Ви вже знаєте, що імунітет людини може бути набутим (специфічним) і вродженим (неспецифічним). Ці види імунітету за механізмами реалізації поділяють на клітинний та гуморальний.

Чим характеризується клітинний імунітет? Клітинний імунітет забезпечують певні групи лейкоцитів. Як ви пригадуєте, лейкоцити - безбарвні клітини крові, що мають ядро та здатні до амебоїдного руху. За рахунок такого руху певні види лейкоцитів можуть проникати крізь стінку кровоносних судин. Вони рухаються в напрямку до бактерій, їхніх токсинів, уражених вірусами клітин, уламків клітин власного організму. Завдяки утворенню несправжніх ніжок лейкоцити здатні до фагоцитозу (див. мал. 94).

Лейкоцити різноманітні за особливостями будови клітин і властивостями (мал. 101). Більшість з них містить у цитоплазмі багато гранул із біологічно активними речовинами. Їх називають гранулоцитами. Лейкоцити, позбавлені таких гранул, належать до агранулоцитів.

Гранулоцити поділяють на нейтрофіли, еозинофіли та базофіли. Основні функції нейтрофілів: здійснення фагоцитозу та внутрішньоклітинне перетравлення сторонніх для організму об’єктів (наприклад, хвороботворних бактерій). Вони також здатні виділяти сполуки, здатні вбивати клітини хвороботворних бактерій на відстані. Важливою особливістю нейтрофілів є їхня здатність мігрувати до осередків проникнення хвороботворних мікроорганізмів або запалення. Вони потрапляють навіть туди, куди не можуть проникати інші групи лейкоцитів.

Мал. 101. Різні види лейкоцитів

Еозинофіли забезпечують імунітет у разі зараження організму паразитичними червами (гельмінтами); запобігають проникненню антигену всередину судин, зв’язуючи їх у тканинах; послаблюють розвиток алергічних реакцій. Зокрема, речовини, які входять до складу гранул еозинофілів, можуть вбудовуватись у мембрани клітин паразитів, порушуючи їхню цілісність. Базофіли беруть участь в алергічних реакціях.

До агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити. Моноцити - найбільші клітини крові. Моноцити, які виходять за межі кровоносних судин і потрапляють у тканини, називають макрофагами. Один макрофаг здатний захопити і перетравити кілька десятків бактерій. Цікаво, що після цього макрофаги зазвичай не гинуть і далі виконують захисні функції. Основні функції моноцитів (макрофагів): синтез лізоциму, захисних білків інтерферонів; здійснення фагоцитозу; знешкодження пухлинних клітин; участь у механізмах специфічного імунітету.

Лімфоцити, на відміну від інших груп лейкоцитів, потребують ще дозрівання і спеціалізації в лімфоїдних органах (наприклад, Т-лімфоцити - у тимусі, або вилочковій залозі). Лише після цього вони стають здатними виконувати свою головну функцію - забезпечення і підтримання специфічного імунітету.

Під час першої зустрічі в крові чи міжклітинній рідині з антигеном Т-лімфоцит упізнає його структуру. Потім він починає інтенсивно ділитися. При цьому частина новоутворених клітин стає так званими клітинами-вбивцями (Т-кілерами), а частина - клітинами імунної пам’яті. Т-кілери, виділяючи специфічний білок, руйнують мембрани бактеріальних клітин, тим самим знищуючи мікроорганізми. У разі повторного зараження організму цим видом бактерій захисна відповідь відбувається швидше, оскільки в крові вже є готові клітини імунної пам’яті.

Які механізми гуморального імунітету? Гуморальний імунітет забезпечується різними біологічно активними речовинами, зокрема антитілами та інтерферонами. Антитіла продукують В-лімфоцити. У людини ці клітини дозрівають у мигдаликах (органи в ротоглотці, сформовані лімфоїдною тканиною), апендиксі, лімфатичних вузлах. Після впізнавання антигену В-лімфоцити діляться на клітини імунної пам’яті та плазматичні клітини, які переміщуються в лімфатичні вузли і починають продукувати антитіла. Спочатку ці антитіла пов’язані з мембранами В-лімфоцитів, згодом, відриваючись від мембрани, вони специфічно з’єднуються з антигеном. Так утворюється комплекс антиген—антитіло (мал. 102). Компоненти неспецифічного імунітету активно реагують на комплекс антиген-антитіло і знешкоджують антиген.

Мал. 102. Схема реакції антиген - антитіло

Захисні білки інтерферони запобігають розмноженню вірусів, мають протипухлинну та антибактеріальну дію. На відміну від антитіл, їм не властива вузька специфічність щодо антигенів.

Потужною антибактеріальною активністю характеризується лізоцим - фермент, який міститься в слині, сльозах.

Одним з основних показників стану захисних систем організму є кількісна характеристика лейкоцитів. Їхня кількість може змінюватись у досить широких межах: зменшуватись до 1,5-2 тис./мкл (лейкопенія) або зростати до 15-20 тис./мкл (лейкоцитоз). Важливим показником стану організму є також співвідношення різних типів лейкоцитів, так звана лейкоцитарна формула. Зміщення співвідношення різних типів лейкоцитів у бік збільшення кількості нейтрофілів свідчить про наявність в організмі гострого запального процесу, лімфоцитів - хронічного.

Що таке щеплення та вакцинація? У деяких випадках імунітет можна створити штучно - за допомогою імунізації - застосування профілактичного щеплення чи сироваток. Для щеплення застосовують вакцини. Ці препарати складаються з послаблених чи вбитих збудників хвороб, продуктів їхньої життєдіяльності, окремих антигенів. Прикладом таких вакцин є протидифтерійна, протитуберкульозна, протиполіомієлітна тощо. У відповідь на введення їх в організмі утворюються власні антитіла і клітини імунної пам’яті, як і після перенесених захворювань. Тому людина стає несприйнятливою до певного захворювання. Як ви пригадуєте, такий штучний імунітет називають активним.

Одним з перших методику щеплення застосував англійський лікар Едуард Дженнер (1749-1823) проти вірусу натуральної віспи в 1796 році (знайдіть інформацію про це в інтернеті). Наукові основи щеплення проти багатьох інфекційних захворювань, зокрема проти сибірки, бешихи свиней, сказу, розробив Луї Пастер (мал. 103) - видатний французький учений, засновник сучасної медичної мікробіології та імунології.

Для утворення пасивного штучного імунітету в організм людини вводять спеціальні сироватки, що містять готові антитіла проти відповідного збудника. Їх здебільшого отримують з крові тварин, які перехворіли на певне захворювання. Власні антитіла при цьому в організмі не утворюються. Введення сироваток хворому зупиняє розвиток хвороби і сприяє швидшому одужанню. На жаль, пасивний штучний імунітет зберігається лише декілька місяців.

Мал. 103. Луї Пастер (1822-1895)

Отже, щеплення здійснюють з метою запобігання захворюванням, а сироватки вводять для лікування певних захворювань. Введення вакцини під час хвороби може тільки ускладнити її перебіг.

Зміцненню імунної системи сприяють загартовування організму, фізичні навантаження, повноцінне харчування, дотримання особистої гігієни.

Що таке алергічні реакції? Зазвичай імунна відповідь на потрапляння в організм антигену є корисною. Проте інколи така імунна реакція може бути надмірною чи неадекватною. У такому разі розвивається алергічна реакція - підвищена чутливість організму до певної речовини (переважно білкової природи) - алергену.

Алергія — стан підвищення чутливості організму у відповідь на дію алергенів.