Серце виконує функцію насоса, що спрямовує кров у кровоносну систему й забезпечує рух крові по великому і малому колах кровообігу (мал. 47). Мале, або легеневе, коло вперше описав у XIII ст. арабський учений Ібн Нафіс, а в XVI ст. іспанець Мігель Сервет відкрив його вдруге. Велике і мале кола описав англійський учений Вільям Гарвей у 1628 р. в трактаті «Анатомічні дослідження про рух серця і крові у тварин». У 1661 р. італійський учений М. Мальпігі відкрив капіляри, про наявність яких здогадувався В. Гарвей.

Мал. 47. Схема будови кіл кровообігу: 1 - під час систоли з лівого шлуночка артеріальна кров надходить в аорту, звідки починається велике коло кровообігу; 2 - у той самий час із правого шлуночка венозна кров надходить до легеневих артерій, звідки починається мале коло кровообігу; 3 - у капілярах великого кола відбувається газообмін між кров’ю і тканинною рідиною; 4 - у капілярах малого кола відбувається газообмін між вдихнутим повітрям і кров’ю

Велике коло кровообігу. З лівого шлуночка артеріальна кров іде в найбільшу артерію нашого тіла — аорту. Від аорти, біля самого виходу її з серця, відгалужуються вінцеві артерії, які постачають кров’ю серцевий м’яз. Вінцеві артерії беруть початок у місці, яке прикривається лівою та правою кишеньками півмісяцевого аортального клапана. Коли кров виштовхується із шлуночка, ці кишеньки закривають вхід до вінцевих артерій і кров до них не надходить. При розслабленні шлуночка (діастола) кишеньки заповнюються кров’ю, відхиляються і кров безперешкодно заповнює вінцеві артерії. Саме під час діастоли серця його судини не стискуються міокардом і по них може вільно рухатися кров (мал. 48).

Мал. 48. Схема забезпечення кров’ю серцевого м’яза

Аорта, відійшовши від серця, утворює ліву дугу і прямує у грудну, а потім у черевну порожнину. Від дуги аорти відходять три великі артерії. Ці судини несуть кров до голови, шиї та верхніх кінцівок.

У грудній та черевній порожнинах від аорти відходять дрібніші артерії до м’язів і шкіри тулуба, до внутрішніх органів. У кожному органі артерії поділяються на дедалі менші судини (до артеріол), які переходять у густу капілярну сітку. Проходячи по капілярах великого кола кровообігу, кров омиває всі тканини, віддає їм кисень і насичується вуглекислим газом, при цьому перетворюючись на венозну. Внаслідок того, що кров у капілярах перебуває під тиском і рухається повільно, в артеріальній її частині вода і розчинені в ній поживні речовини просочуються в тканинну рідину. У венозній частині капілярів тиск крові зменшується і продукти розщеплення з тканинної рідини надходять знов у капіляри. З капілярів кров збирається у невеликі вени, спочатку дрібні (венули), потім більші й, нарешті, у дві великі — порожнисті. Вени голови, шиї та верхніх кінцівок утворюють верхню порожнисту вену, а вени всіх інших частин тіла впадають у нижню порожнисту вену. Обидві порожнисті вени впадають у праве передсердя. Сюди ж відкриваються своїми отворами й вінцеві вени, що несуть кров від стінки серця.

Ще в XVII ст. А. Левенгуку вдалося побачити капілярну сітку під час спостереження руху крові у хвості пуголовка.

Мале коло кровообігу починається в правому шлуночку, куди венозна кров надходить з правого передсердя. З правого шлуночка венозна кров потрапляє через легеневі артерії в легені. У легенях вони розпадаються на дедалі дрібніші артерії й переходять у капіляри. Капіляри густо обплітають альвеолярні пухирці, куди надходить атмосферне повітря. У капілярах легенів венозна кров насичується киснем і перетворюється на артеріальну. Від капілярів починаються дрібні вени, які зливаються й утворюють чотири легеневі вени (по дві з кожної легені), що впадають у ліве передсердя, звідки кров надходить у лівий шлуночок.

Регуляція кровообігу. Щоб відповідати постійно змінюваним умовам середовища, серцево-судинна система повинна змінювати режим своєї роботи, пристосовувати її до цих умов, забезпечувати потреби органів і тканин. Головну роль у цих процесах відіграє нервова система. Центр регуляції діяльності судин знаходиться в довгастому мозку.

Кровоносні судини також іннервуються волокнами нервової системи, що контролюють діяльність внутрішніх органів.

Гуморальними факторами є різні біологічно активні речовини. Звуження судин викликають гормони адреналін, вазопресин, серотонін. Розширення судин здійснюють гістамін, ацетилхолін, брадикінін та ін.

Лімфообіг. Лімфа є однією з тканин внутрішнього середовища. Оскільки тканинна рідина, а за нею і лімфа утворюються з плазми крові, то за більшістю неорганічних і низькомолекулярних органічних компонентів усі три рідини повинні бути подібними. Лімфа концентрується в лімфатичних капілярах, які беруть початок у дуже вузьких міжклітинних проміжках. Лімфатичні капіляри, на відміну від кровоносних капілярів, замкнені з одного боку. їхня стінка складається з одного шару клітин ендотелію. Ці капіляри мають високу проникність, крізь їх стінку можуть проходити практично всі компоненти тканинної рідини, зокрема високомолекулярні сполуки, білки, крапельки емульгованого жиру, і навіть лімфоцити та еритроцити.

Кілька капілярів, зливаючись, утворюють лімфатичну судину, в стінці якої є непосмуговані м’язові клітини. У міру злиття дрібних лімфатичних судин діаметр нових судин збільшується, в їх стінці зростає кількість м’язових клітин, з’являються еластичні та колагенові волокна. Вона набуває будови, типової для кровоносних судин. Ендотелій судини періодично утворює складки — клапани, які підтримують односторонній рух лімфи. Непосмуговані м’язові клітини лімфатичних судин здатні до автоматы. Вони спонтанно скорочуються (мал. 49).

Розширення лімфатичних судин утворює лімфатичні вузли, що пронизані густою сіткою кровоносних судин і нервових волокон. У капсулі вузлів є непосмуговані м’язові волокна, які, скорочуючись, проштовхують лімфу через вузол. Кожна лімфатична судина перед впадінням у лімфатичні протоки підходить до лімфатичного вузла, причому останній одержує лімфу від 4-8 судин, а віддає лише 2-3 судинам. У лімфатичних вузлах відфільтровуються і знешкоджуються чужорідні речовини, бактерії тощо.

Мал. 49. Схема лімфообігу: 1 - лімфатичні судини; 2 - лімфатичні вузли

Судини, що виходять з лімфатичних вузлів, впадають у два лімфатичні протоки. Через ці протоки у кровоносну систему повертається у вигляді профільтрованої і збагаченої лімфоцитами та різними речовинами частина тканинної рідини.

Лімфатична система забезпечує захист, транспорт та кровотворення. Її основною функцією є збирання тканинної рідини та повернення її у кровоносне русло, тобто дренаж тканини. Якби вона залишилася в тканині, то це призвело б до набряку, порушення кровообігу.

Лімфа транспортує у кров молекули жиру, білки, синтезовані в органах і тканинах, практично всі фактори зсідання крові. Вона транспортує у кров також білки імуноглобуліни, що синтезуються в лімфатичних вузлах та інших тканинах.

Лімфатичні вузли виконують роль механічного фільтра, який не пропускає чужорідні мікроскопічні часточки будь-якого походження, зокрема й мікроорганізми. Крім того, у лімфатичних вузлах є чимало фагоцитів, які перетравлюють біологічні часточки, бактерії. Захисна функція лімфатичної системи полягає також у виробленні клітинами лімфатичних вузлів антитіл, що з потоком лімфи потрапляють у кров’яне русло.

У лімфатичних вузлах безперервно утворюються лімфоцити.

Постійне утворення лімфи є можливим лише при безперервному відтоку лімфи від капілярів. Наявність клапанів у лімфатичних судинах забезпечує однобічний рух лімфи від капілярів до лімфатичних судин та протоків. Підтримується такий рух не тільки за рахунок механічної дії оточуючих органів і тканин на лімфатичні судини органів і тканин, що їх оточують та підпираючого ефекту утворюваної в капілярах лімфи, а й у результаті періодичних скорочень непосмугованої мускулатури самих лімфатичних судин.

• 1. Схарактеризуйте рух крові великим колом кровообігу.
• 2. Схарактеризуйте рух крові малим колом кровообігу.
• 3. Які чинники регулюють кровообіг?
• 4. Укажіть особливості лімфатичної системи та лімфообігу в організмі.

ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ!