§ 8. ВТОРИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

• Пригадайте, які виробництва належать до вторинного сектору

• Якими мінеральними ресурсами забезпечено країни Європи?

ВИРОБНИЦТВО І ПОСТАЧАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ. Електроенергетика забезпечує виробництво електричної енергії, її передавання, розподіл і збут споживачам, задовольняючи потреби матеріального виробництва та побутові населення. Серед європейських країн до десятки світових лідерів з виробництва електроенергії входять Росія, Німеччина, Франція. Енергогенеруючий потенціал України співмірний з такими країнами, як Польща та Швеція (мал. 22).

Теплова електроенергетика є провідною як у світі, так і в Європі. Її частка у загальному виробництві електроенергії найбільша. У Росії, Німеччині, Україні ТЕС розміщують поблизу вугільних басейнів, на шляхах транспортування вугілля й нафти або неподалік від споживача. Водночас в Італії вони зосереджені на морському узбережжі, орієнтуючись на привізне паливо. Майже всю електроенергію виробляють на ТЕС у Польщі (використовують власне вугілля) і Нідерландах, більшість — у Росії, Великій Британії.

Розвиток атомної електроенергетики в Європі є суперечливим. За умови дотримання технологічних норм атомна енергія чи не найменш екологічно шкідлива та найбільш рентабельна. Водночас проблема довготермінового зберігання ядерних відходів робить її небезпечною для довкілля у тривалій перспективі. Але саме в Європі розташовані держави з найвищою в світі часткою АЕС у структурі енергозабезпечення. У Франції, Словаччині, Україні, Бельгії та Угорщині вона перевищує 50 %.

Мал. 22. Країни-лідери з виробництва електроенергії в Європі, тис.гВт-год (2016 р.)

Пріоритетним завданням, що його ставлять уряди більшості країн Європи, є скорочення використання викопних видів палива та збільшення частки відновлюваних джерел енергії. Так, окремі країни Європи мають великі запаси гідроенергії, тому в них домінує гідроенергетика. Зокрема, у Норвегії ГЕС забезпечують понад 95 % потреб країни в електриці, Ісландії — 73 %, Австрії та Швейцарії — близько 60 %. Сучасним трендом є розвиток вітрової електроенергетики. Поля вітрових електрогенераторів стали звичними в заміських ландшафтах європейських країн. ВЕС забезпечують виробництво електроенергії в Іспанії до 21 %, Великій Британії та Німеччині — близько 9 %. Низка країн Європи мають у промислових масштабах сонячну енергетику, попри обмеження, пов’язані з добовими циклами та мінливим станом атмосфери. Наприклад, Італія за рахунок СЕС покриває 7,5 % власних потреб у електроенергії, Німеччина — 6,7 %. Біоенергетика охоплює низку виробництв — від спалювання твердих побутових відходів до виготовлення біопалива рослинного походження (етанолу, дизельного палива). Найбільших успіхів у цій сфері досягли Німеччина і Франція. Країни ЄС можуть похвалитися успіхами у підвищенні енергоефективності та енергозбереженні.

РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. Європа першою серед інших регіонів світу стала на шлях індустріалізації, що якісно змінила поступ її економічного й соціального прогресу. Розвиток переробної промисловості визначав економічну могутність Європи впродовж ХІХ—ХХ ст. І хоча на початку ХХІ ст. низка виробництв перемістилися у країни з дешевшою робочою силою (переважно Азії), окремі з них і досі визначають міжнародну спеціалізацію європейських держав.

Рекорди світу

З усіх ВЕС світу, розташованих у морі, 88 % припадає на 10 країн Європи: Велику Британію, Німеччину, Данію, Нідерланди, Бельгію, Швецію, Фінляндію, Ірландію, Іспанію і Норвегію. Найбільше морських вітрогенераторних полів розташовано в Північному морі.

Мал. 23. Морська вітряна ферма Нідерланди

Індустріальна потужність країн Європи неоднакова. Лідерами у промисловому виробництві є Німеччина, Велика Британія, Італія, Франція (мал. 27). Ці держави суттєво випереджають інші країни Європи. Слідом йдуть Іспанія та Ірландія, які ще кілька десятиліть тому належали до середньорозвинених країн. Водночас, якщо показники промислового виробництва співвіднести з кількістю населення, то на перший план разом із Німеччиною виходять невеликі високорозвинені країни Європи — Ірландія, Австрія, Данія, Швеція, Фінляндія. Потужна переробна промисловість цих країн значною мірою залежить від зовнішніх ринків збуту, тому їх виробництво орієнтується здебільшого на експорт. Високі показники розвитку промисловості мають і Росія, Швейцарія, Норвегія. Важливою особливістю розвитку промисловості Європи є орієнтація на високотехнологічні та наукомісткі виробництва. Пріоритетним є створення технопарків (див. у § 9).

МЕТАЛУРГІЯ. За останні півстоліття частка Європи у світовому виробництві металів суттєво зменшилася, проте розвиток чорної та кольорової металургії залишається пріоритетним в економіці багатьох країн регіону. У чорній металургії за обсягом виробленої сталі ЄС посідає друге місце у світі після Китаю. Найбільшими її виробниками є Росія (5-те місце у світі), Німеччина (7-ме), Україна (10-те), Італія (11-те). У кольоровій металургії виплав алюмінію у світовому масштабі характерний для Росії (друге місце у світі після Китаю). Провідні позиції в Європі мають Норвегія, Ісландія, Німеччина, Франція. Найбільшими європейськими виробниками міді є Росія (сьоме місце у світі), Німеччина, Польща, Бельгія, Іспанія та Болгарія.

МАШИНОБУДУВАННЯ. У Європі виробляють практично увесь спектр машинобудівної продукції — від важкого промислового устаткування до сучасних технологічних космічних апаратів і 3-D принтерів. І якщо працемісткі машинобудівні виробництва дедалі більше полишають Європу, то наукомісткі та високотехнологічні — продовжують концентруватись у її промислових районах. Виробництвами міжнародної спеціалізації країн Європи є автомобілебудування, авіакосмічне промислового устаткування, приладів, електронного та комп’ютерного обладнання, побутової техніки тощо.

Мал. 24. Країни — лідери Європи з переробної промисловості, млн євро (2015)

Європа має всі ознаки ядра світового автомобілебудування. За кількістю вироблених автомобілів регіон поступається лише Східній Азії.

Європа є батьківщиною багатьох всесвітньо відомих автомобільних брендів, зокрема й особливо престижних. Численні великі автомобілебудівні компанії мають штаб-квартири в Європі — Volkswagen (Фольксваген), Daimler (Даймлер), BMW (БМВ) у Німеччині; Fiat (Фіат) — в Італії; Renault(Рено), Groupe PSA (Груп Пежо Сітроен) — у Франції. Автомобільне виробництво є у більшості країн Європи. Лідером є Німеччина, серед постсоціалістичних країн — Чехія, Росія, Угорщина (табл. 17). Нині, завдяки масштабним соціально-економічним перетворенням і поліпшенню інвестиційного клімату, потужне автомобілебудування сформувалося у Словаччині й Польщі.

Аерокосмічна промисловість — виробництво спеціалізації європейського машинобудування. ЄС є світовим лідером з випуску цивільних літаків і гелікоптерів, авіаційних двигунів і комплектування. Провідні країни-виробники — Франція, Велика Британія, Німеччина (мал. 29). До найбільших корпорацій у Європі належить Airbus (Ейрбас, Аеробус) — виробництво цивільних та військових літаків, гелікоптерів, космічних літальних апаратів. Аерокосмічні ТНК — яскравий приклад міжнародної виробничої кооперації. Наприклад, Ейрбас має штаб-квартиру у Франції, виробничі потужності розосереджені у низці міст Франції, Німеччини, Іспанії, Великої Британії, Китаю та США. Європейські заводи кінцевого збирання літаків розташовані в Тулузі, Гамбурзі та Севільї. Аерокосмічне виробництво розвинене також у Росії (Ракетно-космічна корпорація «Енергія», космічні центри ім. М. В. Хруничева і «Прогрес») та Україні (підприємства «Південмаш» у м. Дніпро та «Антонов» у Києві й Харкові).

У суднобудуванні за останні кілька десятиліть Європа суттєво послабила свої позиції у світі. Нині на європейські суднобудівні підприємства припадає лише близько 1,6 % світових замовлень на судна. Головний акцент європейські суднобудівні компанії роблять на впровадженні новітніх технологій, зокрема створення екологічно чистих суден, новітніх систем керування, а також військових кораблів. Лідерами є Велика Британія, Норвегія, Франція, Італія, Нідерланди, Німеччина, Росія.

РОБОТА З КАРТОЮ

1. Яку країну можна назвати ядром автомобілебудування Європи? Чому?

2. В яких країнах розміщено підприємства найбільшого автомобільного концерну Європи?

3. Автомобілі яких брендів випускають в Україні та країнах-сусідах?

Мал. 25. Автомобілебудівні підприємства в Європі

ВИРОБНИЦТВО ХІМІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ І НАФТОПРОДУКТІВ. Виробництво хімічної продукції — галузь спеціалізації Європи. У ХХ ст. відбулася його переорієнтація з основної хімії на базі власних покладів вугілля, калійної та кам’яної солей на хімію органічного синтезу на основі перероблення нафти і природного газу. Нині завдяки досягненням у виробництві полімерів — пластмас, каучуку, синтетичних волокон — у широкий вжиток входять технології 3-D друку. Беззаперечним лідером хімічного виробництва в Європі є Німеччина. Провідні позиції займають також Франція, Велика Британія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди.

Пріоритетний розвиток має і фармацевтика. Провідні фармацевтичні країни — Швейцарія і Франція. У своєму розміщенні хімічна промисловість орієнтується на нафтоперероблення і тяжіє до нафтових терміналів у портах та трубопроводів. Підприємства скупчено в гирлах річок Темзи, Сени, Рейну, Ельби, Рони.

Таблиця 17

Країни-лідери Європи з виробництва автомобілів (2016 р.)

Використовуючи нафту і природний газ, нафтопереробна промисловість забезпечує потреби транспорту, житлово-комунального господарства та низки виробництв у паливі й постачає сировину для хімічної промисловості. Найбільші європейські країни-виробники нафтопереробної продукції — Нідерланди, Росія, Франція, Бельгія, Велика Британія, Німеччина. Підприємства тяжіють до портових міст із нафтовими терміналами, трубопроводів, а також місць безпосереднього видобутку сировини.

Мал. 26. Країни — лідери Європи з аерокосмічного виробництва (2015)

ВИРОБНИЦТВА ТКАНИН, ОДЯГУ, ВЗУТТЯ. Саме з текстильних і швейних виробництв розпочалася промислова революція в Європі. Упродовж XVIII—XIX ст. текстильна галузь визначала економічну силу регіону. Проте у ХХ ст. виробництва тканин, одягу, взуття перебували в тривалій кризі, адже вони є працемісткими, і в умовах високої оплати праці масовий випуск їхньої продукції у країнах Європи виявився неконкурентоспроможним на світових ринках. Тому їх було переорієнтовано. По-перше, відбулася заміна масового виготовлення на дрібносерійний випуск продукції високої вартості, в якому переважають дрібні підприємства зі штатом до 50 осіб. По-друге, країни Європи спеціалізуються на виробництві нових високотехнологічних тканин зі штучних матеріалів, які використовують як у промисловості (автомобілебудуванні, аерокосмічній та ін.), так і для споживчих товарів (спеціальний та туристичний одяг, засоби гігієни тощо).

Це виробництво більше тяжіє до районів, в яких поєднуються підприємства хімії органічного синтезу та науково-дослідні центри. У Європі лідерами з виготовлення тканин є Італія, Німеччина, Велика Британія; одягу — Італія, Німеччина, Франція; взуття — Італія, Іспанія, Німеччина.

Мал. 27. Хімічні компанії Європи, що належать до найбільших у світі за обсягами надходжень від продажів, млрд дол. США (2016)

ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ. Виробництво продуктів добре розвинено в усіх країнах Європи. Потужний внутрішній ринок та сучасні технології у поєднанні з розвиненим сільським господарством створюють оптимальні умови для його розвитку.

З виробництва та за експортом м’ясних виробів лідирують Німеччина, Нідерланди, Італія, Франція, Бельгія, Польща; риби — Норвегія і Велика Британія; перероблення овочів і фруктів — Велика Британія і Німеччина, молока — Німеччина, Росія, Франція, Велика Британія, Іспанія, Данія, Нідерланди, Швейцарія.

ОСНОВНІ ПРОМИСЛОВІ РЕГІОНИ. Промисловість у Європі розміщено нерівномірно. Від Північної через Західну й аж до Південної Європи, від Великої Британії до півночі Італії простягається смуга індустріального розвитку, що спадається з агломерацією «Блакитний банан». Там розташовані найбільші промислові регіони: Великий Лондон у Великій Британії; Рейнсько-Рурський у Німеччині; Іль-де-Франс у Франції. Ці регіони мають складну багатогалузеву спеціалізацію. Вони поєднують традиційні виробництва (наприклад, текстильна промисловість і суднобудування у Великій Британії або чорна металургія у Люксембурзі й Бельгії) із сучасними високотехнологічними машинобудівними, хімічними, нафтопереробними виробництвами та виробництвом споживчих товарів.

Поширеною є реіндустріалізація — зміна спеціалізації та оновлення застарілих видів виробництв у старих промислових регіонах. У Європі вона спрямована на технологізацію старих виробництв і поширення новітніх видів промисловості, зокрема точного машинобудування, біотехнології, фармацевтики тощо. У Східній Європі найбільшими промисловими регіонами є: Сілезький на території Польщі й частково Чехії, що спеціалізується на чорній та кольоровій металургії, машинобудуванні, хімічній промисловості; Придніпров’я в Україні; Центральна Росія, Урал у Росії. Зазначені промислові регіони утворюють «центральну вісь» розвитку Європи.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Наведіть приклади країн Європи, що мають найвищу частку виробленої в них електроенергії на АЕС, ГЕС, ВЕС.

2. Які тренди характерні для розвитку електроенергетики країн Європи?

3. Як змінився за останні півстоліття розвиток металургії в Європі? Назвіть країни, що є лідерами з виробництва сталі.

4. У чому полягають особливості розвитку хімічної промисловості європейських країн?

5*. Які чинники зумовили набір машинобудівних виробництв, що є галузями міжнародної спеціалізації у високорозвинених країнах Європи?

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1

Порівняльна характеристика структури промислового виробництва двох економічно розвинених невеликих країн Європи(за вибором учнів)

1. Користуючись економічною картою Європи, порівняйте структуру виробництва двох економічно розвинених невеликих країн Європи, наприклад, Норвегії та Нідерландів, або Ісландії та Бельгії.

2. З’ясуйте, чи мають країни подібні промислові виробництва.

3. Якими виробництвами різняться їхні господарства? Які чинники вплинули на розвиток цих виробництв у кожній з країн?

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

Відновлювана електроенергетика в країнах Європи: регіональні особливості та відмінності

скачать dle 11.0фильмы бесплатно