§ 21. ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ УСРР (20-ті роки XX ст.)

1. Ліквідація багатопартійності

Які комуністичні партії існували в УСРР? Що їх об'єднувало й чим вони відрізнялись? Чому більшовики ліквідували багатопартійність в УСРР?

З перших років існування УСРР партія більшовиків прагнула утвердити свій вплив на суспільно-політичне життя республіки. На той час Комуністична партія більшовиків України (КП(б)У) була найбільш впливовою і чисельною. Вона мала не тільки великий досвід боротьби за владу в Україні, а й підтримку з боку радянської Росії.

На початку 20-х років керівництво КП(б)У ініціювало створення політичного блоку комуністичних партій, визначаючи в ньому своє лідерство. Окрім більшовиків, до цього блоку увійшли боротьбисти, борбисти й укапісти.

Українська комуністична партія (боротьбистів) утворилася в 1919 р. Назва її походить від друкованого органу — тижневика «Боротьба». УКП(б) спиралася на селянство й національну інтелігенцію. Боротьбисти відстоювали незалежність України, але погоджувалися на воєнний союз із РСФРР. У 1920 р. під тиском російських більшовиків відбулася «самоліквідація» боротьбистів у «межах» КП(б)У. Це відбулося шляхом розпуску партії боротьбистів і наступного прийому її членів до складу КП(б)У. Проте це не було мирне об’єднання. УКП(б) чинила номенклатурно-організаційний опір, але була ліквідована.

Борбисти (партія існувала з 1919 р., її назва походить від російськомовної газети «Борьба») вирішили будувати радянську владу разом з більшовиками. У цілому поділяючи комуністичну ідеологію, борбисти пропонували замінити диктатуру пролетаріату на диктатуру «трудових класів», тобто ширших верств населення. У 1920 р. вони за такою ж схемою, як і боротьбисти, були поглинуті КП(б)У.

Пошуки шляхів розбудови українського суспільства зблизили з більшовиками й Українську комуністичну партію (УКП), яка виникла в 1920 р. Вона орієнтувалася на міських робітників й опікувалася глибшими розробками комуністичної теорії, сподіваючись, що саме це зробить її більш привабливою для пролетаріату. Проте УКП не здобула популярності в українському суспільстві. Саме тому більшовики, граючи в партійну демократію, дозволили УКП навіть взяти участь у виборах до рад. Згодом, під тиском більшовиків, УКП теж поповнила партію більшовиків України.

Як діяли більшовики у процесі ліквідації багатопартійності?

З протоколу засідання Політбюро ЦК КП(б)У про УКП (9 січня 1925 р.)

Погодитись на скликання ліквідаційного з’їзду УКП. Визнати необхідним, щоб уся робота з підготовки цього з’їзду УКП проводилась спільно з представниками КП(б)У. Створити комісії з прийняття колишніх членів УКП до КП(б)У.

Доля небільшовицьких комуністичних партій в Україні була схожою. Усі вони, повіривши обіцянкам більшовицьких лідерів, були вимушені саморозпуститися, а колишні члени цих партій у 1930-ті роки репресовані і більшість із них розстріляні.

2. Політика коренізації в УСРР

Чому радянське керівництво розпочало українізацію? У чому полягала відмінність «коренізації» та «українізації»? Як впроваджували українізацію та якими були її результати?

Важливим складником змін у суспільно-політичному житті УСРР стала політика коренізації.

Коренізація — політика залучення представників корінного населення радянських республік до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам, унеможливлення реального національного самовизначення, утвердження національних державних форм, оформлення кооперативної системи за національною ознакою тощо.

Основні напрями цієї політики визначив XII з’їзд РКП(б) 1923 р. Серед них: підготовка кадрів корінної національності для партійного й державного апарату; організація навчальних і культурних закладів, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей; висвітлення національної історії, збереження національних традицій. Політика коренізації набувала на місцях відповідних національних форм (в Україні — українізації, у Білорусі — білорусизації і т. д.).

Більшовицькі лідери розуміли, що ігнорування національних інтересів може викликати конфронтацію в радянській державі й навіть призвести до втрати певних територій. Для УСРР важливим було те, що східні промислові райони заселені переважно російськими пролетарями, а селянство на 80 % складалося з українців. Українізація мала зблизити робітничий клас, охоплений українізацією, із селянством.

У практичному здійсненні політики коренізації в Україні чітко виділяли два аспекти: українізацію та створення необхідних політичних й економічних умов для розвитку національних меншин.

Окрім того, ця політика давала змогу більшовицькому керівництву очолити процес національного відродження. Зокрема, нарком освіти УСРР Олександр Шумський наголошував: «Зростання української культури й української інтелігенції йде швидким темпом, коли ми не візьмемо в руки цього руху, він може піти мимо нас». Українізація виявилася привабливою для націонал-комуністів (О. Шумський, М. Скрипник та ін.), які прагнули поширити її на партійний апарат, надати йому більше самостійності. Натомість вони наразилися на опір з боку Й. Сталіна й Л. Кагановича.

Погляд зблизька

Які політичні сили представляв О. Шумський? Чому він був репресований?

Олександр ШУМСЬКИЙ (1890-1946) — політик, державний діяч. Народився на Волині в селянській родині. Навчаючись у Московському ветеринарному інституті, захопився есерівським рухом. Згодом — член Центральної Ради. Один з лідерів боротьбистів. Прихильник незалежності КП(б)У від РКП(б). У 1924-1927 рр. — нарком освіти УСРР, прибічник політики українізації. У 1927 р. — звинувачений більшовицьким керівництвом у «націоналістичному ухилі». Звільнений з посади наркома освіти і відправлений до Москви на роботу в профспілки. У 1933 р. — засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Після завершення покарання вбитий працівниками держбезпеки СРСР під час повернення в Україну.

Чому М. Скрипника позиціонують як одного з лідерів націонал-комуністичного руху в Україні?

Микола СКРИПНИК (1872-1933) — політичний, державний діяч. Народився на Катеринославщині в сім’ї службовця. Учасник більшовицького руху в Росії. З 1917 р. — на партійній і державній роботі в Петрограді. Згодом — народний секретар праці в уряді УСРР, потім народний секретар торгівлі й промисловості. У 1918 р. — голова уряду радянської України. У 1919-1933 рр. — член уряду УСРР. Активний провідник політики українізації. У 1933 р. призначений головою Держплану й заступником голови уряду УСРР. В умовах кампанії зі звинувачення в націоналістичних ухилах покінчив життя самогубством.

Проте більшість керівного складу державного й партійного апарату КП(б)У не виявляла бажання здійснювати українізацію. У 1923 р. тільки 6 % відповідальних працівників заявили, що знають українську мову. У державному апараті республіки питома вага українців на той час становила близько 35 %. Партійне й державне чиновництво чинило опір українізації. Українське населення сприймало політику українізації як тимчасове явище, спричинене московськими окупантами.

Які факти засвідчують джерела? Чому здійснення українізації гальмувалося?

З огляду інформаційно-статистичного відділу ЦК КП(б)У про проведення українізації

22 березня 1924 р. Пленум ЦК КП(б)У наголосив на значних досягненнях в українізації низових структур і слабких зрушеннях, у цій справі, серед керівних органів. На засіданнях члени партії, які володіють українською, спілкуються російською мовою, що ускладнює впровадження українізації. Вивчення української мови і українства у гуртках не дало результатів. Пропонується відповідальним товаришам посилити самоосвіту, а установам прискорити перехід до ведення засідань українською.

Волинська і Київська губернії є прикладом успішного проведення українізації, а Донецька — найбільш відстала у цьому відношенні.

Зі спогадів очевидця українізації академіка УАН Сергія Єфремова

24 жовтня 1924 р. Українізація. От справжня злоба дня. Просто стогін стоїть по установах. Виданий наказ, щоб усі службовці вміли по-українському, але як ніхто того всерйоз не брав, то граматики і словники собі спочивали. Аж тут почали іспит робити і, хто не складе, — виганяти. От тут і почалося.

3. Наслідки українізації та її згортання

Які були наслідки українізації в УСРР? Чому вона була згорнута?

За час проведення політики українізації ситуація в УСРР змінилася: наприкінці 1927 р. кількість українців серед службовців держапарату становила 45 %. У тому ж році на українську мову викладання перейшло 80 % загальноосвітніх шкіл, 50 % технікумів, 25 % інститутів. Українська мова впроваджувалася в деяких військових частинах та школах командного складу. На українську мову було переведено 2/3 діловодства. Українською мовою видавалося більше половини книг і журналів, повністю велося радіомовлення, випускалися майже всі кінофільми. Унаслідок коренізації 1927 р. в Україні діяли також 351 польська школа, 592 німецькі, 480 єврейських.

Проте московський центр розглядав політику коренізації (й українізацію зокрема) не як самоціль, а як засіб зміцнення радянської влади. Досягнувши цього, партійне керівництво відразу, із середини 20-х років, почало гальмувати українізацію.

Як керівництво ГПУ оцінює процес українізації в УСРР? Про які політичні сили й чому йдеться в документі?

З таємного обіжника Державного політичного управління УСРР «Про український сепаратизм» від 4 вересня 1926 р.

Українізація позбавила шовіністів виграшних козирів, але вони критикують дії влади у цій сфері. Вони стверджують: єдиним результатом українізації е те, що «кацапи» і «жиди» на держслужбі, тепер будуть «обдирати, в інтересах Москви, українського селянина, розмовляючи з ним ламаною українською». На їх думку, справжня українізація має зводитись до того, аби весь держапарат УСРР був із «щирих українців». Це найближче завдання українського шовінізму. Загальна думка цих українців така: «Українізація дає нам куцу національну свободу. Комуністична партія проводить українізацію не через те, що вважає це корисним, а тому, що вимушена так робити».

Українська закордонна преса наголошує, з приводу українізації, що серед української громадськості шириться ідея національної державності. Затвердженням цієї преси, такі зміни створюють «загрозу войовничому і пануючому в Україні російському шовінізму, окупантам із Москви».

На початку 30-х років українізацію було зведено нанівець.

4. Релігійне життя в УСРР

Які зміни відбулись у релігійному житті у 20-х - на початку 30-х років?

Українське суспільство прагнуло мати власну національну церкву.

Ще в 1921 р. була створена Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), характерними ознаками якої стали: її національний характер, демократизм, прагнення відроджувати традиції українського народу. Вона підтримувала українську мову й культуру, організувала фонд допомоги голодуючим. Діяльність УАПЦ сприяла зростанню її авторитету в суспільстві, що бентежило радянське керівництво.

Поштова марка України із зображенням митрополита Василя Липківського, якого І Всеукраїнський православний собор обрав головою УАПЦ

Попри заяву керівництва УАПЦ про лояльне ставлення до радянської влади, більшовики переслідували духовенство й дискримінували вірян. В УСРР ця кампанія відбувалася як складова частина єдиної антирелігійної політики більшовицького уряду всієї радянської держави.

Якою була політика більшовицького керівництва у сфері релігійного життя? Які наслідки вона мала для українського суспільства?

З листа Володимира Леніна до ЦК РКП(б) про репресії духовенства (19 березня 1922 р.)

Зараз перемога над духовенством забезпечена нам повністю. Боротьба проти нас ускладнена голодом. Провести секретну нараду з керівниками ДПУ, НКЮ, Ревтрибуналу щодо вилучення цінностей в лаврах, монастирях, церквах... Вилучення здійснити рішучо і в короткий термін. Що більше духовенства вдасться нам з цього приводу розстріляти — то краще.

Радянська влада вилучила до 1923 р. з монастирів, храмів і церков УСРР понад 10 млн пам’яток історії та культури, предметів побуту на суму 10 млрд руб. Уряд стверджував, що ці кошти спрямовано на подолання голоду. Проте в наступні роки антирелігійний наступ посилився. У 1925 р. за підтримки влади було створено громадську організацію Союз безбожників, що мала свій часопис «Безбожник».

Що символізували плакати на обкладинці журналу? Кому вони призначені? Які почуття викликають у вас?

Обкладинки часопису «Безбожник» 20-х років XX ст.

У 1929 р. уряд ухвалив закон, що посилив контроль місцевої влади за релігійним життям. Тепер будь-яку діяльність, спрямовану на задоволення релігійних потреб вірян могли кваліфікувати як замах на безпеку держави з відповідним покаранням винуватців від трьох років ув’язнення до смертного вироку. Того ж року влада розпочала кампанію з конфіскації церковних дзвонів, оскільки «звучання дзвонів порушує право на відпочинок широких мас атеїстів у містах і селах». Водночас розпочалося руйнування храмів, церков, монастирів. Упродовж 20-х років в УСРР закрили 533 церкви.

Під тиском радянської влади в духовному житті республіки давалася взнаки підміна загальнолюдських цінностей класовими, що призвело до знецінення духовних традицій суспільства.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Чому більшовицька влада прагнула ліквідувати багатопартійність?

2. З якою метою радянська влада проводила в УСРР політику коренізації?

3. Для чого більшовицьке керівництво проводило українізацію в УСРР?

4. Як поставилось до українізації більшовицько-радянське чиновництво та населення? Чому?

5. Коли та чому було згорнуто українізацію?

6. Якими були наслідки українізації?

7. Чому діяльність УАПЦ бентежила радянське керівництво? Чому радянська влада вдалась до переслідування духовенства й вірян?

9. Складіть розгорнутий план розповіді про ліквідацію багатопартійності в УСРР.

10. Схарактеризуйте політику коренізації.

11. Порівняйте наведені оцінки політики українізації. Яка з них здається вам більш об’єктивною? Аргументуйте свою позицію.

• П. Феденко у своїй праці «Український рух у 20-му столітті» констатує: «Політика українізації... дала деякі корисні наслідки. В школах запанувала українська мова. Українська Академія наук... розпочала широку діяльність. Протягом кількох років створено нові кадри».

• Іван Дзюба писав: «Крім усього іншого, ця сталінська політика була спрямована на те, щоб вибити з українського народу всякі залишки національного почуття й національної свідомості».

12. Схарактеризуйте особливості релігійного життя в УСРР у 20-ті роки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно