Мал. 60. Утворення материків за гіпотезою Альфреда Вегенера

Згодом учені дійшли висновку, що літосфера не суцільна як, наприклад, шкаралупа яйця. Її утворюють окремі блоки — літосферні плити завтовшки від 50 до 250 км. Вони обмежені глибинними розломами, але, ніби велетенські пазли, щільно прилягають одна до одної (мал. 61). Плити лежать на в’язкій, пластичній поверхні астеносфери. Ковзаючи по ній, вони дуже повільно переміщуються, ніби плавають. Отже, материки, що є уламками Пангеї та западини океанів розташовані на літосферних плитах і разом з ними здатні переміщуватися.

Мал. 61. Сучасні літосферні плити

ЯКІ СИЛИ РУХАЮТЬ ЛІТОСФЕРНІ ПЛИТИ. Сили, які здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми силами Землі. Вони виникають унаслідок розпаду радіоактивних елементів і під час переміщення розплавленої речовини у верхній мантії. Внутрішні сили штовхають літосферні плити, і вони рухаються вздовж розломів. Розрізняють повільні горизонтальні й вертикальні рухи літосферних плит.

ГОРИЗОНТАЛЬНІ РУХИ. Найбільш значними рухами літосферних плит є рухи горизонтальні. Рухаючись, плити здатні зближуватися, розсуватися або зміщуватися одна відносно іншої (мал. 62).

Мал. 62. Рухи літосферних плит

Якщо плити зближуються, то внаслідок зіткнення їх краї зминаються в складки і на поверхні утворюються гори. Так, на стику плит Індо-Австралійської та Євразійської виникли гори Гімалаї. Якщо ж стикаються материкова й океанічна плита, то океанічна занурюється під материкову. Тоді на материку так само виникають гори, а вздовж узбережжя, там, де занурилася плита, утворюються глибоководні западини (жолоби).

Якщо плити розсуваються, то утворюються розломи. Найбільше їх виникає на дні океанів, де земна кора тонша. Через розломи розплавлена речовина мантії піднімається з надр. Вона розштовхує краї плит, виливається і застигає, заповнюючи простір між ними. Так відбувається нарощення земної кори на дні океанів. У місцях розривів (рифтах) нагромаджуються магматичні породи, які утворюють величезні підводні гірські споруди — серединно-океанічні хребти (мал. 62 на с. 75). Наприклад, унаслідок розсування Південноамериканської та Африканської плит на дні Атлантичного океану утворився Південноатлантичний серединно-океанічний хребет. Отже, під океанами земна кора неперервно оновлюється.

Горизонтальні рухи літосферних плит відбуваються дуже повільно — від 2 до 10 см на рік. Для людини вони непомітні. Виявили їх завдяки порівнянню космічних знімків, зроблених у різні роки зі штучних супутників Землі.

Горизонтальні рухи літосферних плит

ВЕРТИКАЛЬНІ РУХИ. Вертикальні рухи, зумовлені внутрішніми силами Землі, — це повільні підняття й опускання окремих ділянок земної кори. Наприклад, північна частина Скандинавського півострова, що в Європі, піднімається на 1 см за рік. Унаслідок цього море на узбережжі відступає. Про це свідчать залізні кільця, до яких більш як 100 років тому на березі прив'язували човни, що нині опинилися на висоті понад 150 м над рівнем моря. Отже, ця територія колись була берегом, а потім піднялася на таку висоту.

Мал. 63. Зміщення в шарах порід свідчать про рухи земної кори

У іншому місці Європи узбережжя Нідерландів, навпаки, уже кілька століть поспіль опускається зі швидкістю 3 мм на рік. Там Північне море «наступає» на суходіл. Жителі змушені захищати обжиті землі, споруджуючи високі дамби й греблі вздовж узбережжя. Окремі ділянки в цій країні вже лежать нижче рівня моря (мал. 64).

Мал. 64. Низовинна рівнина в Нідерландах

В Україні найбільші підняття зафіксовано на сході Кіровоградської і півночі Житомирської областей — майже 9 мм на рік. А узбережжя Чорного моря в районі Одеси опускається зі швидкістю майже 1 см на рік.

Вертикальні рухи відбуваються дуже повільно, але постійно та повсюдно. Вони охоплюють величезні ділянки й супроводжуються відступом або наступом моря. Ділянки піднімаються, потім опускаються, і навпаки. Тому вертикальні рухи називають коливними рухами земної кори.

Чи можна передбачити рухи літосфери?

Учені встановили, що літосферні плити рухаються чітко за математичними законами. Знаючи їх напрямок і швидкість руху, можна змоделювати за допомогою комп'ютера положення плит у будь-який момент: чи то в минулому, чи в майбутньому. Вважають, що через мільйони років Австралія зміститься на північ, Атлантичний та Індійський океани збільшаться, а Тихий зменшиться за розмірами.