Глобальні ланцюги доданої вартості. Виробництва первинного сектору
- 23-12-2021, 23:52
- 681
11 Клас , Географія 11 клас Довгань, Стадник (рівень стандарту)
§ 23. Глобальні ланцюги доданої вартості. Виробництва первинного сектору
Пригадайте
• складові первинного сектору економіки
• що ви знаєте про продукцію сільського господарства та аграрні відносини
1. Сутність глобальних ланцюгів доданої вартості та їх значення.
Економічне зростання країни залежить від доданої вартості, яка формує основу її національного багатства. Під поняттям «додана вартість» розуміють ринкову вартість готової продукції за вирахуванням вартості сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших ресурсів, що використовуються в процесі її виробництва. Зважаючи на те, що виробництво зазвичай передбачає кілька стадій, утворюються ланцюги, які, зокрема, можуть включати:
• видобуток мінеральних ресурсів;
• первинну переробку мінеральних ресурсів із метою отримання сировини;
• переробку сировини з метою отримання напівфабрикатів;
• отримання проміжної готової продукції;
• використання проміжної готової продукції в інших виробництвах для отримання кінцевого продукту;
• реалізацію кінцевого продукту (іноді ще і його споживання).
Під час проходження більшості стадій характеристики продукції постійно змінюються, а її вартість зростає. Отже, чим більше виробничих стадій (глибше ступінь переробки), тим більше додається вартості.
Додана вартість може бути створена як у процесі виробництва на одному підприємстві, так і на декількох підприємствах (компаніях), розташованих у різних країнах. У таких випадках говорять про глобальні ланцюги доданої вартості, що є результатом розвитку міжнародного поділу праці. Вони включають усі виробничі стадії, що виконуються в різних країнах на різних підприємствах, об'єднаних у скоординовану мережу. Таким чином, кінцевий продукт може містити декілька доданих вартостей, створених і доданих у різних країнах різними компаніями.
Глобальні ланцюги впливають не тільки на окремі компанії, але й на країни загалом, чим наочно демонструють тенденції глобалізації. Тільки за останні 15 років рівень залучення країн у глобальні ланцюги вартості зріс у середньому на 5—10%, а в деяких (Індія, Китай, Південна Корея) — на 10—20 %. Зростання доданої вартості на рівні країни свідчить про ефективність її економіки й дає можливість підвищити рівень життя. Не випадково між країнами існує конкуренція за місце й роль у глобальних ланцюгах доданої вартості.
Прикладом інтеграції України у глобальні ланцюги доданої вартості є завод «ВЕТ Аутомотів Україна» (м. Виноградів, Закарпатська обл.) (мал. 1). Він виробляє електронні системи підігріву сидінь для відомих марок легкових автомобілів. Це одне з підприємств світового лідера в цій сфері діяльності — німецької фірми WET«Аутомотів Системс».
Мал. 1. Одна з виробничих операцій на «ВЕТ Аутомотів Україна».
2. Міжнародний ринок товарів: сутність, інфраструктура, ціноутворення.
Глобальні ланцюги є основою потоків товарів та послуг між країнами й тому стають важливою умовою для існування відповідних міжнародних ринків. Міжнародний ринок товарів — складова частина глобальної економіки, що являє собою процес купівлі та продажу з метою задоволення потреб у товарах та отримання доходу. Завдяки йому формується система стійких товарно-грошових відносин між продавцем і покупцем (іноді за участю посередників), якими можуть бути держави, компанії, підприємці.
Реалізуючи свої товари на міжнародному ринку, країна отримує можливість широких торговельних контактів, що дозволяє обміняти товари, на яких вона спеціалізується, на товари, виробництво яких економічно невигідне.
Ви вже знаєте, що основними операціями на міжнародному ринку товарів є експорт та імпорт. Сума експорту та імпорту є товарообігом, різниця між ними — торговельним балансом. Якщо експорт перевищує імпорт, торговельне сальдо є додатним, а якщо імпорт перевищує експорт — від'ємним.
Основними елементами інфраструктури (комплекс взаємопов'язаних обслуговуючих структур або об'єктів, що забезпечують функціонування системи) сучасного міжнародного ринку товарів є:
• міжнародні товарні біржі;
• міжнародні аукціони, ярмарки та інші форми небіржового посередництва;
• міжнародні комерційно-виставкові комплекси, торгові доми.
Найбільше значення мають міжнародні товарні біржі (здебільшого вони є акціонерними компаніями). Це організований торговельний майданчик, де зустрічаються продавці й покупці, укладають угоди, згідно з якими товари надходять до країни (до конкретного підприємства). Для кольорових металів основним ринком є Лондонська біржа металів, для торгівлі нафтою — Нью-Йоркська й Лондонська товарні біржі, для торгівлі бавовною — Ліверпульська бавовняна біржа. Характерною рисою міжнародних товарних бірж є те, що вони перебувають під значним впливом великих ТНК (мал. 2).
Мал. 2. Чиказька товарна біржа. На ній, зокрема, продають сільськогосподарську продукцію та енергоносії. За один день тут укладають кілька мільйонів контрактів.
Міжнародний ринок товарів стає все більше регульованим завдяки таким організаціям, як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ).
Основа конкуренції на міжнародному ринку товарів — їх споживчі властивості й ціна. На ньому використовуються світові ціни, які формуються під впливом співвідношення світових попиту та пропозиції на той чи інший товар.
3. Виробництво сільськогосподарської продукції у світі.
На розвиток сільського господарства впливають природні, соціальні, економічні чинники. Серед природних чинників найбільше значення мають кількість і якість земельних ресурсів, кількість та режим випадання опадів (особливо впродовж вегетаційного періоду — частини року, коли можливі зростання й розвиток рослин), температура повітря та її зміна в часі, тривалість безморозного періоду, забезпеченість водними ресурсами, особливості рельєфу. Важливе саме їх поєднання, оскільки, наприклад, високі показники сумарної сонячної радіації за відсутності достатньої кількості опадів та з низьким рівнем забезпеченості водними ресурсами не можуть стати основою для організації ефективного сільського господарства.
Серед соціальних чинників зазначимо забезпеченість сільськогосподарського виробництва висококваліфікованими працівниками, структуру населення сільської місцевості (зокрема вікову), рівень розвитку соціальної інфраструктури (заклади торгівлі, охорони здоров'я, освіти тощо), купівельну спроможність населення країни, яка значною мірою визначає попит на продукцію.
Серед економічних чинників велике значення має загальний розвиток економіки країни, адже сучасне сільське господарство тісно пов'язане з іншими виробництвами.
Як вам відомо, на розвиток сільського господарства, урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби істотно впливає характер аграрних відносин (мал. 3).
Мал. 3. Тепличне господарство.
Значна частина країн (передусім високорозвинених) підтримує сільськогосподарських виробників. Це здійснюється різними шляхами: від прямих виплат у вигляді субсидій за землю до гарантії мінімальних цін та обмежень на імпорт продукції з інших країн.
У межах ЄС діє єдина сільськогосподарська політика. Це система допомоги сільськогосподарським виробникам із метою підтримання продовольчої безпеки, високого рівня життя фермерства та виробництва якісної продукції за справедливими цінами. На це витрачається понад 50 млрд євро на рік (мал. 4).
Мал. 4. Фінська ферма. Її можна відвідати під час екскурсії.
Ви вже знаєте основні особливості просторової організації (географії) виробництва сільськогосподарської продукції у світі. Нагадаємо, що потужними її виробниками є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, зокрема Китай, Індія, США, Бразилія, Індонезія. Крім США, серед світових лідерів низка інших високорозвинених країн із підприємницьким високотоварним виробництвом: Франція, Німеччина, Велика Британія, Канада, Австралія.
У країнах, що розвиваються (крім названих вище), також значні обсяги продукції виробляють Пакистан, Нігерія, Іран, Таїланд, В'єтнам. Здебільшого для них характерні: низька забезпеченість сільськогосподарською технікою, добривами та засобами захисту рослин, переважання рослинництва й невеликих земельних ділянок.
У рослинництві із зернових культур основне значення мають пшениця, кукурудза та рис, які називають головними «хлібами» людства.
Найбільшими виробниками пшениці є Китай, США, Індія, Росія, Франція, Канада, Україна. Найбільше пшениці на одну особу виробляють Австралія, Канада, Франція та Україна. Основні постачальники пшениці на світовий ринок — Північна Америка, Європа, Австралія, окремі країни Азії. Основні імпортери — країни Північної Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Близького Сходу. Так, українську пшеницю у значних обсягах закуповує Єгипет.
Найбільшими світовими виробниками рису є Китай, Індія (разом вони забезпечують половину річного збору врожаю), Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд. Загалом на перші шість країн припадає понад 75% зібраного врожаю цієї культури.
Більше половини врожаю кукурудзи дають країни Америки, у тому числі США — понад третину. Значними її врожаї є також у Китаї та Бразилії. США — безперечний лідер і з експорту кукурудзи. Україна входить до трійки найбільших експортерів зерна у світі (це не тільки пшениця, але й кукурудза).
Із технічних культур найбільше значення має вирощування волокнистих, олійних і цукроносних рослин. Серед волокнистих безумовним лідером є бавовник. Його провідні виробники — Китай (приблизно 25 % світового обсягу), Індія, США, Пакистан, Узбекистан. Разом ці країни виробляють понад 70% усієї бавовни. Лідерами в постачанні бавовни-волокна на зовнішній ринок є США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Бразилія, Австралія.
Близько половини збору сої припадає на Північну Америку (у тому числі США — 34 %), ще третина — на Південну Америку, а на Азію — менш ніж 20 %. Україна входить до першої десятки. Завдяки попиту соя є важливим товаром на світовому ринку. Експортується майже 1/4 загального збору. Головні експортери — США, Бразилія, Аргентина, найбільший імпортер — Китай.
Україна є провідним виробником соняшнику й найбільшим експортером його насіння. Серед інших країн виділяються Росія, Франція, Нідерланди, Аргентина, Китай.
Майже половина світового виробництва цукрової тростини припадає на Бразилію та Індію. Цукрового буряку найбільше збирають у Росії, Франції, США, Німеччині, Україні.
Найважливішою складовою тваринництва є скотарство — розведення великої рогатої худоби, а також зебу й буйволів. За розмірами поголів'я перше місце посідає Індія (209 млн голів). Проте скотарство тут малопродуктивне та через релігійні вірування місцевих жителів — індуїзм і буддизм — має переважно молочний напрям. На другому місці — Бразилія (208 млн голів). У цій країні скотарство має товарний характер, значна частина продукції (у першу чергу м'яса) вивозиться за кордон. На третьому місці — Китай.
На Китай також припадає майже половина поголів'я свиней. Свинарство поширене і у високорозвинених країнах (зокрема в США, Іспанії, Німеччині), а також у Бразилії, В'єтнамі, Росії, Мексиці. Найбільшими експортерами свинини є європейські країни та Китай.
4. Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів, світові ринки вугілля, нафти та природного газу.
На вугілля, нафту й природний газ припадає 90% первинних джерел енергії. Вугілля видобувають у 70 країнах, а на світовий ринок надходить тільки 15 %. Найбільшими виробниками цього палива є Китай (понад 45 % видобутку у світі), США, Індія, Австралія, Індонезія, Росія, ПАР, Німеччина, Польща. Половина цих країн і споживає майже всю свою продукцію, ще половина відправляє значну частину на експорт (див. таблицю 1). Китай та Індія є й імпортерами, також вугілля закуповують Японія, Південна Корея, низка європейських країн. На п'ять країн — Китай, Індію, США, Японію та Росію — припадає понад 75% світового споживання вугілля.
Понад 90% загального обсягу експортованого вугілля транспортується морським шляхом. Це вугілля має два основні ринки збуту: Атлантичний (тут задіяні європейські країни-імпортери, зокрема Нідерланди, Німеччина, Велика Британія, Італія, Іспанія) і Тихоокеанський (Китай, Японія, Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Філіппіни). У першому випадку основними постачальниками є США та ПАР, у другому — Індонезія та Австралія.
Понад 3/5 усіх відомих запасів нафти зосереджено в Західній Азії (Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Кувейт, ОАЕ, Оман). З інших країн поза межами цього регіону своїми запасами виділяються Венесуела (світовий лідер за запасами), Канада, Росія, США, Мексика, Нігерія, Лівія. Отже, основна частина нафти зосереджена в країнах, що розвиваються. Це обумовлює значно більші обсяги її постачання на світовий ринок. Ще одна особливість — існування впливової Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК). Її членами є: Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, ДР Конго, Лівія, Алжир, Нігерія, ОАЕ, Еквадор, Ангола, Габон, Екваторіальна Гвінея. Серед найбільших експортерів, що не належать до цієї організації, — Росія, Мексика, Норвегія. Головні імпортери нафти — Китай, США, Індія, Японія, Південна Корея, високорозвинені країни Європи.
Країни — лідери за видобутком нафти представлені в таблиці 2. На перші три країни (Саудівська Аравія, Росія, США) припадає понад третина виробленої у світі нафти. Найбільше нафти купують Китай, США, Японія, Індія, Південна Корея й низка високорозвинених європейських держав (мал. 5).
Таблиця 1
КРАЇНИ — ЛІДЕРИ ЗА ЕКСПОРТОМ ВУГІЛЛЯ (2017 р.)
1) Обчисліть, яку частку видобутого вугілля експортують Індонезія та США, якщо відомо, що у 2017 р. вони видобули 488 та 916 млн т відповідно. Поясніть відмінності.
2) У якій частині світу зосереджена найбільша кількість потужних експортерів вугілля? Скільки вугілля вони експортують загалом?
Таблиця 2
КРАЇНИ — ЛІДЕРИ ЗА ВИДОБУТКОМ НАФТИ (2017 р.)
1) Обчисліть частку у видобутку нафти країн ОПЕК, які перебувають у першій десятці лідерів.
2) Назвіть високорозвинені держави, які є серед країн — лідерів за видобутком нафти.
Мал. 5. Паливна промисловість світу.
Світове споживання нафти переживає серйозні зміни. В останні роки цей показник зростає швидкими темпами в Китаї (друге місце у світі після США) та Індії (четверте місце у світі). У значних обсягах нафту споживають Росія, Бразилія, Саудівська Аравія, Канада, Німеччина (мал. 6).
Мал. 6. Найбільші експортери нафти.
1) Чим би ви пояснили відсутність високорозвинених держав серед найбільших експортерів нафти?
2) Які країни є і найбільшими виробниками, і найбільшими експортерами нафти?
Лідер за запасами природного газу — Росія (1/3 запасів). Інші великі райони залягання природного газу — Західна Азія (на Іран і Катар разом припадає теж 1/3 світових запасів; великі родовища має й Саудівська Аравія), Північна Африка (Алжир і Лівія), Туранська низовина та район Каспійського моря (Туркменистан, Азербайджан), США (див. таблиці 3 і 4).
Таблиця 3
КРАЇНИ — ЛІДЕРИ ЗА ВИДОБУТКОМ ПРИРОДНОГО ГАЗУ (2017 р.)
1) Які азіатські держави представлені серед країн — лідерів за видобутком природного газу?
2) Обчисліть, яка частка серед країн — лідерів за видобутком природного газу припадає на високорозвинені держави.
Таблиця 4
КРАЇНИ — ЛІДЕРИ ЗА СПОЖИВАННЯМ ПРИРОДНОГО ГАЗУ (2017 р.)
1) Чим би ви пояснили явне лідерство США серед споживачів природного газу?
2) Обчисліть, у скільки разів збільшилися обсяги споживання природного газу в Китаї за останні 11 років, якщо відомо, що у 2006 р. було спожито 59,5 млрд м3. Поясніть причини такого стрімкого зростання.
На світовому газовому ринку намітилися дві основні тенденції: збільшення експорту скрапленого природного газу зі США (наслідок «сланцевої революції») та зростання значення цього виду палива, у тому числі як сировини для хімічної промисловості (мал. 7).
Мал. 7. Танкер для перевезення скрапленого газу.
«Сланцева революція» — поняття, яке почало поширюватися в пресі з 2012 р. Воно пов'язане з упровадженням у США нових технологій видобутку природного газу з покладів сланцевих порід (сланцевий газ), а також нафти. «Сланцева революція» сприяла стрімкому зростанню видобутку цих паливних корисних копалин (у першу чергу природного газу).
Найбільшими експортерами природного газу у світі є: Росія, Катар (завдяки цьому країна — один із лідерів за ВВП на одну особу), Норвегія, Канада, Туркменистан, Алжир, Тринідад і Тобаго, Нідерланди.
У значних обсягах імпортують природний газ більшість високорозвинених країн Європи, Японія (найбільший імпортер у світі), Китай, Південна Корея, Туреччина, Індія, Тайвань, Сингапур. США використовують не тільки свій природний газ, але й природний газ із Канади, Мексики та Алжиру.
Головне
Глобальні ланцюги доданої вартості — це послідовність усіх виробничих стадій, що виконуються в різних країнах на різних підприємствах, об'єднаних у скоординовану мережу, у результаті яких створюється додана вартість.
• Міжнародний ринок товарів — складова частина глобальної економіки, що являє собою процес купівлі та продажу з метою задоволення потреб у товарах та отримання доходу.
• На розвиток сільського господарства впливають природні, соціальні, економічні чинники.
• Потужними виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, зокрема Китай, Індія, США, Бразилія, Індонезія. Крім США, серед світових лідерів низка інших високорозвинених країн із підприємницьким високотоварним виробництвом: Франція, Німеччина, Велика Британія, Канада, Австралія.
• На вугілля, нафту й природний газ припадає 90 % первинних джерел енергії.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Дайте визначення поняття «глобальні ланцюги доданої вартості». 2. Як ви розумієте, що таке міжнародний ринок товарів? 3. Які елементи інфраструктури ви знаєте? 4. Як формуються світові ціни на товари? 5. Розкажіть про чинники розвитку сільського господарства. 6. Якими є особливості просторової організації (географії) виробництва сільськогосподарської продукції у світі? 7. Розкажіть про значення вугілля, нафти й природного газу та особливості їх видобутку й споживання.
Поміркуйте
Які переваги має країна, національні виробництва якої включені в глобальні ланцюги доданої вартості?
Практичне завдання
Складіть схему «Чинники розвитку та розміщення виробництва сільськогосподарської продукції».
Коментарі (0)