, справляє велике враження на глядача. Важливе значення має те, що протягом XVII ст., «століття бароко», відбулася справжня наукова революція, яка поклала край середньовічному баченню світу. Бароко (від італ. barocco — примхливий, химерний) — доба в образотворчому мистецтві, архітектурі, музиці та літературі країн Європи, колоніальної Центральної і Південної Америки кінця XVI — середини XVIII ст. Найвідомішими майстрами живопису епохи бароко вважаються голландець Рембрандт ван Рейн, фламандець Пітер Пауль Рубенс, іспанець Дієго Веласкес.... |