Природно-заповідний фонд України. Моніторинг навколишнього середовища
- 18-01-2022, 15:12
- 447
8 Клас , Географія 8 клас Пестушко, Уварова, Довгань 2021 (повторне видання)
§ 49. Природно-заповідний фонд України. Моніторинг навколишнього середовища
ПЕРШ НІЖ ЧИТАТИ, ПРИГАДАЙТЕ!
- Які існують природоохоронні території?
- З якою метою проводиться спостереження за станом навколишнього середовища?
Об’єкти природно-заповідного фонду України. Природно-заповідний фонд України - ділянки суходолу й водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності території країни. Вони найбільш захищені від впливу господарської діяльності людини і є найбільш збереженими. Тому їх часто називають еталонами, або зразками, природних ландшафтів.
За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України суттєво зросла переважно за рахунок створення національних природних парків і регіональних ландшафтних парків. На початок 2020 р. до його складу входить понад 8,5 тис. територій та об’єктів загальною площею 4,4 млн га. Відношення фактичної площі ПЗФ до площі країни, так званий показник заповідності, становить 6,77 %.
Природно-заповідний фонд України включає найрізноманітніші категорії територій та об’єктів: біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (див. QR-код).
Біосферні заповідники створені з метою збереження у природному стані найтиповіших природних комплексів, здійснення моніторингу, вивчення тих антропогенних змін, що відбуваються в географічній оболонці. Біосферні заповідники є своєрідними науково-дослідними лабораторіями міжнародного значення. Перші біосферні заповідники в Україні були створені у 1984 р. за ініціативою ЮНЕСКО. Ними стали природні заповідники Асканія-Нова та Чорноморський. Нині цей статус мають також Карпатський і Дунайський заповідники. Загальна площа біосферних заповідних територій в Україні становить понад 22 тис. га.
Природні заповідники - це особливо цінні з науково-природничого й культурно-освітнього погляду, порівняно великі, не змінені або мало змінені природно-територіальні комплекси, які назавжди вилучені з господарського користування. Найбільшими за площею природними заповідниками є Рівненський (понад 47 тис. га), Кримський (понад 34 тис. га), Поліський (понад 20 тис. га) та Ялтинський гірсько-лісовий (понад 14 тис. га), у яких зберігаються природні ландшафти - лісові та болотні, а також окремі види рослин і тварин.
Національні природні парки серед об’єктів природно-заповідного фонду є найбільш придатними для використання, зокрема в рекреаційній діяльності. Національний природний парк - це територія, де розташовані найбільш своєрідні природні та історико-культурні комплекси, що відзначаються особливою екологічністю, естетичністю та оздоровчою цінністю. Тому в національних парках створюються найкращі умови для відпочинку та розширення культурно-освітнього кругозору людини.
Перший національний парк в Україні - Карпатський - було створено в 1980 р. поблизу смт Яремче Івано-Франківської області. Тут зосереджені унікальні лісові та альпійські природні ландшафти. У парку багато мальовничих водоспадів, гірських озер, печер та інших цікавих природних об’єктів, тому тут добре розвинені різноманітні види туризму - пішохідний, лижний, велосипедний, кінний, водний.
ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ
За картосхемою (див. QR-код на с. 191) і таблицею в додатку 2 визначте, у яких областях України зосереджено найбільше й найменше національних природних парків, поясніть чому.
Регіональні ландшафтні парки почали створювати в Україні із середини 90-х років XX ст. з метою розвитку туризму. Вони є природоохоронно-рекреаційними установами регіонального або місцевого значення. У них поряд з охороною типових або унікальних природних комплексів здійснюється й відпочинок населення.
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ
На думку багатьох учених, основною функцією регіональних ландшафтних парків є рекреаційна, зокрема, проведення екскурсій з нетривалим відпочинком. Поміркуйте, чи варто обмежуватися лише цією функцією регіональних ландшафтних парків. Чи є такі парки у вашій місцевості? Яка їхня роль?
Національна екологічна мережа (НЕМ). НЕМ складається з природних регіонів, природних коридорів і буферних зон (мал. 100). Природний регіон - це значна за площею частина території країни, яка характеризується типовими та унікальними природними комплексами. Природні регіони є своєрідними «ядрами» екологічної мережі, де спостерігається стійкий розвиток й охорона малозмінених господарською діяльністю природних ландшафтів та екосистем. У межах України природними регіонами є переважно території та об’єкти природно-заповідного фонду.
Мал. 100. Національна екологічна мережа
Природний коридор - природна або близька до природного стану ділянка суходолу чи водної поверхні, яка забезпечує умови безперервності та єдності природного середовища. Природні коридори виправдовують свою назву, оскільки це дійсно лінійно витягнуті ділянки земної поверхні меридіонального або широтного напрямків.
Основними широтними природними коридорами, що забезпечують природні зв’язки в екологічній мережі, є Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський (лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіональні природні коридори, які збігаються з долинами великих річок - Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця. Останні об’єднують водні та заплавні ландшафти - шляхи міграції численних видів рослин і тварин.
Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського й Чорного морів, який оточує територію України з півдня.
Буферна зона - місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найбільш цінні ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.
З огляду на функції, площу, видовий склад рослинного та тваринного світу в національній екологічній мережі виділяють території міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.
Моніторинг навколишнього середовища. Це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля. Правильно організований моніторинг дасть можливість розв’язати проблему екологічної безпеки - основи життєдіяльності людини.
Моніторинг в Україні здійснюється за довгостроковою державною програмою, метою якої є удосконалення моніторингових досліджень і досягнення належного рівня їхнього виконання. За призначенням виділяють фоновий, базовий і оперативний моніторинги, які взаємозв’язані між собою і доповнюють інформацію один одного. Основними завданнями фонового моніторингу є спостереження за станом еталонних природних комплексів і прогнозування тих змін, які в них відбуваються під дією як природних, так й антропогенних чинників. Завданнями базового моніторингу є постійний контроль за станом навколишнього середовища та здоров’ям людей у зонах найбільш небезпечного виробництва. Спостереження за живими організмами та за людьми (медико-екологічні спостереження) можуть проводитися й на ділянках заповідних територій. Оперативний моніторинг здійснює спостереження за довкіллям у разі виникнення кризової ситуації, наприклад, під час техногенних аварій.
В Україні найбільш розвинені моніторингові спостереження за окремими компонентами природи. Так, повноцінно працюють станції спостережень за хімічним складом повітря, спостережень за забрудненням снігового покриву, за загальною кількістю озону, станції, що фіксують перенесення забруднювальних речовин в атмосфері. Комплекс фонового спостереження проводиться на станції, що в Карадазькому заповіднику.
Забезпечення екологічно збалансованого природокористування. У 2019 р. в Україні затверджений Закон «Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року». У Законі наголошується, що протягом тривалого часу економічний розвиток держави супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, низькою пріоритетністю питань захисту довкілля, що унеможливлювало досягнення збалансованого (сталого) розвитку. Це зумовило цілу низку екологічних проблем, розв’язання яких є обов’язковим і негайним. З метою охорони та відтворення земельних ресурсів передбачено зменшення ступеня їхньої розораності; удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та збагачення їх природними компонентами; упровадження ґрунтозахисної системи землеробства; здійснення консервації сільськогосподарських угідь з дуже деградованими ґрунтами (див. QR-код).
Для охорони й відтворення водних ресурсів передбачено екологічне оздоровлення, особливо витоків річок, поліпшення стану заплав у басейнах Дніпра, Дністра, Південного та Західного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю насамперед завдяки створенню захисних смуг уздовж берегів. Важливим є також упровадження заходів щодо збереження водно-болотяних угідь. Нині інтенсивно впроваджуються заходи щодо збереження прибережних ландшафтів Азовського й Чорного морів, створення мережі морських об’єктів природно-заповідного фонду.
Для охорони, використання й відтворення ресурсів рослинного та тваринного світу передбачається створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності; відтворення, де це доцільно й можливо, степових, лучних, водно-болотяних та інших природних ландшафтів; формування нових ділянок для забезпечення середовищ існування певних видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.
Для збереження природних ландшафтів (гірських, степових, лучних, прибережно-морських, морських, річкових, заплавних, озерних, болотяних, лісових) найактуальнішим завданням є зміцнення й відновлення основних екосистем і середовищ існування видів рослин і тварин.
Важливим завданням екологічної політики держави є підвищення рівня екологічної освіти й культури населення, активізація його участі у виконанні намічених заходів. Із цією метою в Україні створюють громадські еколого-експертні центри, поширюється громадський рух щодо охорони довкілля. Значна роль у цій справі належить школярам і юнацтву.
Серед першочергових завдань планується довести площу земель ПЗФ до 10 % території України та закінчити формування на її основі національної екологічної мережі.
ГОЛОВНЕ
• Природно-заповідний фонд України включає: біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
• В Україні розроблена та реалізується програма формування Національної екологічної мережі.
• Моніторинг - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля.
• В Україні розроблені й реалізуються конкретні заходи щодо збалансованого (сталого) природокористування й охорони навколишнього середовища.
ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ
- 1. Які регіони України найбільш насичені об’єктами природно-заповідного фонду?
- 2. Як розрізняють моніторинг за призначенням?
- 3. Чим відрізняється біосферний заповідник від природного заповідника?
- 4. Поясніть необхідність розширення природно-заповідного фонду України.
- 5. Складіть таблицю об’єктів природно-заповідного фонду у вашій області, користуючись додатковими джерелами інформації (у зошиті):
ПРАКТИЧНА РОБОТА № 10
Позначення на контурній карті об’єктів природно-заповідного фонду України.
Позначте на контурній карті: 1) біосферні заповідники: Асканія-Нова, Карпатський, Дунайський, Чорноморський; 2) природні заповідники: Карадазький, Український степовий, «Медобори», Канівський, Поліський; 3) національні природні парки: Карпатський, Шацький, «Синевир», «Подільські Товтри», «Меотида».
ПЕРЕВІРИМО СЕБЕ
Коментарі (0)