Словник

Походження географічних назв (топоніми)

Походження назв форм рельєфу (ороніми)

Аюдаг — мис і гора на Південному березі Криму. Від татарського «аю» (ведмідь) і турецького «даг» (гора). Іззовні схожа на ведмедя, який ніби припав до моря та п’є воду.

Бабуган-яйла — найвищий масив Кримських гір; у перекладі з тюркської — головне літнє пасовище.

Бескиди — гори зовнішньої частини Карпат. В українській мові набуло значення як «стрімкий схил гори».

Говерла — від румунського «Howirla» (важке підняття).

Горгани — пасмо в Карпатах; діалектне — «кам’янисті розсипища». Є версія походження від давньоруського «торга» (порив вітру, шквал).

Донецьке пасмо — від річки Сіверський Донець.

Карадаг — гірський масив (згаслий вулкан) у Криму. Від тюркських слів «кара» (чорний) і «даг» (гора).

Карпати — назва походить від західнослов’янського «харбат», «хрб» (хребет). Румуни вважають, що топонім має основу «кар, каро» (камінь).

Крим — від тюркського слова «кермен, керем» (фортеця, стіна).

Могила-Мечетна — вершина Донецького пасма. «Могила» — горб, що нагадує рукотворний курган. «Мечетна» — оскільки на цьому місці колись була мечеть.

Полонинське пасмо — від слова «полонина», «плай» — безлісі простори на згладжених вершинах Карпатських гір (від нім. «плац» — рівне місце).

Розточчя — височина на межі України та Польщі; назва походить від вододілу (розтіччя) між басейнами Західного Бугу та Дністра.

Роман-Кош — вершина Кримських гір. Вірогідно, назва походить від тюркського «урман» (ліс) і «кош» (стоянка, житло пастухів овечих отар).

Товтри — вапнякові горби — коралові рифи давнього Сарматського моря, відкопані ерозією (відносні висоти 60—65 м). Перекручене від назви гір «Татри» (височина названа польськими геологами). У народі їх ще називають «Медобори» (оскільки ці горби були вкриті різнотрав’ям і з них «брали мед»).

Чорногора — найвищий гірський масив Карпат, укритий темним (чорним) ялиновим лісом.

Походження назв річок

Буг — від старослов’янського «гнутий, кривий» (має звивисту течію). Західний і Південний Буг названі так за напрямком їхньої течії. Вони починаються на Подільській височині, недалеко одна від одної.

Ворскла — від сарматсько-аланського «ворс» — білий і тюркського «кьол» — вода, річка. Отже, «Ворскла» — «Біла вода».

Десна — від старослов’янського «деснъ» (правий, десниця, правий бік). Є припущення про походження від скіфсько-сарматських коренів «дн» і «сно, сне», що означають «вода, річка».

Дніпро — серед багатьох припущень найбільш вірогідним є походження від скіфського «дана» (річка) і фракійського «іпр» (глибока). За іншими версіями, від сарматського «дна, дон» (вода, річка) і санскритського «апріс» (західний) — «Західна річка». Річка мала й інші назви — давньогрецьку «Борисфен», римську та скіфську — «Данапріс», турецьку «Узу», слов’янську «Славутич».

Дністер — за однією з версій, назва походить від скіфсько-сарматського «дон, дана, дна» (вода, річка) та фракійського «істр» (швидкий) або санскритського «астер, аструс» (південний) — «Південна річка». Раніше вона мала назви «Тірас» (давньогрецька), Данастріс (римська), Турла (турецька), Дністръ (слов’янська).

Дунай — від скіфсько-сарматського «дон, дана, дуна» (вода, річка). Давні греки називали річку Істр, римляни — Данавіусом, слов’яни — Доунавь, німці — Дунау.

Прип’ять — від слов’янського «пятить» (пливти річкою).

Прут — від скіфського «пораута» (бурхлива вода, бурхлива річка, за іншою версією — брід).

Салгир — від тюркського — гірська річка.

Сіверський Донець — Сіверський від племені сіверян. Донець — притока Дону.

Походження назв озер

Кагул — у перекладі з тюркської — кругле.

Саки — у перекладі з тюркської — мішок.

Сасик — у перекладі з тюркської — гнилий, смердючий.

Світязь — від литовської — ранок, вранішній.

Синевир — від слів «синій» і «вир» (глибока яма, безодня). Місцева назва — «Морське око».

Ялпуг — від тюркського «ялпух» (цукровий). Його береги білі, мов цукор.

Найважливіші поняття

Загальні поняття

Географія — наука, що вивчає та пояснює особливості природних умов, розміщення населення та господарства (у межах географічної оболонки, материків, країн та їхніх частин).

Географічна оболонка — планетарний природний комплекс, у межах якого взаємодіють та проникають одна в одну нижня частина атмосфери, верхня частина літосфери (земна кора), уся гідросфера й біосфера.

Географічне положення — це своєрідна адреса певної території на Землі: природна (фізико-географічне положення), суспільна (економіко-географічне положення), політична (політико-географічне і геополітичне положення).

Природні умови — складові частини природи певної території (рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність, тваринний світ), які впливають на життя та діяльність людей.

Природні ресурси — тіла та явища природи, які використовуються або можуть використовуватися для задоволення певних потреб людей. Розрізняють мінеральні, кліматичні, водні, земельні, біологічні та інші види природних ресурсів.

Час місцевий — час певного місця Землі. Він однаковий для всіх пунктів, розташованих на одному меридіані. Різниця в місцевому часі двох меридіанів залежить від різниці їхньої географічної довготи (1° д. = 4 хв різниці в місцевому часі).

Час поясний — час певного часового поясу Землі, який визначають за місцевим часом серединного меридіана цього поясу.

Час літній — час, який діє з останньої неділі березня (коли стрілки годинника переводять на одну годину вперед порівняно з поясним часом) до останньої неділі жовтня.

Географічна карта

ГІС (географічні інформаційні системи) — засоби отримання, збереження, опрацювання, добору й передачі географічної інформації за допомогою сучасних комп’ютерних технологій.

Картографічні проекції — це способи перенесення сферичної поверхні земної кулі чи її частин на уявну площину (плоску, циліндричну, конічну).

Карти географічні — зменшені узагальнені образно-знакові зображення земної поверхні на площині, створені на певній математичній основі.

Карти топографічні — великомасштабні загальногеографічні карти, що містять значний обсяг інформації про розміщення та властивості найважливіших природних і суспільних об’єктів місцевості.

Карти тематичні — географічні карти, на яких із великою детальністю характеризуються певні особливості території (один природний компонент або певні явища).

Геологічна будова, рельєф, мінеральні ресурси

Гори молоді — гори, підняті в альпійський геотектонічний цикл унаслідок зминання шарів осадових гірських порід (більша частина Карпат) або вулканізму (Вулканічне пасмо Карпат).

Гори омолоджені — гори, що утворилися в попередній геотектонічний цикл (Кримські — у кімерійський), потім були зруйновані, а після цього знову піднялися в альпійський геотектонічний цикл.

Денудація — сукупність процесів вивітрювання та перенесення гірських порід; процес, протилежний акумуляції (накопиченню осадових гірських порід).

Лес — гірська порода осадового походження, утворена внаслідок нагромадження та ущільнення пилуватих частинок, які приносили сильні вітри з прильодовикової зони. Унаслідок їх подальшого сортування на схилах утворилися лесоподібні суглинки. На більшій частині території України становлять горизонт С ґрунтового профілю.

Літосферні плити — найбільші блоки літосфери Землі, обмежені зонами розломів. По розломах відбувається переміщення літосферних плит (зіткнення, розсування тощо).

Мінерально-сировинні ресурси (корисні копалини) — гірські породи й мінерали, які використовують або можуть використовувати в різних галузях господарства.

Морена — нагромадження несортованих гірських порід, зумовлене рухом льодовиків.

Пасмо — вузька витягнута скеляста височина.

Перевал — зниження (сідловина) в межах гірського пасма. Через перевали часто прокладають автомобільні шляхи й залізниці.

Платформа — жорстка малорухома ділянка літосферної плити, що складається з кристалічного або складчастого фундаменту й осадового чохла. У рельєфі відповідає великим рівнинам. За віком фундаменту виділяють давні й молоді платформи.

Плита платформи — частина платформи, перекрита потужним чохлом осадових гірських порід, які утворилися внаслідок тектонічних опускань.

Полонина — згладжена поверхня поблизу вершин Карпатських гір; колишня рівнина, піднята внаслідок інтенсивних тектонічних рухів.

Рекультивація — повернення порушених земель для використання в певних напрямках господарської діяльності (як орних земель, лісонасаджень тощо).

Рухливий пояс — широка видовжена ділянка між літосферними плитами, у межах якої чергуються в часі інтенсивні горизонтальні (розсування, стискання) та вертикальні тектонічні рухи (опускання, підняття).

Складчаста система, область — ділянки літосфери, що утворилися в межах рухливих поясів унаслідок стискання багатокілометрової товщі осадових гірських порід. Поділяються на складчасті споруди, виражені в рельєфі горами, та прогини, виражені в рельєфі переважно низовинами або улоговинами морів.

Тектонічна будова — поєднання тектонічних структур у межах певної території.

Тектонічні структури — форми залягання гірських порід, які утворилися під впливом рухів земної кори (опускань, підняттів тощо).

Тектонічні цикли — послідовні зміни земної кори й рельєфу. Починалися з розширення Землі за рахунок розходження літосферних плит по розломах. Унаслідок стискання Землі відбувалося утворення складчастих поясів і областей.

Щит — частина платформи, у межах якої фундамент виходить на поверхню або перекритий малопотужним осадовим чохлом. Утворився внаслідок тривалого підняття ділянки платформи.

Яйла — згладжена рівнинна поверхня Головного пасма Кримських гір, піднята внаслідок інтенсивних тектонічних рухів (так називають і окремі масиви цього пасма).

Клімат

Агрокліматичні ресурси — кліматичні показники, важливі як передумова для розвитку сільського господарства, вирощування певних культур.

Антициклон — великий атмосферний вихор із високим тиском у центрі та низхідними рухами повітря за годинниковою стрілкою.

Бриз — місцевий вітер, що змінює напрямок двічі на добу. Ця зміна зумовлена різницею температури повітря та атмосферного тиску над великими водоймами й суходолом удень і вночі. Денний бриз відносить насичене вологою повітря від узбережжя в глиб суходолу.

Клімат — багаторічний режим погоди певної місцевості. Характеризується на основі узагальнення результатів метеорологічних спостережень.

Коефіцієнт зволоження — відношення річної кількості опадів до випаровуваності — кількості вологи, яка максимально може випаруватися за кліматичних умов цієї місцевості.

Континентальність клімату — сукупність кліматичних показників, які залежать від співвідношення впливу суходолу (континентів) і морських басейнів. Чим більша континентальність (менший вплив морських басейнів), тим менша кількість атмосферних опадів, більша різниця температур зими й літа.

Сумарна сонячна радіація — частина сонячної енергії, яка досягає земної поверхні. Від її кількості значною мірою залежить температура повітря.

Циклон — великий атмосферний вихор із низьким тиском у центрі й висхідними рухами повітря, що обертається по спіралі проти годинникової стрілки.

Внутрішні води

Водний баланс — співвідношення між надходженням води з атмосферними опадами та витратою на водний стік і випаровування в межах певної території.

Водний стік — частина атмосферних опадів, що стікають по земній поверхні або під землею та потрапляють до водотоків чи водойм; є складовою кругообігу води в географічній оболонці.

Водні ресурси — це запаси вод, які можуть бути використані в господарстві та для потреб населення.

Межень — тривале зниження рівня води та зменшення об’єму стоку річок.

Паводки — короткочасні суттєві підвищення рівня води після дощів або зимових відлиг.

Повінь — тривале підвищення рівня річок та об’єму їх водного стоку.

Річка — природний водотік, що тече у виробленому ним зниженні — річищі. Річище розташоване в річковій долині — великому видовженому зниженні рельєфу, що, як правило, відповідає розлому земної кори.

Ґрунти, рослинність. Ландшафти. Природокористування

Висотна поясність — прояв азональності в географічній оболонці. Передусім проявляється в зміні ґрунтово-рослинного покриву з підняттям по схилах гір унаслідок зниження температури повітря й збільшення кількості опадів із висотою.

Ґрунт — особливе природне тіло, яке утворилося в тонкому верхньому шарі земної кори внаслідок взаємодії всіх природних компонентів. До складу ґрунту входять гірські породи, повітря, вода, живі й відмерлі організми та гумус (перегній).

Екологічна мережа — поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища та відповідно до законів і міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.

Ендеміки — види живих організмів, які зустрічаються на обмеженій території.

Зелена книга України — наукове видання, до якого занесені природні рослинні угруповання, що потребують охорони.

Земельні ресурси — усі землі суходолу, які можуть бути використані людиною (передусім для ведення сільського господарства).

Коси — вузькі смуги суходолу, острови й півострови, утворені з наносів, принесених прибережними течіями.

Ландшафти природні — цілісні складові частини географічної оболонки, що утворюються внаслідок тривалого взаємопов’язаного та взаємозумовленого розвитку природних компонентів.

Ландшафти антропогенні — ландшафти, перетворені внаслідок природокористування певного типу.

Ліс — рослинне угруповання, що складається з деревного ярусу (до кількох під’ярусів), підліска (чагарників і молодих деревець), чагарникового, трав’яного й мохово-лишайникового ярусів.

Меліорація — комплекс гідротехнічних, хімічних, агролісотехнічних та інших меліоративних заходів, спрямованих на покращення якості ґрунтів шляхом регулювання їх водного, теплового, повітряного режиму, збереження і підвищення їхньої родючості.

Моніторинг навколишнього середовища — система спостереження та контролю за природними й антропогенними ландшафтами, окремими природними компонентами та процесами з метою прогнозування їхніх змін, здійснення заходів щодо запобігання та усунення негативних наслідків впливу на довкілля.

Природно-заповідний фонд України — природні території та об’єкти: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища та штучно створені об’єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Релікти — види живих організмів, які потрапили на певну територію за інших кліматичних чи геологічних епох та існують на ній зараз.

Рослинність, рослинне угруповання — сукупність рослин, зв’язаних між собою і пристосованих до існування в більш-менш однакових умовах навколишнього середовища.

Степи — рослинні угруповання з переважанням трав’яної рослинності, пристосованої до тривалого посушливого сезону й дефіциту вологи в ґрунті.

Районування природних ландшафтів — виділення та опис великих територій, для яких характерна певна єдність і неповторність рис ландшафтів. Чим менша за розміром одиниця районування, тим більше спільних рис у її межах.

Червона книга України — офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного й рослинного світу в межах території України, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного й рослинного світу та заходи щодо їх збереження та відтворення.

Населення

Агломерація — компактна група поселень, об’єднаних різноманітними зв’язками в єдину систему розселення.

Діаспора — перебування значної частини народу за межами країни його походження.

Економічно активне населення — це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

Мегалополіс — найбільша форма міського розселення, що склалася стихійно та обумовлена високою концентрацією населення.

Міграції — переміщення населення через адміністративні чи державні кордони, пов’язані зі зміною місця проживання назавжди чи на більш-менш тривалий період.

Природний рух (відтворення) населення — сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення й зміну людських поколінь.

Розселення населення — результат історичних процесів розподілу населення по території країни у формі мережі населених пунктів (поселень).

Урбанізація — історичний процес зростання кількості міст, особливо великих, збільшення частки міського населення та поширення міського способу життя на інші складові системи розселення.

Урбанізація хибна — процес зростання міст без створення нових робочих місць для населення.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно