Виходячи з аналізу цих показників, ООН виділяє такі типи та підтипи країн.

• Економічно розвинені країни. Ці країни вирізняються високим рівнем економічного розвитку, високим ВВП на одну особу. Це близько 40 країн, які виробляють понад 60% світової промислової продукції та 40% продукції сільського господарства.

Економічно розвинені країни мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, широку й різноманітну структуру економіки, значні можливості імпорту й експорту тощо. Також їх вирізняють високий рівень розвитку інформаційних технологій, інтенсивний характер розвитку, високі стандарти життя населення. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію розвитку, яка характеризується провідною роллю третинного сектору (сфери послуг) у створенні ВВП.

Однак і у високорозвинених країн є відмінності в рівнях економічного розвитку та ролі у світовому господарстві, тому серед них виділяють кілька підтипів.

• 1) Провідні країни, або «Велика сімка» (G-7, від англ. Group of Seven): США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія та Канада. На них припадає майже половина ВВП та виробництва промислової продукції світу, більша частина оборотів світової зовнішньої торгівлі. Показник ВВП на одну особу в кожній із цих країн перевищує 35 тис. дол.
• 2) «Малі» економічно розвинені країни Європи: Австрія, Бельгія, Данія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція та інші. Усі вони мають високий показник ВВП на одну особу, у деяких він навіть вищий, ніж у країнах «Великої сімки» (наприклад, у Люксембурзі — понад 100 тис. дол. на одну особу). Однак економічна роль у світовому господарстві окремої такої країни є невеликою.
• 3) Інші європейські країни (Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, Мальта та інші). Вони дещо поступаються (крім Ірландії) за показниками економічного розвитку вищеназваним країнам, мають фінансову і технологічну залежність від більш потужних економік.
• 4) Країни переселенського типу — Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія. Їх об’єднують за схожими рисами історичного та економічного розвитку. Господарські відносини були привнесені до цих країн мігрантами. Для економік цих країн (крім Ізраїлю) характерна сировинна експортна спеціалізація.

• Країни з перехідною економікою. Це індустріальні або індустріально-аграрні країни з повністю сформованим господарством, яке за своєю структурою мало відрізняється від структури господарства економічно розвинених країн. Особливістю країн із перехідною економікою є незрілість ринкової системи, науково-технічна залежність від розвинених країн. Ці країни були об’єднані в окрему групу в 1990-х рр. після розпаду світової соціалістичної системи. Деякі з них, наприклад Польща, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, за цей проміжок часу перейшли до групи розвинених країн. Інші країни ще здійснюють економічні перетворення. Серед них Україна, Білорусь, Молдова, Росія, Казахстан, Грузія тощо.

Мал. 1. Узагальнені типи країн за структурою ВВП. Виділені типи безпосередньо пов’язані з відомими вам трьома стадіями економічного розвитку. Представлені типи враховують перехідні від однієї до іншої стадії етапи.

• Країни, що розвиваються. У світі таких країн налічується понад 130. Вони істотно відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, науковим і технічним потенціалом. У ряді країн цього типу за останні десятиліття відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, розвиток сфери послуг, орієнтація на експорт товарів). Серед країн, що розвиваються, виділяють такі підтипи:

• 1) Ключові країни — Китай, Індія, Бразилія, Мексика — мають величезний ресурсний, людський та економічний потенціал, високі темпи розвитку. Це лідери серед країн, що розвиваються. Водночас показники ВВП на одну особу, рівень життя, розвиток сфери послуг у них набагато нижчі, ніж в економічно розвинених країнах.
• 2) Країни нової індустріалізації, або нові індустріальні країни (НІК) у другій половині XX ст. здійснили суттєвий стрибок в промисловому розвитку, насамперед за рахунок іноземних капіталовкладень та власного трудового потенціалу. За відносно короткий проміжок часу ці країни стали потужними виробниками різноманітної промислової продукції. Типовими представниками цієї групи є чотири «азіатські дракони»: Республіка Корея (або Південна Корея), Сінгапур, Тайвань (частково визнана держава), Гонконг*. Їх називають новими індустріальними країнами «першої хвилі». Наступні хвилі індустріалізації також проходять Аргентина, Туреччина, Чилі, Малайзія, Таїланд, Філіппіни та інші. В окремих джерелах перший підтип країн також відносять до нових індустріальних.
• 3) Країни — експортери нафти (Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, Оман, Бруней, Лівія, Іран та інші). Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони отримують значні можливості для розвитку сучасного господарства, фінансової та соціальної сфер, містобудування тощо. Деякі з них за показниками ВВП на одну особу є найбагатшими у світі.
• 4) Малі острівні країни («багаті острови») — Антігуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Бахрейн, Сейшельські Острови. Високі прибутки цих країн пов’язані з розвитком сфери послуг, у першу чергу із банківською справою та туризмом.
• 5) Країни з порівняно зрілою структурою господарства. Це держави з багатопрофільною, але технічно і структурно відсталою економікою (переважно країни Азії, Латинської Америки та Північної Африки — Індія, Іран, Перу, Колумбія, Марокко, Єгипет та інші).
• 6) Найменш розвинені країни (близько 50). Вони мають низькі (до 4000 дол. на одну особу) і дуже низькі показники ВВП (до 1005 дол. на одну особу). Це переважно аграрні або аграрно-індустріальні країни. У сільському господарстві деяких країн працює понад 70% населення, промисловість перебуває в початковому стані. Серед найбідніших та економічно найвідсталіших країн багато африканських (Ефіопія, Південний Судан, Того, Еритрея, Гвінея, Мозамбік, Малаві, Нігер, Ліберія, Бурунді, Руанда, Сомалі, Танзанія, Демократична Республіка (ДР) Конго), окремі азіатські країни (Афганістан, Камбоджа, Бангладеш, Непал).

* Із 1997 р. британська колонія Гонконг офіційно входить до складу Китаю під назвою Сянган, проте має певну економічну самостійність, тому в міжнародних рейтингах часто представлений окремо від Китаю.