• Виробництво автомобілів і сільськогосподарської техніки. Україна має доволі сприятливі передумови для розвитку автомобілебудування: виробництво металу, розвинута хімічна промисловість, науково-дослідна база, кваліфіковані кадри та потенційно великий ринок збуту продукції. Однак наразі для українського автомобілебудування настали не найліпші часи. Причина цього - складна економічна ситуація у країні, що призвела до різкого зниження попиту на авто, а також широка практика ввезення дешевих старих авто в обхід розмитнення. Тому власне українське автовиробництво різко скоротилося (мал. 1).

Найбільшими виробниками легкових автомобілів і автобусів в Україні є корпорації: «УкрАВТО» (завод «ЗАЗ», Запоріжжя), «Богдан» (Черкаси, Луцьк), «Єврокар» (с. Соломоново Закарпатської обл.), «Еталон» (Чернігів, Бориспіль). У Кременчуці налагоджене виробництво вантажних машин («АвтоКрАЗ»), техніки для потреб армії; у Дрогобичі виробляють автокрани. У 2018 р. легкові автомобілі збирали лише на заводі «Єврокар», де здійснюється велико-вузлова збірка автомобілів марки Skoda (мал. 2). Хоча «ЗАЗ» є єдиним в Україні підприємством, яке має повний цикл виробництва легкових автомобілів, що включає штампування, зварювання, фарбування, спорядження кузова та складання автомобіля, із 2017 р. підприємство не випустило жодного вітчизняного авто. «Богдан» уже п’ятий рік не збирає легкові автомобілі й зосередився на виробництві громадського транспорту, вантажівок і авто для військових цілей. В Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту, зокрема тролейбусів («Богдан Моторс» у Луцьку та «Електротранс» у Львові), експериментальних зразків електробусів (Львів).

Мал. 1. Динаміка виробництва автомобілів в Україні

Мал. 2. Поточна лінія зі збирання автосерії Skoda Octavia на заводі «Єврокар» у с. Соломоново (Закарпатська обл.)

Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли й агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших ланок промисловості сприяє внутрішньогалузевим і міжгалузевим зв’язкам як усередині держави, так і за її межами.

У виробництві сільськогосподарської техніки також склалася кризова ситуація, обумовлена руйнуванням економічних зв’язків і неконкурентоспроможністю вітчизняної продукції на світовому ринку. Порівняно з 1990 р. обсяги виробництва агротехніки скоротилися на 80-90 % (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка виробництва агротехніки в Україні (од.)

Виробництво тракторів орієнтоване переважно на споживача, основним його центром є Харків - завод ХТЗ (входить до корпорації DCH), на якому виробляють уніфіковані гусеничні та колісні трактори, а також двигуни до них. Зернозбиральні комбайни в невеликій кількості виготовляють у Херсоні (серії «Скіф» і «Славутич»), колись чисельні бурякозбиральні комбайни виробляли в Тернополі та Дніпрі (обидва підприємства збанкрутіли). Для потреб агровиробництва налагоджено випуск сівалок (Кропивницький), жниварок (Бердянськ), хімсільгоспмашин (Львів), плугів (Одеса, Чернігів, Умань), обладнання для скотарства (Дніпро, Київ, м. Кагарлик Київської обл.) і птахівництва (Новоград-Волинський) та іншого устаткування.

• Виробництво та реалізація електронної продукції. Електронному виробництву властива висока працеємність і мала металоємність. Електронні підприємства спеціалізуються на виготовленні радіоелектронного устаткування, електронних приладів, комплектуючих деталей, спеціального технологічного устаткування та апаратури, побутових товарів (комп’ютерів і ноутбуків, телевізорів, кондиціонерів, пральних машин тощо).

Україна посідає чільне місце у глобальному ланцюзі доданої вартості виробництва та реалізації електронної продукції. Більшість комплектуючих є імпортними, на українських підприємствах налагоджена лише збірка, а потім товар іде або на вітчизняний ринок, або експортується до інших країн. До основних виробників комп’ютерної техніки належать київські компанії «Навігатор Корпорейшн», «Електронмаш» і львівська «Техніка для бізнесу», які активно співпрацюють з такими брендами, як Asus, Defender, Targa, Linkword, Sox, AverMedia, Eusso, Armaggeddon та ін. Компанія «Навігатор Корпорейшн» для оптимізації виробництва смартфонів і планшетів утримує власний інженерний департамент і виробничі потужності в Шеньчжені (Китай). Одна з найбільших IT-компаній Західної України «Техніка для бізнесу» не лише виробляє персональні комп’ютери під власного назвою «Technic Pro», а також є дистриб’ютором провідних виробників комп’ютерної, цифрової та офісної техніки (Hewlett-Packard, ASUS, CANON, EPSON, ACER, XEROX, TOSHIBA, PCM, MICROLAB та ін.).

Україна була провідним радянським виробником побутової техніки власних розробок, нині здійснює збірку техніки лише відомих світових брендів. Львівська корпорація «Електрон» виробляє рідкокристалічні LED-телевізори «Електрон» з використанням комплектації від кращих світових виробників. Головним виробником холодильників і морозильників було підприємство NORD (Донецьк), яке у 2016 р. перенесло виробничі лінії до міст Хефей і Гуанчжоу (Китай). Техніка ТМ NORD експортується у країни Європи й Азії. У 2016 р. розпочалося виробництво холодильників ТМ Saturn у Черкасах. Виробництво пральних машин сконцентроване на заводі Electrolux у Івано-Франківську, і нині майже 80 % пральних машин під європейськими брендами Electrolux і Zanussi вироблено в Україні (табл. 2). Електром’ясорубки, електрочайники, соковичавниці, мультиварки, лічильники води, світла та газу виробляють у Львові, Києві, Черкасах, Дніпрі тощо.

Таблиця 2. Динаміка виробництва побутової техніки в Україні (од.)

• Виробництво фармацевтичної продукції та побутової хімії. Фармацевтичні підприємства орієнтуються на висококваліфіковані кадри та сучасні досягнення науково-технічних розробок. Головним стимулом для розвитку фармацевтики є її висока рентабельність (майже 600 %).

Мал. 3. Автоматизоване виробництво ліків на заводі фармацевтичної фірми «Дарниця»

Основними чинниками, що уповільнюють бурхливий розвиток вітчизняної фармацевтики є зменшення реального добробуту українців і жорстка конкуренція з боку світових ТНК. У 2017 р. в Україні зареєстровано 12,8 тис. найменувань готових лікарських засобів, з них українських лише 30 %, решта - імпортні ліки з Китаю, Німеччини, Індії, Франції, Угорщини, Італії тощо.

Найбільші фармпідприємства працюють у Києві («Дарниця» - мал. 3, «Фармак», «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» тощо), Харкові («Лекхім», «Здоров’я»), Львові («Галичфарм»), Одесі («Інтерхім»), а також у Вінниці, Тернополі, Житомирі, Черкасах, Умані, Білій Церкві тощо. Вітчизняні ліки експортуються до 50 країн світу, зокрема ЄС, СНД, Балтії. Однак нагальною проблемою українського фармацевтичного ринку є висока частка підробних ліків, наявність тіньового фармацевтичного бізнесу. Згідно з даними ВООЗ за 2017 р., майже кожен десятий продукт медичного призначення в Україні був некондиційним або фальсифікованим.

Виробництво побутової хімії (пральні порошки, засоби для виведення плям, освіжувані повітря, ополіскувані для білизни, засоби для миття й чищення посуду, інсектициди) вирізняється активним розвитком. Проте абсолютними лідерами продажів залишаються інтернаціональні компанії Proctor & Gamble, Henkel, Unilever і SC Johnson, які виробляють майже 69 % усієї продукції. Деякі з найбільших міжнародних ТНК налагодили своє виробництво в Україні: Procter & Gamble (заводи в Борисполі та Покрові) - пральні порошки Gala, Tide, Fairy, Ariel, мило Safeguard; SC Johnson (Київ) - засоби для чищення під торговими марками «Туалетне каченя», «Містер Мускул». В Україні налагоджено вітчизняне виробництво твердого мила (с. Подвірки Харківської обл.), засобів гігієни (с. Руська Лозова Харківської обл.), прального порошку (Вінниця, м. Рогатин Івано-Франківської обл., Київ), засобів для миття посуду (Харків, Миколаїв) і скла (Дніпро) тощо. Частина виробленої в Україні продукції експортується.

• Меблеве виробництво. У 2016 р. українська меблева промисловість налічувала 1300 компаній (32 тис. працівників). На розташування меблевого виробництва впливає декілька чинників: наявність лісових ресурсів та їх постачальників (виробників напівфабрикатів деревини), традиції та інвестиційна привабливість відповідного регіону.

В Україні спостерігається нерівномірний територіальний розподіл виготовлення меблів. Найпотужніші меблеві виробництва сконцентровані в Харківській (AT «Новий Стиль», AVK, «Солід» та ін.), Дніпропетровській («Прогрес», «ЛВС» тощо), Львівській («Лео Древ», фабрика «Віка»), Київській (концерн MERX, ЗАТ «Енран», фабрики «Лагода», «Стерх» тощо) та Волинській («Модерн-Експо») областях. Українські меблі користуються попитом у 90 країнах світу.

• Виробництво текстилю, одягу та взуття. Українська легка промисловість є великим комплексом виробництв, що забезпечує приблизно 150 тис. робочих місць. У цій галузі функціонує понад 2,5 тис. підприємств, з яких тільки 31 % є економічно активними, решта - збанкрутіли або припинили свою діяльність. Основними чинниками розміщення підприємств з виробництва текстилю, одягу й взуття є сировинний, споживчий і наявність трудових ресурсів.

Мал. 4. Структура виробництва тканин в Україні (2017 р.)

Текстильна промисловість виробляє пряжу й тканини. У 2017 р. в Україні налічувалося 39 ткацьких фабрик, однак вони створювали небагатий асортимент. Якщо наприкінці XX ст. в українському виробництві домінував випуск бавовняних тканин, то в 2017 р. - штучних (мал. 4). Бавовняні тканини із середньоазіатської сировини виробляють на фабриці «Текстерно» у Тернополі (щомісяця 9 млн м2 екологічно чистої тканини зі 100-відсоткової бавовни з різними видами обробки) та менші за обсягами підприємства Києва, Полтави, Рівного. Вовняні виробництва переробляють натуральну вовну в дорогі й міцні тканини на фабриках «Чексіл» у Чернігові (виробничі потужності майже не завантажені) та VLADI у Харкові. У промислових масштабах килими виробляють у Хмельницькому. Лляна промисловість як сировину використовує льон-довгунець, який вирощують на Поліссі. Із майже 50 колись працюючих льонокомбінатів нині функціонують лише два (Рівненський і Житомирський). Шовкові тканини виготовляють з натуральної та штучної сировини. Найбільшим є Черкаський шовковий комбінат, що виробляє сумішеві тканини, основним замовником яких нині є силові відомства. Синтетичні тканини виробляють у с. Софіївка (Київська обл.), Одесі, Житомирі та Харкові.

Швейне виробництво представлене різноманітною продукцією: головні убори, верхній одяг (пальта, куртки, кожушки зі штучного хутра й текстилю, піджаки, костюми, одяг для дітей тощо). Більшість українських фабрик працюють на експорт, шиють одяг зарубіжних брендів (New Look, Marks & Spencer, Next, Laura Ashley, Top Shop, Zara, Mexx, BCBG, Hugo Boss тощо). Швейні підприємства з пошиву жіночого та чоловічого одягу вже давно набули експортного значення, їхня частка на внутрішньому ринку не перевищує 10-15 %. Однак головними конкурентами вітчизняного виробника на внутрішньому ринку є Китай і Туреччина.

В Україні широко розвинуті трикотажні підприємства панчішно-шкарпеткових виробів (Житомир, Олександрія, Львів), білизни (Чернівці, Горішні Плавні), верхнього трикотажу (Київ, Харків, Черкаси, Бровари, Львів).

Виробництво взуття в Україні має давні традиції, однак взуттєва промисловість за останні десятиліття значно поступилася закордонним, а її потужність становить лише 10-15 % колишньої. Якщо в 1990 р. виготовлено 196 млн пар взуття, то в 2017 р. - лише 24,5 млн (з них 70 % - взуття з натуральної шкіри). Ринок взуття в Україні є досить конкурентним. Основними центрами з його виробництва є Харків, Дніпро, Житомир, Львів, Кременчук, Кривий Ріг, а також м. Бровари Київської області, де виготовляють приблизно п’яту частину вітчизняного взуття.

В Україні середній показник споживання взуття на людину становить 1,2 пари, що значно менше, ніж у країнах Європи (6-8 пар). Окрім того, Україна експортує майже 35 % вітчизняного взуття, зокрема 6-7 млн пар до країн ЄС.

• Харчова промисловість. Завжди була пріоритетною і стратегічно важливою ланкою економіки. В Україні історично склалися різні виробництва харчової продукції: цукру, молока, олії, хліба, кондитерських виробів, м’яса, вина, горілки тощо. Насиченість внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва залишається високою: самозабезпеченість України молоком і молочними продуктами становить 100 %, зерном - 194 %, яйцями - 110 %, овочами та фруктами - 105 %, картоплею - 110 %, однак недостатнім є рівень забезпечення населення м’ясною та плодово-ягідною продукцією вітчизняного виробництва.

Вітчизняна харчова промисловість об’єднує 22 спеціалізовані сфери, до яких входять 22 тис. харчових підприємств із власними торговими марками (мал. 5), де працює майже 300 тис. осіб. У загальній структурі виробництва найбільша частка (понад 20 %) припадає на продукцію олійно-жирової, 13 % - м’ясної, 11 % - молочної промисловості, 11 % - напоїв.

Олійно-жирова промисловість в Україні має давні традиції виробництва й концентрується в регіонах з найбільшими посівами соняшнику: Каховка (ТМ «Чумак»), Дніпро (ТМ «Олійна»), Полтава (ТМ «Щедрий дар»), с. Ставчани Львівської області (ТМ «Майола» і «Оліяр»), олійні заводи функціонують у Вінниці, Миколаєві, Запоріжжі, Пологах та ін.

М’ясна промисловість забезпечує населення м’ясом, напівфабрикатами, готовими виробами, випускає сухі тваринні корми, цінні медичні препарати (інсулін), амінокислоти та пухо-пір’яні вироби. Упродовж останнього десятиліття на вітчизняному ринку м’яса відбулися кардинальні зміни. Якщо у 2000 р. першість у структурі виробництва (45 %) припадала на яловичину і телятину, то у 2017 р. значно зросла питома вага м’яса птиці (мал. 6). Швидка окупність вкладання капіталу у виробництво м’яса птиці зумовила зростання інвестицій у цю галузь і будівництво сучасних великих птахофабрик у Ладижині Вінницької області та с. Степанці Черкаської області (ТМ «Наша Ряба»), с. Гаврилівка Київської області (ТМ «Гаврилівські курчата»), смт Магдалинівка Дніпропетровської області (ТМ «Золотко»), с. Ромашки Київської області (ТМ «Ясенсвіт»), Нікополі (ТМ «Дніпровські курчата», «Знатна курка») та ін. Найбільше свинини виробляють у Глобино (Полтавська обл.), Слобожанському (Дніпропетровська обл.), Івано-Франківську, с. Переяславське (Київська обл.), Миргороді, Житомирі тощо. Попит на яловичину на внутрішньому ринку впав, і вітчизняні власники великої рогатої худоби вважають за ліпше зосередитися на випуску молока. Більшість виробничих потужностей розміщено в західних областях України (Тернопільська, Рівненська тощо). Чільне місце у структурі продовольчих товарів посідає випуск ковбасних і м’ясних виробів на Глобинському м’ясокомбінаті, м’ясній фабриці «Фаворит плюс» (Дніпро), м’ясокомбінат «Ятрань» (Кропивницький) та ін.

Мал. 5. Деякі торговельні марки харчових виробництв України

Мал. 6. Вітчизняне виробництво м’яса за видами, 2017 р.

Молочні продукти є основним продуктом харчування українців. Молочне виробництво тісно пов’язане з якістю сировинної бази, технологією виробництва, станом ринкової інфраструктури та платоспроможністю споживачів. Нині в Україні функціонує майже 350 підприємств з переробки молока. Найбільше продукції виробляють ТОВ «Danone» (Кременчук і Херсон), ТОВ «Терра Фуд» (м. Тульчин Вінницької обл., смт Решетилівка Полтавської обл.), ТОВ «Техмолпром» і ТОВ «Гадячсир» (м. Гадяч Полтавської обл.), ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна» (м. Вишневе Київської обл. і Харків). Сири виробляють у Білій Церкві, Крижополі, Гадячі, Новоград-Волинському, Дніпрі, Пирятині тощо.

Виробництво пива, безалкогольних і спиртних напоїв показує стійку тенденцію до зростання. В Україні налічується багато броварень, які виробляють майже 400 видів пива. Лідерами українського ринку безалкогольних напоїв (мінеральної, солодкої газованої води, холодного чаю та енергетичних напоїв) є підприємства Львова і с. Велика Димерка Київської області (Coca-Cola, Fanta, Sprite), Моршина, Миргорода, Трускавця, Одеси (мінеральні води), Дніпра, Черкас, Києва, Олександрії, Вінниці (газовані напої). Україна посідає чільне місце на світовому ринку алкогольних напоїв, горілчані вироби експортуються до 35 країн світу. Значні плантації виноградників сприяли широкому розвитку виробництва коньяків (Одеса, Нова Каховка, с. Шабо Одеської обл.) і вина (Крим, Одеська, Херсонська і Закарпатська обл.).

Для підприємств харчової промисловості важливим завданням є налагодження експорту продукції. Харчові вироби традиційно експортуються до США, Канади, Білорусі, Казахстану, Італії, Німеччини, Китаю, країн Близького Сходу. Україна експортує до 20 % вироблених видів молочних продуктів, 50 % кондитерських виробів, 85 % соняшникової олії.

Підсумуйте свої знання:

• 1. Поясніть значення понять - додана вартість, попит, пропозиція - у машинобудуванні, фармацевтиці, виробництві меблів, легкій і харчовій промисловості.
• 2. Доведіть наявність конкурентних переваг і перспектив розвитку окремих вітчизняних виробництв вторинного сектору економіки України (автомобілебудування, виробництва хімічної продукції, меблів, текстилю, одягу, взуття, продуктів харчування).
• 3. Підготуйте повідомлення «Сучасні тенденції та регіональні відмінності розвитку ринку виробництва автомобілів (сільськогосподарської техніки, електронної, фармацевтичної продукції, побутової хімії, меблів, текстилю, одягу, взуття, продуктів харчування, напоїв)» (на власний вибір).

Перевірте, чого навчилися:

Користуючись інформацією підручника, складіть географічну характеристику провідного вітчизняного підприємства України (області, міста) у виробництві товарів вторинного сектору економіки (на власний вибір).

Алгоритм географічної характеристики підприємства:

• 1. Назва та логотип підприємства.
• 2. Стисла історія (найважливіші віхи розвитку) підприємства.
• 3. Місце розташування підприємства.
• 4. Чинники, що впливають на ефективність роботи підприємства.
• 5. Форми організації виробництва, які властиві досліджуваному підприємству.
• 6. Головні види продукції, що виробляє підприємство.
• 7. Досягнення підприємства на сучасному етапі діяльності.
• 8. Проблеми виробництва.
• 9. Перспективи й проекти розвитку підприємства.