Войти
Закрыть

Основні види забруднення довкілля в Україні. Екологічна ситуація

8 Клас

Основні види забруднення довкілля. Надмірне використання природно-ресурсного потенціалу спричиняє забруднення території. Забруднення - це зміна якості навколишнього природного середовища, що призводить до негативних наслідків. Розрізняють природне й антропогенне забруднення. Природне забруднення виникає в результаті дії природних процесів та явищ - землетрусів, виверження вулканів, катастрофічних повеней тощо. Антропогенне забруднення - результат діяльності людей. Розрізняють механічні, хімічні, фізичні, біологічні забруднення, які впливають на стан довкілля як окремо, так і всі разом. Механічне забруднення - забруднення довкілля механічними відходами, наприклад побутовим сміттям. Тому до джерел забруднення навколишнього середовища належать очисні споруди міст, полігони твердих побутових відходів. Унаслідок просочування шкідливих речовин сміттєзвалищ відбувається забруднення ґрунтів, підземних вод токсичними речовинами, знищення осередків поширення рослин і тварин. Хімічне забруднення - це зміна хімічних властивостей середовища, що здійснює негативний вплив на природні комплекси й господарські об’єкти. Джерелами хімічного забруднення території України є різноманітні промислові підприємства, зокрема хімічної промисловості, які виробляють фосфор, фосфорну кислоту, добрива, соду, кислоти, нафтопродукти тощо. Потрапляння хімічних речовин у повітря, водойми, ґрунти в значній кількості має важкі наслідки, пов’язані з природними, матеріальними, а іноді й людськими втратами....
0 Переглянути

Природно-ресурсний потенціал України та його використання

8 Клас

Що таке природно-ресурсний потенціал. Природно-ресурсний потенціал - це сукупність усіх видів природних ресурсів і природних умов на певній території, які використовуються або можуть бути використані в господарській діяльності людини. Крім того, під природно-ресурсним потенціалом розуміють сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться в певних географічних межах і задовольняють економічні, екологічні, соціальні, культурні, оздоровчі й естетичні потреби людини та суспільства. У свою чергу, природні ресурси - це речовини й властивості компонентів природи, які мають сприятливі якісні й кількісні параметри та слугують або можуть слугувати розвитку різних видів господарської діяльності. Природні умови - це тіла й властивості природи, які мають істотне значення для життєдіяльності людини, проте не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є умовним, адже окремі природні компоненти можуть бути як ресурсами, так й умовами. Наприклад, такі умови, як кількість сонячних днів, впливають на характер використання ресурсів опосередковано, створюючи загальне тло, на якому розгортається певний вид діяльності. Природно-ресурсний потенціал мінливий і залежить від особливостей конкретної території, ступеня її освоєння та наявних на ній видів господарської діяльності. Щоб визначити ступінь залучення природно-ресурсного потенціалу до конкретної діяльності, необхідно його оцінити. Для неосвоєних територій зазвичай оцінюються її фізико-географічні особливості й можливості природно-ресурсного потенціалу для ведення певних видів діяльності. Для вже освоєних територій варто оцінювати не тільки окремі фізичні параметри природно-ресурсного потенціалу, а й порівнювати його з фактичною ресурсною базою, що на цей момент використовується....
0 Переглянути

Природні умови та ресурси Азовського моря

8 Клас

Географічне положення, розміри, берегова лінія. Азовське море, як і Чорне, є внутрішнім морем басейну Атлантичного океану (мал. 99). Проте воно відрізняється від нього розмірами, глибинами, гідрологічним режимом, органічним світом. За розмірами це одне з найменших морів світу, його площа становить 39 тис. км2, а об’єм води - 290 км3. Максимальна глибина моря сягає 15 м, а середня - переважно 6-7 м. Вузькою і мілкою Керченською протокою воно з’єднане з Чорним морем. Довжина берегової лінії становить 2628 км і більша частина її випадає на Україну. Азовське море в різні часи та в різних народів називалося по-різному. Меоти, давні племена, які жили в Приазов’ї у 7 ст. до н. е. - 3 ст. н. е., називали його Тамарунда (Годувальниця Чорного моря); стародавні греки - Меотида; римляни - Меотійське болото; слов’яни - Сурозьке або Синє, араби - Барель-Азов (Темно-синє море); татари - Азов (закінчення, гирло) - за розташуванням моря в гирлі річки Дон. Берегова лінія моря, особливо його північної частини, своєрідна. Тут характерними є піщані коси (Бердянська, Обитічна, Бирючий Острів), затоки (Таганрозька, Бердянська, Обитічна) та лимани (Молочний, Утлютський). Морські береги підмиваються, вони урвисті й мають висоту від 5-7 м (Обитічна затока) до 30-40 м (Бердянська затока). Південно-західні береги в районі Керченського півострова місцями скелясті. Так, мис Казантип складений рифовими вапняками давніх морів, і тому урвища досягають тут висоти 100 м, окремі групи скель трапляються й у морі. На заході моря знаходиться затока Сиваш, відділена від нього бар’єрною піщаною косою - Арабатською Стрілкою. У південній частині море утворює Арабатську й Казантипську затоки....
0 Переглянути

Природні умови та ресурси Чорного моря

8 Клас

Географічне положення, розміри, берегова лінія. Чорне море - внутрішнє море, що омиває південні береги України й належить до басейну Атлантичного океану. Воно простягається із заходу на схід на 1167 км, а з півночі на південь - на 624 км. Загальна площа акваторії - 422 тис. км2. Море займає велику тектонічну западину, що лежить у межах рухливої області альпійської складчастості. Його пересічна глибина - 1271 м, а максимальна - 2245 м. Північно-західна частина моря розташована на окраїнах Скіфської і Східноєвропейської платформ й утворює широку смугу шельфової зони з глибинами до 200 м. З океаном Чорне море з’єднується послідовністю з кількох морів і проток: протокою Босфор з Мармуровим морем, протокою Дарданелли із Середземним морем, яке через Гібралтарську протоку з’єднується з Атлантикою. На північному сході Чорне море через Керченську протоку сполучене з Азовським морем. Море омиває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії та Румунії. Історія географії Чорне море є залишком давнього океану Тетіс, що існував на місці сучасного моря 30-40 млн років тому. У неогеновому періоді з нього утворився Сарматський басейн. Його межі змінювалися, утворюючи солоні моря або прісноводні замкнуті басейни - Меотичне, Понтичне, Кіммерійське, Куяльницьке, Давньоевксинське, Карангатське, Новоевксинське. Сучасному Чорному морю всього 7 тис. років - вік за геологічними мірками невеликий. Берегова лінія Чорного моря розчленована мало. Її загальна довжина- 4090 км, а в межах України - 1540 км. Найбільшим півостровом є Кримський, а найбільшими затоками - Джарилгацька, Каркінітська, Каламітська та Феодосійська. Островів у морі мало, що пов’язано з тектонічною будовою. Найбільшими з них є Джарилгач, Довгий, Березань і Зміїний. Утворилися тут і намивні піщані коси, наприклад Кінбурнська і Тендрівська. У Чорне море в межах України впадає кілька великих річок, як-от: Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг. Вони значно впливають на особливості водних мас моря, опріснюючи їх. На ділянках між річками узбережжя прорізують водойми, що сполучаються з морем, - лимани. На Чорноморському узбережжі найбільш відомі Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський і Дніпровський лимани....
0 Переглянути

Гірські ландшафти Кримських гір, особливості їхньої зміни з висотою. Використання та охорона

8 Клас

Загальні фізико-географічні особливості. Кримські гори розташовані на півдні Кримського півострова вздовж Чорного моря від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії. Вони належать до молодої дуже рухомої області альпійської складчастості. Формуватися гори розпочали ще в мезозойську еру, залишивши з тих часів вулкани, як Карадаг, і лаколіти, як гора Аюдаг. Кримські гори простяглися трьома гірськими пасмами (мал. 93). Північне Зовнішнє пасмо - найнижче, воно поступово переходить у рівнину. Середнє Внутрішнє пасмо дещо вище від Зовнішнього. Найвищим є Головне південне пасмо, у якому розташована найвища точка всіх Кримських гір - гора Роман-Кош. Головне пасмо Кримських гір у західній і центральній частинах являє собою майже суцільний ланцюг масивів, що схожі своїми вирівняними, майже плоскими, безлісими вершинами. Такі вершини називають яйлами, що в перекладі з тюркської мови означає «літні пасовища». Найбільш цікавими з них за зовнішнім виглядом і будовою є Байдарська яйла, Ай-Петринська яйла з примітною зубчастою вершиною, Демерджі-яйла, Бабуган-яйла. Північні схили масивів у багатьох місцях порізані глибокими долинами річок, які набувають вигляду каньйонів. Особливо привабливим є Великий каньйон Криму....
0 Переглянути

Гірські ландшафти Українських Карпат, особливості їхньої зміни з висотою. Використання та охорона

8 Клас

Загальні фізико-географічні особливості Українських Карпат. Українські Карпати є лише однією з провінцій великої Карпатської гірської країни, що розташована також і в інших європейських країнах, зокрема на території наших сусідів - Польщі, Словаччини, Румунії. Площа Карпат у межах України становить 24 тис. км2. Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід на 280 км, а по ширині - з північного сходу на південний захід - на 100-110 км (мал. 87). Карпати є східним продовженням Альп, з якими в них багато спільного. Адже й Альпи, і Карпати належать до області альпійської складчастості. Однак новітнє підняття Карпат дещо відставало від Альп, які піднімалися набагато активніше. Тому зовні Карпати не схожі на Альпи, але мало відрізняються від інших середньовисотних гір. Головну роль у геологічній будові Карпат відіграють осадові товщі пісковику, глинистих сланців, мергелю, які залягають під певним кутом і мають назву карпатський фліш (мал. 88). З давніших гірських порід, на які можна натрапити в Рахівському кристалічному масиві, слід виділити гнейси та сланці, вапняки й кварцити, доломіти та яшми. Вулканічний хребет складений вулканічними породами - андезитами, базальтами, туфами. Рельєф Карпат нагадує величезний вал, вигнутий дугою і розділений на окремі частини хребтами, гірськими масивами й міжгірними долинами. У льодовиковий період найвищі гірські масиви - Рахівський, Чорногорський і Полонинський хребти - зазнали впливу льодовика, який і донині зберігає тут свої сліди у вигляді реліктових льодовикових форм рельєфу: цирків, озерних котловин, моренних валів. Значну роль у формуванні рельефу відіграють річкові долини, що утворюють подекуди глибокі ущелини. Не обійшлося тут і без карстових процесів....
0 Переглянути

Степова природна зона

8 Клас

Географічне положення. Степова природна зона охоплює південну та південно-східну частини країни від лісостепу до Азово-Чорноморського узбережжя та Кримських гір (мал. 85), головною ознакою якої є відкриті безлісі простори. У межах України це найбільша природна зона: вона займає площу понад 240 тис. км2, що становить майже 40 % території країни. Протяжність із заходу на схід становить 1075 км, а з півночі на південь - до 500 км. У цій зоні розташовані південні райони Кіровоградської та Харківської областей, більша частина Одеської області, а також Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області та рівнинна частина АР Крим. Розглядаючи карту фізико-географічного районування України, можна помітити, що ширина степової зони змінюється від 100 км на заході до 300 км на сході. Це пояснюється закономірною зміною циркуляції повітряних мас. На сході послаблюється вплив вологих повітряних мас із Середземного моря й посилюється роль східних і південно-східних континентальних мас повітря помірного й тропічного поясів. Особливості природних умов. Степова зона в межах території України утворилася після відступу четвертинного Дніпровського зледеніння й накопичення лесових гірських порід унаслідок збільшення континентальності клімату. Зональні риси природних умов степової зони визначає її розміщення на півдні Східноєвропейської рівнини в межах різних тектонічних структур та форм рельєфу (пригадайте найбільші тектонічні структури південної та східної території України)....
0 Переглянути

Лісостепова природна зона

8 Клас

Географічне положення. Фізико-географічна зона лісостепу простягається від Подільської височини до західних схилів Середньоруської височини (мал. 82). Південна межа її в Україні проходить на північ від населених пунктів Велика Михайлівка, Первомайськ, Новоукраїнка, Кропивницький, Знам’янка, Онуфріївна, Кобеляки, Нові Санжари, через Балаклею, уздовж долини річок Ворскли та Оскіл. У цій природній зоні майже повністю розташовані Вінницька, Черкаська, Полтавська, Сумська та Харківська області, а також південні райони Житомирської, Київської, Чернігівської та північні райони Кіровоградської і Одеської областей. Особливості природних умов. У різноманітності ландшафтів лісостепу важлива роль належить досить контрастному рельєфу, геологічній будові порід, історії розвитку території в неоген-антропогеновий історичний період. Більша частина території розташована в межах Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини, що спричинило значні коливання абсолютних висот. Тут знаходяться Придніпровська височина, Придніпровська низовина, а також західні схили Середньоруської височини. Височинні форми рельєфу дуже розчленовані, що пояснюється наявністю лесових порід, які легко руйнуються внаслідок водної ерозії. Усе це зумовило властиву лісостепові вертикальну зміну ландшафтів. Тут чергуються підвищені та понижені ділянки, долини річок з ярами та балками, поширені карстові форми рельєфу. Національне надбання Винятковим явищем для Придніпровської височини та для всієї величезної Східноєвропейської рівнини є Канівські гори (мал. 83). Одна за одною здіймаються вони понад Дніпром: Дніпрова, Московка, Лиса, Бессарабія, Пилипенкова, Чернеча (Тарасова), Княжа. Ці гори мають не лише унікальну геологічну будову, цікаві легенди щодо їхніх назв, а й приваблюють учених археологічними знахідками найдавніших часів. Тут було знайдено залишки іхтіозаврів, плезіозаврів, скелети й бивні мамонтів, шерстистих носорогів, вівцебиків, зубрів. Загальна довжина Канівських гір сягає близько 75 км, максимальна ширина - 9 км, висота над рівнем моря - до 255 м. Місцевість тут набуває гірського вигляду, саме завдяки своєму окраїнному географічному положенню на кордоні Придніпровської височини й однойменної низовини, що їх чітко розмежовує синя широчінь Дніпра. На території Канівських гір знаходиться музей та могила Т. Г. Шевченка....
0 Переглянути

Природні зони України. Зона мішаних лісів і широколистих лісів

8 Клас

Географічне положення. Зони мішаних (1) і широколистих (2) лісів розташовані в північній і західній частинах України й належать до Східноєвропейської фізико-географічної країни (мал. 79, 1, 2). Природна зона мішаних лісів охоплює більші частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей, а також північну частину Сумської області. Її південна межа проходить поблизу таких населених пунктів: Луцьк - Рівне - Житомир - Київ - Ніжин - Глухів. Зона широколистих лісів охоплює Тернопільську область, більшу частину Хмельницької області та частково Волинську, Рівненську, Львівську, Івано-Франківську області. Такі межі природних зон чітко окреслені рельєфом, ґрунтами, рослинністю та характером ландшафтів. Особливості природних умов. Зони мішаних і широколистих лісів отримали свої назви від переважання на цих територіях лісових ландшафтів, а саме: мішаних лісів із хвойними й листяними деревами та окремих ділянок із широколистими породами дерев. Рельєф зони мішаних лісів переважно низовинний, а широколистих - височинний, основну роль відіграли піщані й піщано-глинисті відклади льодовикового походження. Після Дніпровського зледеніння тут сформувалися зандрові рівнини, моренні пасма й еолові форми рельєфу. На північному заході й північному сході утворилися карстові форми рельєфу. Для височинних територій характерні вузькі й глибокі річкові долини, моренні горби, яри та балки....
0 Переглянути

Рівнинні ландшафти та їхня різноманітність

8 Клас

Рівнинні ландшафти України. У межах України виділяють два класи ландшафтів: рівнинні й гірські. Клас рівнинних ландшафтів охоплює близько 95 % території нашої держави й об’єднує типи та підтипи ландшафтів (мал. 78). Їх розрізняють залежно від співвідношення тепла й вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів ґрунтового та рослинного покриву, особливостей гідрологічного режиму та фізико-географічних процесів. Мішанолісові ландшафти охоплюють близько 17 % території України і являють собою зональний тип ландшафтів. В Україні мішанолісові ландшафти поширені переважно на півночі в зоні мішаних хвойно-широколистих лісів, а також окремими ділянками в лісостепу у місцях поширення моренних чи водно-льодовикових відкладів і в долинах річок. Цей тип ландшафтів сформувався в умовах помірного кліматичного поясу з теплим і вологим кліматом та позитивним балансом опадів і температур. Важливою умовою формування мішанолісових ландшафтів є наявність льодовикових, водно-льодовикових, алювіальних відкладів гірських порід, що сформувалися в антропогеновому періоді. Характерними ознаками цих ландшафтів є рівнинність території, яка включає різні за утворенням форми рельєфу, густа річкова сітка з переважанням широких річкових долин рівнинного типу, високий рівень залягання ґрунтових вод, наявність значної кількості заболочених ділянок. Мішані ліси сформувалися на дерново-підзолистих, дернових і болотяних ґрунтах. Характерною особливістю мішанолісових ландшафтів в Україні є їхня контрастність, складне перемежування природних та антропогенних комплексів, значні зміни їх під впливом господарської діяльності людини. Такий вплив на мішанолісові ландшафти найбільше проявляється під час землеробсько-меліоративного (осушення боліт і вапнування кислих ґрунтів), лісогосподарського та водогосподарського природокористування....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 279 280 281 282 283 284 285 286 287 ... 452
Назад

Навігація