§ 25. Європейська військово-політична криза. Вісь «Рим-Берлін»

1. Зовнішньополітичні пріоритети Європи в другій половині 1930-х років

Багато в чому визначальним в історії світу загалом і Європи зокрема став рік 1933. Поряд з головною подією, тобто приходом до влади Гітлера, цей рік було позначено на Далекому Сході наслідками японської політики в Північному Китаї, а в США - вступом на посаду президента Франкліна Делано Рузвельта. У Радянському Союзі набували обертів сталінські репресії. Українці в той рік вмирали від Голодомору, одного з найбільших геноцидів XX ст. Утім прихід Гітлера до влади не відразу сприйняли як поворотний пункт у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку оцінювали як данину націоналістичній риториці й не сприймали серйозно.

Невиразні зовнішньополітичні пріоритети великих держав визначали кілька обставин. Найважливішими з них був вихід з економічної кризи 1929-1933 рр. і численні ілюзії про власну велич або образи, породжені Першою світовою війною й наступною низкою соціальних і національних революцій. У США, де економічна криза була особливо руйнівною, адміністрація Ф. Д. Рузвельта проголосила «новий курс», а в міжнародній політиці орієнтувалася на політику нейтралітету й ізоляціонізму. Натомість великим гравцем на міжнародній арені, поряд з Німеччиною, ставав Радянський Союз. У 1933 р. СРСР вдалося встановити дипломатичні відносини із США. Радянське керівництво на чолі зі Сталіним, зайняте п’ятирічними планами й репресіями, у зовнішній політиці хиталося, схиляючись то в бік західних демократій, то - нацистів.

Лідери Великої Британії і Франції (тут головні ролі відігравали, відповідно, Невілл Чемберлен і Едуар Даладьє) не бачили причин для зміни політичного курсу, націленого на послаблення Версальської системи. Французи жили солодкими спогадами про Комп’єнський ліс і в полоні ілюзії про найсильнішу армію. Але це життя протікало на тлі внутрішніх конфліктів, які позбавляли зовнішню політику сили. Британські ж консерватори, які прийшли до влади, ставилися до Франції з недовірою й були готові переглянути договори на користь Німеччини, яку вони навіть після приходу до влади нацистів вважали слабкою і такою, що потребує підтримки. Головним теоретиком поступок Німеччині під гаслом «миротворчості» був Н. Чемберлен. Упертість, з якою Британія йшла на поступки гітлерівській Німеччині під тим приводом, що договори можна переглядати, не розв’язуючи війни, триватиме аж до 1939 р.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте зовнішньополітичні пріоритети лідерів країн Європи й США в 1930-х роках.

2. Визначте і поясніть причини посилення міжнародних позицій нацистської Німеччини та Радянського Союзу.

2. Утворення вогнищ війни на Далекому Сході, в Африці та Європі

Перші ознаки наближення нової великої війни з’явилися на зламі 1920-1930-х років на тлі економічної кризи. Прецедент безкарності агресії виник на Далекому Сході. Усе почалося в 1927 р., коли прем’єр-міністр Японії Ґіїті Танака в меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань і знищення могутності США в Тихому океані. У 1931 р. японські війська окупували Маньчжурію - важливу в стратегічному й економічному плані північно-східну частину Китаю. На захопленій території створено маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР у цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р. і підтримку Радянським Союзом китайських комуністів.

Втручання Ліги Націй не привело до засудження агресора. Ба більше, у відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Компромісний мир між Японією і Китаєм, укладений за посередництва США і Великої Британії, тільки на короткий час стримав японську агресію. Новий наступ Японії на Китай розпочався в 1937 р. Він відбувався одночасно з інтенсивною ідеологічною обробкою японців: вихованням на морально-етичному кодексі самураїв-бусідо, нетерпимістю до антивоєнної опозиції (що названо «рухом за мобілізацію національного духу»), гаслом установлення «нового порядку» в Східній Азії.

Завдання

Розгляньте картину П. Пікассо «Герніка» (1937 р.). З’ясуйте обставини її створення та схарактеризуйте творчий задум художника.

У Середземномор’ї головну загрозу миру становила фашистська Італія. За задумом Беніто Муссоліні, який полюбляв казати «Наше море» (Mare Mostro), Італію належало перетворити на регіональну наддержаву. Король і добре налагоджений апарат «корпоративної держави» покірно виконували його бажання. У 1930-ті роки погляди Муссоліні сягали вже далі Середземномор’я. Він послав італійські війська до Абіссінії (так тоді називали Ефіопію), Іспанії та Албанії. Об’єднане в Лізі Націй світове співтовариство, а також британці і французи знову погрожували санкціями, але нічого зроблено не було. Така безкарність тільки заохочувала й посилювала нові хвилі агресії.

Найбільшим потрясінням для Європи в другій половині 1930-х років стала громадянська війна 1936-1939 рр. в Іспанії. Це був збройний конфлікт між республіканським урядом Народного фронту (республіканці, соціалісти, комуністи, анархісти, баскські та каталонські націоналісти), який прийшов до влади в результаті виборів, і правими силами (фалангісти, карлісти, монархісти, консерватори), які сприйняли демократичні реформи як початок соціалістичної революції й загрозу своєму існуванню. Заколотники, яких очолив генерал Франсиско Франко, виступали під гаслами захисту національних і католицьких цінностей. Події в Іспанії були показовим прикладом, як дисциплінована меншість може здобути контроль над країною, яка дозволяє їй сформуватися.

Погляд історика

Громадська незгода назрівала в Іспанії принаймні двадцять років. Іспанцям не пощастило ще й тому, що громадянська війна почалася саме тоді, коли протистояння комуністів і фашистів сягнуло кульмінації в усій Європі. Через те військове повстання 1936 р. привернуло увагу і Гітлера, і Сталіна. Іспанія перетворилась на лабораторію найбрутальніших у Європі політичних методів. Три роки агонії скінчилися гучною поразкою демократії. Громадянський рух в Іспанії мав глибинні причини: нестабільність попереднього історичного розвитку, поляризованість суспільства, невирішеність земельного питання... Маса селян жила з крихітних клаптиків землі або за платню, що давала змогу жити тільки наголодь. Нечисленний робітничий клас зазнав тяжкого удару під час кризи. Римо-католицька церква, де правила ультрареакційна ієрархія, брала активну участь в економічному житті - як найбільший землевласник і розпорядник багатьох підприємств... Армія, де співвідношення кількості офіцерів до числа солдатів було незмірно високе, правила за бастіон папістських і монархічних почувань. Це все становило вкупі напрочуд гнітючу й непіддатливу соціальну фортецю, що складалася зі священиків, поміщиків та офіцерів і, звичайно, перешкоджала будь-яким реформам, які зачіпали їхні інтереси. Соціальні протести були відчайдушні, злі й антиклерикальні.

Дейвіс Н. Європа. Історія / пер. з англ. П. Таращук. Київ, 2000. С. 1011-1012.

Велика Британія, Франція і СРСР з різних міркувань виступили на боці республіканців, тобто законного уряду, тоді як Німеччина й Італія стали на бік франкістів - заколотників. Хоча формально всі держави декларували невтручання, зокрема зобов’язувалися не постачати протиборчим сторонам зброї, насправді зброя, техніка й людські ресурси надходили у великих кількостях. Підживлення конфлікту іззовні призвело до того, що в обох таборах ініціативу взяли радикальні сили - що комуністи й анархісти, що фалангісти, які практикували терор як спосіб боротьби. До весни 1939 р., коли перемога франкістів і встановлення в Іспанії авторитарної влади стали доконаним фактом, кількість жертв війни сягнула (за різними оцінками) від 400 тис. до 1 млн осіб. Громадянська війна в Іспанії змусила більшість європейців задуматися про загрозу фашизму і нацизму, водночас вона притупила відчуття комуністичної загрози.

Запитання і завдання

1. Назвіть основні осередки збройних конфліктів у другій половині 1930-х років. Які політичні сили й держави були їхніми ініціаторами?

2. Поміркуйте, чому ці конфлікти стали можливими. Як вони характеризують наміри влади і настрої в європейських суспільствах?

3. Порушення умов Версальського договору і введення німецьких військ у Рейнську зону

Рейнська зона була частиною території Німеччини, що підлягала демілітаризації за Версальським договором 1919 р. Зону було створено після закінчення Першої світової війни для запобігання раптовому нападу Німеччини на Францію. Вона включала німецьку територію на лівому березі Рейну і смугу завширшки 50 км на його правому березі. У цій зоні заборонялося розміщувати німецькі війська, проводити військові маневри і споруджувати укріплення.

У першій половині 1920-х років війська країн Антанти неодноразово вторгалися до Рейнської зони під претекстом несплати репарацій або запобігання агресивним діям Німеччини. У відповідь німецьке населення області влаштовувало акції протесту. Найгострішим був Рурський конфлікт. Його врегульовано Локарнськими договорами 1925 р., які гарантували непорушність кордонів європейських держав, що склалися після світової війни, зокрема франко-німецького кордону. Основним документом Локарнських договорів був Рейнський гарантійний пакт, укладений між Німеччиною, Бельгією, Великою Британією, Італією і Францією. Учасниці договору зобов’язувалися вирішувати всі спори в суді, не розпочинати воєнних дій одна проти одної, а в разі нападу на одну з країн-учасниць надавати негайну допомогу жертві агресії. Порушення положення про Рейнську демілітаризовану зону розглядали також як агресію.

З приходом до влади Гітлера німецький уряд узяв курс на ліквідацію Рейнської демілітаризованої зони. У 1934 р. нацисти були причетні до спроби перевороту в Австрії, у 1935 р. вони відсвяткували повернення до Німеччини за результатами плебісциту Саарської області, запровадили загальний військовий обов’язок, відновили військово-повітряні сили, відмовилися від пунктів про роззброєння. Урешті-решт у березні 1936 р. нацистський уряд в односторонньому порядку, наче глузуючи з незграбних і непослідовних дій західних держав, денонсував Локарнські договори й увів у Рейнську зону військо. І хоча Рада Ліги Націй засудила Третій рейх за порушення міжнародних зобов’язань, реакції з боку великих європейських держав не прозвучало. Франція промовчала, а в Лондоні заявили, що вступ німецьких військ у Рейнську область «не створює загрози військового конфлікту», що означало визнання ліквідації Рейнської демілітаризованої зони.

Запитання і завдання

1. З якою метою було створено Рейнську демілітаризовану зону? Чому вона стала основним подразником у франко-німецьких відносинах?

2. Поміркуйте, чому стало можливим порушення Версальського мирного договору.

4. Діяльність Ліги Націй

Як організація із забезпечення миру, Ліга Націй не змогла створити ефективної системи міжнародної безпеки, що стало причиною поступового занепаду її авторитету. Виразно це проявилося в 1930-х роках. До складу Ліги Націй у 1937 р. входило 58 держав. Однак до того часу провідні держави-агресори вже залишили організацію (за всю історію Ліги з різних причин її залишило 16 держав): зокрема в 1933 р. - Японія й Німеччина, у 1937 р. - Італія. Так Японія «протестувала» проти невизнання маріонеткової держави Маньчжоу-Го; нацистська Німеччина залишила конференцію з роззброєння, не бажаючи, як пояснив Гітлер, бути «народом другорядної зони», а фашистська Італія прагнула мати вільні руки для нових територіальних захоплень після окупації Абіссінії.

Намагання Ліги Націй у кожній конфліктній ситуації протиставляти воєнній силі тільки моральну позицію, уникати називати агресора агресором і утримуватися від накладення санкцій - усе це ще більше підточувало довіру до організації держав і народів, які сподівалися на захист, а у великих держав викликало зневагу і нехтування. Так само організація не змогла захистити гарантовані міжнародними договорами права національних меншин (зокрема, щодо українців такі договори підписали Польща, Румунія та Чехословаччина). Щораз більше Ліга Націй демонструвала тільки власне безсилля. Та й статут Ліги не забороняв війну як метод розв’язання спірних питань. Спроба посилити організацію через залучення Радянського Союзу, який виходив з міжнародної ізоляції, позитивних результатів не дала. СРСР вступив до Ліги Націй у 1934 р. зусиллями Жана-Луї Барту, міністра закордонних справ Франції, який розвивав ідею антинімецького пакту з франко-радянським союзом в основі. Але після вбивства Барту французька зовнішня політика повернулася до тактики незграбних компромісів і короткотермінових угод, та й сам Радянський Союз виявився більш ніж ненадійним союзником.

Нездатність Ліги Націй запобігти агресії, виробити ефективний механізм для вирішення міжнародних проблем, цілковита безкарність держав-агресорів призвели до того, що наприкінці 1930-х років організація вже не могла врегулювати міжнародні конфлікти. Негативно впливала на діяльність Ліги Націй відсутність серед її членів великих держав. США, які були серед ініціаторів створення Ліги, не стали її членом (американський Конгрес через ізоляціоністів не ратифікував Версальський договір, частиною якого було положення про створення Ліги Націй). Провідну роль у керівництві Лігою відігравали Велика Британія і Франція.

Усе це звужувало можливості для зважених рішень з урахуванням національних інтересів держав та інтересів загальної безпеки. Не врятувало авторитет організації ні засудження радянської агресії проти Фінляндії, ні виключення в 1939 р. зі свого складу СРСР. Напередодні Другої світової війни Ліга Націй фактично зійшла з міжнародної політичної арени.

Засідання Ради Ліги Націй. Женева, 1935 р.

Погляд історика

Маньчжурська справа, пов’язана, як ми бачимо, зі світовою економічною кризою, стала першим вирішальним ударом по Лізі Націй. Японські успіхи свідчили про слабкість підписаних договорів, міжнародних конвенцій, мирних обіцянок, коли вони не підкріплені силою зброї. Сама ж Ліга Націй виявилась абсолютно недійовою. Англія й Сполучені Штати, які могли б узяти на себе захист міжнародних зобов’язань, були рішуче настроєні проти війни. Вони обстоювали систему морального засудження, на яку японські мілітаристи не зважали. В період, коли спочатку в Азії, а невдовзі і в Європі піднімалися нові войовничі сили, мирні держави вирішили не брати на себе жодної відповідальності.

Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / пер. з фр. Київ, 1995. С. 134.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте діяльність Ліги Націй у 1930-х роках. З якими труднощами зіткнулася в той час організація?

2. Визначте причини, які зумовили усунення Ліги Націй з міжнародної політичної арени. Чи можна було цьому запобігти? Відповідь обґрунтуйте.

5. Укладення союзу між Німеччиною та Італією

Для означення політичної й військової співпраці нацистської Німеччини та фашистської Італії використовують термін «вісь». Уперше офіційно його вжив Б. Муссоліні в 1936 р. стосовно німецько-італійських відносин. Він уважав, що лінія Берлін-Рим у європейській політиці має стати тією віссю, навколо якої розгортатимуться події на континенті. Політичну співпрацю в межах «осі» започатковано підписанням у 1936 р. таємного протоколу. Він зафіксував напрями політики двох урядів, зокрема підтримку Берліном італійської окупації Абіссінії, спільну позицію щодо громадянської війни в Іспанії, поділ сфер впливу на Балканах і в басейні Дунаю.

Для Гітлера й Муссоліні це рішення не було самоочевидним. Воно з’явилося після тривалих сумнівів і складних міркувань, на тлі високого рівня взаємної недовіри. Це сталося після того, як перемога на виборах у Франції «Народного фронту» поклала край спробам Муссоліні налагодити співпрацю з Парижем, а Гітлер не зумів домогтися дружби з Лондоном. Але й далі вісь «Рим-Берлін» спиралася лише на розпливчасту угоду, яка відображала просто політику дружби. Справжнім бажанням Гітлера було втягти Італію в реальний військовий союз. У 1937 р. він переконав Муссоліні приєднатися до Антикомінтернівського пакту, що його Японія й Німеччина уклали в Берліні в 1936 р. Урешті-решт для консолідації військових сил обох країн з метою реалізації завойовницьких планів у 1939 р. між Третім рейхом та Італією підписано договір про військово-політичний союз, що увійшов у історію під назвою «Сталевий пакт».

Запитання і завдання

1. Назвіть мотиви правителів та основні віхи укладення союзу між нацистською Німеччиною й фашистською Італією.

2. Поміркуйте, що в устах Б. Муссоліні означали слова про те, що союз Берліна й Рима має стати «віссю, навколо якої можуть об’єднатися всі європейські держави, що прагнуть співпраці й миру»?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Схарактеризуйте зовнішньополітичні цілі великих держав Європи і США в 1930-х роках. Визначте причини і наслідки краху системи колективної безпеки.

2. Визначте сутність європейської військово-політичної кризи 1930-х років. Наведіть приклади різниці між зовнішньополітичними цілями і пропагандистською риторикою урядів країн-агресорів.

3. Спираючись на матеріал параграфа й попередніх розділів, поміркуйте про перспективи українського питання на міжнародній арені напередодні Другої світової війни.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно