§ 27. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ

1. Правовий статус українських земель у складі Польщі

Які етапи польської офіційної політики щодо Західної України у 20- 30-ті роки? Яку політику здійснювала польська влада щодо Східної Галичини? Чим відрізнялося становище Східної Галичини й Західної Волині у складі Польщі?

Більшість західноукраїнських земель площею 130 тис. км2 з населенням понад 10 млн осіб у міжвоєнний період опинилася у складі Польщі. На початку 20-х років, коли в польському законодавстві проголошували право національних меншин на вільний розвиток і створення своїх органів місцевого самоврядування, Східна Галичина поділялася на три воєводства — Львівське, Тернопільське й Станіславське, які підпорядковувалися Варшаві. Проте згодом до території Східної Галичини польська влада приєднала шість повітів Західної Галичини, заселених переважно поляками. Такий адміністративно-територіальний переділ послабив позиції українців у краї. Окрім того, польський уряд збільшував кількість своїх військ у Східній Галичині, що змінювало співвідношення українсько-польських сил на користь останніх.

Територія Західної Волині відійшла до Польщі в 1921 р. й отримала статус Волинського воєводства із центром у Луцьку. Польська влада прагнула також асимілювати ці землі, але робила це в більш завуальованій формі порівняно зі Східною Галичиною. Якщо щодо Східної Галичини активно здійснювали політику національної асиміляції, то стосовно Західної Волині — лише державної. Зрештою, усе це мало на меті поглибити розходження між українцями Західної Волині й Східної Галичини з урахуванням того, що історичні зв’язки між обома частинами українських земель були слабкими, чому сприяла й відмінність віросповідання (греко-католицького в Галичині та православного — на Волині). Уряд намагався представити Волинь як «колиску польсько-українського порозуміння». Окрім того, поступки в Західній Волині були потрібні урядові Ю. Пілсудського, аби забезпечити подальшу експансію щодо етнічних українських земель, що перебували за межами Польщі.

У другій половині 20-х років уряд, прагнучи стабілізувати внутрішнє становище в Польщі, частково змінив політику тиску на більш гнучкі підходи, замінюючи курс національної асиміляції державною асиміляцією для українських земель. Таке послаблення тривало до 1937 р.

2. Економічне та соціальне становище населення

Якою була економічна політика Польщі щодо західноукраїнських земель? Які особливості у 20-30 роках мала промисловість західноукраїнських земель? Як розвивалась українська кооперація? Якими були відносини селян з польською владою? Що таке пацифікація?

На початку 20-х років Польща подолала повоєнну економічну кризу. Сприяли цьому й західноукраїнські землі, що стали не лише ринком збуту промислових товарів, а й джерелом сировини і трудових ресурсів.

Після 1923 р. уряд поділив територію держави на дві господарські зони: Польщу «А», що складалася з корінних польських земель, і Польщу «Б», до якої увійшли українські землі. Влада надавала перевагу промисловому розвиткові території Польщі «А». Унаслідок цього саме тут концентрувалося понад 80 % металообробної, хімічної, текстильної та інших видів промисловості.

На території Польщі «Б» розвивалися ті галузі, що не потребували значних капіталовкладень, а саме: деревообробна, харчова, нафтовидобувна та ін. Тут переважали дрібні підприємства, що становили 85 % від загальної кількості.

Заробітна плата робітників у західноукраїнській промисловості була в півтора-два рази нижчою порівняно із середньою по країні. У відповідь на це робітники вдавалися до страйків.

Політиці польського уряду населення протистояло шляхом кооперативного руху. У кооперативи здебільшого об’єднувалися селяни-виробники й торговельні організації. Розгалужена мережа кооперативів мала кредитні й торгові спілки. Зокрема, спілка переробників молока «Маслосоюз» постачала масло до Австрії, Швеції, Палестини та інших країн. Міську торгівлю координувала спілка «Народна торгівля». За два передвоєнні десятиріччя кількість кооперативів у Східній Галичині зросла з 580 до 4000 і налічувала майже 700 тис., які працюють.

У сільському господарстві домінувала велика приватна земельна власність (поміщицька, державна та церковна). На початку 20-х років середнє поміщицьке землеволодіння сягало понад 3,5 тис. га. Водночас питома вага земельних селянських господарств із площею до 5 га становила 81,1 % від загальної кількості.

Така ситуація посилювала соціальну напругу серед селянства й підштовхнула польську владу до аграрних реформ. У 1920 р. сейм затвердив закони, що спрямовували аграрне реформування на шлях планомірної колонізації українських земель польськими військовими й цивільними осадниками.

Осадництво — політика польської влади в західноукраїнських землях, спрямована на заселення їх польськими колоністами.

Осадники мали сприяти асиміляції українського населення і, в разі потреби, виконували каральні функції. У 1921-1922 рр. на Західній Волині, Поліссі та Східній Галичині їм було виділено 425 тис. га найкращих земель. Водночас польська влада видала таємний наказ про обмеження продажу землі українським селянам. Така політика не зняла соціальної напруги в західноукраїнських землях, а посилила національну ворожнечу між українцями й поляками. Українське селянство намагалося захистити свої економічні інтереси в цивілізований спосіб, використовуючи кооперативні товариства.

Але, коли тиск польського уряду ставав нестерпним, українське селянство виходило за межі легальних форм обстоювання власних інтересів і вдавалося до силових дій. Весною 1930 р. на території Волинського, Львівського, Тернопільського та Станіславського воєводств відбулося понад 3 тис. протестних акцій антидержавної спрямованості, 160 з них супроводжувалися сутичками з поліцією.

Відповіддю польського уряду стала так звана пацифікація.

Пацифікація — політика польської влади на західноукраїнських землях, спрямована на придушення виступів корінного населення за допомогою поліції та військ.

Фізичні розправи супроводжувалися розгромами українських товариств і кооперативів. У 1934 р. на Поліссі в м. Березі Картузькій було створено концентраційний табір, де здебільшого утримували українців.

Опишіть, що зображено на гравюрі. Як зіставляється інформація з гравюри з текстом підручника про пацифікацію?

Софія Нелепинська-Бойчук. Пацифікація Західної України

Хто автор документа? Які думки, почуття викликає у вас цей документ? Із чим пов’язане, на вашу думку, таке ставлення до ув'язнених?

Український в’язень польського концтабору в Березі Картузькій В. Макар про табірний режим

Найтяжче було учасникам двох найбільших груп: групі 40-50 в’язнів, призначених на земляні роботи у таборі, і групі 90-100 в’язнів, призначених на працю поза табором. Праці, що їх виконувала внутрішньотаборова група, були такі: поглиблення ровів і підсипання валів попід парканом довкола табору; будування доріг, брукування камінням площ; розбирання звалищ і т. д. Самі по собі ці праці не були б важкі. Але тут не йшлося про працю... Биття палицею належало до щоденного ритуалу. Крім биття, для в’язнів були різні муштри: «сядь і встань!» або «впади і встань!».

У 1925-1939 рр. понад 373 тис. селян, утративши сподівання на розв’язання аграрних проблем, покинули рідний край та емігрували до США, Франції, Канади й інших країн далекого зарубіжжя. Щорічно на сезонні роботи до Західної Європи відправлялось до 1 млн осіб.

3. Діяльність українських політичних організацій

Які сили представляли політичне життя Західної України? За яких обставин виникла УВО? Якими були її цілі? Як діяла ОУН?

У 1920 р. в Празі за ініціативою колишніх старшин Армії УНР з метою продовження збройної боротьби за незалежність України було створено Українську військову організацію (УВО). 1921 р. її очолив Євген Коновалець.

Погляд зблизька

Які життєві події, на вашу думку, могли найбільше вплинути на формування поглядів Євгена Коновальця?

Євген КОНОВАЛЕЦЬ (1891-1938) — військовий і політичний діяч. Вихованець Львівського університету. Під час Першої світової війни у складі австро-угорської армії потрапив до російського полону, звільнився завдяки революції. Наприкінці 1917 р. — один з організаторів Галицько-Буковинського куреня Українських січових стрільців. У 1918-1919 рр. командував УСС під час бойових дій проти радянських і білогвардійських військ. Із серпня 1920 р. — голова УВО. З 1920 р. — в еміграції. У 1929-1938 рр. — голова проводу ОУН. Убитий у Роттердамі (Голландія) агентом радянських спецслужб.

Серед членів організації на початку переважали колишні вояки Армії УНР і УГА. УВО, не маючи чітко окресленої ідеології й політичної програми, визначила своїм головним завданням організацію боротьби проти окупаційних режимів на українських землях. Разом з українським екзильним урядом Є. Петрушевича УВО намагалася здобути підтримку Антанти у справі відродження української державності в Галичині.

Із середини 20-х років в УВО стали посилюватися націоналістичні настрої. Зрештою, у 1929 р. УВО, об’єднавшись з іншими націоналістичними групами, трансформувалася в Організацію українських націоналістів (ОУН). Її лідером став Євген Коновалець, а основним ідеологом — Дмитро Донцов, який обстоював український «інтегральний» націоналізм.

«Інтегральний» націоналізм — радикальний націоналістичий рух у період між світовими війнами.

Д. Донцов проголошував націю абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України — найвищою метою. Домінуючим було положення про національну революцію українського народу за власну національну самостійну й соборну державу.

Націоналізм на той час був досить поширеним у Європі. Але відмінність українського інтегрального націоналізму полягала в тім, що він виник у середовищі пригнобленої нації і, розгортаючи боротьбу за її незалежність, не зазіхав на свободу інших націй.

ОУН використовувала різні методи боротьби: саботаж, експропріації, демонстрації, страйки, бойкоти. Лідери націоналістичного руху не відмовлялися і від індивідуального терору. Найгучнішою справою стало вбивство в 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького — ініціатора пацифікації в західноукраїнських землях. Польська влада заарештувала С. Бандеру й М. Лебедя, які організували цей терористичний акт, і вчинила над ними суд, що закінчився смертним вироком (пізніше замінений на довічне ув’язнення). Але судовий процес не залякав прихильників ОУН, організація, попри масові арешти, швидко відновила свою чисельність.

У 1925 р. українці мали 12 політичних партій, які представляли широкий політичний спектр. Українські партії активно боролися за місця в польському парламенті. Зокрема, представництво українців у сеймі з 1927 по 1930 р. зросло удвічі. І хоча єдності серед них не було (вони переважно дотримувалися однієї з трьох орієнтацій: пропольської, прорадянської та самостійницької), українське парламентське представництво стало впливовим фактором політичного життя, і польський уряд змушений був на нього зважати.

Найвпливовішим серед української громадськості Галичини вважалося Українське народно-демократичне об’єднання (УНДО). Воно створене 1925 р. й орієнтувалося на досягнення конституційної демократії та незалежності України. Лідерами УНДО були такі авторитетні політичні діячі, як Д. Левицький, В. Мудрий, О. Луцький та ін. Більшість українських депутатів у польському сеймі були представниками УНДО.

На якій політичній основі виникло УНДО? Якими були основні політичні й соціально-економічні прагнення УНДО? Чиї інтереси воно відбивало?

З Відозви до українського громадянства з приводу заснування УНДО (від 12 липня 1925 р.)

УНДО є організацією національною, демократичною і понадкласовою. УНДО організовуватиме селянські, робітничі маси з метою перетворити їх на політично свідомі й економічно сильні й незалежні соціальні групи. УНДО, обстоюючи приватну власність, буде боротися за перехід землі в руки селянства без відшкодування — вважаючи, що селяни своєю працею уже давно сплатили за землю. УНДО приділятиме увагу кооперативним організаціям як засобу економічного зростання українського населення.

За умов загрози з боку нацистської Німеччини в другій половині 30-х років об’єднання перейшло на позицію компромісу з польським урядом (він дістав назву «нормалізація»), згідно з яким влада припиняла антиукраїнську політику, а УНДО — антипольську пропаганду. Польсько-українському замиренню сприяв відхід західноукраїнських політиків від ілюзій щодо привабливого образу Великої України після вчиненого сталінським тоталітаризмом Голодомору 1932-1933 рр.

Пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому в Івано-Франківську. Встановлений 2015 р. Скульптори — Степан Федорин і Микола Гурмак

Впливати на політичну свідомість українського суспільства прагнула і Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Вона ставила собі за мету боротьбу проти соціальних і національних утисків, об’єднання Західної України з УСРР. Лідерами партії були О. Крілик, Р. Кузьма та ін.

Громадсько-політичне життя не обмежувалося тільки партійним рухом. Значну роль у західноукраїнському суспільстві відігравала греко-католицька церква, очолювана митрополитом Андреєм Шептицьким. Наприкінці 30-х років вона охоплювала понад 4 млн вірян. А. Шептицький активно виступав проти пацифікації. Він стояв на центристських позиціях, підтримував політику «нормалізації» й засуджував екстремізм ОУН та виступи комуністів.

ПЕРЕВІРТЕ СЕВЕ

1. Покажіть на карті № 7 (див.: Альбом карт) західноукраїнські землі, що опинилися у складі Польщі, та розкажіть про їхній правовий статус.

2. Яку економічну політику проводила Польща на західноукраїнських землях?

3. Яким було соціально-економічне становище українського населення на землях, підпорядкованих Польщі? Наведіть конкретні факти.

4. У чому полягали особливості розвитку промисловості на західноукраїнських землях у складі Польщі?

5. Чим була викликана пацифікація та які наслідки вона мала?

6. Схарактеризуйте становище сільського населення. У чому полягали причини селянського протестного руху?

7. Як ви думаєте, з чим був пов’язаний найбільший вплив УНДО порівняно з іншими організаціями й політичними партіями на українське населення?

8. Схарактеризуйте розвиток комуністичного руху серед населення західноукраїнських земель.

9. У чому полягали ідеологічні основи українського націоналізму?

10. Чому, на вашу думку, виникла й поширила свій вплив ОУН?

11. Роздивіться фотографію пам’ятника Андрею Шептицькому і поясніть задум його авторів. Розробіть власний проект пам’ятника історичній особі, про діяльність якої ви дізналися на цьому уроці.

12. Якби вам випала нагода в ті часи стати членом ОУН, чи погодилися б ви? Напишіть коротке есе з аргументованим викладенням вашої позиції.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно