§ 9. Паразитичні черви

• 1. Особливості внутрішніх паразитів. Ви ознайомилися з кількома представниками вільноіснуючих червів. Але багато груп червів перейшли до внутрішнього паразитизму. Їхні представники мешкають в інших тваринах (своїх хазяях) і завдають їм шкоди. Такий спосіб життя суттєво змінив будову цих червів.

Які характерні особливості внутрішніх паразитів? Внутрішні паразити живляться напівперетравленою їжею хазяїна або його тканинами. Оскільки паразитам поживу не доводиться шукати, у них часто зникають органи чуття й спрощуються органи руху. У цих червів можуть виникати органи прикріплення (гачки, присоски), які утримують їх у тілі хазяїна (рис. 9.1).

Для паразита організм хазяїна подібний до острова, що відокремлений від інших островів, тобто можливих хазяїв. Покриви паразитів стійкі до травних соків і захисних речовин хазяїна. Газообмін усередині хазяїна ускладнений, отже, паразити стійкі до нестачі кисню. Знайти партнера для розмноження в тілі хазяїна може бути складно. Тому внутрішні паразити часто продукують і яйця, і сперматозоїди та розмножуються через самозапліднення. Паразити є надзвичайно плодючими. Так, один зі стьожкових червів, який живе в людині, за своє життя може відкласти понад 10 млрд яєць — більше, ніж людей на Землі.

Паразити заселяють організми нових хазяїв завдяки складним життєвим циклам (рис. 9.2), під час яких відбувається зміна хазяїв і середовищ існування. Остаточний хазяїн — це той, у якому живе й розмножується статевим способом дорослий паразит. У проміжних хазяях живуть, а іноді й розмножуються безстатевим способом, його незрілі (личинкові) стадії.

Рис. 9.1. Органи прикріплення різних паразитів

Рис. 9.2. Життєвий цикл печінкового сисуна

• 2. Печінковий сисун. Прикладом внутрішнього паразита, що живиться тканинами хазяїна, може бути печінковий сисун — паразит рогатої худоби, який іноді вражає й людину (рис. 9.3). Це далекий родич планарії, який живе в жовчних протоках печінки й спричиняє жар, біль, жовтяницю. У тілі хазяїна він утримується завдяки ротовій і черевній присоскам, а тканини хазяїна поїдає за допомогою м’язистої глотки.

Кожен сисун виробляє і яйцеклітини, і сперматозоїди. Він продукує безліч яєць, що виводяться назовні з калом. У воді з яйця виходить війчаста личинка, яка проникає в проміжного хазяїна: слимака малого ставковика (рис. 9.2). У ставковику змінюються й розмножуються нестатевим способом два личинкових покоління паразита. Третє покоління — хвостаті личинки. Вони виходять у воду, прикріплюються до рослин і вкриваються оболонкою. Худоба ковтає личинку сисуна з травою. Личинка проникає в печінку й розвивається в дорослого паразита. Людина заражається печінковим сисуном, якщо вживає сиру воду з природних водойм або бере до рота рослини із заплав.

Рис. 9.3. Печінковий сисун належить до типу Плоскі черви

Рис. 9.4. Будова свинячого ціп’яка

• 3. Бичачий ціп’як. Ціп’яки — це представники типу Плоскі черви, що докорінно змінені пристосуванням до паразитування в кишківнику. Їхнє середовище існування — вузький довгий простір. Тому тіло ціп’яка видовжене й подібне до стрічки, або стьожки (рис. 9.4), через що таких паразитів називають стьожковими. У бичачого ціп’яка воно сягає 10 м! Ціп’як може розірватися, але виживе, якщо його голівка завдяки органам прикріплення утримається в стінці кишківника. У шийці утворюються нові членики, кожен з яких має чоловічі й жіночі статеві залози. Дозрілі членики, що заповнені заплідненими яйцями, відриваються від тіла паразита й виносяться назовні.

Оскільки ціп’як живе в напівперетравленій їжі, йому не потрібна власна травна система. Він усмоктує поживні речовини всією поверхнею тіла. Ось так довершено ця зловісна тварина пристосувалася до життя.

Проміжний хазяїн бичачого ціп’яка — велика рогата худоба, а остаточні — людина й інші м’ясоїдні тварини (рис. 9.5). Людина заражається ціп’яком, уживаючи недостатньо проварене чи просмажене м’ясо, яке може містити паразитів на стадії фіни — невеликого міхурця. Ціп’як, потрапивши в організм людини, порушує травлення, викликає нудоту й блювання, дратівливість, безсоння, нервові напади.

Як фіни потрапляють до яловичини? Ціп’як, який живе в організмі людини (термін його життя сягає 10 років!), виділяє до 30 заповнених яйцями члеників кожного дня. Більшість члеників виходить із калом, але деякі самі виповзають із кишківника людини. Яйця паразита можуть потрапити в ґрунт, на траву, а з нею — у травну систему корів. Личинки ціп’яка виходять з яєць, просвердлюють кишечник, із кров’ю проникають до печінки чи м’язів і перетворюються на фіни, які тривалий час зберігаються в організмі корови, поки не потраплять до організму нового хазяїна.

• 4. Аскариди й гострики. Життєвий цикл деяких паразитів не потребує зміни хазяїв. Такими є людські аскариди — черви 40 см завдовжки, що живляться напівперетравленою їжею в кишківнику людини. Щоб не бути винесеними назовні, вони повзуть проти руху вмісту кишківника або спираються на його стінки своїми пружними тілами.

Рис. 9.5. Цикл розвитку бичачого ціп’яка

Яйця аскарид переносяться із забрудненого ними ґрунту на їжу брудними руками людини чи мухами й тарганами. Через певний час перебування в зовнішньому середовищі яйця аскарид набувають здатності вражати людей, у травний тракт яких вони потрапили. Аскариди спричиняють біль у животі, погіршення апетиту, отруєння речовинами, які вони виділяють. Завдяки здатності активно переміщуватися в організмі аскариди можуть вражати різні органи і навіть виходити назовні (рис. 9.6).

Гострики — дрібні паразити (5-10 мм завдовжки), які частіше трапляються в дітей, ніж у дорослих (рис. 9.7). Вони живуть у кишківнику й живляться бактеріями. Самки гостриків спускаються до анального отвору й відкладають поблизу нього яйця, що призводить до свербежу. Чухаючи ділянку поблизу анального отвору, людина переносить яйця паразитів на руки, а з них — на їжу чи до рота. Найефективнішим засобом боротьби з гостриками є дотримання правил гігієни.

Рис. 9.6. Аскарида, що вийшла з організму цього хлопчика під час блювання

Рис. 9.7. Гострики

Аскариди й гострики належать до типу Круглі черви.

Чи достатньо того, що ви дізналися про паразитичних червів, аби дотримувати правил особистої гігієни?

Типові особливості внутрішніх паразитів: наявність захисних покривів, високий рівень розвитку статевої системи, велика плодючість, складні життєві цикли, здатність переносити нестачу кисню. Остаточним хазяїном називається той, у якому відбувається статеве розмноження паразита; у проміжному хазяїні перебувають (та іноді розмножуються у нестатевий спосіб) незрілі стадії паразита. Для печінкового сисуна й бичачого ціп’яка людина є можливим остаточним хазяїном. Цикл аскариди й гострика відбувається без зміни хазяїв.

Вільноіснуючі та паразитичні тварини; остаточний і проміжний хазяї; фіна.

• 1. Порівняйте спосіб життя внутрішніх паразитів і вільноіснуючих червів.
• 2. Порівняйте будову й спосіб життя ціп’яків і сисунів.
• 3. Складіть правила профілактики зараження людини паразитичними плоскими червами.
• 4*. Яке значення мають складні життєві цикли в паразитичних червів? Як скористатися їхніми особливостями для обмеження чисельності паразитів?

Рис. 9.8. Дорослий ехінокок є паразитом собак і лисиць

Рис. 9.9. Фіна ехінокока (показана стрілкою) на рентгенівському знімку людини

• 5. Ехінокок. Людина може бути проміжним хазяїном небезпечного ціп’яка ехінокока. Собаки й лисиці є його остаточними хазяями, а типовими проміжними — різні копитні. Дорослий ехінокок за розміром невеликий (до 5 мм) і не дуже шкодить своїм хазяям (рис. 9.8). Його яйця можуть опинитися на шерсті зараженого собаки й звідти потрапити до травної системи людини. Личинки паразита виходять у кров і через неї — у різні органи (зазвичай у легені або печінку) хазяїна, де утворюють фіни (рис. 9.9). Саме вони становлять особливу небезпеку, оскільки розмножуються брунькуванням, ушкоджуючи орган, у якому мешкають. За 20-30 років фіни ехінокока можуть утворити скупчення розміром із футбольний м’яч.

• 6. Деякі Правила безпеки. Джерелом зараження паразитичними червами може бути ґрунт, брудна вода, недостатньо оброблене м’ясо та риба, немиті овочі та фрукти. Яйця паразитичних червів потрапляють до водойм із каналізаційними відходами та стоками з тваринницьких ферм. Скидати гній у водойми України заборонено. Там, де відходи все ж таки потрапляють до водойм, купатися й пити воду не можна. Ссавці, що потерпають від паразитичних червів, худнуть, мало й неохоче рухаються. Живіт у такої тварини провисає, шерсть втрачає здоровий блискучий відлив, стає тьмяною. Якщо такі ознаки з’являються у тварини, що живе поруч із вами (домашньої собаки або кішки, худоби тощо), не гайте часу — зверніться до ветеринара. На вулиці таких тварин краще не торкатися.

• 7. Беззахисний проміжний хазяїн. У стоячих водоймах трапляється так звана «солітерна» риба, що плаває поверхнею води (рис. 9.10). Вона уражена ціп’яком ремінцем звичайним і є його проміжним хазяїном. Остаточними хазяями є рибоїдні птахи. Личинки ремінця порушують роботу плавального міхура риб, і ті втрачають здатність занурюватися на глибину. Це сприяє потраплянню паразита в остаточного хазяїна. «Солітерну» рибу можна вживати у їжу, оскільки ремінець безпечний для людини. Деякі гурмани їдять смажених личинок ремінця. Ці черви мають ніжне жирне м’ясо й досить смачні.

Рис. 9.10. Уражена ремінцем риба

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Біологія 7 клас Остапченко Шабанов, Кравченко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)