Зародження культури бароко. Народження нової європейської науки
- 23-03-2022, 01:10
- 702
8 Клас , Всесвітня історія 8 клас Сорочинська, Мартинюк, Гісем
§ 8. Зародження культури бароко. Народження нової європейської науки
За цим параграфом ви зможете:
- характеризувати мистецтво бароко, визначати її основні риси;
- розповідати про видатних представників культури бароко.
Пригадайте:
1. Як мистецтво своїми засобами відображає дійсність?
2. З чим пов’язаний перехід від одного до другого стилю в культурі?
3. Які риси були притаманні розвитку науки у Середньовіччі?
Лоренцо Берніні. Екстаз Святої Терези (бароко)
1. Особливості мистецтва бароко
Наприкінці XVI ст. в Італії народився стиль бароко, який у XVII ст. поширився в інших країнах Європи й Америки та проіснував до кінця XVIII ст. Мистецтво епохи бароко, зберігаючи визначальні гуманістичні засади доби Відродження, змінилося за змістом.
Воно було започатковане у папському Римі й пов’язане з поширенням ідей Контрреформації.
Його видовищність і яскраві художні засоби, на противагу скромності протестантських церков, мали підкреслювати грандіозність і пишність католицької церкви. Мистецтво епохи бароко стало приділяти головну увагу пристрастям і відчуттям людини, поєднувати реальне та уявне. Почуттєвий характер цього мистецтва, у якому митець ігнорує розміри й норму, зображає контрасти, створюючи ілюзію реальності, справляє велике враження на глядача. Важливе значення має те, що протягом XVII ст., «століття бароко», відбулася справжня наукова революція, яка поклала край середньовічному баченню світу.
Бароко (від італ. barocco — примхливий, химерний) — доба в образотворчому мистецтві, архітектурі, музиці та літературі країн Європи, колоніальної Центральної і Південної Америки кінця XVI — середини XVIII ст.
Найвідомішими майстрами живопису епохи бароко вважаються голландець Рембрандт ван Рейн, фламандець Пітер Пауль Рубенс, іспанець Дієго Веласкес.
Завдяки творчості письменника Мігеля Сервантеса доба бароко стала «золотим століттям» іспанської літератури.
Рембрандт ван Рейн. Дама з віялом
2. Рембрандт ван Рейн (1606-1669)
Серед численних нідерландських художників XVII ст. Рембрандт ван Рейн гідно посідає найчільніше місце. Відомим його зробила картина «Урок анатомії доктора Тульпа», на якій зобразив доктора Тульпа з учнями. Рембрандт уперше, створюючи груповий портрет, вирішив відмовитися від традиційної композиції, де всі персони стоять біля однієї, позуючи художникові. Картина мала величезний успіх. Рембрандт завдяки вдалому шлюбу з дочкою бургомістра тепер мав багато замовлень на написання портретів, а також творів на біблійні та міфологічні теми.
Він створював багато картин, але щоразу наполегливіше намагався відійти від усталених норм, дивуючи сучасників незвичністю творчої манери. У 1642 р. Рембрандт виконав на замовлення груповий портрет офіцерів амстердамської стрілецької роти. Кожен із них заплатив майстрові сто гульденів, розраховуючи посісти на картині почесне місце, годинами позував стоячи... Однак коли портрет під назвою «Нічна варта» було завершено, обурення офіцерів не мало меж: замість пихатих, набундючених воїнів, що вже давно забули, як нести військову службу, художник намалював стрільців, які за сигналом тривоги виступили на захист свого міста. Митець відтворив сцену зі справжнього життя, але замовники цього не зрозуміли.
У 1642 р. померла дружина майстра. Будинок і майстерню Рембрандта, який не вирізнявся ощадливістю, продали за борги. Митець оселився в готелі. Його нещастя тривали: померла друга дружина, а згодом — єдиний син. Епілогом життя і творчості геніального митця стала картина «Повернення блудного сина» — біблійний сюжет про гультяя, який, утративши геть усе в житті, повернувся в рідний дім, до батька.
Смерті Рембрандта ніхто не помітив. Лише через кілька століть його ім’я стало всесвітньо відомим, а картини прикрасили найкращі музеї та приватні колекції.
Рембрандт ван Рейн. Повернення блудного сина
Рембрандт ван Рейн. Урок анатомії доктора Тульпа
Рембрандт ван Рейн. Нічна варта
Пітер Пауль Рубенс. Автопортрет з Ізабеллою Ґрант
Пітер Пауль Рубенс. Коронація Марії Медині
3. Пітер Пауль Рубенс (1577-1640)
Він був центральною фігурою фламандського мистецтва XVII ст. Спільна риса, що об’єднувала фламандське мистецтво з нідерландським, — любов до життя в усіх його проявах. Однак якщо на картинах нідерландських майстрів переважали побутові сцени, портрети бюргерів і міщан, то фламандські художники мали зображати те, що влаштовувало католицьку церкву і дворян.
У творчості Пітера Пауля Рубенса ці особливості проявилися найбільш яскраво. Як придворний художник іспанського намісника у Фландрії, він виконував замовлення від дворян, Церкви, але знаходив час і на дипломатичні доручення. Майстер написав сотні картин, уславлюючи в яскравих барвах силу, мужність, красу людських почуттів і вчинків.
У Рубенса було багато картин на історичні теми. Одна з найвідоміших серій — «Життя Марії Медині» — складається з 21 твору, на яких він зобразив і реальних історичних осіб, і міфологічних персонажів, відтворив реалії тогочасної історичної епохи. Творчість Рубенса справила величезний вплив на становлення фламандської школи живопису, а його твори відомі в усьому світі.
4. Дієго Веласкес (1599-1660)
Сучасники називали цього іспанського майстра «живописцем істини». Із 1623 р. до кінця життя Дієто Веласкес був придворним художником іспанського короля Філіппа IV Провідне місце в його творчості посідали портрети. Іспанська аристократія не вимагала, щоб її зображали красивішою, ніж вона була насправді, — вона пишалася своїм походженням, а не мінливою красою. Тому іспанці на портретах живописця — холодні, спокійні та врівноважені. Веласкес писав портрети членів королівської родини, іспанських дворян та їхніх дружин. При цьому він ніколи не відмовлявся від зображення правди, малюючи людину такою, якою вона була. Папа Інокентій, побачивши, яким його зобразив Веласкес, після роздумів промовив: «Занадто схожий».
Дієго Веласкес. Здача Бреди
Дієго Веласкес. Прялі
Наприкінці життя митець створив картину «Прялі», де показав красу простих жінок-робітниць, які виткали килим, а поряд із ними — придворних дам, що розглядали готову роботу. Це було останнє велике полотно Веласкеса, який присвятив своє життя служінню істині пензлем художника.
5. Гуманізм Сервантеса
Творчість Мігеля Сервантеса де Сааведри (1547-1616) вважають вершиною іспанської літератури XVII ст. Життя цього письменника нагадувало авантюрний роман. Після закінчення університету молодого ідальго (дворянина) завербували до армії, і він узяв участь у морській битві проти турків біля Лепанто. Діставши тяжке поранення, Сервантес був вимушений залишити армію. Під час повернення на батьківщину його та брата захопили в полон морські пірати. Довгі п’ять років Сервантес провів у полоні в Алжирі, кілька разів намагався втекти, але невдало, і дістав звільнення лише за великий викуп. До Іспанії він повернувся бідняком і, не маючи засобів до існування, пішов працювати збирачем податків. Ця робота йому дуже не подобалась, але іншого виходу не було. Після однієї з чергових неприємностей Сервантес опинився у в’язниці, де розпочав роботу над романом «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський».
Головний герой роману, дворянин Алонсо Кіхано, уявивши себе мандрівним рицарем, мріяв відродити рицарські часи тоді, коли вони вже давно минули. Він один не розумів цього та, як останній рицар Сумного Образу, являв собою смішну й недоречну постать. Дон Кіхот намагався власноруч змінити існуючі порядки, захистити вдів і сиріт, покарати винуватців їхніх страждань. Насправді ж він створював тільки безладдя. А втім, мотиви його вчинків — людяні та шляхетні. Герой Сервантеса — справжній гуманіст. «Нехай сльози бідняка, — казав Дон Кіхот, — викличуть у тебе за однаково сильного відчуття справедливості більше співчуття, ніж скарги багатія». У цих словах — відлуння думок, що були занадто сміливими, навіть небезпечними в Іспанії XVII ст. У романі поруч із Дон Кіхотом — його вірний товариш — селянин Санчо Панса. Він часто буває незграбним, смішним, але водночас є носієм народної мудрості. Роман «Дон Кіхот» став великою книгою великого письменника, який усім своїм серцем любив людей.
Окрім того, Сервантес створив новели, п’єси, інтермедії, але у світовій літературі назавжди лишився як автор роману про останнього рицаря Землі — ідальго Дон Кіхота.
Мігель Сервантес де Сааведра
Робота з історичними джерелами
Із книги Мігеля Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський» (Поради Дон Кіхота Санчо Пансі)
«...Подивися всередину себе і спробуй пізнати себе, це пізнання є найважчим з усіх, які можуть бути. Коли ти пізнаєш себе, то перестанеш чванитись, неначе жаба, яка захотіла дорівнятися до вола...
... Людям незнатного походження, які обіймають високі посади, належить бути м’якими й поблажливими до інших. Це, разом із розумною обережністю, дозволить уникнути злісних наклепів, а інакше від них ні на якій посаді не захистишся...
Пам'ятай, Санчо, якщо ти підеш шляхом чесноті й намагатимешся робити добрі справи, тобі не доведеться заздрити справам князів і сеньйорів, тому що шляхетність успадковується, а чеснота надувається, і вона має власну вартість, на відміну від шляхетності, яка такої вартості не має. У жодному разі не керуйся у своїх діях законами особистого свавілля: цей закон завжди поширений серед невігласів, які вважають себе розумними.
Нехай сльози бідняка викличуть у тебе за однаково сильного відчуття справедливості більше співчуття, ніж скарги багатія. Всіляко намагайся з'ясувати істину, хоч би що обіцяв і давав багатій і хоч би як плакав і благав бідняк. У тих випадках, коли можливо бути поблажливим, не карай винного найвищою мірою покарання, тому що кара судді суворого нічим не краща, ніж судді милосердного.
Якщо коли-небудь жезл правосуддя зігнеться у твоїй руці, то нехай це станеться не під вагою подарунків, а під тиском співчуття. Якщо тобі коли-небудь доведеться розбирати скаргу свого ворога, то прожени від себе будь-яку думку про вчинену тобі кривду і думай лише про те, на чиєму боці правда... Якщо ти покараєш кого-небудь дією, то не карай його ще й словом, тому що з винного досить муки тілесного покарання, і додавати до цього суворі промови немає ніякої необхідності... Якщо ти, Санчо, дотримуватимешся усіх цих настанов і правил, то життя твоє буде довгим, слава твоя тривалою, нагороду ти отримаєш велику...».
• Поміркуйте:
1. Які риси, на погляд М. Сервантеса, повинні бути притаманні досконалому правителю?
2. Порівняйте погляди Н. Макіавеллі та М. Сервантеса на роль правителя в державі.
6. Вільям Шекспір
Вільям Шекспір (1564-1616) — найяскравіший англійський письменник XVI ст. Його життя і творчість пов’язані з театром. Спершу він був актором, згодом — співвласником лондонського театру «Глобус», потім почав створювати п’єси для театру. Загалом В. Шекспір написав 37 п’єс і 154 сонети.
Велику популярність у глядачів мали комедії Шекспіра «Приборкання непокірної», «Комедія помилок», «Як вам це сподобається», «Дванадцята ніч», «Два веронці», «Сон у літню ніч». У цих п’єсах уславлювалася краса людини та її почуттів, а шана їй складалася не за грошима чи походженням, а за поведінкою в різних ситуаціях та особистими якостями.
Вільям Шекспір
Всесвітньо відомими стали трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульетта», «Гамлет», «Король Лір», «Отелло».
Герої першої трагедії, юні Ромео і Джульетта, палко кохали одне одного, але перешкодою для їхніх почуттів стала давня ворожнеча родин. Не витримавши боротьби, юні герої загинули. Трагедія стала гімном коханню, що не знає меж і не бажає рахуватися з родинними звичаями та законами.
У своїх історичних драмах («Генріх І», «Річард III», «Король Джон», «Генріх IV», «Генріх V») Шекспір засуджував тиранів і самовладдя, захищав ідеали людяності, утверджував право людей на рівність. Вустами героя однієї зі своїх п’єс Шекспір сказав: «Яке прекрасне людство!». Ці слова можуть стати девізом для творчості не тільки В. Шекспіра, а й усіх письменників епохи Відродження.
7. Розвиток медицини й математики
Розвиток наукових знань у XVI-XVII ст. відіграв важливу роль у становленні нового суспільства у європейських країнах. XVII ст. стало часом, коли було зроблено вирішальні кроки в пізнанні людини й законів Всесвіту, що заклали підвалини для формування природничих наук.
Значних успіхів було досягнуто в розвитку анатомії. Почали провадитися систематичні анатомічні розтини, що дало змогу висунути нові теорії про природу людського організму та винайти нові методи лікування хвороб. Італійський медик Андреас Везалій (1514-1564) видав у 1543 р. фундаментальну працю «Про будову людського тіла». Незважаючи на переслідування духовної та світської влади, він провадив розтини людських трупів, вивчаючи анатомію людини. Після оприлюднення його праці за вченим стала стежити інквізиція. Його схопили за брехливим обвинуваченням у розтині живої людини та засудили до прощі в Палестину, під час якої його корабель розбився. Учений опинився на безлюдному березі, де й помер від голоду. Проте його ім’я залишилося назавжди в історії медицини як людини, що зруйнувала вікові забобони про побудову людського тіла й започаткувала сучасну анатомію.
Іспанський учений Мігель Сервет (1511-1553) відкрив і описав систему кровообігу людини. За сміливість наукових поглядів і незалежність у думках його було спалено в Женеві за наказом Ж. Кальвіна.
Андреас Везалій
Мігель Сервет
Вільям Гарвей
Джироламо Фракасторо
Мікроскоп Левенгука
Кровообіг людини було підтверджено під час анатомічних досліджень Везалія, а англійський лікар та анатом Вільям Гарвей (1578-1657) завершив вивчення цієї функції, створивши теорію кровообігу людини. Гарвея вважали одним із найосвіченіших людей свого часу, його відкриття стали справжньою революцією в медицині. Згодом Гарвей почав досліджувати, як зароджується людське життя. Сутність своїх дослідів він підсумував у вислові: «Усе живе — із яйця».
Медичні світила тогочасної Європи не сприйняли його відкриттів, але він не здавався. Сучасники зрозуміли й визнали заслуги вченого лише наприкінці його життя.
Італієць Джироламо Фракасторо (1480-1553) дослідив способи поширення інфекцій і визначив, які засоби необхідні для боротьби з інфекційними захворюваннями. Учений-аматор Антоні ван Левенгук (1632-1723) винайшов мікроскоп, який дозволив йому зробити чимало важливих відкриттів. Найбільше їх було зроблено 1674 р., коли він першим дослідив і довів існування бактерій. У краплині води Левенгук відкрив цілий новий світ.
Від кінця XVI ст. розвивалися майже всі галузі математики.
Набула сучасного вигляду алгебра. Французький математик Франсуа Війєт (1540-1603) започаткував літерні позначення й заклав основи загальної теорії рівнянь, завдяки чому він вважається засновником нової алгебри. Ще один французький математик і філософ Рене Декарт (1596-1650), установивши взаємозв’язок між теорією рівнянь і геометрією, відкрив нову дисципліну — аналітичну геометрію. Також він винайшов двовимірну систему координат. Нові методи розрахунків нескінченно малих величин запропонував професор Болонського університету Бонавентура Кавальєрі (1598-1647) у праці «Геометрія неподільних». У розробці цього методу значну роль відіграли також Йоганн Кеплер і Рене Декарт, який ввів до наукового обігу поняття змінної величини. Але головним досягненням Декарта є те, що він впровадив метод критичного мислення, тим самим фактично став основоположником науки Нового часу.
Антоні ван Левенгук
Рене Декарт
8. Розвиток астрономії
Бурхливий розвиток мореплавства в Новий час сприяв становленню наукової астрономії. Саме в астрономії було зроблено відкриття, що завдало нищівного удару старій системі поглядів на будову Всесвіту. За цією системою, котра базувалася на поглядах Арістотеля і Птолемея, у центрі Всесвіту була розташована непорушна Земля, навколо якої оберталися Місяць, Сонце та зорі.
Астрономія (від грец. «зоря» та «закон») — наука про будову і розвиток космічних тіл та всього Всесвіту.
Я. Матейко. Николай Коперник
Розгляньте малюнок. Що на ньому вказує на відкриття вченого?
Хибність старої теорії довів польський учений Миколай Коперник (1473- 1543). Унаслідок досліджень він дійшов висновку, що Земля разом з іншими планетами обертається навколо Сонця й навколо власної осі, та створив геліоцентричну систему (із Сонцем у центрі світобудови). Свої погляди він виклав у славнозвісній праці «Про обертання небесних тіл». Коперник працював над нею впродовж 40 років, але, розуміючи, яку реакцію вона викличе, боявся надрукувати. Книга побачила світ у день смерті вченого й супроводжувалася обережною передмовою видавця, у якій він репрезентував викладену в книзі теорію як цікаву гіпотезу. Праця «Про обертання небесних тіл» була засуджена католицькою церквою і від 1616 аж до 1822 р. згадувалася в «Індексі заборонених книг».
Наступний крок у дослідженні будови Всесвіту здійснив італієць Джордано Бруно (1548-1600). На відміну від Коперника, який центром Всесвіту вважав Сонце, Бруно обґрунтував ідею нескінченності космічного простору, де існує безліч світів з окремими сонцями. За поширення своєї гіпотези він був заарештований, провів вісім років у в’язниці, але так і не зрікся своїх поглядів. За вироком суду інквізиції його було звинувачено в єресі та спалено на багатті. Усі твори Дж. Бруно було внесено до «Індексу заборонених книг», де вони перебували до останнього видання у 1948 р.
Джордано Бруно
Галілео Галілей
Італійський учений Галілео Галілей (1564-1642) виготовив телескоп зі збільшенням у 32 рази й розпочав із його допомогою регулярні дослідження. Він переконався в безмежності зоряного простору, відкрив гори на Місяці, плями на Сонці та супутники, що оточують Юпітер. Усе це підтверджувало правильність теорій М. Коперника та Дж. Бруно.
У 1632 р. Галілей видав працю «Діалоги про дві найвідоміші системи світу — Птолемееву та Коперникову», де навів незаперечні докази правильності теорії Коперника. За цю книгу церква влаштувала суд над 70-річним астрономом.
Після п’яти місяців принижень і допитів Галілей підписав каяття. За легендою, після цього він вигукнув: «А все-таки вона обертається!».
До кінця своїх днів Г. Галілей перебував під наглядом інквізиції, йому заборонили писати й видавати свої праці. В останні роки життя він зробив значні відкриття у фізиці — обґрунтував закони сучасної механіки. Лише у 80-90-х рр. XX ст. католицька церква визнала, що засудження вчених було помилковим, і погодилася з їхніми поглядами на будову Всесвіту.
Робота з історичними джерелами
Витяг із вироку кардиналів щодо Галілея
«Ти, Галілею, був звинувачений на цьому суді в тому, що вважаєш за істину і поширюєш у народі брехливе вчення про те, що Сонце перебуває в центрі світу нерухомо, а Земля рухається на осі добовим обертанням; у тому, що ти мав численних учнів, яким викладав це вчення. Нарешті з’явився на світ твій твір, лист до одного твого попереднього учня, де ти, наслідуючи дурниці Коперника, розвинув деякі положення, що суперечать здоровому глузду і Святому Письму. Тому, бажаючи захистити людей від шкоди та спокуси, які виходили з твоєї поведінки і загрожували чистоті віри... учені-богослови постановили:
1. Положення, що Сонце — центр Всесвіту і є нерухомим, є думка безглузда, філософськи неправильна і вкрай єретична, тому що вона суперечить Святому Письму.
2. Положення, що Земля не центр Всесвіту і не є нерухомою, є думкою безглуздою, філософськи невірною і під богословським кутом зору суперечить духові віри...».
• Поміркуйте:
За що і з опорою на які докази церква засудила Галілея?
Висновки
Доба бароко збагатила європейське мистецтво багатьма творами, що поєднували пишність, винахідливість та виразні художні ефекти.
Унаслідок наукових відкриттів XVI-XVII ст. було закладено основи нового природознавства, створено наукову теорію будови Всесвіту й прокладено шлях до пізнання ще не відкритих законів природи.
Закріпимо знання
1. Чим мистецтво бароко відрізнялося від мистецтва Відродження?
2. Що нового внесли в розвиток живопису художники епохи бароко?
3. Використовуючи додаткову літературу, підготуйте розповідь про одного із живописців епохи бароко у Європі.
4. Визначте, який вплив мали на розвиток людства відкриття в медицині й математиці, здійснені у XVI—XVII ст.
5. Якими були основні досягнення астрономії тієї доби?
6. Визначте основні соціальні проблеми, що знайшли відображення у творчості видатних європейських письменників XVI — початку XVII ст.
А тим часом в Україні...
1578 р. — заснування Острозької академії.
1632 р. — об’єднання Лаврської і Братської шкіл у Києво-Могилянський колегіум.
XVII-XVIII ст. — розквіт «козацького бароко».
Коментарі (0)