На Україну спрямували наступ німецької групи армій «Південь» (командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт), до якої входили також румунські та угорські війська, а згодом приєдналися словацькі й італійські підрозділи та інші союзники Німеччини. Згідно із планом «Барбаросса», наступ в Україні був допоміжним. Головні сили нацистів мали наступати через Білорусію на Москву.

Гітлер з командуванням, 1941 р.

Угрупованню ворога, що просувалося в Україні, протистояли підрозділи Київського особливого та Одеського військового округів, які з початком війни були перетворені, відповідно, на Південно-Західний (командувач М. Кирпонос) і Південний фронти (командувач І. Тюленєв).

Співвідношення сил у смузі наступу групи армій «Південь»

Загалом війська ворога поступалися радянським в Україні як чисельно, так і в озброєнні. Але на напрямку головного удару ворог мав перевагу.

23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Розгорілася перша в Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня. Через погану координацію, відсутність авіаційного та артилерійського прикриття Червона армія зазнала нищівної поразки. Однак просування ворога затрималося на тиждень. Це зірвало спробу німців з ходу оволодіти Києвом і дало можливість підготувати оборонні рубежі на підступах до міста.

Радянські танки у червні 1941 р.

5 липня 1941 р. розпочалася Київська стратегічна оборонна операція, що тривала 83 дні. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Такими для противника були й наступні спроби оволодіти столицею України. Наступ на Київ захлинувся. Таким чином, оборона столиці УРСР змусила нацистів відійти від плану «Барбаросса» й тимчасово відволікти значні сили для розгрому радянських військ в Україні, припинивши просування на Москву.

Німецькі війська в Києві, 1941 р.

На початку липня 1941 р. армії Німеччини, Угорщини та Румунії перейшли у рішучий наступ проти Південного фронту радянських військ, які продовжували утримувати радянсько-румунський кордон. Спроба командування Південного фронту організувати контрудар завершилась черговим погромом радянських танкових частин. Ворог зумів у районі Умані оточити й знищити з’єднання фронту (8 вересня 1941 р.). Лише в полон потрапили понад 100 тисяч червоноармійців. Це дало змогу противнику вийти до Дніпра південніше Києва, а також зайти у глибокий тил військ Південного фронту. Тільки Одеса до 16 жовтня 1941 р. (впродовж 73 днів) тримала оборону.

Румунські солдати входять до Одеси, 1941 р.

Німецько-радянська війна у 1941-1942 рр.

Розгромивши війська Південного фронту на Правобережжі, німецька армія створила загрозу Південно-Західному фронту з півдня. Така ж небезпечна ситуація склалася на північному напрямку, коли ворог оволодів Смоленськом. Щоб уникнути катастрофи, Г. Жуков запропонував відвести війська на лівий берег Дніпра та зміцнити фронт. Й. Сталін категорично відмовився від цієї пропозиції. Як наслідок — на початку вересня 1941 р. німецькі танкові підрозділи з півночі форсували Десну і з півдня в районі Кременчука — Дніпро. 15 вересня вдалося завершити оточення київського угруповання в районі с. Лохвиця. Лише 17 вересня Ставка дала наказ залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. У полон взяли 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили частини німецької армії.

Розгром Південного і Південно-Західного фронтів радянських військ дав змогу нацистам продовжити наступ на Лівобережжі та прорватися в Крим. 16 жовтня 1941 р. захисники залишили Одесу. Евакуйовані частини перекинули у Севастополь, який опинився у ворожому оточенні. Оборона міста, що тривала 250 днів (з 30 жовтня 1941 р. по 4 липня 1942 р.), зірвала плани гітлерівців щодо швидкого наступу на Кавказ і Закавказзя.

За 5 місяців війни ворогу вдалося просунутись на 900-1200 км у глиб України. Неокупованими залишалися тільки території на сході УРСР.

• Які причини поразок радянських військ в Україні в 1941 р.?

2. Мобілізаційні заходи та евакуація на Схід

Війна поставила на порядок денний питання про негайну мобілізацію усіх наявних матеріальних і людських ресурсів для відсічі нацистської агресії. На території України, як і в інших прифронтових районах, було введено воєнний стан.

На виробництві скасовувались відпустки, збільшувався робочий час до 11 годин на добу. На оборонних підприємствах і транспорті впроваджувався режим воєнного часу. За самовільне залишення робочого місця оголошували дезертиром і засуджували на строк від 5 до 8 років.

30 червня 1941 р. був утворений Державний комітет оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота політичної, державної та військової влади в країні.

З початком німецької агресії розгорнули масовий призов до лав Червоної армії. У перші місяці війни у 16 областях України було мобілізовано 2 515 891 осіб. Крім того, активно створювалося народне ополчення з осіб, які не підлягали призову за віком чи станом здоров’я. До нього на кінець 1941 р. вступило бл. 1300 тис. осіб. Для решти населення проводились заняття з цивільної оборони, організовувалися курси медичних працівників.

Цивільне населення на будівництві протитанкових укріплень, 1941 р.

Незважаючи на такі масштабні організаційні дії, людський потенціал України був використаний лише частково. Мобілізаційні заходи на західноукраїнських земляхбули повністю зірвані. Це пояснюється швидким просуванням ворога, негативним ставленням більшості населення західноукраїнських земель до радянської влади, репресивними діями НКВС тощо. Більшість чоловіків, котрих мобілізували в Україні, у 1941-1942 рр. загинули або потрапили в полон (227 тисяч полонених нацисти відпустили), або розійшлися по домівках, дезертирувавши з Червоної армії. Як наслідок, під нацистською окупацією опинилися 92 % довоєнного населення УРСР.

В одному із військкоматів, червень 1941 р.

Більш дієвими були заходи з переведення промисловості на випуск продукції для фронту. Вдалося досить різко збільшити військове виробництво, але воно не могло покрити тих втрат, яких зазнала Червона армія у прикордонних боях. Крім того, швидке просування ворога ставило на порядок денний питання з евакуації матеріальних цінностей. До східних районів СРСР було вивезено понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості, 23 потужні будівельні організації та майно 9 залізничних господарств, 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуювали установи Академії наук УРСР, 70 вишів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб, з яких половину становили висококваліфіковані робітники та інженери. Усі ці підприємства на нових місцях вже через декілька місяців випускали військову продукцію. Евакуйовані з України підприємства становили половину промислових потужностей, введених в експлуатацію у східних районах СРСР у роки війни.

Завдяки вивезеному устаткуванню та обладнанню у східних районах СРСР виробництво металургійних підприємств збільшилось у 1,5 рази порівняно з довоєнним часом, хімічна промисловість у 1943 р. повністю відновила свої об’єми. Загалом станом на кінець 1942 р. радянський оборонний комплекс виробляв зброї більше, ніж вся промисловість Німеччини й окупованої нею Європи — «Магнітогорськ переміг Рур» (центри військового виробництва СРСР та Німеччини під час війни).

Усе, що не підлягало евакуації, передбачалося знищити: було зруйновано сотні промислових підприємств, шахт, підірвано цілі вулиці населених пунктів (у Києві, Харкові та ін. містах), спалено тисячі гектарів незібраного врожаю, лісів тощо. Так, наприклад, при евакуації Запоріжжя підірвали Дніпрогес, але населення та військові частини, що перебували внизу за течією, не були попереджені, і їх змила хвиля води з водосховища. Загинуло близько 20 тис. бійців Червоної армії і нез’ясована кількість мирного населення. В Одесі при відступі Червоної армії затопили приморські квартали разом з мешканцями, а поранених червоноармійців разом з машинами скинули в море. У Києві радіокерованими вибуховими пристроями було вщент зруйновано Хрещатик, Успенський собор Києво-Печерської лаври. У Західній Україні при відступі співробітники НКВС знищили 22 тис. політичних в’язнів безпосередньо в тюрмах.

Підрив Дніпрогесу, 1941 р.

• Які мобілізаційні заходи були проведені радянською владою в Україні?

У в'язницях Львівської області (Львів, Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам'янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин) було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в'язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) - 3 тис. 301, у тюрмах Станіслава - 2 тис. 500, Луцька - 2 тис. 754, Рівного - 150, Дубно - 1 тис. 500, Ковеля - 195, Тернополя - 1 тис., Перемишля та Добромиля - 2 тис. в'язнів. Більшість із них були українці, незначний відсоток становили поляки, бл. 10% - євреї.