§ 34. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСТВА

• Пригадайте, до якого типу країн за рівнем розвитку належать країни Америки.

ФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСТВА РЕГІОНУ. Америка - регіон світу, сучасні країни і народи якого сформувалися після відкриття та колонізації її європейцями. В епоху активного заселення й освоєння Америка була сировинною базою надходження в країни Європи сировини та продуктів сільського господарства. Після завоювання незалежності в країнах Північної та Південної Америки сформувалося всебічно розвинене господарство. Різні субрегіони мають різні рівні розвитку: лідерами є економічно розвинені країни Англо-Америки, які входять до когорти країн «центру», країни Латинської Америки мають пересічні економічні показники, характерні для «напівпериферії» або «периферії».

Економіка Америки формувалася в умовах, принципово відмінних від Європи. Усі держави регіону — це колишні колонії, що утворилися внаслідок «імпорту» соціально-економічних укладів з країн, метрополій. З часом у них сформувалися власні моделі економічної, соціальної та політичної організації. Так, колонії Центральної й Південної Америки та Карибського басейну утворені вихідцями з південної, католицької Європи, що значно довше зберігала феодальний уклад, у своєму економічному розвитку спиралися на монопольні неофеодальні моделі плантаційного господарства. Існувала відносно нечисленна група великих землевласників, і домінуюча група безземельних селян-креолів та привезених з Африки рабів. Більшість сільськогосподарської продукції (цукрова тростина, тютюн, бавовник, кава та ін.) постачалися на зовнішні ринки, переважно у Європу, натомість внутрішній ринок був обмежений.

Перші колонії у Північній Америці створювали громади протестантів, які хотіли самостійно організовувати своє життя без станових, релігійних та інших бар’єрів, притаманних Старому Світові. У їх середовищі були поширені дрібне землеволодіння, рівні соціальні можливості, прагнення до політичної самоорганізації за принципом «знизу догори». Відповідно, значно більше значення мали дрібні й середні землевласники і матеріально не залежні підприємці. Тому монополії не мали там такого тотального контролю над суспільством. Сформувався набагато потужніший внутрішній ринок, а наявність капіталу і приватної ініціативи сприяли швидкій індустріалізації Північної Америки після здобуття країнами незалежності.

Так сформувався поділ Америки на капіталістичну індустріальну на півночі та неофеодальну економічно консервативну аграрну плантаційну на півдні. В умовах мінімального втручання держави в економіку у США почали розвиватися великі торгові, а згодом і промислові компанії, що стали основним локомотивом нагромадження капіталу, створення робочих місць і лобістами економічної політики уряду. Поступово корпорації почали шукати можливості інвестувати надлишок капіталу за межами країни. На початку ХХ ст. ТНК США стали основною рушійною силою формування національних економік та міжнародного поділу праці в Америці. Значний дисбаланс у розвитку Північної та Латинської Америки сприяв формуванню центр-периферійної моделі, де США виступали ядром концентрації капіталу та рушієм зростання, а країни Латинської Америки — джерелом ресурсів, а пізніше — дешевої робочої сили.

Таблиця 34

Соціально-економічний розвиток країн Америки (доходи за рівнем ВНП на 1 особу, дол. США, 2016 р.)

Нині країни Америки суттєво різняться як за загальним рівнем свого економічного розвитку, так і за структурою та міжнародною спеціалізацією господарств. Країни Північної Америки — США і Канада — належать до типу економічно розвинених і входять до «Великої сімки» передових економік світу. Всі держави Центральної та Південної Америки і Карибського басейну — це країни, що розвиваються, з різним рівнем доходів (табл. 34).

Останнім часом в Америці відбувається поступова зміна характеру міжнародного поділу праці. Поступово знижується роль США і Канади як індустріальних лідерів і посилюється їх значення як «мозкових центрів» економічного життя. Водночас у країнах Латинської Америки відбувається індустріалізація; розширення спеціалізації за рахунок міжнародної виробничої кооперації; триває переорієнтація на інвестиційний капітал з Європи (понад 53 % проти 20 % зі США, 2016 р.), Китаю та Японії.

ТРЕТИННИЙ СЕКТОР. Розвиток цього сектору є найбільш важливим напрямом для більшості країн регіону. Його частка в структурі ВВП — близько 60 %, але його спеціалізація в різних країнах Америки суттєво різниться. Так, уже понад сто років провідним регіональним і світовим центром інвестицій, фінансових та ділових послуг є США; їх компанії забезпечували трансрегіональні транспортні сполучення, розвивали енергетичну та телекомунікаційну інфраструктуру. У рейтингу найбільших ТНК світу у першій десятці — чотири зі США; Walmart, Berkshire Hathaway, Apple та Exxon Mobile (2017 р.). На відміну від США, Канада відіграє значно скромнішу роль на міжнародному ринку капіталу. Водночас вона відома високим рівнем надання ділових послуг і комфортними умовами для ведення бізнесу.

Таблиця 35

Країни-лідери Америки за обсягом туристичних відвідувань, 2016 р.

Швидкими темпами розвиваються сфера гостинності та туризм. Відомими туристичними напрямами в субрегіоні є низка країн (табл. 35). Основні їх туристичні ресурси — пляжі океанічних узбереж (Мексика, Бразилія), особлива природа та курорти островів Карибського басейну (Домініканська Республіка, Куба, Багамські Острови), історико-культурна спадщина, зокрема й корінних народів (Мексика, Чилі, Перу). Пригодницьким видом туризму є подорожі у глибинні райони Амазонії, високогір’я Анд та ін. Всесвітню популярність здобули танцювальні традиції країн Латинської Америки. Об’єктами справжнього туристичного паломництва стали карнавали самби у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), сальси у Сантьяго-де-Куба (Куба), фестивалі танго у Буенос-Айресі (Аргентина).

Країни Латинської Америки долучаються до світового ринку капіталу. Найбільшими ТНК там є нафтогазові гіганти Petrobras (Бразилія), Pemex(Мексика), PDVSA (Венесуела). За обсягом виручки ці компанії випереджають канадські ТНК. Для окремих невеликих країн Центральної Америки та Карибського басейну основою економіки виступає офшорна банківська діяльність. Зокрема, до так званих податкових гаваней належать Кайманові Острови, Панама, Багамські Острови, Британські Віргінські острови, Коста-Рика та ін.

Мережа світових міст, що є центрами надання міжнародних ділових послуг і забезпечують бізнесові, культурні та політичні комунікації на глобальному рівні, охоплює як північ, так і південь Америки — Нью-Йорк, Сан-Паулу, Чикаго, Мехіко, Торонто, Лос-Анджелес, Вашингтон, Буенос-Айрес, Сан-Франциско.

Важливою складовою третинного сектору є транспорт. За його розвитком США і Канада суттєво випереджають країни Латинської Америки. Щільність розвитку наземного транспорту співвідноситься з густотою розселення. Трансрегіональне значення мають Трансамазонське й Панамериканське шосе — система автомобільних шляхів, що у меридіональному напрямі пронизують обидва Американські континенти вздовж Тихоокеанського узбережжя. Мережа залізниць так само суттєво щільніша у Північній Америці. У країнах Латинської Америки вони сполучають переважно столичні міста (або порти) з розташованими в глибині континенту районами розробленя корисних копалин та заготівлі деревини. Найдовші мережі мають США, Канада, Бразилія. Бразилія — лідер Америки за протяжністю електрифікованих залізниць. Водночас є країни з надзвичайно низьким рівнем покриття залізницями. Міжнародні сполучення здійснюють переважно авіаційним та морським транспортом. За кількістю міжнародних аеропортів беззаперечне лідерство належить США (понад 100); по кілька десятків мають Мексика, Бразилія і Канада. Головними повітряними хабами у регіоні є Хартсфілд-Джексон (Атланта), Лос-Анджелес, О’Хара (Чикаго) й Даллас-Форт-Уорт у США; Торонто—Пірсон (Торонто) та Ванкувер у Канаді; Сан-Паулу у Бразилії; Мехіко у Мексиці. Найбільшими морськими портами Америки, що обслуговують контейнерні перевезення, є Лос-Анджелес, Нью-Йорк і Саванна у США; за загальним тоннажем лідирують Південно-Луїзіанський порт, Х’юстон та Нью-Йорк. Важливе регіональне значення мають також порти Ванкувер (Тихоокеанське узбережжя Канади), Сантус у Бразилії, Колон на вході у Панамський канал (Панама).

Рекорди світу

Панамериканське шосе — один із найбільш масштабних у світі інфраструктурних проектів, що створює цілісний наземний коридор для сполучення усіх країн Північної та Південної Америки. Будівництво розпочалося ще в 1923 р. Шосе охоплює дві частини — північну (від Канади до Панами) та південну (сполучає Суринам, Гайану, Венесуелу, Колумбію, Еквадор, Перу, Чилі й Аргентину). Ці частини розірвані смугою важкопрохідних тропічних лісів у заболоченій дельті р. Атрато, у прикордонні Панами й Колумбії.

Рекорди світу

Панамський канал — одна з найбільш масштабних інженерних споруд людства. Роботи почалися у 1879 р., а офіційне відкриття відбулося лише в 1920 р. Будівництво тривало в надзвичайно складних кліматичних та геологічних умовах. Відкриття шляху через Панамський перешийок відкривало нові можливості судноплавства. Так, морський шлях із Нью-Йорка до Сан-Франциско скорочувався з 22,5 до 9,5 тис. км. Значення каналу таке велике, що параметри судна, яке може ним пройти, стали міжнародним стандартом у суднобудуванні, відомим як Панамакс.

Мал. 140. Прохід суховантажного судна крізь шлюзи Панамського каналу

ВТОРИННИЙ СЕКТОР. Розвиток вторинного сектору економіки є визначальним для багатьох країн Америки. Безперечним лідером як за обсягами, так і за рівнем технологізації промислового виробництва є США. Із значним відривом далі йдуть Канада, Бразилія, Мексика й Аргентина. Якщо США і Канада першими пройшли етап індустріалізації і вже наприкінці ХХ ст. перейшли до постіндустріального етапу розвитку, то країни Центральної та Південної Америки нині переживають піднесення обробної промисловості.

Промисловість Америки розміщено нерівномірно. Так, у Північній Америці розрізняють три великі промислові райони. Приозерний район об’єднує промислові агломерації довкола міст Чикаго, Детройті, Клівленда, Мілуокі у США і Торонто й Оттави в Канаді та спеціалізується на чорній металургії, металообробленню, машинобудуванні. Приатлантичний район повністю розташований у межах США й охоплює територію його семи штатів на східному узбережжі з головними центрами у Нью-Йорку, Філадельфії та Балтиморі. Район переживає реіндустріалізацію — старі виробництва (металургія, суднобудування, текстильне) втрачають позиції, натомість розвиваються сучасні напрями хімії, високотехнологічного машинобудування, харчової промисловості тощо. Основою спеціалізації Примексиканського району (Галф) у США є нафтоперероблення і хімія органічного синтезу, медицина та біотехнології, аерокосмічна промисловість. Найбільші центри — Х’юстон, Новий Орлеан, Батон-Руж. Продовженням Примексиканського району є прикордонні зі США території Мексики. Наприкінці ХХ ст. там активно розвивалися так звані макіладори — величезні підприємства працемістких напрямів (виробництва тканин, одягу, продуктів харчування, окремі машинобудівні). Майже вся їх продукція орієнтується на експорт до США. Щоправда, із посиленням позицій Китаю у ролі «світової фабрики», макіладори переживають кризовий період від початку 2000-х р. Міграція швейного та текстильного виробництв із США поширилася також на країни Центральної Америки — Гондурас, Гватемалу, Нікарагуа.

Мал. 141. Макіладори — поширена форма організації виробництва вздовж кордону Мексики і США

Нині формуються нові промислові райони в країнах Латинської Америки. Так, автомобілебудівні кластери виникли у штаті Пуебла в Мексиці, навколо міста Кордова в Аргентині. Довкола Сан-Паулу у Бразилії концентруються підприємства аерокосмічної, автомобілебудівної, нафтохімічної та металургійної промисловості.

ПЕРВИННИЙ СЕКТОР. Для всіх країн Америки важливим лишається первинний сектор господарства. Видобувна промисловість лежить в основі індустріальної могутності передових країн регіону — США і Канади. Вона також відіграла ключову роль для розвитку переробної промисловості нових індустріальних країн Південної Америки, в яких видобуток корисних копалин та їх подальший експорт становлять основу їх національного доходу. Найбільш важливим у регіоні є видобування нафти і природного газу на шельфі та в передгірських прогинах Кордильєрів і Андів. Активне її видобування здійснюють США, Канада, Мексика, Венесуела, Колумбія, Еквадор, Аргентина (Техаський, Аляскинський, Каліфорнійський, Мексиканської затоки, Західноканадський, Центральноамериканський басейни). Залізну руду і марганець видобувають у районах Канадського, Бразильського та Гвіанського щитів. Геосинклінальний пояс на заході Америки відзначається багатством руд кольорових металів — цинку, свинцю, срібла, міді, золота, нікелю та ін. Чилі має унікальні запаси і є одним зі світових лідерів з видобутку мідних руд. Значні розробленя нікелевих руд ведуть Канада, Бразилія, Гватемала і Куба. Бразилія, Ямайка, Суринам і Венесуела входять до десятки світових лідерів з видобутку бокситів.

Продукція сільського господарства становить значну частину експортної спеціалізації для більшості країн Америки. Так, Бразилія є світовим лідером за обсягом експорту яловичини. Потужний вуглевидобуток мають США (Аппалацький басейн) і Канада (Західний басейн), до десятки лідерів входять США, Канада, Уругвай, Парагвай та Мексика. США, Бразилія та Канада належать до світових лідерів з виробництва та експорту свинини. До десятки провідних експортерів пшениці входять Канада, США, Аргентина і Мексика; кукурудзи — США, Бразилія, Аргентина і Мексика; сої — Бразилія, США, Аргентина. Унікальні мікрокліматичні умови у гірських долинах Аргентини і Чилі сприяли поширенню виноградарства, що заклало там міцні виноробні традиції.

Високі показники сільськогосподарського виробництва, з одного боку, обумовлені сприятливими агрокліматичними умовами великих за площею країн, що мають невисоку щільність населення. Це створює передумови для розвитку екстенсивних форм як рослинництва, так і тваринництва за незначних витрат на виробництво. З іншого боку, впровадження новітніх технологій, що підвищують продуктивність сільського господарства, дають додатковий ефект.

Для низки країн Латинської Америки, не охоплених хвилею індустріалізації, сільське господарство лишається життєво важливою складовою експортно орієнтованої економіки. Зокрема, це стосується країн Центральної Америки — Коста-Рики, Нікарагуа, Гондурасу, Сальвадору, Гватемали. У першій половині ХХ ст. основою їх експорту були тропічні фрукти, за що вони отримали назву «бананові республіки». Нині сільське господарство цих країн спеціалізується також на вирощуванні цукрової тростини, кави і спецій. Значний вплив на вузьку спеціалізацію їх сільського господарства здійснює глобалізація — високий попит на світовому ринку і дешева праця обумовлюють активність ТНК, що опікуються вирощуванням та постачанням типових для цих країн тропічних культур на світові ринки.

Не менш важливою сферою для низки країн Америки є лісове господарство. Регіон покривають як північний, так і екваторіальний лісові пояси. Левова частка лісозаготівлі у межах північного лісового поясу ведеться у Канаді й частково США. Заготівля та експорт цінних тропічних порід (червоне дерево, каучуконоси) ведеться у Центральній Америці та басейні Амазонки. Для більшості країн регіону, у прибережних районах, важливою галуззю є рибальство. Риба і морепродукти часто входять до традиційного раціону місцевого населення, а також йдуть на експорт.

ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ АМЕРИКИ. Україна підтримує економічні, політичні й культурні зв’язки з низкою країн Америки. Найбільш інтенсивне економічне співробітництво склалося з економічно розвиненими країнами — США і Канадою. Ці країни виступають і головними зовнішньополітичними партнерами України. Важливою є співпраця з Бразилією у космічній сфері — Україна бере участь у спільному проекті із запуску літальних апаратів з ракетоносіями українського виробництва з бразильського космодрому Алкантара.

У країнах Америки проживає численна українська діаспора. Найбільші громади етнічних українців мешкають у США та Канаді. Наприкінці ХІХ ст. відбулася еміграція до Бразилії та Аргентини. Невелика громада переселенців з України оселилася також у Парагваї.

Таблиця 36

Чисельність української діаспори у країнах Америки

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте історико-географічні передумови формування економіки в Америці.

2. Яку спеціалізацію має третинний сектор у країнах Америки?

3. Обґрунтуйте напрямки розвитку транспортної мережі в Америці.

4. Покажіть на карті країни, в яких видобувна промисловість відіграє важливу роль?

5. Де в Америці сформувалися великі промислові райони? Покажіть їх на карті. Якою є їх спеціалізація?

6. Назвіть причини нерівномірності економічного розвитку Північної, Центральної та Південної Америки.

7. Поміркуйте, яку роль в економіці країн регіону відіграють ТНК.

8*. Проаналізуйте, як вплинули природні та історичні чинники, а також глобалізація, на спеціалізацію сільського господарства Америки.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 5

Складання картосхеми типології країн Америки за рівнем їх економічного розвитку

1. Пригадайте, які розрізняють основні типи та підтипи країн за рівнем їх економічного розвитку згідно з класифікацією ООН (див. § 2).

2. На контурній карті (політичній) позначте кордони найбільших держав Америки та підпишіть їхні назви. Зафарбуйте контури держав кольором відповідно до належності країни до того чи іншого підтипу.

3. Зробіть висновок про те, як розподілилися держави відповідного рівня економічного розвитку між субрегіонами Америки. У якому з них зосереджено економічно найбільш розвинені країни? Поміркуйте, чому

ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. «Бананові республіки»: типові ознаки та сучасний розвиток.

2. Панамериканське шосе — дорога через три Америки.

3. Туризм як чинник розвитку країн Карибського басейну.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно