Войти
Закрыть

Водяна блоха

7 Клас

В усіх водоймах України — від альпійських озер Карпатських гір до гіперсолоних озер степового Криму — у величезних кількостях трапляються гіллястовусі та веслоногі раки. Вони мають мініатюрні розміри (1-3 мм завдовжки) і замешкують товщу води. Їх часто називають «водяними блохами», що пов’язано з їхнім способом пересування — тварини «стрибають», як блохи, рухаючи своїми розрослими кінцівками й вусиками, аби втриматись на плаву і не опуститись на дно. І гіллястовусі, і веслоногі раки є вкрай важливими частинами водних екосистем, адже вони становлять левову частку зоопланктону, будучи, з одного боку, їжею для риб, а з іншого — пожирачами одноклітинних водоростей та бактерій, що спричиняють цвітіння води. Мікроскопічні раки украй необхідні природним екосистемам, тож придивімось краще до цих істот. Щоб знайомитись із гіллястовусими та веслоногими раками, нам знадобиться невеликий акваріум обсягом 3-10 л із прісною водою, прозорі пластикові відерця з кришками, дві пластикові склянки (50-100 мл), водяний сачок із дуже дрібним вічком, лупа з п’ятикратним збільшенням, піпетка, предметне скельце, кухонна сіль, лимонна кислота, харчовий барвник, висушена шкірка банана, пекарські дріжджі, жива риба (наприклад, карась) у посудині з водою, настільна лампа, декілька листків цупкого темного паперу або картону, пара латексових рукавичок. Усі спостереження й експерименти записуй у лабораторний журнал і фільмуй для розміщення в інтернеті. Перш ніж розпочати наші спостереження та експерименти, необхідно подбати про їжу для гіллястовусих та веслоногих раків. Щонайменше за тиждень варто приготувати культуру мікроорганізмів, якими годуватимемо раків. Для цього висушену бананову шкірку слід покласти в пластикове відерце, залити водою та додати дрібку дріжджів (можна спробувати варіант без дріжджів). Відерце обов’язково повинне бути відкритим. Через кілька днів вода скаламутніє, а на її поверхні утвориться плівка — це розплоджуються бактерії та дріжджі. Згодом культуру заселять інфузорії, цисти яких осідають з повітря. За тиждень культура готова для годування гіллястовусих і веслоногих раків. Тільки тепер готуємо акваріум і його мешканців для вивчення....

Суходільні раки, або як живуть мокриці

7 Клас

Мокриці — одні з найрозповсюдженіших суходільних рівноногих раків. Рівноногими їх називають тому, що всі їхні кінцівки мають однакову форму й будову. Знайти мокриць дуже просто: варто підняти плаский камінь чи заглянути під кору гнилого дерева. Ці дрібні й схожі на панцерники істоти завжди намагаються розбігтись урізнобіч, а в разі небезпеки можуть і згорнутися в кульку, підставляючи хижакові тверді броньовані хітинові пластинки. Активні вони вночі, коли виходять зі своїх сховків у пошуках їжі — гнилої рослинної органіки та грибів. Мокриці належать до ґрунтотвірної фавни й беруть участь у колообізі вуглецю. Нумо ближче придивимось до цих непересічних істот. Для наших спостережень й експериментів необхідними будуть великий пластиковий контейнер 20x30 см, паперові рушники, пульверизатор із водою, кухонна сіль, лимонна кислота, харчова сода, настільна лампа, пластикове відерце чи скляна банка, десяток мокриць, пара латексових рукавичок та лабораторний журнал. Як завжди, експерименти фіксуємо на відеокамеру та публікуємо в інтернеті та в соціальних мережах. Контейнер слід ретельно вимити й просушити. У ньому ми проводитимемо наші експерименти та спостереження. Однак, перш за все, потрібно наловити мокриць. Це легко зробити, позазиравши під пласке каміння, повалені колоди, відсталу гнилу кору, де волого і де є можливість сховку для цих цікавих тварин. Мокриць слід зібрати до пластикового відерця, попередньо додавши туди трошки ґрунту чи лісової підстилки. Після того, як мокриць зібрано, можна розпочати експерименти....

Ракоподібні лікують

7 Клас

Використання ракоподібних у народній медицині на європейському континенті практично не стало традицією. Однак у багатьох тропічних країнах їх широко застосовували як лікарські засоби, а подекуди й досі використовують у знахарстві. Наприклад, в африканських країнах Танзанії та Кенії дуплового краба застосовували для запобігання проблем із вагітністю, а в Єгипті — для боротьби з безпліддям. У Непалі з товчених карапаксів гімалайського краба досі виготовляють знахарські порошки для подолання дизентерії, а з норового краба — для покращення пам’яті. В Індії відварами з раків знахарі намагаються лікувати жовтяницю та інші гепатити, а попелом зі спалених раків — астму. Манґрових крабів у Південній Америці шамани застосовують для подолання епілепсії....

З лопатою за скам’янілостями

7 Клас

М’якуни є надзвичайно давньою групою тварин на Землі. Перші достовірні знахідки викопаних м’якунів датовані кембрійським періодом — понад півмільярда років тому. Однак учені припускають, що ці тварини є значно старішими, адже їх предки були схожими на кільчастих хробаків (м’якуни й кільчасті хробаки — найближчі родичі у тваринному світі) без черепашок, мушель чи інших скелетних утворень, а м’які тканини, як відомо, дуже зрідка зберігаються в землі. Саме тому безпосередніх викопаних решток безчерепашкових м’якунів немає. Але слід зазначити, що в палеонтологічних колекція багатьох музеїв та університетів світу зберігаються рідкісні відбитки м’якотілих істот, яких досі не вдалось класифікувати. Можливо з-поміж них криються найдавніші предки всіх сучасних м’якунів. Та попри це на теренах України є безліч місць виходу на денну поверхню давніх морських порід наповнених міріадами скам’янілих залишків м’якунів. Переважно це відкладення крейдового періоду (давністю 65-100 млн років), на які можна натрапити майже повсюдно: від крейдових схилів над Осколом на Слобожанщині, до верховин Кримських гір і до Вулканічних Карпат. Проте подекуди можна знайти й рештки інших часів. Наприклад, на Поділлі розповсюджені скелі і товтри міоценового періоду (давністю 5-20 млн років); на Донецькому кряжі — кам’яновугільного періоду (300-360 млн років тому); у Дністровському каньйоні — девонського періоду (360-420 млн років) тощо. Що ж, дізнайся, де в найближчих околицях на поверхню виходять вапняки, і гайда копати скам’янілості!...

Виноградовий равлик

7 Клас

Виноградовий равлик, відомий також за назвою бурґундський равлик, є одним із найбільших наземних черевоногих м’якунів у фавні України. Виноградові равлики найчастіше трапляються в листяних лісах на всій території нашої країни. Хоча частіше все ж у лісовій та лісостеповій зонах, а от у степу та горах — значно рідше. Вони можуть замешкувати міські парки, сквери, лісосмуги та сади. Дуже часто виноградового равлика плутають із його найближчими родичами: жовтуватим равликом, строкатим равликом, білуватим равликом. Усі вони схожі між собою і за розмірами, і за формою черепашки, і навіть забарвленням. Проте між ними все ж таки є відмінності в будові, тонкощі яких можуть розрізнити хіба малакологи — учені, які вивчають м’якунів. Ми ж далі будемо вести мову про виноградового равлика в широкому розумінні, пам’ятаючи, що його можна сплутати з іншими видами. Виноградовий равлик значиться в Європейському червоному переліку та охороняється Середовищною Директивою Європейського Союзу, тому їх збирання заборонене. Це пов’язано з тим, що виноградові равлики традиційно вживалися в їжу у Франції, зокрема в Бурґундії (звідси й походить назва равлика — його збирали на бурґундських виноградниках). Оскільки кулінарна традиція цього регіону розповсюдилась за межі Франції та Європи, то виноградовий равлику багатьох країнах став рідкісним, а в окремих регіонах — вимер....

Беззубки — невгамовні копачі й фільтратори

7 Клас

На противагу гребінцям, мідіям і дрейсенам, більшість двостулкових м’якунів ведуть підземний спосіб життя, закопавшись у донний мул. Наприклад, м’якуни морські бритви (бамбукові молюски) закопуються в пісок і мул на глибину до 1 метра, звідки їх не може дістати жоден хижак, а над поверхнею дна вони виставляють лише вхідний та вихідний сифони. Але це радше виняток, а як правило, м’якуни закопуються лише частково або на дуже малу глибину — до кількох сантиметрів. Така особливість дає можливість їм убезпечитися від потенційного хижака, але заразом еволюція цих істот призвела до втрати ними багатьох частин тіла, наприклад голови. У ріках та озерах України найчастіше трапляються великі двостулкові молюски — беззубки, або жабурниці. Вони, як годиться, ведуть закопаний спосіб життя, виставивши назовні лише край черепашки та обидва свої сифони. Поспостерігаймо за ними. Для спостережень нам знадобляться акваріум на 5-10 літрів із прісною водою (цілком згодиться той, у якому утримували дрейсен — їх можна утримувати разом), пісок, маска для пірнання, дихальна трубка, садок для зразків, пластикові відерця з кришками, тонка дерев’яна паличка (30-40 см), харчовий барвник, морожена артемія або циклоп, лабораторний журнал. Як завжди, усі свої спостереження записуємо на відео і розміщуємо в інтернеті....

Бісус — підводний шовк

7 Клас

Більшість двостулкових м’якунів мають особливу залозу, яка здатна до синтезу дуже тонких і надзвичайно міцних білкових ниток — бісусу. Така нитка на кінці має клейку краплинку, здатну приклеюватися до будь-яких поверхонь. Бісусні нитки зазвичай є в личинок двостулкових м’якунів, а в дорослих вони не утворюються. Проте є види, які й дорослими здатні до синтезу бісусу у великих кількостях. До них належать широко розповсюджена в Чорному морі мідія середземноморська та мешканка рік і Азовського моря дрейсена річкова. Ці м’якуни утворюють величезні колонії, приклеюючись за допомогою бісусу до найрізноманітніших підводних об’єктів: скель, пірсів, паль, затоплених дерев і кущів, гідротехнічних споруд, днищ кораблів тощо. Завдяки бісусу стало можливим створення мідієвих ферм у відкритому морі, адже тварини міцно приклеюються до конструкцій, на яких їх вирощують. А от античний історик і натураліст Геродот описував, що в Давньому Єгипті з бісусу пряли нитки й виготовляли особливу тканину — морський шовк, яким загортали мумії вельмож. Щоправда, його добували не з мідій, а із середземноморського м’якуна — піни (наголос на перший склад) шляхетної. Крафтярство морського шовку збереглось до наших днів в Італії, де поодинокі майстрині все ще прядуть бісус. А сучасна наука пішла далі — вчені, дослідивши білки бісусу, розробили на їхній основі хірургічний клей, що надзвичайно міцно склеює живі тканини. Цей клей використовують підчас операцій для новонароджених дітей, а в перспективі він може замінити хірургічні нитки. То ж нумо ближче придивимось до бісусу — незвичного феномену природи....

Навіжений гребінець

7 Клас

У заростях морської трави зостери від піщаних мілководь і аж до 20-метрових глибин Чорного моря трапляються цікаві двостулкові м’якуни (молюски) — морські гребінці. Ці тварини вирізняються з-поміж усіх інших двостулкових м’якунів фавни України тим, що здатні плавати. Звичайно, вони далеко не такі спритні плавці, як головоногі м’якуни чи риби, однак така здатність робить їх унікальними у своєму класі. Черепашки морських гребінців вирізняються віялоподібною формою, з численними ребрами на поверхні, дуже тонкими стінками й двома «вухами» при основі: більшим і меншим. Верхня стулка пласка, а нижня — опукла. Потривожений м’якун швидко утікає, різко розкриваючи і закриваючи стулки черепашки. При цьому виникає реактивний потік води, що штовхає тварину вперед. Ще однією особливістю морських гребінців є декілька сотень довгих і коротких мацалець по краю мантії, якими вона обмацує довколишній простір, визначає потік води, запах і смак. А ще в них є декілька десятків різних за розмірами й складних за будовою очей, що розташовані на окремих ніжках-мацальцях. За цією твариною цікаво поспостерігати як у природі, так і в акваріумі, то ж вирушаймо на дослідження. Для спостережень нам знадобляться маска для пірнання, дихальна трубка, сачок на довгій ручці, садок для зразків, пластикові відерця з кришками, акваріум на 40-60 літрів із морською водою, лупа, піпетка або довга пластикова соломина, харчовий барвник, морожена артемія, діодовий ліхтарик, дерев’яна паличка (50 см), лабораторний журнал. Звісно, усі свої спостереження записуємо на відео й розміщуємо в інтернеті....

М’якуни лікують

7 Клас

Люди використовують молюсків із терапевтичною метою ще з античних часів. Гіппократу приписують рецепт ліків для гоєння опікових ран шкіри з розчавлених равликів. Знахарі Італії намагались лікувати виразки шлунку слимаками — хворий мусив проковтнути декількох живих слимаків. А з 2010-го року світом шириться «чудодійний молодильний крем», начебто виготовлений зі слизу равликів і слимаків. Разом з цим популярними в косметологічних та спа-салонах стали сеанси «молодильної равликотерапії» з використанням ахатинів — велетенських африканських равликів. М’якунів при цьому розкладають на обличчі й по тілу, вони повзають залишаючи слизовий слід. Пацієнти вірять у те, що цей слиз має молодильні властивості. Хоча реальний терапевтичний ефект від цього є більш, ніж сумнівним, хоча б з тієї причини, що шкіра є непроникною для сполук слизу, особливо білків. А що з цього приводу кажуть доказова медицина й наука? Слиз ахатинів на 97 % складений з води, а на 3 % з білків та їх комплексів із цукрами, жирами й металами. Важливим компонентом слизу є муцин — суміш різноманітних речовин, що захищає равлика від інфекцій. У лабораторних експериментах муцин знищував широке коло найрізноманітніших бактерій, зокрема патогенних. З цього боку використання ахатинів у «равликотерапії» може мати певний терапевтичний ефект, однак медичні дослідження такого явища відсутні....

Тварини проти бактерій

7 Клас

Літні канікули — чудовий час для закладання тривалого експерименту. Усі погоджуються, що бактерії та гриби є основними організмами, що розкладають рештки мертвих організмів й повертають мінеральні речовини до ґрунту. Однак дедалі більше вчених схиляються до думки, що це не зовсім так. Левову частку рослинних решток розкладають безхребетні тварини. Хто ж має рацію? Пропонуємо експеримент, щоб відповісти на це цікавезне питання. Отож, нам знадобляться два однакові невеликі акваріуми на 3-5 л (згодитися можуть також прозорі пластикові контейнери або 3-літрові слоїки), 0,5 кг садового ґрунту, перепріле опале листя, пульверизатор з водою, 3-5 дощових хробаків, декілька пар одноразових латексових рукавичок, харчова плівка або пергамент, лабораторний журнал. Щоб наш експеримент не пройшов намарно, а про нього дізнався світ, нам знадобляться також вебкамера або інша цифрова камера (згодиться й смартфон чи планшет), програма для монтажу відео. Гайда до роботи! Акваріуми слід ретельно вимити й пронумерувати цифрами «1» та «2». У акваріумі «1» житимуть бактерії та гриби, а в акваріумі «2» — тварини. У лісі, садку чи парку слід зібрати цілий пакет опалого минулорічного листя, а також 1 кілограм ґрунту. Листя розсортовуємо, вибираючи найбільш цілі листки й розкладаємо на харчову плівку чи пергамент. Ґрунт рівномірно розсипаємо тонким шаром на харчовій плівці чи пергаменті, подрібнюючи його. Листя й ґрунт просушуємо на відкритому повітрі впродовж 2-3 днів, періодично перемішуючи їх. Потім розподіляємо їх на дві рівні частини та поміщаємо до обох акваріумів: спершу шар ґрунту, а зверху рівномірно накриваємо його товстим шаром листя. Усе щедро зрошуємо звичайною водою з пульверизатора так, щоб ґрунт і листя увібрали в себе багато вологи й просіли. Назовні скла акваріума робимо помітки рівня ґрунту й листя маркером, записуючи поруч дату початку експерименту. Усі маніпуляції, скільки й чого поміщено до акваріумів, які зміни спостерігались, коли збризкували водою — ретельно записуємо до лабораторного журналу, не забуваючи вказувати дати....

Навігація