§ 3. Загальні особливості геологічної будови і рельєфу материків

Пригадай або здогадайся

• 1. Які сили впливають на формування рельєфу?
• 2. Чим відрізняються гори і рівнини?
• 3. Які процеси спричиняють формування гірських країн?
• 4. Як сформувалася наша планета?

Геологічна історія формування рельєфу материків

Що таке геологічний вік? Вік, виражений у роках, що минули від моменту утворення гірської породи, називають абсолютним геологічним віком. Назва його походить від науки геології, яка вивчає процеси, що відбуваються на поверхні й у надрах Землі, а також її будову, походження та розвиток.

За допомогою різних методів науковці встановлюють вік гірських порід. Деякі з них уможливлюють встановлення геологічного віку за залишками живих організмів, що їх було знайдено у пластах гірських порід (мал. 2.1). Давно досліджено, що спочатку на Землі не було життя, а потім упродовж конкретних великих проміжків геологічного часу були поширені певні види живих організмів, на місце яких потім прийшли інші. Беручи до уваги основні події у розвитку Землі, її географічної оболонки, науковці здійснили періодизацію земної геологічної історії. Насамперед етап у розвитку Землі, коли вона формувалась з космічного пилу, називають догеологічним. Від моменту сформування земної кори (близько 4,6 млрд років тому) визначають геологічний етап розвитку.

Нині науці відомо, що на початку геологічного етапу розвитку молода Земля з тонкою і дуже активною земною корою була оповита розігрітою, збагаченою вуглекислим газом та водяною парою атмосферою (мал. 2.2). Майже 4,25 млрд років тому почалась конденсація водяної пари й утворення гідросфери. У водних басейнах 3,8 млрд років тому зародилося життя. Перші організми могли жити у безкисневому середовищі.

Мал. 2.1. Скам’янілий залишок амоніта — морського головоногого молюска, який жив на Землі 200-65 млн років тому. Діаметр мушлі — від кількох сантиметрів до 2 м

Мал. 2.2. Так могла виглядати поверхня земної кулі близько 4 млрд років тому

На зміну їм розвинулися фотосинтезуючі організми (одноклітинні бактерії та водорості), які збагатили атмосферу киснем. Протягом мільярдів років на Землі існували надзвичайно різноманітні живі організми (близько 2 млрд видів живих істот). Сьогодні на Землі існує 5 мли видів.

Геологічний етап розвитку Землі на основі важливих еволюційних змін органічного світу поділили на найбільші періоди геологічної історії — ери. Така періодизація геологічного етапу розвитку Землі прийнята в усьому світі. Зображають її у формі геохронологічної таблиці (мал. 2.3), яка відображає послідовність етапів геологічної історії, розвитку органічного світу.

У самих назвах ер відображено розвиток життя на Землі. Так, палеозойська ера (570—230 млн років тому) означає еру давнього життя, мезозойська ера (230—65 млн років тому) — середнього життя, а кайнозойська (від 65 млн років тому до сьогодні) — сучасного життя. У палеозої панували морські безхребетні, риби, земноводні й спорові рослини, в мезозої — плазуни й голонасінні рослини, а в кайнозої — ссавці й покритонасінні рослини.

Чи відомо тобі?

Вважають, що на початку палеозою, у байкальську тектономагматичну епоху, відбулося з ’єднання у великий суперконтинент Гондвану п’яти великих континентальних платформ Південної півкулі — Африкано-Аравійської, Австралійської, Південноамериканської, Антарктичної та Індостанської. У Північній півкулі в цей час існували розрізнені платформи у вигляді великих островів.

Дві найдавніші та найтриваліші ери (по 2 млрд років кожна) в геологічному етапі розвитку Землі, коли існували тільки найпростіші організми, називають архейською та протерозойською. Відклади їхні сильно змінено метаморфізмом і містять дуже мало викопних решток. Часто ці дві ери називають докембрієм. У свою чергу, гірські породи чи ділянки земної кори датують як докембрійські.

Епохи горотворення. Дані про вік вивержених магматичних порід дають можливість стверджувати, що формування земної кори відбувалося на певних етапах її розвитку з різною інтенсивністю. Порівняно короткі епохи підвищеної магматичної і тектонічної активності, що супроводжувались інтенсивним горотворенням (епохи горотворення, або тектоно-магматичні епохи), змінювались тривалими періодами відносного спокою. Впродовж трьох останніх ер таких епох виокремлюють п’ять (байкальську, каледонську, герцинську, мезозойську та альпійську). Їх також показують у геохронологічній таблиці (мал. 2.3).

 

Мал. 2.3. Геохронологічна таблиця

Результатом різновікових інтенсивних горотвірних процесів є ділянки земної поверхні зі складками певної тектономагматичної епохи — області складчастості, які відображають на тектонічних картах. Назва карт походить від назви розділу геології. Тектоніка — це розділ геології, що вивчає будову, рух і розвиток земної кори.

Платформи і пояси складчастості

Літосферні плити і давні платформи. З позицій теорії літосферних плит усю геологічну історію формування земної кори можна розглядати як безперервний зв’язок подій, що спричинені рухом літосферних плит (їхнім зіткненням й утворенням складчастих областей; зануренням у мантію Землі, що супроводжувалося виверженнями вулканів і землетрусами (мал. 2.4 і 2.5), зминанням у складки осадових відкладів верхнього шару земної кори; розколенням літосферних плит і континентів; розсуванням вздовж розломів і утворенням нових морів та океанів; нарощуванням континентальних окраїн, що зумовлювало збільшення площ материків тощо) .

Фактичних даних про геологічний розвиток Землі в докембрії є значно менше, ніж про кайнозойський відтинок геологічної історії. Однак застосування сучасних методів дослідження дозволило і про цей давній етап розвтку земної кори зібрати відносно багато інформації. Науковці вважають, що до 1,7 млрд років тому давні осередки літосферних плит, фундамент яких остаточно сформувався, стають відносно стійкими структурними елементами земної кори — давніми (докембрійськими) платформами. Пізніше в межах цих відносно стійких ділянок земної кори проявилися процеси плавного прогинання, розколення вздовж глибинних розломів.

Мал. 2.4. Виверження вулкана

Мал. 2.5. Наслідки землетрусу, який спричинений процесами взаємодії літосферних плит

Чи відомо тобі?

Ділянки давніх платформ, що зазнавали тривалих опускань і затоплення морем, мають значно потужнішу товщу осадових відкладів. Якщо ця товща порід становить до 2 000 м, то таку ділянку платформи називають плитою. Частину платформи, де кристалічний фундамент угнутий і лежить на глибинах (2-10 тис. метрів), вважають тектонічною западиною.

Формування фундаменту плит зазвичай відбувалося в результаті поступового старіння й руйнування докембрійських гір, в яких дуже активними були процеси магматизму. Тому нижній ярус докембрійських платформ (фундамент) складений твердими кристалічними породами (гранітами, базальтами, кристалічними сланцями тощо), а верхній (осадовий чохол) утворюють осадові породи (пісок, глина, вапняк та ін.), що залягають здебільшого горизонтальними пластами.

Давні докембрійські платформи, як і області складчастості, є головними тектонічними структурами материків. З тектонічної карти зрозуміло, що на п’яти материках (крім Євразії) вони займають понад половину їх площі.

Платформи називають відносно стійкими ділянками земної кори, оскільки для них практично не характерні горотвірні рухи. Однак розривні рухи та повільні вертикальні коливання земної кори у їх межах неодноразово відбувалися впродовж їх тривалої геологічної історії. Опускання платформ спричиняли затоплення їх морськими басейнами, у яких відбувалось нагромадження осадових порід. Тому осадовий чохол платформ найчастіше утворений відкладами морського (мал. 2.6), рідше озерного походження. Про періоди, коли платформа в результаті повільних вертикальних коливань ставала дном моря чи знову суходолом, можемо судити, вивчивши вік і походження пластів порід, що утворюють чохол платформ.

Отже, саме завдяки повільним коливанням земної кори на сьогодні більшу площу в межах докембрійських платформ займають ділянки з двоярусною будовою, де крім фундаменту з кристалізованих коренів дуже давніх (архейсько-протерозойських) гір, сформувався чохол осадових порід.

Мал. 2.6. Відклади морського походження на узбережжі Чорного моря

Чи відомо тобі?

Середземноморський складчастий пояс — складчастий пояс, що перетинає земну кулю в широтному напрямку від Карибського до Південно-Китайського моря, відокремлюючи південну групу прадавніх платформ, які до середини мезозойської ери становили суперконтинент Гондвану, від північної групи. Іноді цей пояс ще називають Альпійсько-Гімалайським, а в Центральній Америці також називають Карибським.

Виникнення та руйнування гірських країн. Активізація тектонічних рухів у певні періоди палеозойської, мезозойської та кайнозойської ер призводила до формування нових складчастих областей, омолодження чи поховання під осадовими відкладами давніших складчастих споруд, перебудови материків.

Раніше вчені визнавали, що існують тільки вертикальні рухи. Тому утворення гір пояснювали як процес, що спричинений спочатку вертикальними опусканнями земної кори з утворенням моря, а пізніше підняттям та зминанням у складки морського дна. З позиції теорії літосферних плит основними причинами формування великих форм земної поверхні (гір та рівнин) є горизонтальні переміщення літосферних плит. Саме вони зумовлюють вертикальні рухи, формування острівних дуг, передгірських крайових прогинів, складчастих областей.

Тобто сучасний рельєф є передусім результатом горизонтальних переміщень літосферних плит. Так, можна стверджувати, що саме існування гірської країни, активні висхідні рухи в її межах продовжуються завдяки тому, що триває процес підсування однієї плити під іншу.

Складчасті області палеозойської ери впродовж сотень мільйонів років геологічної історії зазнавали старіння та опускання й деякі з них перетворились на горбисті рівнини. Інші зазнали нових піднять та омолодження під дією горотвірних процесів альпійської складчастості. Тому нині мають вигляд високих складчасто-брилових гір (мал. 2.7).

Складчасті пояси. Складчасті області формують своєрідні складчасті пояси — планетарні системи гірських споруд, які виникли на місці зон взаємодії поясів між двома літосферними плитами. Зазвичай вони простягаються між платформами або між континентальною платформою та океаном. Протяжність складчастих поясів становить багато тисяч кілометрів, а ширина інколи перевищує тисячу кілометрів. Головні складчасті пояси планети: Арктичний, Атлантичний, Середземноморський, Урало-Монгольський, Тихоокеанський.

Мал. 2.7. Складчасто-брилові гори

Опрацювавши параграф, спробуй відповісти

• 1. Що таке абсолютний геологічний вік гірських порід?
• 2. Які два етапи виділяють у розвитку Землі як планети?
• 3. Що таке ери? Яка послідовність їх змін та тривалість?
• 4. Які епохи горотворення виявилися впродовж трьох наймолодших ер?
• 5. У результаті яких процесів сформувалися платформи? Які особливості їхньої будови?
• 6. У результаті яких процесів сформувалися складчасті пояси? Які особливості їхньої будови?

Застосуй знання, дізнайся більше

• 1. Знайди в додаткових джерелах інформації відомості про те, в який спосіб науковці встановлюють вік гірських порід.
• 2. Знайди в додаткових джерелах інформації відомості про живі організми, які жили в мезозої.

Назви зображені об’єкти чи явища

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Географія 7 клас Гілецький, Чобан, Сеньків", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)