Вигнання з України нацистських загарбників
- 30-06-2022, 00:08
- 402
10 Клас , Історія України 10 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту, нова програма)
§ 38. Вигнання з України нацистських загарбників
За цим параграфом ви зможете:
- розповідати про вигнання нацистських загарбників з території України;
- характеризувати найзначніші наступальні операції радянських військ;
- вказувати на наслідки бойових дій на території України.
Пригадайте:
1. Коли було окуповано Україну нацистськими загарбниками?
2. Яка битва стала переломною у бойових діях на радянсько-німецькому фронті?
1. Початок визволення України. Бої на Лівобережжі
Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання і з України. Першим населеним пунктом, очищеним наприкінці грудня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Ворошиловградської (тепер Луганської) області. Війська Воронезького і Південно-Західного фронтів звільнили більшу частину Харківщини з м. Харків і частину Донбасу. Передові з’єднання радянських військ навіть підійшли до Дніпропетровська і Запоріжжя, таким чином просунувшись на 700 км у глиб окупованої території України. Однак у лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів, унаслідок яких радянським військам довелося знову залишати територію України. 15 березня 1943 р. німецькі війська вдруге взяли Харків, а 18 березня — Бєлгород. Під контролем Червоної армії залишилися тільки північ Ворошиловградської області та східна частина Харківської. Внаслідок німецьких контрударів утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв влітку 1943 р.
Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. Німецькі танкові з’єднання завдали могутніх ударів з півдня і півночі Курського виступу. Проте радянська оборона вистояла і наступ ворога було зупинено.
Першими пішли у наступ війська Західного, Брянського і Центрального фронтів, які здійснювали операцію «Кутузов». З 12 липня по 17 серпня 1943 р. їх передові частини ліквідували Орловський виступ і звільнили місто Орел.
У цей момент військам Південного та Південно-Західного фронтів було дано наказ про проведення Донбаської операції. Передбачалося прорвати Міуський рубіж і звільнити територію Донбасу. Проте наступ радянських військ 17-30 липня 1943 р. провалився.
3-23 серпня 1943 р. відбувся наступ Червоної армії на бєлгород-харківському напрямку (операція «Полководець Румянцев»). Війська Воронезького і Степового фронтів витіснили ворога з Курського виступу та оволоділи містами Бєлгород і Харків.
Коли розпочався контрнаступ радянських військ на Курській дузі, в ніч на 3 серпня 167 партизанських загонів на території Росії, Білорусі та України одночасно завдали удару по залізницях (операція «Рейкова війна»). У першу ж ніч було висаджено в повітря 42 тис. рейок, а згодом було завдано ударів по мостах і залізничних станціях.
Проте сучасні дослідники стверджують, що ця операція не мала для ворога катастрофічного характеру. У німців досить чітко спрацювали ремонтні бригади, які дуже швидко відновили рух транспорту.
Другу велику операцію під назвою «Концерт» партизани провели у вересні 1943 р., коли радянські війська підходили до Дніпра. Вона мала такі ж цілі і наслідки.
Загалом від дій партизанів у цей період вантажні перевезення ворога скоротилися лише на 5%.
Звільнення Харкова стало завершенням 50-денної Курської битви. У ній радянська сторона втратила майже 900 тисяч осіб убитими та пораненими, понад 6000 танків. Німецькі втрати становили 500 тисяч осіб і трохи більше 1000 танків. Скориставшись непоправними втратами гітлерівців, вісім радянських фронтів чисельністю 4,5 млн осіб на лінії завдовжки 2000 км розсікаючими ударами розгорнули наступ до Дніпра.
Бої за Харків, 1943 р.
13 серпня 1943 р. війська Південного і Південно-Західного фронтів розпочали другу Донбаську операцію. Цього разу вдалося подолати нацистську оборону. Паралельно війська Степового, Воронезького і Центрального фронтів розгорнули наступ на Лівобережжі.
Німецьке командування, тверезо оцінюючи свої можливості, вирішило перейти до оборони вздовж річок Дніпро і Молочна, утворивши оборонну лінію «Східний вал».
• Чому радянським військам довелося двічі звільняти Лівобережну Україну?
2. Битва за Дніпро. Визволення Києва
Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейхскомісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил: «...Противник повинен знайти дійсно повністю спалену і зруйновану країну...»
Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Лівобережну Україну від повного знищення.
Шлях від Курська до Дніпра був оплачений втратою майже двох мільйонів радянських солдатів й офіцерів.
Плацдарм — місцевість, район, де підготовляється та розгортається військова операція. Територія, країна, яку використовує будь-яка держава для підготовки нападу на іншу державу.
Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ, а також на південь від Києва.
Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно на Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти.
Радянські кулеметники на Дніпрі
Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки тисяч новобранців, так званих «сірих піджаків» (або «чорносвитників») — неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму (на Лівобережжі до лав радянської армії в 1943 р. мобілізували близько 1 млн осіб). Їхні тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Пояснювалося це тим, що в ставленні вищого радянського керівництва відчувалася недовіра жителів України. Вона нерідко переростала у мстивість, прагнення примусити жителів республіки «спокутувати кров’ю» своє перебування в окупації.
Форсування Дніпра, 1943 р.
Спочатку вирішальний наступ передбачалося розпочати з Букринського плацдарму, але всі спроби вирватися на оперативний простір не мали успіху. Радянські війська втратили близько 250 тис. осіб. Тоді головний удар перенесли на Лютізький плацдарм.
Київ у листопаді 1943 р.
Сталін віддав наказ узяти столицю України до річниці жовтневого перевороту. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. Київ здобули.
Далі радянські війська просунулися на захід й оволоділи Житомиром, але утримати місто не змогли. Німецьке командування, отямившись від поразки й підтягнувши резерви, завдало могутніх контрударів, намагаючись повернути Київ. Але Червона армія відбила контрнаступ гітлерівців і підготувала умови для подальшого просування на Правобережжі.
• Який головний підсумок битви за Дніпро?
3. Вигнання нацистів з Правобережної та Південної України
Обидві воюючі сторони напрямком зосередження головних зусиль у зимовій кампанії 1944 р. визначили територію України. Станом на кінець 1943 р. тут були зосереджені найпотужніші угруповання військ. 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фронти налічували 2 406 тис. солдатів і офіцерів, 28 654 гармат та мінометів, 2015 танків і САУ, 2600 літаків; гітлерівські групи армій «Південь» та «А», що діяли в Україні, мали 1 760 тис. солдатів і офіцерів, 16 800 гармат та мінометів, 2200 танків і штурмових гармат, 1460 літаків.
У ході операції війська постійно підсилювалися за рахунок стратегічних резервів та перегрупувань бойових сил з інших напрямів і театрів воєнних дій.
На зламі 1943-1944 рр. командування Червоної армії розробило цілу низку великих наступальних операцій, спрямованих на розгром вермахту у Правобережній та Західній Україні. Планувалося завдати почергових могутніх ударів силами всіх чотирьох Українських фронтів і вийти на кордони Румунії, Польщі та Чехословаччини.
Початком великої битви стала Житомирсько-Бердичівська операція, що здійснювалася військами 1-го Українського фронту (командувач генерал М. Ватутін) з 24 грудня 1943 р. до 14 січня 1944 р., в результаті якої 31 грудня 1943 р. радянські війська вдруге зайняли місто Житомир і відтіснили ворога на захід. На початку січня 1944 р. командування Червоної армії несподівано для ворога повернуло ударні частини на південь, які захопили велику станцію Жмеринка й створили загрозу оточення значних сил гітлерівців у районі Білої Церкви, Фастова і Черкас. Щоб не допустити оточення, ворог 11-12 січня 1944 р. завдав потужного контрудару по наступаючих радянських військах із застосуванням значних танкових сил. Унаслідок цього противнику вдалося витіснити червоноармійців зі Жмеринки. Фронт стабілізувався.
Наступ під час Житомирсько-Бердичівської операції
Тим часом з 5 по 16 січня 1944 р. війська 2-го Українського фронту (командувач генерал І. Конєв) провели потужний наступ із Кременчуцького плацдарму в напрямку на Кіровоград (сьогодні Кропивницький), який увійшов в історію під назвою Кіровоградської операції. 8 січня 1944 р., прагнучи уникнути оточення, вермахт відступив з міста.
24 січня — 17 лютого 1944 р. силами 1-го й 2-го Українських фронтів було здійснено Корсунь-Шевченківську наступальну операцію. Радянські фронти завдали флангових ударів і 29 січня 1944 р., з’єднавшись біля Звенигородки, оточили 80-тисячне угруповання ворога. Навчене сумним досвідом Сталінградської битви, гітлерівське командування стало негайно вживати заходів на порятунок оточених. Вийти з «котла» вдалося 7 тисячам осіб. В ході Корсунь-Шевченківської операції вермахт втратив близько 90 тисяч убитими і 18 тисяч полоненими. Через великі втрати цю операцію часто називають «Сталінградом на Дніпрі».
Розбиті німецькі танки, січень 1943 р.
Майже одночасно з початком Корсунь-Шевченківської операції в наступ перейшло північне (праве) крило 1-го Українського фронту, розгорнувши Луцько-Рівненську наступальну операцію, що тривала з 27 січня до 11 лютого 1944 р. Радянська армія просунулася на 200-250 км, зайняла важливі комунікаційні вузли — Сарни, Рівне, Здолбунів, Шепетівку.
З метою очистити від гітлерівців економічно важливі райони Кривого Рогу та Нікополя командування Червоної армії розробило Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію, що тривала з 30 січня до 29 лютого 1944 р.
Унаслідок зимової кампанії радянські війська захопили територію сучасних Київської, Черкаської, Житомирської, Рівненської, Дніпропетровської, Запорізької областей, окремі райони Миколаївської, Вінницької, Хмельницької, Волинської областей. Було заблоковане угруповання німецько-румунських військ у Криму.
4 березня 1944 р. новий командувач 1-го Українського фронту Г. Жуков віддав наказ про початок Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції (4 березня — 17 квітня 1944 р.).
26 березня 1944 р. 4-та радянська танкова армія прорвалася до Кам’янця-Подільського з півночі й оволоділа містом. Спроба червоноармійців на плечах відступаючих німецьких військ увірватися на Прикарпаття була зупинена могутнім контрударом ворога. 17 квітня 1944 р. радянські частини зупинилися в передгір’ї Карпат. У ході Проскурівсько-Чернівецької операції Червона армія зуміла «розрізати» німецьку групу армій «Південь» на дві частини (переформовані згодом у дві групи армій — «Південна Україна» та «Північна Україна»). Радянські війська оволоділи такими важливими містами, як Вінниця, Жмеринка, Проскурів (нині Хмельницький), Тернопіль, Кам’янець-Подільський, Чернівці, Хотин. Найбільш жорстокі бої ішли за Тернопіль. Місто було вщент зруйноване.
Підбитий радянський танк у зруйнованому Тернополі, 1944 р.
У ході Умансько-Ботошанської операції 5-26 березня потужних ударів було завдано по німецьких арміях у південній частині України. Червоноармійці послідовно форсували три великі річки — Південний Буг, Дністер і Прут, відкинувши вермахт із території Українського Поділля та Молдавії. 10 березня німецькі війська залишили Умань.
Радянські війська в Одесі, 1944 р.
15 березня 1944 р. радянські частини переправилися через Південний Буг на фронті 100 км, перерізали залізницю Жмеринка-Одеса й захопили залізничний вузол Вапнярку, а 26 березня 1944 р. вперше вийшли на кордон СРСР з Румунією і підступили до міста Ботошани.
Одночасно війська 3-го Українського фронту провели ще дві операції — Березнеговато-Снігерівську (6-18 березня 1944 р.) й Одеську (26 березня-14 квітня 1944 р). До 17 квітня 1944 р. війська 3-го Українського фронту досягли Дністра в його нижній течії та перейшли до оборони.
Радянські солдати радіють визволенню Севастополя
8 квітня 1944 р. частини 4-го Українського фронту почали здійснення Кримської операції. 9 травня 1944 р. Севастополь було відбито. 12 травня 1944 р. завершено розгром німецьких і румунських військ у Криму. У ході боїв на півострові німці та румуни втратили 100 тисяч осіб убитими, пораненими і полоненими, а також величезну кількість військового спорядження.
Родина кримських татар перед посадкою у вагони
Радість населення Криму, вигнання від нацистських окупантів, була затьмарена ще одним злочином сталінізму. Усе кримськотатарське населення звинуватили в співробітництві з окупантами, і за рішенням ДКО від 11 травня 1944 р. його виселили в Узбецьку РСР та інші райони СРСР. 2 червня таке саме рішення ухвалили стосовно болгар, греків, вірмен (операція «Хвиля»). Загалом з південних регіонів України та Криму було виселено 238,5 тис. кримських татар, половина з яких загинули в дорозі, 14,7 тис. греків, 8,5 тис. вірмен, 12,4 тис. болгар. Ці дії кремлівських можновладців стали ще одним їхнім злочином, який був геноцидом кримськотатарського та інших народів півострова.
До кінця весни 1944 р. з українських земель під контролем вермахту і його союзників залишилися тільки незначні території Волині та Волинського Полісся на захід від Луцька і Ковеля, більша частина Галичини, частина Буковини та все Закарпаття.
Видима легкість, із якою Червона армія громила німців та їхніх сателітів на території України взимку-навесні 1944 р., насправді коштувала радянським військам колосальних втрат і напруги всіх сил.
Документи розповідають
Постанова ДКО № 5859-сс від 11 травня 1944 року. Москва, Кремль Про кримських татар
У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік ворога, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії; в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь в німецьких каральних загонах, кримські татари особливо вирізнялися своїми звірячими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей.
З огляду на Вищевикладене, Державний Комітет Оборони постановляє:
1. Всіх татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців у районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 р.
1. У чому звинувачувала сталінська влада кримських татар?
2. Чи можлива колективна відповідальність народу за протидію Червоній армії окремими її представниками?
3. Які основні права людини порушила сталінська влада, здійснивши депортацію кримських татар?
4. Завершення вигнання нацистських окупантів з України
У червні 1944 р. основні наступальні операції радянська армія перенесла на Прибалтійську та Білоруську ділянки Східного фронту. Однак уже в липні активні бойові дії були знову розгорнуті в Україні. 13 липня — 29 серпня 1944 р. на території Галичини силами 1-го Українського фронту (новий командувач — маршал І. Конєв) було здійснено масштабну Львівсько-Сандомирську наступальну операцію проти німецької групи армій «Північна Україна». Нацистське командування очікувало літній наступ радянських військ на цій ділянці фронту, тому тут підготували три потужні оборонні рубежі.
Вістря радянського наступу було націлене на 13-й німецький корпус, який розташовувався в районі містечка Броди. В складі корпусу воювала 14-а гренадерська дивізія ваффен-СС «Галичина». Власне, саме на ділянку фронту, яку втримувало це формування, спрямували головний удар Червоної армії. 16 липня 1944 р. радянським військам вдалося прорвати фронт. У районі Бродів було оточено 7 німецьких дивізій, зокрема й СС «Галичину». До 22 липня 1944 р. більшість оточених частин розбили. Близько 5 тисяч вояків «Галичини», щоб уникнути радянського полону, влилися до складу загонів УПА, котрі діяли в цьому районі.
Вояки дивізії ваффен-СС «Галичина»
Особливо сильний деморалізуючий вплив на німецькі з’єднання мав замах на Гітлера 20 липня 1944 р. Цілі частини почали покидати фронт і самовільно відходити на захід. У німецькій обороні почався хаос. 27 липня 1944 р. радянські війська увійшли у Львів, а 29 липня 1944 р. перетнули Віслу, захопивши в районі Сандомира плацдарм на західному березі найбільшої польської річки.
Наприкінці липня 1944 р. війська 1-го Українського фронту перейшли в наступ на території Волині, вигнали німців із західної частини Волинської області, форсували Західний Буг і 24 липня взяли польське місто Люблін.
Мітинг після вступу радянських військ до Львова, 1944 р.
У той час як завершувався розгром групи військ «Північна Україна», сили 2-го та 3-го Українських фронтів у результаті Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 р.) розбили групу армій «Південна Україна». Радянські війська завершили вигнання ворога з Півдня України, Молдавії та вступили на територію Румунії.
На початку серпня 1944 р. армії 4-го Українського фронту розгорнули наступ у напрямку Карпат, поступово «вичавлюючи» вермахт із Прикарпаття. З метою виходу на Закарпаття радянський генштаб розробив сміливу, але дуже складну Східно-Карпатську наступальну операцію. Вона тривала з 8 вересня до 28 жовтня 1944 р. Найжорстокіші бої розгорнулися в районі Дуклянського перевалу в західній частині Лемківщини. Хоча 6 жовтня 1944 р. оборону противника на перевалі було прорвано, війська 1-го Українського фронту так і не змогли досягнути району діяльності словацьких партизанів, а тому 28 жовтня 1944 р. змушені були перейти до оборони.
Радянські війська в Карпатах, 1944 р.
Тим часом радянські частини, що наступали з території Румунії, прорвали угорську оборону в районі Дебрецена і створили загрозу оточення закарпатському угрупованню угорських армій. Це змусило союзника Гітлера відвести війська на Придунайську рівнину. Відхід угорських армій дав можливість військам 4-го Українського фронту перетнути головний Карпатський хребет. 28 жовтня 1944 р. з’єднання 4-го та 1-го Українських фронтів остаточно витіснили угорські та німецькі частини з території сучасної України. В ході Східно-Карпатської наступальної операції Червона армія втратила 126 тисяч осіб, Чехословацький корпус (80% вихідців із Закарпаття) — близько 6 тисяч. Однак, незважаючи на болючі втрати, радянським військам удалося завершити вигнання німців і їхніх союзників з території України, вивести з війни сателітів Німеччини Румунію та Болгарію, зайняти частину Угорщини, закріпитися в Південній Польщі та Північній Словаччині.
Таким чином, упродовж 1943-1944 рр. Червона армія витіснила німецький вермахт з території сучасної України. Зробила це велетенськими втратами — понад 3 мільйони червоноармійців полягли тут у боях. Терор, застосований гітлерівцями на окупованих землях, тільки посилював завзяття в рядах радянської армії, надія на поліпшення життя після війни змушувала червоноармійців жертовно воювати, тотальний контроль за армією з боку сталінських спецслужб не дозволяв навіть подумати про можливість висловити незгоду з діями командирів. У 1943-1944 рр. в боях за Україну брали участь війська 6-ти радянських фронтів (1, 2, 3, 4-го Українських; 1 і 2-го Білоруських), а також кораблі Чорноморського флоту. Під час проведення наступальних операцій кожного дня активних боїв на території України гинули до 60 тисяч бійців і командирів Червоної армії, 60-70% з яких були вихідцями з України. Після завершення боїв на українських землях щонайменше мільйон мобілізованих в Україні солдатів загинули в Європі. Сьогодні встановлено, що з території України від лютого 1943 до жовтня 1944 р. було призвано 3 млн 692 тис. 454 особи, але мобілізація тривала і наприкінці 1944 і в 1945 рр. Учені припускають, що до завершення війни з території України було відмобілізовано ще 350-400 тисяч осіб, тобто загальна кількість забраних до лав Червоної армії мешканців України в 19431945 рр. становить 4-4,1 млн осіб.
Безпосередньо для звільнення української землі з січня 1943 до жовтня 1944 р. провели 11 стратегічних і 28 фронтових операцій. 680 діб тривала безпрецедентна битва за Україну. Під час цих боїв утрати радянської армії становили 3 млн 83 тис., загальні — перевищили 6 млн 683 тис. особового складу.
• Унаслідок яких операцій було вигнано нацистів з території України?
Висновки
• Починаючи з 1943 р., вагомим чинником планування наступальних операцій та дій вищого радянського керівництва стають задуми на майбутнє переоблаштування Європи. Тому більшість наступальних операцій радянських військ у 1944-1945 рр. були продиктовані не воєнними потребами, а політичними міркуваннями кремлівських зверхників. Й. Сталін аж до літа 1944 р. гнав радянські дивізії в наступ виключно на території України, бажаючи вийти якнайшвидше до Балкан — одвічної мети російської імперіалістичної експансії.
• 8 жовтня 1944 р. окупанти залишили останній населений пункт на території довоєнної України — станцію Лавочне Дрогобицької області. 28 жовтня війська 4-го Українського фронту звільнили залізничну станцію Чоп на території Закарпаття, і цей день став датою остаточного визволення всієї України.
Запитання і завдання
1. Перемога в якій битві дала змогу радянським військам розпочати визволення України від нацистських загарбників? 2. Як відбувалося звільнення Лівобережної України та Донбасу? 3. Як називалася оборонна лінія, котру створили нацисти вздовж правого берега Дніпра? 4. Коли було звільнено Київ від німецьких загарбників? 5. Яку битву на території України назвали «Другий Сталінград»? 6. Складіть перелік бойових операцій радянських військ із звільнення України. 7. Які народи були виселені з території Криму у 1944 р.? 8. Обговоріть у групах. Як проявився тоталітарний характер радянського режиму під час битви за Дніпро? 9. Яка дата вважається Днем визволення України? Якою була ціна визволення України від нацистських загарбників?
Коментарі (0)