Географія світового сільського господарства
- 14-01-2022, 22:52
- 655
9 Клас , Географія 9 клас Довгань, Стадник 2022 (повторне видання)
§ 15. Географія світового сільського господарства
Ви дізнаєтесь:
- про розміщення зернових і технічних культур у світі
- про особливості географії та виробництва продукції тваринництва у світі
Пригадайте:
- групи зернових і технічних культур
- напрями тваринництва
Регіони світу спеціалізуються на вирощуванні різних сільськогосподарських рослин. Завдяки цьому відбувається обмін продукцією, і жителі країн помірного поясу можуть споживати тропічні фрукти, пити каву та какао, а країн тропічних та екваторіальних широт — отримувати культури, поширені в інших регіонах, і вироблену з них продукцію.
1. Географія найважливіших зернових культур.
Як і в Україні, найбільше значення в рослинництві світу мають зернові культури. У 2020 р. їх світовий збір перевищив 2700 млн т (у тому числі зернобобових — майже 550 млн т). Майже 4/5 світового виробництва зернових припадає на три головні «хліби» людства — пшеницю, рис та кукурудзу.
У країнах Європи, Австралії, ряді регіонів Азії та Північної Америки традиційно найбільше значення має пшениця (мал. 1). Цій цінній культурі необхідні родючі ґрунти і тепле літо. Зараз основні посіви пшениці майже збігаються з межами зон степів і лісостепів (у Північній півкулі — помірного поясу, у Південній — субтропічного).
Світове виробництво пшениці у 2020 р. досягло рекордних показників — 755 млн т. Провідними виробниками цієї культури є Китай, США, Індія, Росія, Канада, Україна та інші. Найбільше пшениці на одну особу виробляють такі країни, як Австралія, Канада, Франція та Україна.
Найбільшими постачальниками пшениці на світовому ринку є Північна Америка, Європа, окремі країни Азії, Австралія (див. таблицю 1).
Основними імпортерами пшениці є країни Північної Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Близького Сходу.
Рис має менше територіальне поширення, ніж пшениця. Його вирощують у більшості регіонів світу, але найбільше він поширений у районах мусонного клімату (Східна, Південно-Східна та Південна Азія) (мал. 2). Тут збирають по два й навіть по три врожаї на рік, що забезпечує найвищий вихід рослинницької продукції з одиниці площі (це важливо при значній густоті населення та обмежених посівних площах). Крім Азії, рис вирощують на узбережжі Гвінейської затоки, на Мадагаскарі, у США, Бразилії, країнах Південної Європи. Світове виробництво рису в останні роки залишається на рівні 500 млн т. Основні світові виробники — Китай, Індія (разом вони дають половину річного збору врожаю), Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд. Загалом на ці шість країн припадає понад 75% зібраного врожаю рису. Середньорічна врожайність «білого зерна» у світі складає 4,6 т/га. Найбільшими експортерами рису є Індія, Таїланд, В’єтнам.
Мал. 1. Рослинництво світу.
Таблиця 1
НАЙБІЛЬШІ ЕКСПОРТЕРИ ПШЕНИЦІ (2020 р.)
Таблиця 2
НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ КУКУРУДЗИ (2020 р.)
Батьківщина кукурудзи — тропічна частина Північної Америки. Слід відзначити, що «хлібом» цю культуру можна вважати дещо умовно: більша частина її зерна йде на виробництво комбікормів для тварин. Своє харчове значення кукурудза зберігає переважно в Латинській Америці та на Близькому Сході (країни Південно-Західної Азії). В інших регіонах вона має велике значення і як фуражна культура, у тому числі в птахівництві. Розміщення посівів кукурудзи відрізняється нерівномірністю у зв’язку з підвищеними вимогами цієї культури до кліматичних умов. Більше половини врожаю дають країни Америки, у тому числі США — понад третину. Значними її врожаї є також у Китаї та Бразилії (див. таблицю 2).
Мал. 2. У Південно-Східній Азії поширена розсадна система рисівництва. Вона забезпечує економію насіння та сприяє підвищенню врожаїв.
Мал. 3. Досвід розвинених країн доводить, що сільське господарство може приносити великі доходи, а один працівник здатен забезпечити продуктами харчування до 70 співгромадян.
2. Географія найважливіших технічних культур.
Найбільше значення серед технічних культур мають волокнисті, олійні й цукроносні рослини. Із волокнистих безумовним лідером є бавовник. Для цієї культури потрібне жарке й довге літо та багато вологи. Тому основні райони його вирощування — субтропічний, тропічний і субекваторіальний пояси (переважно в Північній півкулі). Основна частина бавовнику вирощується з використанням систем іригації. Провідні виробники бавовнику — Китай (приблизно 25% світового обсягу), Індія, США, Пакистан, Узбекистан. Разом ці країни виробляють понад 70% усієї культури (див. таблицю 3).
Лідерами в поставках бавовни-волокна на зовнішній ринок є США, Індія, Пакистан, Узбекистан, Бразилія, Австралія.
Кожна олійна культура також має свої зони поширення. Соя — рослина китайського походження, вона досить вибаглива до тепла і вологи, тому найбільше поширена в субтропічному поясі. Загальний обсяг врожаю сої у світі у 2020 р. склав 361,8 млн т. Майже 80% збору припадає на країни Америки (у тому числі Бразилія — 35%). Соя є важливим товаром на світовому ринку. Експортується майже 1/4 всього збору. Головні експортери — Бразилія, США, Аргентина, найбільший імпортер — Китай.
Таблиця 3
НАЙБІЛЬШІ ВИРОБНИКИ БАВОВНИКУ (2020 р.)
В екваторіальному і частково субекваторіальному поясах Африки та Азії головною олійною культурою є олійна пальма. Виробництво пальмової олії у світі швидко зростає. Лідерами є Індонезія та Малайзія, їхня частка від загального виробництва становить 53 і 35% відповідно. На узбережжях та островах Тихого океану культивують кокосову пальму. Маслинове дерево — олійна культура Середземномор’я.
Пальмова олія є недорогою сировиною для виробництва різної харчової продукції, потреба в якій постійно збільшується. Значна її частина йде на виготовлення масложирової, кондитерської, молочної продукції. Використовується рафінована дезодорована пальмова олія, яка не містить фосфоровмісних речовин, вільних жирних кислот, барвників. Проте все ж таки безпека споживання продукції на основі пальмової олії досі викликає сумніви.
Основні виробники ріпаку — Канада, Китай та країни ЄС. Цікаво, що Китай є і найбільшим імпортером цієї культури. Понад половину світового експорту забезпечує Канада.
До найважливіших цукроносних культур належать цукрова тростина і цукровий буряк. Цукрова тростина — це теплолюбна й вологолюбна рослина, що зростає протягом кількох років. Її вирощують у субтропіках, тропічних та екваторіальних широтах, де впродовж семи-восьми місяців середня температура не опускається нижче за +15°С і достатньо вологи. Великі господарства вирощують ці культури із широким застосуванням машин, значної кількості добрив, часто проводиться зрошення. Майже половина світового виробництва цукрової тростини припадає на Бразилію та Індію.
Цукровий буряк поширений у помірному поясі. Серед його виробників зараз немає явних лідерів. Основну частину цієї культури вирощують п’ять країн: Росія, Франція, США, Німеччина, Україна.
Цікавою є географія тонізуючих культур — какао, чаю і кави. Їхні плантації найбільш характерні для країн, що розвиваються, із жарким кліматом. Отже, ці рослини часто вирощують далеко від районів, де їх найбільше споживають.
Мал. 4. Із Кот-д’Івуару кожного року експортують понад 1 млн т какао-бобів, а з Гани — до 700 тис. т. На відміну від Кот-д’Івуару, методи вирощування в Гані інтенсивні, фермери широко застосовують техніку, добрива і засоби захисту рослин.
Так, какао-боби вирощують та експортують насамперед африканські країни: Кот-д’Івуар, Гана та Нігерія, а також Індонезія та Малайзія (Азія). Роль латиноамериканських країн, особливо Бразилії та Домініканської Республіки, також є досить великою. Примітно, що на ці сім країн припадає понад 3/4 усього збору какао-бобів (мал. 4).
Серед виробників та експортерів чаю першість належить азіатським країнам — Індії, Китаю, Шрі-Ланці, а також Кенії (Африка). Саме вони і формують ціну на цей популярний напій. Головні споживачі — країни Європи (насамперед Велика Британія), Росія, а також США та Австралія.
Кавові зерна — плоди тропічного чагарнику, що походить з Ефіопії (Африка). Головними їх виробниками є Бразилія, Колумбія, В’єтнам, Індонезія, Індія, Мексика, Кот-д’Івуар.
Тонізуючі культури посідають важливе місце у світовій торгівлі. Найбільше це стосується кави і какао, плантації яких здебільшого орієнтовані на експорт. Бразилія вивозить приблизно половину зібраної кави, Колумбія, Мексика, Індія, Індонезія — до 80%, ще більше — В’єтнам та Гватемала. Головні країни — виробники какао-бобів також значну частину збору спрямовують на зовнішні ринки.
3. Географія тваринництва.
Кількість видів тварин, одомашнених людиною, у сотні разів менша за кількість видів культурних рослин. Тому майже кожному прирученому виду відповідає власна структурна ланка тваринництва. На сьогодні найважливішими з них є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво.
Найпоширенішим у структурі тваринництва світу є скотарство — розведення великої рогатої худоби, а також зебу і буйволів. Скотарство дає людству майже все молоко та третину м’яса, а також шкіру.
Усього у світі налічується близько 1 млрд голів великої рогатої худоби. За розмірами її поголів’я лідирує Індія (305,5 млн голів). Проте скотарство тут малопродуктивне і через релігійні вірування місцевих жителів — індуїзм і буддизм — має суто молочний напрям. Друге місце посідає Бразилія (253 млн голів). У цій країні скотарство має товарний характер, значна частина продукції (у першу чергу м’яса) вивозиться за кордон. На третьому місці — Китай (96 млн голів).
Молочне та молочно-м’ясне скотарство характерні для розвинених країн Європи та приміських територій США. Натомість м’ясний напрям переважає у країнах, які мають великі природні пасовища. Крім Бразилії, це Аргентина, Австралія, Канада, США (у центрі й на заході). У цих країнах сформувалися спеціалізовані райони скотарства. Вони є і значними експортерами цієї продукції (мал. 5).
Мал. 5. В окремих районах м’ясного скотарства (США, Австралія, Канада, Бразилія, Аргентина, Уругвай) формується міжгосподарська спеціалізація: одні ферми займаються вирощуванням телят, інші — інтенсивною відгодівлею дорослих тварин. Це відбувається на основі наукових досягнень, із використанням високоякісних кормів, у спеціальних умовах утримання і за ретельного догляду за тваринами.
Приблизно стільки ж, як яловичини, у світі виробляється і свинини, хоча поголів’я свиней помітно менше (0,688 млрд голів). Майже половина припадає на Китай. Свинарство поширене також у розвинених країнах. Найбільшими експортерами свинини є європейські країни та Китай. Свинарство практично відсутнє в країнах, де живуть індуїсти (релігія забороняє їм вживати м’ясо), юдеї та мусульмани (для них свиня — нечиста тварина).
У мусульманських країнах, особливо тих, де клімат посушливий (райони Північної Африки, Південно-Західної і Центральної Азії), потреби в м’ясі задовольняє в основному вівчарство, яке розвивається переважно в посушливих і гірських районах. Найбільше у світі поголів’я овець мають Китай, Австралія, Індія, Нігерія, Судан, Іран. У розвинених країнах їх вирощують передусім заради вовни. Саме в цих країнах сформувалися спеціалізовані райони вівчарства. Світове поголів’я овець (у середньому — 1,3 млрд голів) зазнає помітних коливань залежно від попиту на вовну.
Птахівництво, перш за все розведення курей, розвивається швидкими темпами, особливо в розвинених країнах. Тут воно набуло характеру промислового виробництва, причому чітко виділяються яєчний і м’ясний напрями. Найбільше поголів’я свійської птиці зосереджене в Азії (приблизно 40%), де лідером є Китай (перше місце у світі). Найбільшими експортерами курятини є США, Франція, Нідерланди.
Перспективним напрямом тваринництва є марикультура — штучне вирощування живих організмів у морському середовищі. Так, Франція на «морських фермах» розводить устриць і мідій. Найбільше поширення марикультура має в Японії.
4. Зональність світового сільського господарства.
На прикладі України вам уже знайомі сільськогосподарські культури і напрями скотарства, на яких спеціалізуються країни помірного поясу. Частина з них характерна і для субтропічного поясу. У тропічному, субекваторіальному й екваторіальному поясах серед зернових найбільше значення має рис, серед технічних — бавовна, цукрова тростина, олійна та кокосова пальми, гевея, тонізуючі культури. У скотарстві зональність проявляється менш чітко.
Головне
- Основна роль у рослинництві належить зерновим культурам. Найбільші врожаї зернових збирають у Китаї, США, Індії, Росії, Франції, Україні.
- Серед технічних культур найбільше значення мають волокнисті, олійні, цукроносні.
- У структурі тваринництва світу переважають скотарство, свинарство, вівчарство й птахівництво.
- Майже все молоко й третину м’яса дає скотарство. Найбільші поголів’я великої рогатої худоби — в Індії, Бразилії, Китаї, США.
Запитання для самоперевірки та колективного обговорення
1. Розкажіть про значення «трьох хлібів» людства та відмінності в їх географії. 2. Визначте особливості розміщення найважливіших цукроносних культур (використовуйте матеріал підручника та карти атласу). 3. Чому основна частина тонізуючих культур надходить на світовий ринок? 4. Визначте особливості географії скотарства (використовуйте матеріал підручника та карти атласу). Чим їх можна пояснити? 5. Де і чому сформувалися спеціалізовані райони вівчарства? 6. Доведіть, що для світового сільського господарства характерна зональність. 7. Порівняйте спеціалізацію рослинництва Бразилії та Франції.
Практичне завдання
Визначте за картою на мал. 1 (с. 75) країни з найбільшим збором основних продовольчих культур.
Практична робота 3
Визначення основних зернових і технічних культур, що їх вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та обґрунтування встановлених відмінностей
- 1. Пригадайте групи зернових і технічних культур та основних представників кожної з них.
- 2. З’ясуйте райони походження культур, що вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та їхні вимоги до природного середовища.
- 3. Опишіть географію цих культур та обґрунтуйте встановлені відмінності.
- 4. Позначте на контурній карті райони вирощування цих культур.
Коментарі (0)