Войти
Закрыть

Природні умови та ресурси Азовського моря

8 Клас

Географічне положення, розміри, берегова лінія. Азовське море, як і Чорне, є внутрішнім морем басейну Атлантичного океану (мал. 99). Проте воно відрізняється від нього розмірами, глибинами, гідрологічним режимом, органічним світом. За розмірами це одне з найменших морів світу, його площа становить 39 тис. км2, а об’єм води - 290 км3. Максимальна глибина моря сягає 15 м, а середня - переважно 6-7 м. Вузькою і мілкою Керченською протокою воно з’єднане з Чорним морем. Довжина берегової лінії становить 2628 км і більша частина її випадає на Україну. Азовське море в різні часи та в різних народів називалося по-різному. Меоти, давні племена, які жили в Приазов’ї у 7 ст. до н. е. - 3 ст. н. е., називали його Тамарунда (Годувальниця Чорного моря); стародавні греки - Меотида; римляни - Меотійське болото; слов’яни - Сурозьке або Синє, араби - Барель-Азов (Темно-синє море); татари - Азов (закінчення, гирло) - за розташуванням моря в гирлі річки Дон. Берегова лінія моря, особливо його північної частини, своєрідна. Тут характерними є піщані коси (Бердянська, Обитічна, Бирючий Острів), затоки (Таганрозька, Бердянська, Обитічна) та лимани (Молочний, Утлютський). Морські береги підмиваються, вони урвисті й мають висоту від 5-7 м (Обитічна затока) до 30-40 м (Бердянська затока). Південно-західні береги в районі Керченського півострова місцями скелясті. Так, мис Казантип складений рифовими вапняками давніх морів, і тому урвища досягають тут висоти 100 м, окремі групи скель трапляються й у морі. На заході моря знаходиться затока Сиваш, відділена від нього бар’єрною піщаною косою - Арабатською Стрілкою. У південній частині море утворює Арабатську й Казантипську затоки....
0 Переглянути

Природні умови та ресурси Чорного моря

8 Клас

Географічне положення, розміри, берегова лінія. Чорне море - внутрішнє море, що омиває південні береги України й належить до басейну Атлантичного океану. Воно простягається із заходу на схід на 1167 км, а з півночі на південь - на 624 км. Загальна площа акваторії - 422 тис. км2. Море займає велику тектонічну западину, що лежить у межах рухливої області альпійської складчастості. Його пересічна глибина - 1271 м, а максимальна - 2245 м. Північно-західна частина моря розташована на окраїнах Скіфської і Східноєвропейської платформ й утворює широку смугу шельфової зони з глибинами до 200 м. З океаном Чорне море з’єднується послідовністю з кількох морів і проток: протокою Босфор з Мармуровим морем, протокою Дарданелли із Середземним морем, яке через Гібралтарську протоку з’єднується з Атлантикою. На північному сході Чорне море через Керченську протоку сполучене з Азовським морем. Море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії та Румунії. Історія географії Чорне море є залишком давнього океану Тетіс, що існував на місці сучасного моря 30-40 млн років тому. У неогеновому періоді з нього утворився Сарматський басейн. Його межі змінювалися, утворюючи солоні моря або прісноводні замкнуті басейни - Меотичне, Понтичне, Кіммерійське, Куяльницьке, Давньоевксинське, Карангатське, Новоевксинське. Сучасному Чорному морю всього 7 тис. років - вік за геологічними мірками невеликий. Берегова лінія Чорного моря розчленована мало. Її загальна довжина- 4090 км, а в межах України - 1540 км. Найбільшим півостровом є Кримський, а найбільшими затоками - Джарилгацька, Каркінітська, Каламітська та Феодосійська. Островів у морі мало, що пов’язано з тектонічною будовою. Найбільшими з них є Джарилгач, Довгий, Березань і Зміїний. Утворилися тут і намивні піщані коси, наприклад Кінбурнська і Тендрівська. У Чорне море в межах України впадає кілька великих річок, як-от: Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг. Вони значно впливають на особливості водних мас моря, опріснюючи їх. На ділянках між річками узбережжя прорізують водойми, що сполучаються з морем, - лимани. На Чорноморському узбережжі найбільш відомі Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський і Дніпровський лимани....
0 Переглянути

Гірські ландшафти Кримських гір, особливості їхньої зміни з висотою. Використання та охорона

8 Клас

Загальні фізико-географічні особливості. Кримські гори розташовані на півдні Кримського півострова вздовж Чорного моря від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії. Вони належать до молодої дуже рухомої області альпійської складчастості. Формуватися гори розпочали ще в мезозойську еру, залишивши з тих часів вулкани, як Карадаг, і лаколіти, як гора Аюдаг. Кримські гори простяглися трьома гірськими пасмами (мал. 93). Північне Зовнішнє пасмо - найнижче, воно поступово переходить у рівнину. Середнє Внутрішнє пасмо дещо вище від Зовнішнього. Найвищим є Головне південне пасмо, у якому розташована найвища точка всіх Кримських гір - гора Роман-Кош. Головне пасмо Кримських гір у західній і центральній частинах являє собою майже суцільний ланцюг масивів, що схожі своїми вирівняними, майже плоскими, безлісими вершинами. Такі вершини називають яйлами, що в перекладі з тюркської мови означає «літні пасовища». Найбільш цікавими з них за зовнішнім виглядом і будовою є Байдарська яйла, Ай-Петринська яйла з примітною зубчастою вершиною, Демерджі-яйла, Бабуган-яйла. Північні схили масивів у багатьох місцях порізані глибокими долинами річок, які набувають вигляду каньйонів. Особливо привабливим є Великий каньйон Криму....
0 Переглянути

Гірські ландшафти Українських Карпат, особливості їхньої зміни з висотою. Використання та охорона

8 Клас

Загальні фізико-географічні особливості Українських Карпат. Українські Карпати є лише однією з провінцій великої Карпатської гірської країни, що розташована також і в інших європейських країнах, зокрема на території наших сусідів - Польщі, Словаччини, Румунії. Площа Карпат у межах України становить 24 тис. км2. Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід на 280 км, а по ширині - з північного сходу на південний захід - на 100-110 км (мал. 87). Карпати є східним продовженням Альп, з якими в них багато спільного. Адже й Альпи, і Карпати належать до області альпійської складчастості. Однак новітнє підняття Карпат дещо відставало від Альп, які піднімалися набагато активніше. Тому зовні Карпати не схожі на Альпи, але мало відрізняються від інших середньовисотних гір. Головну роль у геологічній будові Карпат відіграють осадові товщі пісковику, глинистих сланців, мергелю, які залягають під певним кутом і мають назву карпатський фліш (мал. 88). З давніших гірських порід, на які можна натрапити в Рахівському кристалічному масиві, слід виділити гнейси та сланці, вапняки й кварцити, доломіти та яшми. Вулканічний хребет складений вулканічними породами - андезитами, базальтами, туфами. Рельєф Карпат нагадує величезний вал, вигнутий дугою і розділений на окремі частини хребтами, гірськими масивами й міжгірними долинами. У льодовиковий період найвищі гірські масиви - Рахівський, Чорногорський і Полонинський хребти - зазнали впливу льодовика, який і донині зберігає тут свої сліди у вигляді реліктових льодовикових форм рельєфу: цирків, озерних котловин, моренних валів. Значну роль у формуванні рельефу відіграють річкові долини, що утворюють подекуди глибокі ущелини. Не обійшлося тут і без карстових процесів....
0 Переглянути

Степова природна зона

8 Клас

Географічне положення. Степова природна зона охоплює південну та південно-східну частини країни від лісостепу до Азово-Чорноморського узбережжя та Кримських гір (мал. 85), головною ознакою якої є відкриті безлісі простори. У межах України це найбільша природна зона: вона займає площу понад 240 тис. км2, що становить майже 40 % території країни. Протяжність із заходу на схід становить 1075 км, а з півночі на південь - до 500 км. У цій зоні розташовані південні райони Кіровоградської та Харківської областей, більша частина Одеської області, а також Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області та рівнинна частина АР Крим. Розглядаючи карту фізико-географічного районування України, можна помітити, що ширина степової зони змінюється від 100 км на заході до 300 км на сході. Це пояснюється закономірною зміною циркуляції повітряних мас. На сході послаблюється вплив вологих повітряних мас із Середземного моря й посилюється роль східних і південно-східних континентальних мас повітря помірного й тропічного поясів. Особливості природних умов. Степова зона в межах території України утворилася після відступу четвертинного Дніпровського зледеніння й накопичення лесових гірських порід унаслідок збільшення континентальності клімату. Зональні риси природних умов степової зони визначає її розміщення на півдні Східноєвропейської рівнини в межах різних тектонічних структур та форм рельєфу (пригадайте найбільші тектонічні структури південної та східної території України)....
0 Переглянути

Лісостепова природна зона

8 Клас

Географічне положення. Фізико-географічна зона лісостепу простягається від Подільської височини до західних схилів Середньоруської височини (мал. 82). Південна межа її в Україні проходить на північ від населених пунктів Велика Михайлівка, Первомайськ, Новоукраїнка, Кропивницький, Знам’янка, Онуфріївна, Кобеляки, Нові Санжари, через Балаклею, уздовж долини річок Ворскли та Оскіл. У цій природній зоні майже повністю розташовані Вінницька, Черкаська, Полтавська, Сумська та Харківська області, а також південні райони Житомирської, Київської, Чернігівської та північні райони Кіровоградської і Одеської областей. Особливості природних умов. У різноманітності ландшафтів лісостепу важлива роль належить досить контрастному рельєфу, геологічній будові порід, історії розвитку території в неоген-антропогеновий історичний період. Більша частина території розташована в межах Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини, що спричинило значні коливання абсолютних висот. Тут знаходяться Придніпровська височина, Придніпровська низовина, а також західні схили Середньоруської височини. Височинні форми рельєфу дуже розчленовані, що пояснюється наявністю лесових порід, які легко руйнуються внаслідок водної ерозії. Усе це зумовило властиву лісостепові вертикальну зміну ландшафтів. Тут чергуються підвищені та понижені ділянки, долини річок з ярами та балками, поширені карстові форми рельєфу. Національне надбання Винятковим явищем для Придніпровської височини та для всієї величезної Східноєвропейської рівнини є Канівські гори (мал. 83). Одна за одною здіймаються вони понад Дніпром: Дніпрова, Московка, Лиса, Бессарабія, Пилипенкова, Чернеча (Тарасова), Княжа. Ці гори мають не лише унікальну геологічну будову, цікаві легенди щодо їхніх назв, а й приваблюють учених археологічними знахідками найдавніших часів. Тут було знайдено залишки іхтіозаврів, плезіозаврів, скелети й бивні мамонтів, шерстистих носорогів, вівцебиків, зубрів. Загальна довжина Канівських гір сягає близько 75 км, максимальна ширина - 9 км, висота над рівнем моря - до 255 м. Місцевість тут набуває гірського вигляду, саме завдяки своєму окраїнному географічному положенню на кордоні Придніпровської височини й однойменної низовини, що їх чітко розмежовує синя широчінь Дніпра. На території Канівських гір знаходиться музей та могила Т. Г. Шевченка....
0 Переглянути

Природні зони України. Зона мішаних лісів і широколистих лісів

8 Клас

Географічне положення. Зони мішаних (1) і широколистих (2) лісів розташовані в північній і західній частинах України й належать до Східноєвропейської фізико-географічної країни (мал. 79, 1, 2). Природна зона мішаних лісів охоплює більші частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей, а також північну частину Сумської області. Її південна межа проходить поблизу таких населених пунктів: Луцьк - Рівне - Житомир - Київ - Ніжин - Глухів. Зона широколистих лісів охоплює Тернопільську область, більшу частину Хмельницької області та частково Волинську, Рівненську, Львівську, Івано-Франківську області. Такі межі природних зон чітко окреслені рельєфом, ґрунтами, рослинністю та характером ландшафтів. Особливості природних умов. Зони мішаних і широколистих лісів отримали свої назви від переважання на цих територіях лісових ландшафтів, а саме: мішаних лісів із хвойними й листяними деревами та окремих ділянок із широколистими породами дерев. Рельєф зони мішаних лісів переважно низовинний, а широколистих - височинний, основну роль відіграли піщані й піщано-глинисті відклади льодовикового походження. Після Дніпровського зледеніння тут сформувалися зандрові рівнини, моренні пасма й еолові форми рельєфу. На північному заході й північному сході утворилися карстові форми рельєфу. Для височинних територій характерні вузькі й глибокі річкові долини, моренні горби, яри та балки....
0 Переглянути

Рівнинні ландшафти та їхня різноманітність

8 Клас

Рівнинні ландшафти України. У межах України виділяють два класи ландшафтів: рівнинні й гірські. Клас рівнинних ландшафтів охоплює близько 95 % території нашої держави й об’єднує типи та підтипи ландшафтів (мал. 78). Їх розрізняють залежно від співвідношення тепла й вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів ґрунтового та рослинного покриву, особливостей гідрологічного режиму та фізико-географічних процесів. Мішанолісові ландшафти охоплюють близько 17 % території України і являють собою зональний тип ландшафтів. В Україні мішанолісові ландшафти поширені переважно на півночі в зоні мішаних хвойно-широколистих лісів, а також окремими ділянками в лісостепу у місцях поширення моренних чи водно-льодовикових відкладів і в долинах річок. Цей тип ландшафтів сформувався в умовах помірного кліматичного поясу з теплим і вологим кліматом та позитивним балансом опадів і температур. Важливою умовою формування мішанолісових ландшафтів є наявність льодовикових, водно-льодовикових, алювіальних відкладів гірських порід, що сформувалися в антропогеновому періоді. Характерними ознаками цих ландшафтів є рівнинність території, яка включає різні за утворенням форми рельєфу, густа річкова сітка з переважанням широких річкових долин рівнинного типу, високий рівень залягання ґрунтових вод, наявність значної кількості заболочених ділянок. Мішані ліси сформувалися на дерново-підзолистих, дернових і болотяних ґрунтах. Характерною особливістю мішанолісових ландшафтів в Україні є їхня контрастність, складне перемежування природних та антропогенних комплексів, значні зміни їх під впливом господарської діяльності людини. Такий вплив на мішанолісові ландшафти найбільше проявляється під час землеробсько-меліоративного (осушення боліт і вапнування кислих ґрунтів), лісогосподарського та водогосподарського природокористування....
0 Переглянути

Районування природних ландшафтів

8 Клас

Фізико-географічне районування території України. Це науково обґрунтований поділ земної поверхні на природні комплекси різного рангу. Воно здійснюється для виявлення порівняно однорідних за природними умовами регіонів, які вирізняються своєю ландшафтною структурою. Фізико-географічне, або ландшафтне, районування також передбачає створення відповідної карти, класифікацію природних комплексів, вивчення їхніх окремих компонентів. Під час складання фізико-географічного районування території України вчені виділяли природні комплекси, враховуючи зональні й азональні чинники. Головні риси природних умов нашої країни визначаються тим, що майже вся її територія лежить у помірному географічному поясі, який є зональним комплексом. Виділяють такі одиниці фізико-географічного (ландшафтного) районування: країна, зона, підзона, провінція, область (див. форзац). Фізико-географічна країна - це ділянка суходолу, утворення та розвиток якої пов’язані з великими тектонічними структурами (платформами та областями складчастості). Виділяють рівнинні й гірські фізико-географічні країни, які характеризуються властивими їм ландшафтами. Територія України розташована в межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейська рівнинна (південно-західна частина), Карпатська гірська й Кримська гірська....
0 Переглянути

Ландшафт як просторово-цілісна система

8 Клас

Ландшафти. З курсу «Загальна географія» ви вже знаєте, що різні природні компоненти, як-от: геологічна будова, рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ - перебувають у складних і тісних взаємозв’язках, утворюючи єдину нерозривну систему. Це сприяє виникненню на окремих територіях або акваторіях природних комплексів. Залежно від того, де вони утворилися - на суходолі чи у водному середовищі, виділяють природно-територіальні та природно-аквальні комплекси. Природно-територіальні комплекси (ПТК) - це відносно однорідні частини географічної оболонки, які формуються в результаті тривалої взаємодії різних компонентів природи. Характерними рисами ПТК є цілісність, подібність внутрішньої будови та зовнішнього вигляду, а також спільність історичного розвитку. Природно-територіальний комплекс є загальним поняттям, яке використовують для визначення всіх фізико-географічних територіальних одиниць, незалежно від їхніх розмірів і місцеположення. Земна поверхня складається з великої кількості різноманітних ПТК - від найбільших (географічна оболонка, окремі материки та океани) до найменших (яр, балка, долина малої річки). Усі вони розрізняються за походженням, будовою і властивостями окремих компонентів. Щоб краще вивчати природно-територіальні комплекси, була розроблена їхня таксономічна система, або класифікація, яка враховувала положення окремого ПТК відносно комплексів нижчого й вищого рангу, ступінь однорідності, складності їхньої структури, характер процесів, що відбуваються в них тощо....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 276 277 278 279 280 281 282 283 284 ... 452
Назад

Навігація