Колабораціонізм. Українці на боці Третього рейху та його союзників
- 2-07-2022, 15:56
- 353
10 Клас , Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)
§ 68. Колабораціонізм. Українці на боці Третього рейху та його союзників
МЕТА
• визначати явище колабораціонізму, давати йому оцінку
• характеризувати прояви колабораціонізму в роки Другої світової війни в Україні
ДАТИ
28 квітня 1943 р. — початок формування дивізії ваффен-СС «Галичина»
• Плакат часів Другої світової війни
Поясніть зміст зображеного плаката.
На території України, крім окупаційних військової і цивільної адміністрацій, створювали допоміжну адміністрацію із представників місцевого населення, які виявили бажання співпрацювати з окупантами: це бургомістри в містах, голови в районах, старости в селах, допоміжна поліція.
На співробітництво з окупантами з різних причин погодилося близько 1 % населення України.
У європейських країнах громадян, які погодилися на співробітництво з окупаційною владою, називають колаборантами. Цей термін є синонімом до слова «зрадник». Проте для України його застосовувати доволі складно, тому що для цього потрібно відповісти на низку питань. Головні з них: якою була для українського населення радянська влада напередодні війни? кого «зраджували» українці?
Причини, що спонукали людей іти на службу до окупантів, були різними:
• бажання помститися радянській владі за заподіяні кривди (репресії, розкуркулення тощо); за підрахунками вчених, така категорія складала 20—30 %;
• ідеологічне несприйняття радянської влади, комуністичної ідеології, антисемітизм;
• страх за своє життя і життя близьких, прагнення вижити в умовах окупації;
• кар’єризм, прагнення пристосуватися до нових умов життя (комуністів, комсомольців, радянських активістів серед колаборантів було 30—50 %);
• позиція радянського уряду щодо військовополонених, яких вважали зрадниками (8 серпня 1941 р. Й. Сталін видав наказ № 270, згідно з яким перебування в полоні розцінювалося як «злісне дезертирство» і зрада);
• підозріле і вороже ставлення радянської влади до всіх, хто опинився під окупацією;
• обман нацистської пропаганди;
• прагнення за допомогою Німеччини боротися за Українську державу.
Незважаючи на те що нацистська ідеологія вважала українську націю «расово неповноцінною», військові потреби примусили нацистів створити національні формування у складі абверу та ваффен-СС (бойових підрозділів СС). Командний склад цих підрозділів був німецьким.
Через поразки німецької армії на фронтах і вичерпання людських ресурсів Німеччині доводилося залучати людські ресурси підкорених народів. 28 квітня 1943 р. у дистрикті Галичина було оголошено про набір до дивізії ваффен-СС «Галичина» (9—12 тис. солдатів).
Справу формування «Галичини» представляли як продовження традиції січових стрільців, що боролися проти Росії на боці Австро-Угорщини. Охочих вступити до дивізії виявилося від 62 до 84 тис. осіб. Медичну комісію пройшли 52 тис. осіб. Проте, згідно з наказом Г. Гіммлера, про дивізію «Галичина» як «про українську дивізію або про українську націю» говорити заборонялося.
• Добровольці «Української роти», що діяли у складі вермахту проти партизанів на Сумщині. 1942 р.
• Солдати 115-го охоронного батальйону в бойовому спорядженні. Київ, 1942 р.
Перші підрозділи, сформовані з українців, з'явилися в 1939 р. як «Легіон українських націоналістів Сушка». Проте участі в бойових діях він не взяв. Напередодні нападу Німеччини на СРСР було сформовано «Дружини українських націоналістів»: батальйони «Роланд» (командир Є. Побігущий, 350 стрільців), «Нахтігаль» (командир Р. Шухевич, 330 стрільців), «Пума» (остаточно не був сформований). їхній бойовий шлях виявився коротким. Буковинський курінь був утворений у липні 1941 р. з вихідців із Буковини з ініціативи ОУН. Він пройшов бойовий шлях до Києва, де й був розформований. Частину бійців було направлено в Білорусію у складі поліції для боротьби з радянськими партизанами, частина перейшла на підпільну роботу і згодом приєдналася до лав УПА.
Керівництво ОУН(Б) виступило проти формування дивізії, вважаючи її інструментом боротьби за чужі інтереси.
Під час Львівсько-Сандомирської операції радянських військ під Бродами дивізія потрапила в оточення і була розгромлена. Частина бійців зуміла відступити. Наприкінці 1944 р. дивізія була перейменована в Першу українську дивізію Української національної армії (УНА). Також частина бійців перейшла до Української повстанської армії (УПА). У березні 1945 р. було створено Другу українську дивізію УНА (фактично полк). УНА склали зброю у квітні-травні 1945 р. перед англо-американськими військами.
Через нестачу людських ресурсів для ведення війни та налагодження роботи окупаційної адміністрації нацисти змушені були залучати місцеве населення та полонених. У німецькому полоні опинилися мільйони червоноармійців. Із них та цивільних жителів окупованих територій німецьке командування почало формувати стаціонарні поліцейські підрозділи та охоронні батальйони «Шума» для охорони важливих об’єктів і боротьби з партизанами. Поліцейські підрозділи організовували за національним критерієм — українські, литовські, азербайджанські. Загалом було сформовано 50 поліцейських батальйонів. Спочатку роль українців та представників інших національностей у німецькому війську обмежувалася допоміжними службами, але незабаром з’явилися цілі «східні» роти й батальйони у складі полків вермахту. Німці називали таких вояків добровільними помічниками, скорочено — «гіві». Починаючи з 1943 р. українські частини формально зарахували до Українського визвольного війська (УВВ), хоча в єдине формування вони ніколи не були зведені.
Наприкінці війни колишнім полковником Армії УНР П. Д’яченком було створено протитанкову бригаду «Україна» кількістю від 2,5 до 5 тис. осіб. Більшість її бійців загинули в 1945 р. Крім того, у складі німецької армії (переважно в частинах протиповітряної оборони) станом на 1944 р. воювало 220 тис. українців. Також близько 40—50 тис. українських солдатів перебувало у складі угорської і 40—80 тис. у складі румунської армії. Служили українці також в арміях Словаччини та Хорватії. У радянській Україні в період із 1943 до 1957 р. за зв’язки з окупаційною владою було заарештовано й засуджено 93,7 тис. осіб.
• Нацистські агітаційні плакати
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Що називають колабораціонізмом? 2. Які основні причини спонукали населення України йти на співпрацю з нацистами в роки Другої світової війни? 3. Які збройні формування з українців були створені нацистською окупаційною владою? 4. Чому нацисти під час створення дивізії ваффен-СС «Галичина» не розцінювали її як український підрозділ? 5. Проведіть дискусію за питанням: чи можна вважати співпрацю з радянськими органами влади колабораціонізмом? 6. Напишіть есе, сформулювавши своє ставлення до явища колабораціонізму.
Коментарі (0)