Чинники, що впливають на зниження народжуваності:

• розвиток медицини, що надає можливість контролювати кількість народжень;

• підвищення середнього віку наречених (у країнах Західної Європи шлюб здебільшого укладають у 30—35 років);

• збільшення частки міського населення (у містах народжуваність нижча, оскільки втрачаються традиції багатодітних сімей);

• пенсійне забезпечення (це дає змогу людям старшого віку жити без підтримки дітей, у багатьох країнах Сходу зберігається традиція, що молодший син залишається жити з батьками);

• зміна ролі жінки в сім'ї та суспільстві (жінки мають рівні права із чоловіками та можуть бути фінансово незалежними; залучаються до активної економічної і суспільної діяльності);

• підвищення рівня освіти (у жінок із вищою освітою кількість дітей, як правило, менша, що пов'язано з необхідністю кілька років навчатися, а потім реалізувати себе у професійній діяльності);

• прагнення батьків дати все необхідне дитині, що призводить до збільшення витрат і намагання зменшити кількість дітей;

• поступове старіння населення (процес збільшення середнього віку жителів країни);

• зменшення кількості шлюбів;

• поява суспільних течій, наприклад чайлдфрі, які заявляють про свідоме небажання мати дітей.

У постсоціалістичних країнах на зниження рівня народжуваності також вплинули реформи 1990-х рр., які на деякий час суттєво знизили рівень життя, що позначилося на народжуваності.

3. Демографічна політика в країнах із різним типом відтворення.

На сьогодні в країнах світу виділяють два основні типи відтворення населення. Перший тип характеризується низькими коефіцієнтами народжуваності, смертності й природного приросту, причому останній може бути й від'ємним. При цьому спостерігається старіння населення. Перший тип характерний для країн і регіонів, які перебувають у III і IV фазах демографічного переходу (Європа, Північна Америка, Австралія, частина країн Східної Азії). Так, держави Західної Європи в середньому мають природний приріст населення в 10—20 разів менше, ніж країни Африки, наприклад: Франція — 3,7 ‰, Норвегія — 3,5‰, Велика Британія — 3,1 ‰, Іспанія — 0,8 ‰. У деяких країн цей показник навіть від'ємний: Італія — - 1,5 ‰, Греція — - 1,6 ‰, Німеччина — - 2,6 ‰. Проте найбільш складною демографічна ситуація є в більшості постсоціалістичних країн Європи, де відбувається депопуляція — систематичне зменшення абсолютної кількості населення країни, переважно внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. Найбільший від'ємний приріст населення впродовж декількох років спостерігається в Латвії, Литві, Болгарії, Сербії — від -8 до -4,5 ‰ відповідно. До цієї групи наближається й Україна.

Для другого типу відтворення населення характерними є коефіцієнт смертності, який поступово знижується, високі показники народжуваності та природного приросту. Такий тип відтворення населення зберігається в країнах Африки, більшості країн Азії та значній частині країн Центральної і Південної Америки.

Безперечним лідером за природним приростом серед регіонів є Африка (25 ‰), а серед країн — п'ять держав цього континенту, які належать до країн, що розвиваються, із підгрупи найменш розвинених (Ангола, Замбія, Малі, Нігер та Уганда). У 2018 р. народжуваність у цих країнах склала від 38 до 44 ‰.

Цілком зрозумілою є та обставина, що швидке зростання кількості населення ставить перед державами низку проблем: продовольчу, житлову, освітню тощо. Проте й повільне його зростання або скорочення теж загрожує майбутньому добробуту людей похилого віку та викликає проблему забезпечення економіки трудовими ресурсами. Намагаючись уникнути загострення цих проблем, влада багатьох держав проводить демографічну політику — систему державних заходів (економічних, адміністративних, пропагандистських), спрямованих на регулювання демографічних процесів. У країнах, які перебувають у IV фазі демографічного переходу (перший тип відтворення населення), вона спрямована на підвищення народжуваності.

У країнах, що перебувають у фазі демографічного вибуху (другий тип відтворення населення), демографічна політика має на меті зниження народжуваності (це вдалося зробити, наприклад, у Китаї, менш успішна вона в Індії). У країнах Африки демографічна політика здебільшого передбачає поширення протизаплідних засобів, санітарну освіту, пропаганду, консультації з питань планування сім'ї.

4. Статева структура населення.

Однією з найважливіших характеристик населення є його статевий склад. У світі чоловіків налічується на 80 млн більше, ніж жінок, тобто на 100 жінок припадає 101 чоловік. Хоча майже в 140 країнах світу жінок більше, ніж чоловіків, за кілька останніх десятиліть кількісна перевага чоловіків дещо зросла. У першу чергу це досягається за рахунок Азії, особливо Китаю, Індії, мусульманських держав. Так, у Саудівській Аравії на 100 жінок припадає 119 чоловіків, в Індії — 108, у Китаї та Пакистані — 106, у Малайзії та Ірані — 103. Зазначимо, що в Китаї перевищення кількості чоловіків значною мірою обумовлене демографічною політикою (мал. 2).

Мал. 2. Представники населення Риги (Латвія) (а); представники населення Дубая (ОАЕ) (б). у статевій структурі населення світу чітко виділяються два полюси. Перший — пост-соціалістичні країни Європи, де найбільше перевищення кількості жінок. Другий — багаті мусульманські нафтодобувні держави, де значно більше чоловіків.

У всіх країнах Північної Америки та Європи (крім Ісландії) кількість жінок більша за кількість чоловіків. Так, у Великій Британії на 100 жінок припадає 99 чоловіків, в Іспанії — 98, у США, Німеччині та Чехії — 97, у Франції — 96, у Португалії — 95, у Польщі — 94, в Італії — 93, в Угорщині — 91, у Білорусі — 87, у Латвії та Литві — 85.

Основна причина перевищення кількості жінок у світі — більш висока смертність серед чоловіків.

5. Вікова структура населення. Демографічне старіння населення.

Вікова структура — важлива характеристика населення. Її аналіз дає змогу передбачити кількість трудових ресурсів та економічно неактивного населення, необхідність у дошкільних дитячих закладах і закладах освіти тощо. Цей показник залежить від народжуваності, смертності та тривалості життя. Якщо йдеться про конкретний регіон або країну, то до цих чинників додається вплив історичних подій (передусім пов'язаних із воєнними діями), демографічної політики та міграції. У свою чергу, від вікового складу залежить низка демографічних показників, що стосуються природного руху населення. Так, із підвищенням частки населення старшої вікової групи зменшується народжуваність, а смертність збільшується.

Ви вже знаєте, що у віковому складі населення виділяють три основні вікові групи: молодший вік — діти від народження до 14 років, середній вік — від 15 до 59 років і старший вік — понад 60 років (у міжнародній статистиці також використовується показник 65 років і старше). Цей розподіл є основою для оцінювання демографічної молодості, зрілості або старості суспільства. Якщо населення світу загалом майже зріле (середній вік становить 29,6 року), то окремі регіони вражають молодістю (у першу чергу це Африка; наприклад, середній вік у Нігері — 15 років, в Уганді — 16 років). Інші країни характеризуються зрілістю та наближаються до старості, насамперед це країни Європи та Японія (наприклад, середній вік населення Японії — 47 років, Німеччини — 46 років, а у 2050 р. очікується 53 та 50 років відповідно).

Серед регіонів існують два полюси щодо показників вікового складу населення — це Європа та Африка. У Європі молодша вікова група в середньому становить 16 %, а старша — 23 %; в Африці — 38 та 6 % відповідно. Різниця в середній віковій групі не така значна — 61 проти 54 %.

У країнах Європи та Японії найбільшими темпами відбувається демографічне старіння, під яким розуміють збільшення частки населення старшої вікової групи. Чинником цього процесу є не тільки зниження народжуваності, але й збільшення тривалості життя.

Найближчі до показників Європи — Північна Америка та Австралія (молодша вікова група 19 % — середня вікова група 61 % — старша вікова група 20%), але в цих регіонах населення більш молоде. Проміжне положення належить Центральній і Південній Америці (28 % — 61% — 11%) та Азії (27% — 63 % — 10%) (мал. 3).

Мал. 3. Віковий склад населення світу.

1) У чому полягають відмінності між країнами Європи й Африки у віковому складі населення?