§ 27. Німецько-радянські переговори та пакт Молотова-Ріббентропа

1. Німецькі територіальні претензії до Польщі та Литви

Німецькі територіальні претензії до Польщі та Литви з’явилися на тлі гострого польсько-литовського конфлікту. Він виник після Першої світової війни і не згасав у міжвоєнний період. Литовська держава утворилася у вирі Першої світової війни (у 1917 р.) і зуміла відстояти право на незалежність у збройній боротьбі з більшовицькою Росією, але вимушено поступилася частиною території на користь Польщі. У результаті виникла Литовська Республіка зі столицею в Каунасі й інспірована поляками так звана Серединна Литва із центром у Вільнюсі. У 1922 р. Польща інкорпорувала Віленщину й розгорнула полонізацію цього краю. Литовський уряд не погодився з анексією Вільнюса і до 1938 р. не підтримував з Польщею дипломатичних відносин. Конституція Литовської Республіки проголосила Вільнюс історичною й дійсною столицею Литви.

Головним об’єктом німецьких претензій до Литви був розташований на Балтійському узбережжі Клайпедський край. До Першої світової Мемель, або ж литовською - Клайпеда, був важливим морським портом у Східній Пруссії. Його включено до Литви за рішенням Ради послів Антанти в 1923 р. До того часу на підставі Версальського договору як колишня територія Німеччини край перебував під опікою Ліги Націй (управління здійснювала Франція). Рішення про передачу Литві суверенних прав на Клайпеду на засадах автономії держави Антанти ухвалювали за переконанням, що так розв’язують кризу в польсько-литовських відносинах (ішлося про обмін Клайпедського краю на відмову Литовської Республіки від Вільнюса). Клайпедська область була важливим набутком Литви: тут було зосереджено близько 30 % промислових потужностей держави, ішло 70-80 % імпорту та експорту.

Однак національний склад населення краю (понад 40 % мешканців називали себе німцями, близько 30 % — литовцями і ще 25 % — клайпедцями, тобто мали локальну ідентичність) створював ґрунт для діяльності німецьких націоналістичних організацій, які вимагали його приєднання до Німеччини. Ситуація загострилася в 1930-х роках. У відповідь на арешт пронацистських активістів Рейх запровадив бойкот литовської сільськогосподарської продукції, що спричинило економічну кризу на півдні Литви, де обурені фермери почали акції протесту. Дійшло до фізичних розправ нацистських бойовиків над місцевими активістами литовських організацій. Урешті-решт у березні 1939 р., відразу після німецької окупації Чехії, Німеччина поставила перед литовським урядом вимогу передати Клайпедську область. Литва була змушена 22 березня прийняти висунуті вимоги як «необхідне зло». Наступного дня до Клайпеди увійшли підрозділи вермахту, їх з ентузіазмом вітали місцеві німці.

Німецькі солдати спостерігають, як єврейська сім’я залишає Клайпеду. Квітень 1939 р.

У Польщі об’єктом німецьких територіальних претензій був так званий Данцизький коридор. Так називали в 1919-1939 рр. вузьку смугу польської території, яка сполучала Польщу з Балтійським морем. Польська держава отримала її за умовами Версальського договору. Данцизький коридор, ширина якого не перевищувала 200 км (у найвужчому місці - 30 км), завершувався вузькою смугою морського узбережжя завдовжки 71 км. Там польський уряд розпочав будівництво на Балтійському узбережжі нового порту - Гдині, що його міг повністю контролювати економічно й політично. Сам Гданськ (нім. Данциг) розміщувався поряд. Разом з невеликою навколишньою територією він мав статус «вільного міста», яке перебувало під управлінням Ліги Націй. «Вільне місто» мало з Польщею митний союз, спільну залізницю й пошту, у Гданську розташовувалася й невелика польська військова залога.

Восени 1938 р. гітлерівський уряд висунув проект приєднання Гданська до Третього рейху і вимагав від Польщі надати йому право на побудову через Данцизький коридор екстериторіальних шляхів сполучення. Спонукати поляків до поступливості Гітлер намагався обіцянками вигідного політико-економічного союзу, спрямованого проти СРСР. Але Гітлер і його радники вочевидь не знали, що польський націоналізм був не менш ворожим до Німеччини, ніж до Росії. Позитивної відповіді від поляків у Берліні не дочекалися. Навпаки, варшавський уряд розпочав переговори з Радянським Союзом і навіть заручився підтримкою Великої Британії. Німецьку окупацію литовської Клайпеди Н. Чемберлен потрактував як межу, за якою не могло бути мови про союз із Гітлером. У квітні 1939 р. у Лондоні було підписано польсько-британський договір про гарантії взаємної допомоги на випадок німецької агресії. Невдовзі до угоди приєдналася Франція. Відмову польського уряду задовольнити територіальні претензії Берліна нацистська влада використала як привід для нападу на Польщу 1 вересня 1939 р. На півострові Вестерплатте в гавані «вільного міста» Гданська, де містився польський військовий транзитний склад, відбулися й перші бої Другої світової війни.

Погляд історика

Друга світова війна стала своєрідним римейком Першої. Країни, які здобули перемогу в 1918 р., бажали відстояти версальсько-вашингтонську систему мирних договорів. Поставлена у становище країни-ізгоя, Німеччина прагнула скинути із себе «версальське ярмо». Не дивно, що вона порозумілася з іншою країною-ізгоєм - радянською Росією. Обидві країни з 1922 р. налагодили співробітництво, у тому числі у військовій сфері. Після приходу до влади нацистів співробітництво було згорнуте через ідеологічні причини. Однак радянські вожді ставилися до ідеології прагматично.

У другій половині 30-х років ситуація в Європі нагадувала літо 1914 р. Відмінність полягала в тому, що склалося не два, а три центри протистояння. Розстановка сил за цих умов могла непередбачувано змінюватися...

Німеччина раніше від інших держав підготувалася до війни. Франція і Велика Британія, як і в 1914-му, відставали. Маневруючи, вони робили спроби «каналізувати» агресію нацистів у бік СРСР. Сталіна не запросили у вересні 1938 р. до Мюнхена, де західні держави задовольнили вимоги Гітлера щодо Чехословаччини, щоб здобути від нього гарантії «вічного миру». Гітлер проковтнув Чехословаччину, як перед тим Австрію. Однак цим він не обмежився і звернув увагу на Польщу.

Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Кн. 3. Київ. 2013. С. 23-24.

Запитання і завдання

1. Назвіть і схарактеризуйте німецькі територіальні претензії до Польщі та Литви наприкінці 1930-х років. Чому вони стали можливими та яку мали ціль? Розгляньте світлину. Висловіть думки й емоції, які вона викликає.

2. Спираючись на знання історії попереднього часу й беручи до уваги обставини, які передували Другій світовій війні, поміркуйте про зумовленість цих подій результатами Першої світової війни.

2. Територіальні претензії СРСР до Польщі, Румунії, Фінляндії, країн Балтії

Зовнішня політика Радянського Союзу в 1920-1930-х роках зберігала наступність політики Російської імперії в реалізації геополітичних, тобто пов’язаних з просторовим розташуванням держави, завдань. Але були й відмінності. Зовнішній політиці СРСР була властива ідеологізація, що ґрунтувалася на двох суперечливих засадах - теорії невпинної (аж до остаточної перемоги) світової пролетарської революції та вимушеному, передусім в економічному плані, співіснуванні з капіталістичним світом. У травні 1939 р. відбулися зміни в зовнішньополітичному відомстві СРСР: Максима Литвинова на посаді наркома закордонних справ змінив В’ячеслав Молотов. Якщо Литвинов був прихильником системи колективної безпеки (його пов’язання з Заходом мали й особистий мотив - дружина була англійкою), то Молотов відразу взяв курс на підготовку планів розподілу Центрально-Східної Європи з гітлерівською Німеччиною.

Навесні 1939 р. Москва оцінила міжнародну ситуацію як загрозливу. Японія спровокувала конфлікт у Монголії, який переріс у військове протистояння. Радянський Союз побоювався, що в Європі розв’яжуть суперечності не на його користь. Поштовхом до дій стало розчленування Чехо-Словаччини, а також окупація Клайпеди. У відповідь радянський уряд надав односторонні гарантії Естонії та Латвії. 22 березня СРСР надіслав дипломатичну ноту урядам обох країн, у якій заявив, що повна незалежність обох республік також у інтересах Радянського Союзу. І він не потерпить, аби третя сила примушувала Естонію чи Латвію піддатися. Протести Естонії та Латвії проти цих непроханих гарантій були марними. Малі держави ставали заручниками великої політики.

З особливою підозрою Москва відстежувала прояви співпраці між Німеччиною та Фінляндією. Майже всі командири фінської армії здобули військову освіту в Німеччині в часи Першої світової війни, і чимало з них зберігали почуття вдячності та прихильності до Німеччини. У радянському наркоматі закордонних справ зростала підозра, що уряд Фінляндії, попри декларовану політику нейтралітету, не зможе опиратися тиску Німеччини і власних фашистських елементів, відтак цілком можливе німецьке вторгнення й перетворення Фінляндії на плацдарм для наступу на СРСР. Тому радянські претензії до Фінляндії формувалися з двох частин: намовляння до угоди про військову допомогу, яка дала б можливість вводити війська на територію Фінляндії, й до угоди про обмін територіями, передусім у районі Ленінграда. На Карельському перешийку фінський кордон проходив усього за 32 км від Ленінграда. Однак фінський уряд, не маючи певності в щирості радянських намірів, зайняв безкомпромісну позицію, і переговори зайшли в глухий кут.

Напруженими були відносини Радянського Союзу з Румунією і Польщею. Основним завданням зовнішньої політики Румунії в міжвоєнний період було закріпити нові кордони, які творили ілюзію «Великої Румунії». У 1930-ті роки Бухарест намагався маневрувати між Францією та Німеччиною, що викликало додаткові підозри Москви. Дипломатичні відносини між СРСР і Румунією було встановлено в 1934 р. Однак радянський уряд не визнав анексії Бессарабії. Подібно зовнішня політика польського «санаційного» уряду виходила з теорії балансування між СРСР і Німеччиною, спираючись на союз з Францією і Великою Британією. Агресивні дії нацистської Німеччини на континенті не насторожували польських керівників. Польща навіть взяла участь у поділі Чехо-Словаччини, керуючись переконанням, що експансія Німеччини буде спрямована лише на захід і південь. Варшава не помітила, як сама в очах Гітлера і Сталіна стала наступним після Чехо-Словаччини об’єктом для розчленування. Важливою дипломатичною картою Москви у відносинах з Румунією та Польщею було українське питання.

Погляд історика

Декларація фінського уряду щодо обраної країною політики нордичного нейтралітету [1935 р.] не досягла бажаного ефекту в Москві. Народний комісаріат закордонних справ сприйняв цю декларацію як ще один спосіб прислужитись Німеччині. Урешті-решт дійшло до того, що Совєтський Союз почав розглядати Фінляндію не як складову нейтральної Скандинавії, а як свій прикордонний регіон, який становив великий стратегічний інтерес для Совєтського Союзу з погляду захисту і який, відповідно, необхідно інтегрувати у власну систему безпеки.

Вехвіляйнен О. Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією. Київ, 2010. С. 28.

Запитання і завдання

1. Назвіть і схарактеризуйте територіальні претензії Радянського Союзу до сусідніх держав у переддень Другої світової війни. Визначте зовнішньополітичну тактику і стратегію СРСР.

2. Поміркуйте, яку роль у відносинах Радянського Союзу з Польщею і Румунією напередодні Другої світової війни відігравало українське питання. Не втрачайте це питання з поля зору, коли вивчатимете наступні параграфи цього розділу.

3. Британсько-франко-радянські переговори 1939 р.

Навесні й улітку 1939 р. позиція Радянського Союзу стала ключовою для підтримання миру в Європі. Велика Британія, Франція та гітлерівська Німеччина - кожна на свій лад - прагнули схилити Сталіна на свій бік. Керівництво СРСР вело переговори з усіма сторонами, зволікаючи з остаточним рішенням. Але така позиція - пошуки найвигіднішого для себе розв’язку - тільки наближала війну. Предметом британсько-франко-радянських переговорів, які розпочалися в березні, були три питання: укладення політичної угоди про взаємодопомогу між трьома державами; доповнення політичної угоди воєнною конвенцією; надання гарантій для всіх країн, розташованих між Балтійським і Чорним морями (ішлося про Румунію, Польщу й держави Балтії). Але на практиці всі орієнтувалися не так на концепцію колективної безпеки, як на ідею рівноваги. Ніхто не хотів зв’язувати себе взаємними і колективними зобов’язаннями, які змушують вступати у війну в разі загрози для партнера.

Переговори між Великою Британією, Францією та СРСР просувалися повільно. Непоступливу позицію зайняли й малі держави, які за жодних умов не хотіли приймати гарантій збройної допомоги без своєї на те згоди. До того ж Польща не погоджувалася пропускати радянські війська для допомоги Франції. Нетерпіння Москви зростало, коли минали тижні без жодного поступу. Ця патова ситуація відкрила перед Гітлером можливість, якою він, не вагаючись, скористався. Ще 3 квітня 1939 р. Гітлер затвердив директиву «Операція "Вайс”», яка передбачала поглинання Польщі. Він сподівався, що це залишиться війною двох держав - Німеччини та Польщі. А це можна було гарантувати, уклавши угоду з Радянським Союзом. У директиві була теза: «Політичне керівництво [Німеччини] вважає своїм завданням домогтися по можливості ізольованого вирішення польського питання, тобто обмежити війну виключно польською територією». Заяви урядів Великої Британії та Франції про допомогу Польщі, якщо та стане жертвою агресії, у Берліні серйозно не сприймали, особливо після Мюнхенської угоди.

Погляд історика

Загальне враження від цих переговорів навдивовижу чудне. Англійці діють надзвичайно повільно, впевнені, що війни не буде, поки тривають переговори. Ради [СРСР] щоразу відповідають на франко-англійські ноти дуже швидко. Але відповідають вони щоразу «ні!», що не є ознакою великого бажання досягти результату. Або ж, коли після двотижневих роздумів британці згоджуються на радянські пропозиції, вони додають нову умову. Тільки Франція дуже поспішає. Даладьє й Бонне очікують на вельми гостру кризу в серпні й хотіли б іще до цього добитися якоїсь розв’язки. До того ж Ради хочуть утворити союз, а англійці - просто надати гарантію трьох держав Польщі й Румунії. Щодо Франції, то вона ладна пристати на радянську пропозицію.

Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / пер. з фр. Київ, 1995. С. 210-211.

Запитання і завдання

1. Назвіть питання, навколо яких відбувалися британсько-франко-радянські переговори в 1939 р. Яку мету переслідували їхні учасники?

2. Поміркуйте, чому ці переговори завершилися провалом. Чи можна вважати антинімецьку позицію Великої Британії та Франції запізнілим (після Мюнхена) усвідомленням німецької загрози для Європи?

4. Німецько-радянський пакт про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа) і таємний додаток до нього: мотиви укладення і зміст

Зближення Німеччини і СРСР, яке завершилося угодою про розподіл сфер впливу і фактично стало прелюдією до початку Другої світової війни, розпочалося з ініційованих Німеччиною переговорів про активізацію економічних зв’язків. Обидві сторони водночас розуміли, що ці переговори мають політичну вагу. Першим про потребу політичного діалогу, який мав стати запорукою успіху економічних переговорів, заявив В. Молотов у травні 1939 р. Улітку дипломатичні відомства працювали, формуючи основу для початку прямих політичних переговорів. Насамперед сторони погодилися, що польське питання не може бути перешкодою для порозуміння, трохи згодом уже йшлося про територію від Чорного до Балтійського морів. До початку серпня 1939 р. Німеччина і Радянський Союз були готові розділити сфери впливу. У Берліні визначено й дату нападу на Польщу - 26 серпня.

В'ячеслав Молотов

Йоахім фон Ріббентроп

Ріббентроп і Сталін після підписання пакту

Гітлер поспішав. Він вирішив особисто втрутитися в роботу дипломатів. До нападу на Польщу залишалися лічені дні. Телеграма, яку Гітлер надіслав Сталіну 20 серпня 1939 р., була вислідом гарячкових пошуків можливостей ізоляції Польщі. У телеграмі йшлося про потребу негайного укладення пакту про ненапад і згоду на радянські пропозиції щодо додаткового протоколу про території. Він просив прийняти в Москві міністра закордонних справ Й. фон Ріббентропа, який матиме всеохопні й необмежені повноваження. У Москві панував настрій невизначеності й невпевненості: там ще думали, як зробити так, аби укласти договір з Німеччиною і водночас залишитися в стані переговорів з Британією і Францією. Нервувала й німецька делегація (це було 37 осіб, які летіли на двох літаках): панували «змішані почуття» і навіть «напружене очікування авантюри, назустріч якій ми летіли». Ніхто достеменно не знав і не розумів намірів і логіки дій радянського керівництва.

Погляд сучасника

Ми все ще перебуваємо тут, у центрі світової політики. У цей час тут ведуть переговори британські та французькі військові, поки що без помітного успіху. ...Учора вночі в Берліні була підписана німецько-радянська економічна угода, що при теперішньому політичному становищі значить більше, ніж може здаватися... Сьогодні 21 серпня, 2 година ночі. Мені щойно телефонували з канцелярії, що з Берліна надійшла «надто термінова» і безконечна телеграма. Через 1,5 години мені її надішлють розшифрованою; до того часу повинен не спати. Попри це, на сьогодні завершую листа; мені хочеться, та й треба, ще трохи «подрімати» в кріслі, оскільки багато поспати цієї ночі мені не доведеться...

21.8.39 р., 18 година. Я зараз безпосередньо в Кремлі. Коли ти отримаєш цей лист, тобі вже буде відомо з газет про великий успіх. Це дипломатичне диво! Його наслідки неможливо передбачити. Мої шифрувальники не спали кілька ночей, я теж трохи втомився. А нас чекають ще кілька днів величезної напруги. Але тепер це не має значення, після того як ухвалено рішення, якого ми домагалися й бажали.

Фляйшхауэр И. Пакт. Гитлер, Сталин и инициатива германской дипломатии. 1938-1939 / пер. с нем. Москва. 1990. С. 265 (З приватного листа Фрідріха фон дер Шуленбурґа, посла Німеччини в Радянському Союзі, до Берліна. Москва, 21 серпня 1939 р.).

Однак спокуса безкарно поділити світ таки переважила. Німецька делегація на чолі з Ріббентропом прибула до Москви 23 серпня, і після коротких переговорів уночі договір про ненапад було підписано. До нього прикладався секретний протокол, у якому йшлося про розмежування сфер обопільних інтересів. Цей додатковий протокол увійшов в історію як пакт Молотова-Ріббентропа. У статті 1 пакту йшлося про країни Балтії. До радянської сфери інтересів відходили Фінляндія, Естонія і Латвія. Литва входила до сфери інтересів Німеччини. Стаття 2 визначала розділ Польщі: «У разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входять до складу польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії Нарва, Вісла і Сян». Це означало, що більша частина Польщі в її тогочасних кордонах опинялася у сфері інтересів СРСР. Стаття 3 визначала інтереси СРСР щодо Бессарабії, яка входила до складу Румунії. До початку війни залишався останній мирний тиждень.

Запитання і завдання

1. Визначте передумови укладення німецько-радянського пакту про ненапад 1939 р. (пакт Молотова-Ріббентропа). Схарактеризуйте настрої й очікування, які супроводжували переговори між Німеччиною і Радянським Союзом.

2. Опишіть і проаналізуйте зміст додаткового секретного протоколу до німецько-радянського договору про ненапад 1939 р.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Визначте й порівняйте зовнішньополітичні цілі Великої Британії, Франції, СРСР і Німеччини напередодні війни. Використовуючи карту, окресліть німецькі й радянські територіальні претензії.

2. Поміркуйте, чому Гітлер і Сталін, знаючи, що поділ Польщі загрожує світовою війною, таки уклали договір 23 серпня 1939 р. Чому не вдалося досягти порозуміння в межах британсько-франко-радянських переговорів?

3. Беручи до уваги міжнародну ситуацію в Європі наприкінці серпня 1939 р., визначте тогочасні українські національно-політичні інтереси. Для обґрунтування своїх міркувань використайте попередні знання з історії України.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно