Гризуни та зайцеподібні живляться переважно рослинною їжею. Вони мають великі й гострі різці та кутні зуби з плоскою жувальною поверхнею, ікла відсутні.

Які ознаки притаманні представникам гризунів?

• Гризуни - дрібні та середні за розмірами тварини. Поширені на різних континентах, ведуть наземний, підземний, деревний чи напівводний спосіб життя. Для цих тварин характерна наявність чотирьох різців (по два на кожній щелепі) (див. мал. 137. А). Різці вкриті емаллю лише спереду, тому вони сточуються з того боку, де емалі немає, і постійно залишаються гострими.

Білка звичайна, або вивірка звичайна (мал. 143, 1), - відомий усім мешканець лісів і лісопарків. Живе в дуплах дерев чи в гніздах, які влаштовує на деревах. Живиться переважно насінням та плодами рослин. Перед зимовим періодом запасає насіння і плоди рослин, сприяючи їхньому розповсюдженню.

Бобер європейський (мал. 143, 2) веде напівводний спосіб життя, заселяючи береги невеликих річок, озер тощо. Сплющений і розширений хвіст цих тварин допомагає плавати у воді. Живуть бобри колоніями, будують характерні «боброві хатинки». У водоймах з непостійним рівнем води бобри влаштовують греблі. Так вони підтримують постійний рівень води в загатах, запобігаючи осушенню своїх оселень.

• Найчисленніша група - мишоподібні гризуни. До них належать миші (хатня, лісова тощо), пацюки (сірий і чорний), хом’яки, полівки. Миша хатня та два види пацюків пристосувалися до життя в оселях людини та поблизу них. Там вони знаходять оптимальні умови для життя (пригадайте, такі види називають синантропними). Оселяючись у житлі людини, миша хатня та пацюки знищують і псують харчові продукти.

Мал. 143. Гризуни: 1 - білка звичайна; 2 - бобер європейський; 3 - хом’як звичайний; 4 - сліпак

Хом’яки (звичайний та сірий) (мал. 143, 3) мають об’ємні защічні мішки, за допомогою яких переносять їжу до свого житла. У системі ходів хом’яки влаштовують комори, у яких запасають до 30 кг їжі (зерна, картоплі, моркви).

Сліпаки (мал. 143, 4) ведуть підземний спосіб життя, створюючи в ґрунті складну систему ходів. Ґрунт риють за допомогою різців, а виштовхують його з нори назовні головою. Підземний спосіб життя позначився на зовнішньому вигляді цих тварин: сліпаки не мають вушних раковин, маленькі очі сховані під шкірою, волосяний покрив - короткий і густий. Живляться сліпаки підземними частинами рослин, запасаючи їжу у своїх ходах. Усі види сліпаків фауни України (піщаний, буковинський, подільський та білозубий) потребують охорони. Причиною зменшення чисельності цих тварин є господарська діяльність людини: обробіток ґрунту, внесення отрутохімікатів тощо.

За якими ознаками зайцеподібні відрізняються від гризунів? Від гризунів зайцеподібні відрізняються наявністю двох пар різців на верхній щелепі (замість однієї пари у гризунів). До цих тварин належать, зокрема, зайці та кролі. Зайці мають видовжені задні кінцівки та вушні раковини. Не риють нір, а відпочивають прямо на ґрунті. Ведуть переважно нічний спосіб життя. Звичайним видом для нашої країни є заєць сірий, або русак (мал. 144, 1). Утікаючи від хижаків, заєць-русак здатний розвивати швидкість до 50 км на годину.

Мал. 144. Зайцеподібні: 1 - заєць сірий; 2 - кріль дикий

Кролі відрізняються від зайців коротшими та ширшими вухами, їхні задні лапи та хвіст також коротші. Кріль дикий, або європейський (мал. 144, 2), живе в норах, оселяється переважно колоніями. Трапляється на півдні України. Людина приручила дикого кроля і вивела багато його порід. Особливо цінується сріблясто-сіре хутро кролів породи «шиншила». Ангорського кроля, довжина шерсті якого сягає 12 см, розводять заради цінного пуху (підшерстя); породу «білий велетень» - заради м’яса.

Які ознаки характеризують копитних ссавців? У раціоні копитних ссавців переважає рослинна їжа. Тому в цих тварин добре розвинені різці та кутні зуби, які мають складчасту поверхню і слугують для перетирання їжі (див. мал. 137. Б, 1). Копитні здатні до швидкого бігу, спираючись на пальці, вкриті роговими копитами. Серед копитних розрізняють непарнокопитних і парнокопитних.

• Непарнокопитні об’єднують великих тварин з непарним числом розвинених пальців (один або три) на кінцівках. Усі інші пальці або недорозвинені, або відсутні. Наприклад, один розвинений палець мають коні, зебри, віслюки. З диких коней до наших часів зберігся лише кінь Пржевальського (мал. 145, 1). Цей підвид дикого коня раніше був поширений у степах Центральної Азії. Нині мешкає лише на заповідних територіях. Близький родич коней - кулан - поширений у деяких пустельних і напівпустельних регіонах Азії. В Україні куланів утримують на острові Бірючий в Азовському морі. Цей вид занесено до Міжнародної червоної книги.

Мал. 145. Непарнокопитні: 1 - кінь Пржевальського; 2 - носоріг чорний

Носороги (мал. 145, 2) - нечисленна група тварин з трипалими кінцівками та голою товстою шкірою. На лобових кістках розташовані один чи два роги. Поширені в Африці та Південно-Східній Азії. Усі види носорогів занесено до Міжнародної червоної книги.

• Представники парнокопитних мають парне число розвинених пальців на кінцівках (два або чотири). Залежно від особливостей будови травної системи їх поділяють на жуйних і нежуйних.

До нежуйних парнокопитних належать свині та бегемоти. На їхніх кінцівках розвинені по чотири пальці. Дика свиня, або кабан (мал. 146), - всеїдна тварина. Для неї характерна видовжена морда з позбавленим волосся «п’ятаком» навколо ніздрів. За його допомогою тварини риють ґрунт у пошуках їжі. У самців добре розвинені ікла, які слугують надійним захистом від ворогів. Тіло тварини вкриває жорстка щетина, що захищає шкіру від пошкоджень. В Україні кабан мешкає у вологих лісах (переважно дубових і букових), чагарниках. Важливу роль кабани відіграють у житті лісів: живлячись ґрунтовими комахами, ці тварини знищують значну кількість шкідників (зокрема, личинок хрущів). Риючи, кабани закопують плоди та насіння дерев у глиб ґрунту, чим сприяють відновленню лісів. Дика свиня - предок свійської свині, яку розводять заради м’яса, сала та шкури.

Мал. 146. Дика свиня

Бегемот, або гіпопотам, веде напівводний спосіб життя. Має товсту шкіру, яка потребує постійного зволоження. Бегемоти поширені в Центральній та Східній Африці, переважно в національних парках і заповідниках.

Жуйні парнокопитні характеризуються стрункими кінцівками та особливою будовою шлунка. Вони живляться рослинною їжею, яку зрізують за допомогою різців. У ротовій порожнині їжа зволожується слиною, яка містить травні соки, і пережовується за допомогою кутніх зубів. До жуйних належать олені, козли, барани, бики, жирафи та інші. Найбільший представник оленів - лось - має довгі кінцівки, велику голову та широкі роги (мал. 147, 1). В Україні також трапляється козуля європейська та акліматизований зі Східної Азії плямистий олень (мал. 147, 2). Таку назву вид дістав через плямисте забарвлення шерсті.

Мал. 147. Жуйні парнокопитні: 1 - лось; 2 - плямистий олень; 3 - зубр

На відміну від оленів, чиї кісткові роги щорічно замінюються, інші представники жуйних мають порожнисті нерозгалужені роги. Вони утворені роговими чохлами, розташованими на виростах кісток черепа. Такі роги ростуть упродовж усього життя. Найбільші розміри серед порожнисторогих мають бики. У цих сильних тварин могутнє тіло, товсті й короткі роги, які є і в самців, і в самок. До Червоної книги України та Міжнародної червоної книги занесено зубра (мал. 147, 3). Цей лісовий велетень в Україні вільно мешкав до початку XVIII сторіччя. На початку XX сторіччя він зберігся тільки в зоопарках і приватних угіддях.

Біологічний словничок: гризуни, зайцеподібні, парнокопитні, непарнокопитий