Міграція населення та її причини. Загальна кількість населення країни та її регіонів залежить не тільки від природного, а й від механічного руху населення, тобто міграції. Міграція (від латин. migratio — переселення) — фізичне переміщення населення, унаслідок чого змінюється його кількість у країні чи регіоні.

Для дослідження міграційних процесів використовують різні кількісні показники. Наприклад, масштаби міграції — кількість осіб, які прибули в регіон або вибули з регіону за певний проміжок часу. Різницю між кількістю прибулих і вибулих називають сальдо міграції. Воно може бути додатним (механічний приріст) або від’ємним (механічне зменшення).

Важливо знати причини міграції, основна серед яких — економічна. Люди їдуть до інших країн у пошуках роботи, високих заробітків, кращих умов життя. Хоча можливі й інші причини міграції (мал. 147).

Мал. 147. Причини міграції населення

Міграція — складний соціальний процес, тісно пов’язаний зі змінами в економіці, розміщенні виробництва, різним рівнем життя.

Види міграцій. Виокремлюють такі види міграцій за напрямком — внутрішню та зовнішню. Внутрішня міграція — переселення людей з місця постійного проживання в інше в межах однієї країни. Зовнішня міграція — переселення людей з однієї країни до іншої (мал. 148).

Мал. 148. Види міграцій

Міграційний потік за межі країни називають еміграцією, а людей, які її покидають — емігрантами. Міграційний потік, спрямований у країну, називають імміграцією, а людей, які приїжджають, — іммігрантами.

За тривалістю міграції поділяють на такі види:

• постійна — остаточна зміна місця проживання;
• сезонна — переміщення людей у певні періоди (улітку в курортні райони);
• тимчасова — переселення на тривалий, але обмежений термін (робота за контрактом на декілька років);
• маятникова — регулярні поїздки до місця роботи або навчання за межі свого населеного пункту.

Залежно від форми організації, міграція може бути організованою (набір на певні роботи) або стихійною (люди їдуть без певного плану). За формою переміщення міграція буває добровільною та примусовою.

Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення країни, а тільки на його перерозподіл у межах ї"ї території.

Упродовж багатьох десятиліть в Україні населення переміщувалось із недостатньо промислово розвинених західних і центральних областей України на Донбас, у промислове Придніпров’я та малозаселені південні райони країни. Стрімкий розвиток промисловості спричинив міграцію «село—місто». Великі міста з потужним ринком праці мали найбільшу міграційну привабливість. Це призвело до зменшення кількості сільських жителів. Виїжджала до міста, як правило, молодь. Село «старішало».

Потужну хвилю внутрішніх міграцій викликала Чорнобильська трагедія (мал. 149). Населення північних районів Київської, Житомирської, Рівненської та деяких інших областей за державною програмою або з власної ініціативи почало переселятися в екологічно благополучніші райони України.

Значні імміграційні процеси в Україні пов’язані з поверненням на батьківщину військовослужбовців, а також репресованих за радянської влади кримських татар, переміщенням біженців із зон збройних конфліктів тощо. Водночас зростає кількість нелегальних іммігрантів з країн, що розвиваються.

• Чи характерні міграції для вашого населеного пункту. Чим вони зумовлені?

Зовнішні міграції. Міграційний приріст. За останні два десятиліття збільшився потік емігрантів через бажання людей виїхати на постійне або тимчасове місце проживання до іншої країни (зазвичай з високим рівнем соціально-економічного розвитку). Зовнішні міграції, так само як і природний приріст населення, впливають на чисельність населення країни.

Міграційний приріст (МП) — різниця між кількістю прибулих до країни (імміграція) і кількістю вибулих за її межі (еміграція) за певний період.

Міграційний приріст розраховується так само, як і природний. Він може бути додатним або від’ємним: МП = І - Е.

Основні напрямки міграційних потоків у світі та в Україні. Міграційна політика. Країнами, що приймають значну кількість мігрантів, є високорозвинуті країни: США, Канада, держави Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, де міграційний приріст додатний (до країни прибуває більше людей, ніж вибуває). Нині до США прибувають переважно емігранти з Латинської Америки та Азії; до Західної Європи — вихідці з Африки, Азії та Латинської Америки.

Мал. 149. Чорнобильська зона

Мал. 150. Тимчасовий табір для біженців у Німеччині

Після терористичних актів у США, Іспанії, Великій Британії, Швеції ускладнилася ситуація з іммігрантами-мусульманами, які наполягають на збереженні свого стилю життя, відмовляючись приймати норми європейського суспільства.

Особливо привабливим регіоном для іммігрантів є країни Європейського Союзу (мал. 150). Україна є водночас країною-донором і країною транзиту. Трудова міграція, яка почалася у 1990-і роки, триває вже понад двадцять років. Вона негативно позначається на демографічних процесах у країні.

Унаслідок міграції змінюється не тільки кількість, а й структура населення. Серед мігрантів переважають молоді люди, що впливає на народжуваність і смертність. Приблизно половину загальної кількості мігрантів становлять жінки.

Країнами української еміграції є Росія (до 50 %), США, Канада, Бразилія, Німеччина, Чехія, Польща, Угорщина, Португалія та інші країни.

Корінне населення більшості країн насторожено ставиться до зростання кількості іммігрантів і біженців, які виконують зазвичай низькооплачувану роботу, у їхньому середовищі високі показники злочинності. Серед економічних біженців значна частка інтелектуалів, чия праця не оцінена належно на батьківщині. Така еміграція негативно позначається на соціально-економічній ситуації в країнах, з яких люди виїжджають.

Емігранти, як правило, посилають грошові перекази на батьківщину. Грошові потоки спрямовуються переважно в Індію, Китай, Мексику. Наприклад, у Сербії, Чорногорії та на Філіппінах ці кошти становлять значну частину валового національного доходу.

Нині проблема політичних біженців набула глобального характеру. Біженці — особи, які внаслідок обґрунтованих побоювань переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебувають за межами своєї країни. Загальна кількість біженців у світі в 2015 р. досягла 244 млн осіб, що на 41 % більше, ніж у 2000 р. (мал. 151). Більшість із них залишили рідні місця через збройні конфлікти. Переважно це громадяни Сирії, Афганістану та Сомалі. Приблизно третина всіх мігрантів (78 млн осіб) проживає у Європі, зокрема в Німеччині (12 млн осіб), у Великій Британії (9 млн осіб). У США проживає 47 млн осіб, у Росії — 12 млн і в Саудівській Аравії — 10 млн осіб.

Мал. 151. Зростання кількості біженців у сучасному світі

• Назвіть і покажіть на карті країни з найбільшим міграційним приростом.

Мал. 152. Українська діаспора у світі

Держави намагаються контролювати міграційні потоки, обмежуючи в’їзд до тих чи інших країн. Така діяльність отримала назву міграційна політика. Основна ідея міграційної політики — розроблення й дотримання законів легальної імміграції.

Українська діаспора й причини її виникнення. Українська діаспора — це проживання українців поза етнічною територією внаслідок добровільної або примусової еміграції з політичних чи економічних причин. Політичні причини були зумовлені чужоземним пануванням, а економічні пов’язані з економічними кризами.

Українську діаспору умовно поділяють на західну та східну. Східною діаспорою називають українське населення колишніх республік СРСР (до 7 млн осіб). Із них майже 4,3 млн проживає в Росії, до 900 тис. — у Казахстані, 600 тис. — у Молдові (мал. 152).

Наприкінці XIX ст. із західних територій України розпочалося масове переселення українців за Атлантичний океан у пошуках роботи й кращого життя. Західну діаспору утворюють українці, що нині живуть у США й Канаді, країнах Південної Америки: Бразилії, Аргентині, Парагваї, Уругваї, Венесуелі й Чилі.

Дискусійний клуб