Води суходолу
- 21-01-2022, 12:25
- 657
7 Клас , Географія 7 клас Довгань, Стадник
Зверніть увагу!!!
§ 36. Води суходолу
Ви дізнаєтесь:
• на які види внутрішніх вод багата Північна Америка
• про особливості річкової мережі та найбільші річкові системи материка
• чому в Північній Америці багато озер
Пригадайте:
• який існує зв'язок між кліматичними умовами території та забезпеченістю її водами
• особливості розподілу внутрішніх вод Південної Америки
Північна Америка багата на поверхневі та підземні води. Територією материка протікає безліч великих річок, тут багато озер різного походження, у тому числі всесвітньо відома система Великих озер, де зосереджені найбільші запаси прісної води на Землі. Північноамериканські льодовики поступаються площею лише антарктичним. Значні площі зайняті багаторічною мерзлотою.
Проте розподілені гідрографічні об’єкти на материку нерівномірно, що пов’язано передусім із кліматичними умовами та розміщенням форм рельєфу.
1. Загальна характеристика внутрішніх вод материка.
За загальним обсягом річкового стоку Північна Америка посідає третє місце. Із поверхні материка щорічно стікає 8200 км3 води, що становить 18 % світового стоку. Складні рельєф і тектонічна будова, різноманітний клімат створюють умови для формування розгалуженої річкової мережі та озерних систем.
Більшість річок належить до басейнів Атлантичного та Північного Льодовитого океанів (рис. 1).
Найбільш важливу роль у забезпеченні населення материка водними ресурсами відіграють річки басейну Атлантичного океану.
Це досить розгалужені річкові системи із широкими долинами. Найбільша річкова система на материку — Міссісіпі з Міссурі, Огайо та іншими притоками. За своєю історичною роллю та господарським значенням Міссісіпі має для американців таке ж значення, як Дніпро для українського народу. Зі східних схилів Аппалачів течуть короткі порожисті річки, багаті на гідроенергію.
Річки басейну Північного Льодовитого океану протікають територією давнього зледеніння, через озера, і мають неширокі долини зі скелястими берегами й численними порогами. У річок переважно снігове живлення, вони надовго замерзають.
Невелика частина річок Північної Америки належить до басейну Тихого океану. Такі річки короткі, бурхливі, багатоводні, а їхні долини вузькі й глибокі. Танення снігів і льодовиків у горах підтримує високий рівень води, особливо в літній період.
У Північній Америці багато озер. Річки й озера з’єднані мережею каналів і мають велике транспортне значення.
Рис. 1. Басейни стоку річок в океани.
Рис. 2. Болота Еверглейдс у Флориді, які американські індіанці називали «трав'яниста вода», займають площу приблизно 7000 км2. Це одна з найбільших збережених у світі ділянок прісноводних боліт. В Еверглейдсі переважають величезні густі, подекуди непрохідні зарості меч-трави, що досягає 4 м у висоту.
Для Північної Америки характерне сучасне зледеніння, загальна площа якого становить понад 2 млн км2. Це покривні льодовики Гренландії, Канадського Арктичного архіпелагу та гірські льодовики Кордильєр. Найбільш потужні гірські льодовики розташовані в Кордильєрах на північному заході материка.
На півночі материка поширена багаторічна мерзлота. Величезне значення для водопостачання населених пунктів Північної Америки мають найбагатші запаси підземних вод, розвідані в надрах материка.
Болота сформувалися в басейнах річок (особливо їх багато у верхів’ях Міссісіпі), біля Великих озер та озера Вінніпег, на Приатлантичній низовині. На півострові Флорида на території національного парку Еверглейдс розташоване одне з найбільших у світі прісноводних боліт (рис. 2).
2. Основні річкові системи.
Міссісіпі — одна з найдовших річок на Землі та найбільш повноводна в Північній Америці. Свій початок Міссісіпі бере в лісах Великих рівнин, збираючи по дорозі тисячі приток, найбільшими з яких є Міссурі та Огайо. За чітко прокладений курс «північ—південь» Міссісіпі іноді називають «рухомим меридіаном».
Міссісіпі має мішане снігово-дощове живлення, паводки частіше бувають навесні, але іноді і влітку в результаті зливових дощів. У цей період у річку притоками виноситься багато мулу й піску, що відкладається в руслі, а в гирлі при впаданні в Мексиканську затоку утворюється велика дельта.
На Міссісіпі та її притоках трапляються сильні повені, які часто перетворюються на справжні національні лиха. Тут споруджені греблі й система шлюзів, які роблять річку більш спокійною.
Між Гудзоновою затокою та хребтами Кордильєр, Великими рівнинами на півдні й арктичним узбережжям на півночі простягається басейн другої за величиною річки Північної Америки — Маккензі. Свою назву вона дістала на честь шотландського мандрівника й дослідника цих місць Александра Маккензі. Витоком Маккензі вважають річку Атабаску, яка бере початок у Скелястих горах. Основне живлення Маккензі отримує за рахунок танення снігу. Багато води їй віддають болота й озера. Більшу частину року річка вкрита кригою. До появи літаків Маккензі була єдиним засобом сполучення в цій частині материка.
Річка Юкон бере початок у Північних Кордильєрах, протікає по однойменному плато та впадає в Берингове море. Має яскраво виражену літню повінь унаслідок пізнього танення снігів і льодовиків у горах. Межень спостерігається взимку, оскільки майже на півроку Юкон вкривається льодом, а можливості ґрунтового живлення незначні через багаторічну мерзлоту. Судноплавству перешкоджають пороги в середній течії річки.
Рис. 3. Великий каньйон Колорадо — унікальна пам'ятка природи. Тут створений національний парк Великий Каньйон, що здобув популярність серед туристів.
Річка Колорадо бере початок у Скелястих горах, сотні кілометрів тече пустельною територією міжгірних плато Кордильєр і впадає в Каліфорнійську затоку, утворюючи дельту. Найвище підняття рівня води в Колорадо буває в червні, коли в горах тануть сніги. Під час повені Колорадо несе багато часток червоної глини, які надають воді червоного відтінку. Звідси й назва річки, що перекладається з іспанської як «червона». Колорадо характеризується крутим падінням і величезною швидкістю течії, яка сягає 40 км/год. Прорізаючи однойменне плато, річка утворює один із найглибших на Землі каньйонів — Великий каньйон (рис. 3).
3. Озера.
Озера Північної Америки відрізняються різноманітним походженням улоговин. На півночі переважають озера, що утворилися в льодовикових улоговинах. У Кордильєрах багато вулканічних і карстових озер, а на внутрішніх плоскогір’ях — залишкових, як, наприклад, Велике Солоне озеро (рис. 4). На рівнинах у широких річкових долинах багато озер-стариць.
Серед озер Північної Америки особливе місце посідають Великі озера — найбільший у світі прісноводний басейн. П’ять озер — Верхнє, Гурон, Мічиган, Ері й Онтаріо — розташовані на різних висотних рівнях і являють собою каскад природних водойм, з’єднаних короткими порожистими річками. Великі озера не випадково мають цю назву: Верхнє (82,1 тис. км2) — найбільше прісноводне озеро у світі, а найменше з них — Онтаріо — більше ніж у 2 рази перевершує за площею найбільше прісноводне озеро Південної Америки — Тітікака.
Рис. 4. Велике Солоне озеро є залишком великого озера, що існувало в льодовиковий період і було розташоване на висоті близько 1280 м над рівнем моря. Це найбільша солона внутрішня водойма Західної півкулі й одна з найсолоніших у світі (від 137 до 300 %). Підраховано, що в басейні озера сконцентровано понад 6 млрд тонн солей. Високий вміст солі робить озеро практично непридатним для заселення живими організмами.
Рис. 5. Ніагарський водоспад є одним із найкрасивіших і найвідоміших водоспадів світу. Назва «Ніагара» в перекладі з мови індіанці в-ірокезів означає «грім води». Висота водоспаду становить 51 м, а його загальна ширина перевищує 1200 м. Щосекунди тут падає в прірву 6—7 тис. тонн води.
Великі озера виникли близько 20 тис. років тому й мають льодовиково-тектонічне походження. Найнижче лежить озеро Онтаріо, яке з’єднано з озером Ері короткою (58 км) річкою Ніагарою. Зриваючись із крутого уступу, вона утворює всесвітньо відомий Ніагарський водоспад (рис. 5). Великі озера живляться водами численних річок, а стік усієї озерної системи здійснює річка Святого Лаврентія, що несе води в Атлантичний океан. Система Великих озер має колосальні запаси гідроенергії. Величезним є транспортне значення цих водойм — єдиний водний шлях після тривалих реконструкцій становить майже 3 тис. км.
Головне
• Північна Америка багата на внутрішні води.
• Річки й озера Північної Америки належать до басейнів Атлантичного, Північного Льодовитого та Тихого океанів. На материку протікає одна з найбільших річок світу — Міссісіпі, розташована гігантська система Великих озер.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Які частини Північної Америки особливо багаті на води? Чим це пояснюється? 2. До басейнів яких океанів належать річки материка? Визначте особливості живлення, режиму та характеру течій річок басейну кожного з океанів. 3. Яким є походження озерних улоговин континенту? У якій частині Північної Америки зосереджено найбільше озер? 4. Чим обумовлені значні площі вічної мерзлоти та льодовиків у Північній Америці?
Поміркуйте
Які проблеми виникають на річках та озерах материка у зв'язку з їхнім господарським використанням? У яких частинах материка, на вашу думку, поверхневі води найбільш забруднені? Чому?
Працюємо в групах
За картами атласу та текстом параграфа складіть характеристику річок Північної Америки. Результати роботи занесіть до таблиці.
Практична робота 9 (продовження)
Зазначення на контурній карті назв географічних об'єктів Північної Америки. Позначте на контурній карті географічні об'єкти Північної Америки: річки: Міссісіпі, Маккензі, Юкон, Колорадо; водоспад: Ніагарський; озера: Великі (Верхнє, Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо), Велике Солоне.
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Географія 7 клас Довгань, Стадник", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)