Будова тонкого кишечнику, травлення та всмоктування поживних речовин у ньому. Тонкий кишечник починається від шлунка й закінчується, впадаючи у товстий кишечник. Це найдовший відділ травного каналу, більший за довжину тіла дорослої людини в 4 рази. Абсолютна довжина тонкої кишки становить близько 6-7 м.

Весь кишечник утворює численні петлі, що ковзають одна відносно одної. З усіх боків він вкритий серозною оболонкою - очеревиною. Початок тонкого кишечнику називають дванадцятипалою кишкою.

Мал. 27. Дванадцятипала кишка та кишкові ворсинки: 1 - такий вигляд мають ворсинки, якими вкритий ізсередини тонкий кишечник; 2 - жовчний міхур; 3 - підшлункова залоза; 4 - спільна протока печінки і підшлункової залози

Дванадцятипала кишка (мал. 27) починається від виходу зі шлунка. Має форму неправильно зігнутої підкови 25-30 см завдовжки.

Стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок: слизової, м’язової і серозної. Характерною особливістю слизової оболонки тонкої кишки є наявність у ній колових складок, кишкових ворсинок і залоз. Колові складки утворені слизовою оболонкою. Її м’язова пластинка підтримує тонус складок, унаслідок чого навіть під час розтягування стінки кишки вони цілком не зникають. Кількість колових складок — величезна; у тонкій кишці їх нараховують близько 1200.

Кишкові ворсинки утворені одношаровим епітелієм та сполучною тканиною. На 1 мм2 їх нараховується 30-40 у дванадцятипалій і 18-30 — у клубовій кишках. Ворсинки надають слизовій оболонці тонкої кишки «оксамитового» вигляду. У кишковій ворсинці проходять кровоносні капіляри, нервові волокна і сліпо закінчується лімфатичний капіляр. У слизовій оболонці містяться численні прості трубчасті залози, що виділяють активний кишковий сік. У дванадцятипалій кишці, крім кишкових залоз, закладені також численні розгалужені трубчасті залози, що виробляють власний активний сік.

У товщі підслизового прошарку тонкої кишки є дрібні поодинокі лімфоїдні вузлики. Усього їх нараховують близько 200.

М’язова оболонка тонкої кишки складається з двох шарів непосмугованої м’язової тканини — тоншого зовнішнього (поздовжнього) і досить потужного внутрішнього (колового).

Серозну оболонку в черевній порожнині називають очеревиною.

Травлення в тонкому кишечнику. Порожнинне травлення здійснюється за рахунок ферментів підшлункової залози, печінки, кишечнику, що розщеплюють високомолекулярні речовини. Разом з тим, кінцевий етап травлення відбувається безпосередньо на стінці кишечнику й тому одержав назву пристінкового, або мембранного. Слизова тонкого кишечнику, крім загальновідомих ворсинок, має і мікроворсинки. Кожна епітеліальна клітина формує на поверхні до 3-х тисяч таких виростів, а на площі 1 мм2 їх 50-200 млн. Мікроворсинки — це циліндричні вирости цитоплазми. На них знаходиться частина ферментів з порожнини кишечнику, що надійшли в складі підшлункового і кишкового соку. Отже, якщо в порожнині кишечнику відбувається початкове розщеплення поживних речовин, то на поверхні кишки — остаточне, яке завершується їх всмоктуванням.

Всмоктування. Основною ділянкою травної системи, де відбувається всмоктування, є тонкий кишечник. Цьому сприяють його структурні особливості та велика площа загальної поверхні, яка становить близько 200 м2. У шлунку частково всмоктуються вода й мінеральні солі, моносахариди, алкоголь, деякі амінокислоти. У дванадцятипалій кишці всмоктується лише 5-8 % вмісту, який надходить із шлунка, у зв’язку з швидким його переміщенням. Основний процес всмоктування відбувається в порожній і клубовій кишках.

Всмоктування поживних речовин крізь слизову в кров і лімфу відбувається за участю різних механізмів. Це пасивний транспорт, що включає фільтрацію, дифузію й осмос, які відбуваються за концентраційним градієнтом, а також активний транспорт, який забезпечує перехід речовин крізь мембрани проти концентраційного градієнту з витратами енергії.

У кожній ворсинці тонкого кишечнику є лімфатичні й кровоносні капіляри та непосмуговані м’язові волокна. Поза періодом травлення ворсинки є нерухомими, а при місцевому подразненні харчовою масою вони або нахиляються в певний бік, або вкорочуються. Рухи ворсинок поліпшують всмоктування.

Всмоктування вуглеводів відбувається здебільшого в дванадцятипалій та верхніх ділянках порожньої кишки. Глюкоза і фруктоза всмоктуються шляхом активного транспорту. В результаті всмоктування вуглеводи потрапляють у кров і через систему ворітної вени до печінки, де депонуються у вигляді глікогену. Проте частина їх розноситься кров’ю по організму і використовується як енергетичний матеріал.

Всмоктування білків їжі відбувається переважно в тонкому кишечнику після розщеплення їх до амінокислот. Деякі амінокислоти можуть всмоктуватися в шлунку і товстому кишечнику. Всмоктування амінокислот відбувається як шляхом дифузії, так і шляхом активного транспорту. Потрапляючи по системі ворітної вени до печінки, вони використовуються для синтезу білків, зокрема специфічних білків крові (протромбіну, фібриногену та ін.). Амінокислоти, які кров розносить по організму, використовуються для синтезу тканинних білків.

Всмоктування жирів можливе після розщеплення їх під впливом ліпази підшлункового і кишкового соків та жовчі до гліцеролу та жирних кислот шляхом активного транспорту за участі жовчних кислот. У клітинах кишечнику відбувається синтез нейтрального жиру, що переходить у лімфу, а з нею — у кров. Більша частина жиру відкладається в жирових депо.

Всмоктування води і солей відбувається частково в шлунку і більш інтенсивно — у кишечнику, як в тонкому, так і товстому. Вода і солі здебільшого всмоктуються у верхніх відділах товстого кишечнику. Саме тут всмоктується більша частина води (близько 8-10 л за добу), що надходить у складі напоїв та харчових продуктів, а також води, що виділяється з травними соками. У товстому кишечнику завдяки всмоктуванню в ньому води відбувається формування калових мас. Останні просуваються в напрямку анального отвору, і в міру їх накопичення в прямій кишці викликають рефлекс її випорожнення.

Хвилеподібні рухи тонкої кишки забезпечують переміщення харчової кашки в товстий кишечник. Його довжина — 1-2 м і розміщується він у черевній порожнині. Стінки мають три оболонки: слизову, м’язову та зовнішню сполучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, тому що в ній не всмоктуються складні молекули — лише вода, мінеральні солі та деякі вітаміни. У товстому кишечнику розрізняють сліпу кишку з червоподібним відростком (апендиксом), ободову і пряму. Ободова кишка, своєю чергою, поділяється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмоподібну.

У порожнині товстої кишки живуть мікроорганізми, які утворюють корисну мікрофлору кишок. У процесі своєї життєдіяльності мікроорганізми розщеплюють клітковину до моносахаридів, молочної, масляної та янтарної кислот, що мають бактерицидні властивості, пригнічують розмноження патогенної мікрофлори. Тут синтезуються вітаміни групи В, К тощо, інактивуються ферменти і формуються калові маси. Дисбактеріоз, тобто зменшення, або повна втрата мікрофлори супроводжується гнильними та бродильними процесами, під час яких утворюються токсичні речовини (індол, скатол, фенол). Вони можуть стати причиною виникнення загальної інтоксикації організму.

• 1. Яку будову має кишечник?
• 2. Визначте взаємозв’язок будови і функцій тонкого кишечнику.
• 3. Схарактеризуйте процес травлення в тонкому кишечнику.
• 4. Визначте особливості будови і функції товстого кишечнику.
• 5. Яке значення має мікрофлора кишечнику?

ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ!