§ 48. Поведінка людини. Вища нервова діяльність. Сигнальні системи. Відчуття та сприйняття

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ: поведінка, нижча та вища нервова діяльність, індивідуальна поведінка, розсудлива діяльність, свідомість, пізнавальна діяльність, перша та друга сигнальні системи, відчуття, сприйняття, ілюзії, галюцинації.

Поведінка людини. Під час вивчення цієї теми ви ознайомитеся з біологічними засадами поведінки людини, на основі яких вона формується як свідома особистість і соціальна істота. Поведінку людини й тварин вивчають такі науки, як фізіологія вищої нервової діяльності (наука про фізіологічні основи поведінки), психологія (наука про психіку), етологія, або зоопсихологія (наука про поведінку тварин).

Поведінка — форма адаптації, притаманна живим організмам, здатним рухатися, яка здійснюється за рахунок спрямованої зміни взаємодії організму з факторами довкілля.

Наведемо приклад, що дасть змогу зрозуміти це визначення поведінки. Уявіть дуже спекотний день. Ви на пляжі, засмагаєте. Температура значно вища 30 о С. Тепловипромінювання, конвенція й кондукція не ефективні. Підтримання сталої температури тіла можливе лише за рахунок випаровування води з поверхні тіла й легень. Та через деякий час випаровування зменшується, бо має місце велика втрата води, кров згущується, онкотичний і осмотичний тиск утримують воду в крові, продукція поту майже припиняється. Починається поступове підвищення температури тіла (наслідком може стати тепловий або сонячний удар). Тобто фізіологічні механізми підтримання гомеостазу себе вичерпали. Але саме тут можуть включитися поведінкові механізми адаптації до високої температури довкілля — ви можете: напитися води, збільшивши потовиділення; піти купатися й знизити температуру тіла за рахунок віддачі тепла більш холодній воді у водоймі; перейти в тінь, де температура повітря нижча, ніж на відкритому сонці, і ще знайти місце, де дме вітерець, або включити вентилятор, збільшивши при цьому тепловипромінювання й конвекцію. І нарешті, можна піти додому й насолоджуватися домашнім комфортом, уключивши кондиціонер.

Наведемо ще декілька прикладів для розуміння того, що поведінка, як процес адаптації до змінних умов середовища, виникла вже в рухливих одноклітинних організмів. Вона поступово ускладнювалася паралельно з ускладненням нервової системи, рецепторних та опорно-рухового апаратів:

• у краплині води під мікроскопом Евглена зелена рухається до світла, бо вона живиться в процесі фотосинтезу;
• планарія біла закопується в пісок, щоб сховатися від хижаків;
• богомол завмирає, імітуючи гілочку, щоб бути непоміченим жертвою;
• ведмеді будують барлогу й упадають в зимову сплячку, щоб пережити зиму;
• домашнє цуценя тягає миску, демонструючи, що воно зголодніло.

Поведінка пов’язана з різними фізіологічними процесами, які в багатоклітинних тварин і людини тісно пов’язані з діяльністю нервової системи. Це емоції, безумовні рефлекси та інстинкти, умовні рефлекси, розсудлива, або інтелектуальна діяльність.

Про роль рефлекторних механізмів у забезпеченні поведінкових реакцій першим указав у 1863 р. І. Сєченов у книжці «Рефлекси головного мозку». Іван Павлов, вивчаючи рефлекси, запропонував поділити їх на дві групи.

1. Рефлекси, що забезпечують координацію діяльності різних органів і систем органів, спрямовані на підтримання сталості внутрішнього середовища — гомеостазу, він відніс до нижчої нервової діяльності. Нервові структури, що їх забезпечують, містяться переважно в спинному мозку, мозковому стовбурі та мозочку.

2. Нервові процеси, що зумовлюють регуляцію взаємин організму з навколишнім середовищем, він назвав вищою нервовою діяльністю. Вони пов’язані з роботою вищих відділів нервової системи — кори головного мозку та підкіркових мозкових структур.

Іван Павлов ототожнював поняття «вища нервова діяльність» із поняттям «психічна діяльність».

Відповідність поведінки потребам організму (біологічним і соціальним) і умовам середовища — найважливіший чинник гармонійного розвитку та повноцінного існування людини. І навпаки — невідповідність поведінки умовам середовища (біологічного чи соціального) — шлях до хвороб, конфліктних ситуацій у сім’ї, школі та на роботі, а іноді — і до передчасної смерті.

Уроджена поведінка. Для того щоб вижити й мати нащадків, кожний вид тварин упродовж еволюції виробив певну видоспецифічну поведінку, притаманну всім представникам цього виду (рис. 145). Така поведінка вроджена й порівняно стала. Вона закладена в генетичній програмі й проявляється у формі безумовних рефлексів. Така поведінка притаманна всім тваринам і людині. Складні вроджені форми поведінки, що становлять комплекси безумовних рефлексів, які здійснюються в певній послідовності, називають інстинктами, а поведінку — інстинктивною.

Набута поведінка — це насамперед умовні рефлекси, які формуються внаслідок научування (научіння), тобто процесу набуття людиною або твариною індивідуального досвіду, що взято за основу набутих форм поведінки (рис. 146). Умовні рефлекси забезпечують пристосування організму до змінних умов існування. Вони можуть об’єднуватися в складні комплекси, що приводить до формування динамічних стереотипів (звичок, навичок).

Рис. 145. Уроджений смоктальний рефлекс

Рис. 146. Процес навчання в людини (а) і научування у тварини (б)

Індивідуальна поведінка людини є основною характеристикою особистості. Вона відрізняє кожного й ґрунтується на особистому досвіді та вроджених особливостях нервово-психічної діяльності.

У людини всі форми поведінки мають бути гармонійно взаємопов’язаними. Це, урешті-решт, визначає її спосіб життя та долю. Значне переважання однієї з них робить поведінку не відповідною (неадекватною) умовам існування людини та призводить до виникнення нервових і психічних хвороб (рис. 147).

Якщо в людини переважає інстинктивна поведінка, то її діяльність насамперед спрямована на задоволення власних біологічних потреб. Такій людині властиві негативні риси: егоїзм, агресивність, жорстокість тощо. Її поведінка може бути неприємною для оточення, а інколи вона набуває асоціального характеру й призводить до скоєння злочинів.

Якщо в людини переважає усвідомлена поведінка, урівноважені й узгоджені між собою біологічні та соціальні потреби, вона ніколи не робитиме того, що зашкодить її здоров’ю й здоров’ю інших людей.

Людина зі свідомою поведінкою спроможна правильно оцінити позитивні та негативні риси своєї особистості, а тому прислуховується до порад інших людей, активно вдосконалює особистісні риси, позбуваючись негативних. Усвідомлюючи та поважаючи себе як особистість, така людина розуміє й поважає інших людей, добре ставиться до них і не буває егоїстичною, жорстокою та злою, здатною на ганебні вчинки. Розуміючи сенс, цінність і неповторність свого життя, завжди активно навчається та працює.

Розсудлива діяльність. На певному етапі філогенетичного розвитку у вищих тварин завдяки вдосконаленню нервової системи виникає новий тип набутої поведінки — розсудлива (розумова, інтелектуальна) діяльність. Вона ґрунтується на здатності нервової системи до аналізу й синтезу інформації, що дає можливість установлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами й предметами навколишнього світу. Така діяльність має найбільший пристосувальний ефект і сприяє виживанню в нових умовах. Інтелектуальним актом є такий, коли вирішується нове завдання, з яким ми раніше не зустрічались, і тому готового рішення немає в індивідуальному досвіді.

Рис. 147. У процесі навчання, виховання та самовиховання людина повинна розвинути в собі позитивні якості й звести до мінімуму негативні

Наприклад, мавпа може використати палку, щоб дістати високо підвішений банан.

Розсудлива діяльність є результатом процесу мислення, яке ґрунтується на відчуттях, увазі, пам’яті, мові, бажаннях (мотиваціях) та інших психічних процесах. Продуктом мислення є свідомість.

Свідомість — функція людського мозку, що полягає у відображенні дійсності, формуванні суб’єктивної картини світу, на основі якої здійснюється цілеспрямоване регулювання взаємин особистості з навколишнім світом.

Свідомість забезпечує усвідомлення людиною довкілля й себе (самосвідомість) та інших людей у ньому. Завдяки свідомості відбувається адаптація людини до умов існування в суспільстві, тобто процес її соціалізації.

Елементарна розсудлива діяльність і свідомість притаманні вищим хребетним (а можливо, і таким безхребетним, як головоногі молюски). Проте завдяки більш розвинутому мозку й наявності виразної мови розсудлива діяльність і свідомість людини перебувають на значно вищому рівні, аніж у тварин.

Сучасна фізіологія ще не може повністю пояснити механізми розсудливої діяльності та свідомості, але точно встановлено, що вони пов’язані з глобальним збудженням кори великих півкуль, підкіркових і стовбурових структур головного мозку.

Значний внесок у розуміння механізмів розумової діяльності зробили дослідження штучного інтелекту, у яких моделюються процеси мислення на основі технічних об’єктів, зокрема комп’ютерів.

Пізнавальна діяльність людини. Від самого народження людина постійно сприймає явища навколишнього світу, тобто пізнає його. Першими вона пізнає матір і батька, потім природу та людей, які її оточують, нарешті пізнає відносини в суспільстві, а також намагається пізнати саму себе. Цей процес базується на діяльності сигнальних систем організму.

Перша сигнальна система. Безпосередня дія сигналів предметів і явищ зовнішнього світу, що надходять від органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику, смаку тощо, — становлять першу сигнальну систему (за І. Павловим). Вона властива як тваринам, так і людині. Наприклад, голодний хижак бачить жертву, відчуває її запах і кидається на неї. Або: дитина відчуває, як мати пестить її, і заспокоюється.

Основними формами чуттєвого пізнання світу є відчуття та сприйняття.

Відчуття — це психічний процес, пов’язаний із відображенням мозком окремих властивостей предметів і явищ при їхній безпосередній дії на органи чуттів. Це — найперше й найважливіше джерело наших знань про навколишній світ і про нас самих. Органи чуттів дають нам можливість орієнтуватися в довкіллі.

Сприйняття — це психічний процес відображення людиною предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх якостей і властивостей при їхній безпосередній дії на органи чуттів.

Сприйняття — активніший процес, аніж відчуття. Сприймаючи, ми не тільки бачимо, а й дивимося, розглядаємо, придивляємося, не тільки чуємо, а й слухаємо та прислухаємося, тобто всебічно пізнаємо предмет або явище. Наприклад, ми не просто знаємо, що яблуко кругле, але й те, що воно запашне, соковите, кисло-солодке, зелене, жовте або червоне... Таке комплексне сприйняття є результатом об’єднання відчуттів від різних органів чуттів у ядрах таламусу й асоціативних зонах кори.

Людина здатна вибірково сприймати лише те, що для неї найважливіше й відповідає її біологічним або соціальним потребам, наприклад професійній діяльності.

Сприйняття може порушуватися внаслідок ушкоджень (травм голови) або хвороб, які вражають кору головного мозку (запалення, пухлина, крововилив, хронічна алкогольна інтоксикація). Такі хворі можуть не впізнавати найпростіших предметів. До порушення сприйняття також належать ілюзії та галюцинації.

Поняття про ілюзії. З дитинства ми звикли повністю довіряти нашим органам чуттів. Однак іноді вони дають нам неадекватні відчуття й сприйняття. Це буває тоді, коли ми маємо неповну інформацію про предмет або коли змінюється освітлення, кут зору. При цьому предмет здається нам не таким, яким він має бути насправді, і тоді виникають ілюзії (з латин. обманюю) — хибне сприйняття реального предмета (рис. 148). Так, ложка в склянці з водою нам здається зігнутою, сонце вранці та ввечері — більшим, порівняно з тим, яким воно сприймається вдень.

Галюцинації. При деяких психічних хворобах, уживанні алкоголю й наркотиків можуть з’являтися галюцинації (з латин. марення) — відчуття, що виникають за відсутності реального подразника (зорові відчуття, відчуття запахів, звуків тощо, яких насправді немає), але які набувають для людини характеру об’єктивної реальності, бо хворий не може відрізнити їх від справжньої дійсності (рис. 149).

Друга сигнальна система. На відміну від тварин, у людини є друга сигнальна система (за І. Павловим), основним подразником для якої є слово, що становить підґрунтя мови. Це якісно нова система умовно-рефлекторних зв’язків людини з навколишнім світом, що розвинулась у процесі еволюції як надбудова над першою сигнальною системою. Друга сигнальна система є основою психіки людини, зокрема абстрактного мислення — вищої форми пізнання світу (див. § 52).

Рис. 148. Зорові ілюзії. На сприйняття величини предмета впливають наші просторові уявлення

Рис. 149. Ілюзія, породжена страхом

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Чи можна стверджувати, що відповідність поведінки умовам довкілля та внутрішнього середовища — найважливіший чинник адаптації? 2. Назвіть форми поведінки та визначте взаємозв’язок між ними. Яка поведінка притаманна Homo sapiens — Людині розумній? 3. Обґрунтуйте значення та особливості функціонування першої сигнальної системи. 4. Проаналізуйте значення та особливості функціонування другої сигнальної системи. 5. Дайте визначення терміна «відчуття». Яким є значення відчуттів у пізнанні людиною навколишнього світу? 6. Доведіть, що сприйняття — активніший за відчуття психічний процес. 7. Поясніть, як і внаслідок чого може порушуватися процес сприйняття. 8. Дайте визначення терміна «галюцинації». Коли вони можуть виникати? 9. Наведіть приклади індивідуальної поведінки. Поясніть, до яких наслідків призводить переважання інстинктивної поведінки в людини.

Самостійна робота з підручником. 1. Установіть зв’язок між першою та другою сигнальними системами. 2. Поясніть походження термінів «ілюзії» та «галюцинації». 3. Об’єднайте в логічний зв’язок поняття «сприйняття» та «наполеглива праця».

Запитання для допитливих. Спробуйте довести різницю між научуванням, скажімо, людиноподібної мавпи та людини.

Домашнє завдання. 1. Подумайте й дайте відповідь: яка поведінка переважає в людей, які не хочуть навчатися або працювати? Обґрунтуйте відповідь. 2. Поясніть, чому побудова цілісного образу неможлива за недостатності повної чуттєвої інформації.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно