§ 9. ВТОРИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

Переробна промисловість Європи. Переробна промисловість країн Європи сформувалася під дією чотирьох основних чинників: сировинного (на нього зорієнтовані старі промислові райони), транспортного, працересурсного та наукового (біля них сформувалися нові промислові центри та вузли). Внаслідок реіндустріалізації переробна промисловість європейських країн переходить до нових технологічних засад з широким використанням новітніх досягнень науки. Новітні виробництва переробної промисловості, що нині визначають спеціалізацію країн Європейського регіону, це виробництво машин та устаткування, кольорова металургія, хімічне виробництво, електроенергетика. До старих традиційних для Європи виробництв належать чорна металургія; виробництво тканин, одягу та взуття; виробництво харчових продуктів та напоїв; виробництво деревини та паперу. Однак вони зазнають суттєвих змін у виробничій структурі та принципах розміщення.

Виробництво електроенергії. В країнах Європи виробництво електроенергії розвивається найбільш динамічно. Часто воно фінансується державними коштами. Країни Європи посідають чільне місце в світі за обсягами виробленої електроенергії (мал. 19).

* Місце країни у світовому рейтингу за виробництвом електроенергії

Мал. 19. Топ-10 країн Європи за виробництвом електроенергії, ГВт • г

Проаналізуйте гістограму топ-10 країн Європи за виробництвом електроенергії (мал. 19). З'ясуйте, в яких субрегіонах Європи розташовані ці країни.

Мал. 20. Частка різних джерел енергії у паливно-енергетичному балансі країн ЄС (внутрішнє коло) та світу (зовнішнє коло)

Основу електроенергетики більшості країн Європи становлять теплові електростанції (ТЕС), які дають понад половину електроенергії регіону.

Більшість ТЕС працює біля великих міст з орієнтуванням на споживчий чинник. Виробництво електроенергії на ТЕС ґрунтується на нафті та природному газі (мал. 20), потреба в яких частково задовольняється завдяки власному видобуванню в Північному морі.

Більшу частину нафти і газу імпортують з Росії, а також країн, що розвиваються, Перської затоки та Північної Африки. Нафтопереробна промисловість, що виробляє нафтопродукти для ТЕС і транспорту, переважно тяжіє до транспортних шляхів (морських портів або ліній нафтопроводів), якими імпортна нафта надходить до Європи. Найпотужніші нафтопереробні заводи Європи працюють у морських портах Італії, Франції, Німеччини та Нідерландів. Видобування кам'яного вугілля у високорозвинутих країнах Європи зовсім припинилося, а його споживання суттєво скоротилося. У Східній Європі споживання енергетичних сортів вугілля ще зберігається, зокрема у Польщі. У цьому субрегіоні важливе значення у паливно-енергетичному балансі країн має буре вугілля як у жодному з регіонів світу.

Майже третину електроенергії в Європі дають атомні електростанції (АЕС). Особливого розвитку вони набули у країнах, що мало забезпечені паливними ресурсами. Найбільшою часткою атомної енергетики у паливно-енергетичному балансі вирізняються Франція (76,9%), Угорщина (53,6%) та Україна (53,5%). Понад третину електроенергії АЕС виробляють, наприклад, у Швеції, Бельгії, Болгарії. Найпотужніша атомна електростанція в Європі - Запорізька АЕС (6 млн кВт) - працює на території України. Після аварій на Чорнобильській АЕС в Україні 1986 р. та на японській АЕС «Фукусіма-1» 2010 р. деякі країни Європи почали згортати ядерні програми й під тиском громадськості зупиняти роботу ядерних реакторів. Однак щодо перспектив використання ядерної енергії в Європі поки що немає єдиного погляду. Такі країни, як Україна, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Росія продовжують активно розвивати цей вид енергетики. Водночас повністю припинила експлуатувати на своїй території АЕС Італія. Значно скорочує їх роботу Німеччина.

Через природні умови гідроелектроенергетика у більшості країн Європи має допоміжне значення. Гідроенергопотенціал річок в Європі вже використаний на 80 %, а у деяких країнах значно більше: Швейцарія - 99 %, Франція - 95 %, Італія - 95%, Німеччина - 95%, Велика Британія - 95%. Через те подальших перспектив для використання цього виду енергії в регіоні небагато. Виняток становлять лише кілька країн. Унікально високою є частка ГЕС у паливно-енергетичному балансі Норвегії - 98%. А норвезька гідрогенеруюча компанія «Старкрафт» є однією з найпотужніших у світі. Частка ГЕС є значною в Ісландії (74%), Латвії (62%), Австрії (61%), Чорногорії (57%), Швейцарії (55%), Швеції (50%).

З 80-х рр. XX ст. в Європі активно використовуються відновлювальні джерела енергії (ВДЕ) й потужність їх неухильно зростає. Нині вони дають понад 7% електроенергії регіону. Найчастіше використовують енергію вітру. Вона є найбільш перспективною на морських узбережжях, у гірських районах, на відкритих просторах степів. Цей вид енергії найбільш активно застосовують у Нідерландах, Великій Британії, Німеччині, Іспанії. У Данії частка ВЕС вже досягла 42% у загальному виробництві електроенергії країни.

За коловими діаграмами (мал. 20) порівняйте значення різних джерел енергії у паливно-енергетичному балансі країн Європейського Союзу та світу. Поясніть одержані дані.

Сонячна енергія є найдешевшим, але поки не достатньо використовуваним джерелом енергії. СЕС споруджують в умовах жаркого та сухого клімату.

Перспективною в Європі є біоенергетика, яка передбачає використання біомаси для добування електроенергії.

Геотермальну енергію «залучали до роботи» ще в лазнях Стародавнього Риму до нашої ери. Але перші геотермальні електростанції (ГеоЕС) було збудовано в Італії лише у 20-х рр. XX ст. Нині ГеоЕС діють в Італії, Ісландії, Росії.

Енергію припливів людина використовувала здавна. Але перші припливні електростанції (ПЕС) з'явилися лише у середині 60-х років XX ст.: «Ране» у Франції та Кислогубська у Росії. ПЕС можна будувати лише у районах, де припливна хвиля досягає великої висоти. Такі умови є на окремих узбережжях Росії, Великої Британії, Франції.

Почалось використання також інших джерел енергії. У Норвегії споруджено прибійні електростанції. Завдяки енергії хвиль в океані світять маяки та подається вода в акваріуми Океанографічного музею в Монако.

Металургійне виробництво. У країнах Європи металургія сформувалася ще із часів промислових переворотів XVIII - XIX ст. як базове виробництво, що забезпечило розвиток машинобудування. Старі райони чорної металургії тяжіли до сировини: здебільшого до родовищ коксівного вугілля (Німеччина, Польща, Чехія, Бельгія), рідше - до залізорудних басейнів (Швеція, Люксембург, Уральська та Центральна металургійні бази Росії). У деяких країнах склалося вдале поєднання родовищ залізних руд і коксівного вугілля, біля яких виникли великі металургійні бази (Франція, Велика Британія).

В останні кілька десятиліть темпи зростання чорної металургії в Європі уповільнилися. Нині країни Азії відтіснили на другу позицію європейські країни за виплавкою чорних металів. Докорінно змінилися також чинники розміщення металургійних комбінатів. Так, у другій половині XX ст. чорна металургія багатьох європейських країн була переорієнтована на дешевшу й водночас високоякісну імпортну сировину з Канади, Австралії, Бразилії, ПАР або металобрухт. Через це відбулося зрушення виробництва чавуну та сталі до морських портів. Зокрема це проявилося в Італії, Німеччині, Франції, Нідерландах. Найпотужніший із сучасних металургійних комбінатів, що працює біля моря, споруджений у місті Таранто на півдні Італії.

Найбільшими світовими виробниками сталі серед країн Європи є Росія, Німеччина та Україна. В Європі працюють провідні сталеплавильні компанії світу, такі як «Міттал Стіл» (Нідерланди), «Арселор» (Люксембург-Франція), «Брітіш Стіл» (Велика Британія), «Тіссен» (Німеччина). До найбільших районів чорної металургії світу належать Рурський (Німеччина), Південно-Уельський (Велика Британія), Остравсько-Карвінський (Чехія), Верхньосілезький (Польща), Уральський (Росія), Придніпровський (Україна).

Завдяки науково-технічному прогресу швидко розвивається кольорова металургія. З початку XXI ст. в країнах Європи зростає виробництво та споживання кольорових металів. Нині Європа є лідером з розвитку алюмінієвої промисловості. Початок її розвитку в регіоні надала Франція, яка має значні поклади бокситів.

Великими країнами-виробниками алюмінію в Європі є Норвегія та Ісландія, які використовують імпортні боксити та власну електроенергію. З власної сировини виробляють алюміній Угорщина, Хорватія, Греція.

Пригадайте, у яких частинах України склалися великі центри чорної металургії. На які чинники вони зорієнтовані в своєму розміщенні?

Згадайте, з яких стадій складається металургія алюмінію та які вона має особливості у своєму розміщенні.

Виплавка міді представлена в економіці Німеччини та Бельгії, які працюють на імпортних рудах, а також Польщі та Росії, які мають власну сировинну базу.

Виробництво машин та устаткування. Протягом століття виробництво машин та устаткування визначає спеціалізацію багатьох європейських країн. На ці виробництва припадає 1/3 усієї промислової продукції та 2/3 експорту регіону.

Серед кількох десятків виробництв машин та устаткування, що розвинуті в Європі, провідне місце посідає автомобільна промисловість. Вона виникла понад 100 років тому в Німеччині та Франції, а до масового виробництва перейшла пізніше, ніж США - після Першої світової війни.

Після Другої світової війни автомобілебудування перейшло до масового виробництва й виробництва на експорт. Водночас виникли спеціалізовані автоскладальні заводи, на яких відбувалася переорієнтація на трудові ресурси середньої та низької кваліфікації на конвеєрі. Пізніше одноманітну людську працю замінили роботи. При цьому відбулася децентралізація виробництва, й розміщення автомобільних заводів стало більш рівномірним.

Якщо наприкінці XX ст. найбільше автомобілів в Європі виробляли країни «Великої сімки», то останнім часом автомобілебудування перемістилося в бік дешевшої робочої сили - до південних частин регіону (табл. 5). Так, нині найстрімкішими темпами розвивається автомобілебудування в Іспанії, яка за кількістю випущених автомобілів поступається в Європі лише Німеччині. За два десятиліття Іспанія пройшла шлях від невеликих автоскладальних заводів до великого серійного виробництва. Виникли автоскладальні заводи у Португалії, Греції. У наш час нарощуються обсяги виробництва автомобілів у країнах Східної Європи: Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині, Румунії. Однак цей бум пояснюється залученням іноземного капіталу. Натомість скорочується автоскладання у Франції, Великій Британії, Італії.

1. За даними таблиці 5 з'ясуйте, до яких підтипів високорозвинутих країн належать найбільші виробники автомобілів у Європі. 2. Визначте, які країни нарощують обсяг виробництва автомобілів, а які - скорочують. Поясніть причини таких тенденцій.

Таблиця 5

Рейтинг країн Європи за виробництвом автотранспортних засобів, 2017 р.

Поміркуйте, чим визначається переважний розвиток автомобілебудування та точного машинобудування у країнах Європи? Яку роль відіграють інші виробництва машинобудування?

Характерною рисою європейського автомобілебудування є високий рівень його монополізації. У цьому виробництві посідають провідні позиції найбільші автомобільні концерни. Найбільш впливовими з них є: німецькі Volkswagen, Daimler-Benz та BMW, італійський Fiat, французькі Renault та Peugeot-Citroen, шведська Volvo та інші. Водночас на європейський ринок проникають американські, японські, південнокорейські компанії. Через те автомобільна промисловість деяких європейських країн стала за своїм характером інтернаціональною.

Нині понад 80% всіх автомобілів, що складаються в країнах Європи, - легкові, решта - автобуси та вантажні автомобілі.

Складанням вантажних автомобілів відомі Чехія, Білорусь, Росія, Болгарія, Румунія; автобусів - Швеція, Угорщина, Україна.

Виробництво машин та устаткування загального призначення представлене в Європі верстатобудуванням та роботобудуванням. Лідером у регіоні є Німеччина, яка вирізняється якістю та обсягом виробництва, а також експортом верстатів і промислових роботів.

У зв'язку зі змінами напрямків перевезень змінилася географія суднобудування в Європі. Зазнали занепаду старі судноверфі Великої Британії. Більшого значення нині набули центри суднобудування Німеччини, Швеції, Фінляндії, Польщі.

Велике значення має європейське авіакосмічне виробництво. Її осередком є аерокосмічний концерн EADS, що володіє 80% акцій консорціуму Airbus Industrie, акціонерами якого є Франція, Німеччина, Велика Британія та Іспанія. Ця компанія створила найбільший пасажирський літак А-380.

Великого значення набуло точне машинобудування. Країни Європи є виробниками побутової техніки, електричного та медичного обладнання, фотоапаратури, годинників, верстатів з програмовим керуванням, вимірювальних приладів та іншої наукомісткої продукції.

Хімічне виробництво. За значенням хімічне виробництво Європи поступається лише машинобудуванню. Воно посідає важливе місце в економіці усіх європейських країн. Європейський регіон є провідним експортером (42,5%) та імпортером (35,3%) хімічної продукції у світі. Зростає виробництво нових матеріалів, що заміняють традиційні, підвищується значення хімії у сільському господарстві, розширюється мережа фармацевтичних підприємств. На великі європейські корпорації (німецькі BASF, Bayer, Linde; французьку Air Liquide; голландські, британські, швейцарські, норвезькі, бельгійські) припадає понад половину світового торгового обігу продукції хімічної промисловості.

Велике значення має хімія полімерів. Так, за виробництвом пластмас, синтетичних смол, хімічних волокон, синтетичного каучуку, синтетичних мийних засобів, гумотехнічних виробів вирізняються Німеччина, Франція, Велика Британія, Нідерланди, Італія, Бельгія. Французький концерн Michelin є найбільшим у світі виробником шин.

Важливе значення має виробництво мінеральних добрив. Ним займаються Росія, Білорусь, Україна, Франція, Німеччина.

Традиційною для Німеччини, Франції, Великої Британії, Швейцарії, Угорщини, Болгарії стала фармацевтична промисловість. В Італії та інших країнах відбувається «аптечна революція», що передбачає випуск дешевших препаратів на основі однакових діючих речовин, ідентичних провідним фармацевтичним компаніям.

Беззаперечним лідером у парфумерній промисловості є Франція. Це традиційне для Європи виробництво розвинуто також в Італії, Швейцарії, Польщі, Великій Британії, Австрії. Найбільшою транснаціональною косметичною корпорацією є L'Oreal, з 74 заводів якої понад половину працюють у Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Італії. Нині у Швейцарії та Франції розвивається т. зв. клітинна косметика, в якій використовуються білки-регулятори, що беруть участь у клітинному обміні речовин.

За текстом підручника та тематичними картами атласу дослідіть спеціалізації старих та нових промислових районів Європи. Поясніть результати своїх досліджень.

Виробництво деревини, паперу. Лісова промисловість Європи переважно тяжіє до лісонадлишкових районів. Через те вона активно розвивається у Скандинавських країнах, Росії та Білорусі. Там переважає виробництво целюлози та паперу. Меблева промисловість поширена повсюдно. Туристів приваблюють меблеві аукціони у Данії, а італійські гарнітури «під старовину» зорієнтовано на вишуканих покупців. Всесвітню славу має чеська компанія «Кох-І-Нор», яка випускає олівці з місцевого графіту. Виробництвом лиж відомі Австрія та Естонія.

Виробництво тканин, одягу, взуття. В країнах Європи втрачає свої колишні провідні позиції легка промисловість у зв'язку зі швидким зростанням виробництва тканин, одягу та взуття у країнах, що розвиваються, з дешевою робочою силою. Проте регіон залишається великим виробником вовняних (Італія; Росія, Румунія, Франція) та лляних (Білорусь, країни Балтії, Україна) тканин.

У швейній промисловості зростає виробництво готового одягу та різних аксесуарів: рукавичок, краваток, парасольок тощо. В її рамках виникло таке явище, як Висока мода, або от кутюр (фр. Haute couture). Це дуже дорогий одяг ручної роботи, розрахований на багаті верстви населення. Для просування виробів Високої моди на основі одиничних зразків серійно виготовляють готовий одяг - моделі прет-а-порте (фр. pret-a-porter). Законодавцями мод залишаються Франція, Австрія, Італія, Велика Британія. Найбільше готового одягу та взуття експортує Італія, виробів з хутра - Німеччина, Греція та Росія; тканин - Франція.

Старі текстильні райони Європи продовжують існувати й донині: Ланкашир та Йоркшир у Великобританії, Фландрія в Бельгії, Ліонський у Франції, Міланський в Італії, Лодзинський район у Польщі. Водночас легка промисловість зміщується до Південної Європи, де існує дешевша робоча сила. Так, Португалія перетворилася на головну «швейну фабрику» Європи, а Італія - на велетенську «фабрику взуття».

Виробництво харчових продуктів, напоїв. Для деяких країн Європи традиційною стала харчова промисловість. Так, своїм виноробством вирізняються Франція, Іспанія, Болгарія, Молдова; пивоварінням - Німеччина та Чехія, виробництвом макаронів - Італія; масла та сирів - Данія, Нідерланди, Швейцарія, Італія; рибних консервів - Ісландія, Норвегія, Іспанія, Португалія, країни Балтії; овочевих консервів - Болгарія, Угорщина; вина - Франція, Іспанія.

Основні регіони промисловості Європи. В Європі склалося багато промислових районів ще у XIX ст. й з орієнтуванням на сировинний чинник. Зокрема це Рурський у Німеччині, Верхньосілезький у Польщі, Придніпров'я в Україні, Центральна Росія та Уральський в Росії. Нові промислові райони зорієнтовані на працересурсний та науковий чинники, тому тяжіють до столиць держав. Наприклад, це Іль-де-Франс біля Парижа, Великий Лондон навколо британської столиці.

1. Схарактеризуйте традиційні та відновлювані джерела енергії європейських країн. 2. Поясніть, як змінилося значення та чинники розміщення чорної металургії в Європі. 3. Які особливості розвитку кольорової металургії в Європі? 4. Які основні виробництва притаманні машинобудуванню Європи? 5. Поясніть, чому в економіці Європи провідне значення мають машинобудування, хімічна промисловість та електроенергетика. 6. Назвіть старі й нові регіони промисловості Європи та поясніть їх спеціалізацію. 7*. Схарактеризуйте традиційні виробництва, що характерні для різних субрегіонів Європи. 8*. Поясність, як реіндустріалізація вплинула на спеціалізацію старих промислових районів Європи та формування нових.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Географія 10 клас Кобернік, Коваленко (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)