§ 74. Корінний перелом у Другій світовій війні

МЕТА

• пояснювати, у результаті яких подій стався корінний перелом у Другій світовій війні

• характеризувати роль фронту в Другій світовій війні

• називати історичне значення Сталінградської та інших битв

ДАТИ

4—6 червня 1942 р. — битва біля атола Мідуей

17 липня 1942 — 2 лютого 1943 р. — Сталінградська битва

Жовтень 1942 р. — битва під Ель-Аламейном

Серпень 1943 р. — битва на Курській дузі

Вересень—листопад 1943 р. — битва за Дніпро

• Американські бомбардувальники під час атаки японського флоту в битві біля атола Мідуей. 1942 р.

До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах повністю належала Німеччині та її союзникам. Союзники в антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 р. ситуація почала змінюватися.

Перші успіхи, що дозволили змінити загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7—8 травня 1942 р. у морській битві в Кораловому морі, біля берегів Нової Гвінеї, японська ударна ескадра, що прямувала на захоплення Порт-Морсбі, зазнала першої значної поразки. Особливістю цієї морської битви було те, що надводні кораблі обох сторін не зробили жодного пострілу один по одному. Долю бою вирішила авіація, що базувалася на авіаносцях. Японці, втративши один авіаносець, один есмінець та 80 літаків, змушені були відступити. Від планів вторгнення до Австралії довелося відмовитися.

4—6 червня 1942 р. біля атола Мідуей японський флот під командуванням адмірала І. Ямамото був ущент розбитий американським флотом адмірала Ч. Німіца. У бою Японія втратила чотири авіаносці, один крейсер і 253 літаки, США — один авіаносець, один есмінець і 150 літаків. У результаті цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і була змушена перейти до стратегічної оборони. Однак найважливішими були втрати найкращих японських льотчиків, що мало стратегічне значення.

Тим часом американські війська перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони розпочали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Жорстокі бої велися на морі, у повітрі й на суходолі. Вони тривали до лютого 1943 р. і завершилися повною поразкою Японії в цьому регіоні. Перемоги означали перехід ініціативи до США та Великої Британії на просторах Тихого океану. Для СРСР важливим було те, що став безпечнішим тихоокеанський маршрут ленд-лізу. У Токіо відмовилися від будь-яких планів нападу на СРСР.

Тим часом на Східному фронті розгорнулася Сталінградська битва, завершення якої визначило загальний хід війни. Умовно її можна поділити на дві частини. Перша — це наступ німецьких військ влітку 1942 р. і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ. Друга — контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італо-румуно-угорського угруповання на Волзі.

Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався на далеких підступах до нього, коли п’ять добре озброєних німецьких армій і три армії Італії, Румунії та Угорщини перейшли в наступ із харківського напрямку, форсували Сіверський Донець і Дон. 25 серпня 1942 р. вони досягли західних околиць міста на Волзі. Проте спочатку головний удар було спрямовано на Кавказ для захоплення нафтових промислів. Однак поступово основні зусилля німецьких військ змістилися до Сталінграда. Сталінградська битва перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння їхніх лідерів — А. Гітлера та Й. Сталіна.

14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки пішли на штурм міста. Спалахнули жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнали важких втрат.

• Бої серед руїн Сталінграда. 1942 р.

• Бої серед руїн Сталінграда. 1942 р.

• Капітуляція фельдмаршала Ф. Паулюса. Січень 1943 р.

14 листопада німецька армія почала останній штурм міста. На окремих ділянках їй вдалося пробитися до Волги, але це був її останній успіх. На той час військово-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР.

Радянська економіка змогла відновитися після втрат 1941 р. і забезпечити армію всім необхідним. До того ж у значній кількості надходила допомога від союзників за програмою ленд-лізу. До кінця осені 1942 р. склалися сприятливі умови для переходу радянських військ у наступ. Головний удар передбачалося завдати військами Калінінського й Західного фронтів у районі Ржева—Вязьми—Сичовки, у напрямку до Ризької затоки. Тут було зосереджено 2 млн осіб, 3,3 тис. танків, 1 тис. літаків, 24 тис. гармат і мінометів. Це угруповання мало перейти в наступ 25 листопада 1942 р.

Для забезпечення головного удару за шість днів до цього планували здійснити відволікаючий удар у районі Сталінграда. Згідно з планом «Уран», 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, завдавши флангових ударів там, де розміщувалися союзники Німеччини — угорські, румунські та італійські війська.

23 листопада 1942 р. радянські війська замкнули кільце навколо 330-тисячного угруповання німецьких військ. А. Гітлер заборонив вести армію на прорив з оточення та наказав чекати зовнішньої допомоги. Проте удар іззовні виявився невдалим. До того ж авіація була не спроможна доправляти необхідну кількість вантажів для підтримання боєздатності частин. Зрештою німецьке угруповання на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом (саме він був розробником плану «Барбаросса») опинилося в безвихідному становищі. 30 січня 1943 р. фельдмаршал Ф. Паулюс підписав акт про капітуляцію. 2 лютого припинили опір залишки німецьких військ: 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші загинули (згодом із полону на батьківщину повернулися лише

15 тис. осіб). Загальні втрати Німеччини під Сталінградом становили 1,5 млн осіб, майже 3,5 тис. танків і штурмових гармат, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Від такої поразки німецька армія вже не змогла отямитися. Ініціатива на Східному фронті перейшла до СРСР.

У той час як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу, Ржевсько-Сичовська операція зазнала повного провалу. За 23 дні боїв на цьому напрямку радянські війська втратили 215 тис. осіб убитими й пораненими.

Коли бої під Сталінградом ще тривали, у січні 1943 р. радянські війська здобули низку перемог: прорвали блокаду Ленінграда, підійшли до Смоленська й розгорнули наступ на Харків. 18 грудня 1942 р. Червона армія увійшла в перше українське село Півнівка на Луганщині. 7 лютого було звільнено Курськ, 9 лютого — Бєлгород, а 16 лютого — Харків. Продовжуючи наступ, радянські війська наблизилися до Дніпропетровська.

Із 1 січня 1943 р. в Червоній армії були введені погони для солдатів, сержантів, офіцерів, генералів, маршалів. Згодом вона почала називатися Радянською армією.

• Червоний прапор над Сталінградом. Січень 1943 р.

Історичне значення Сталінградської битви

• Започаткувала корінний перелом у Другій світовій війні.

• Завдала удару по військовому потенціалу Третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту.

• Розпочався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу.

• Було завдано удару по Німеччині та її союзниках загалом. Японія і Туреччина відмовилися вступити у війну проти СРСР. Керівники Румунії та Італії, а також Угорщини й Фінляндії почали шукати способи, як вийти з війни.

• Поразка Німеччини та її союзників сприяла розвитку антинацистського та національно-визвольного рухів, консолідації сил антигітлерівської коаліції.

Прагнучи піднести бойовий дух радянських військ, які вели бойові дії на території України і поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в Перший, Другий, Третій і Четвертий Українські фронти.

5 серпня 1943 р. на честь перемог Радянської армії, звільнення міст Орел і Бєлгород у Москві було здійснено перший артилерійський салют. У подальшому Москва 347 разів салютувала воїнам Радянської армії за визволення і взяття міст, в окремі дні — по чотири-п'ять разів.

Проте в другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози чергового оточення, німецькі війська, що відійшли з Кавказу й Кубані під Ростов і на Донбас, завдали потужного контрудару. Харків, Бєлгород та інші міста знову опинилися в окупації. На фронті утворився величезний виступ, який назвали Курська дуга. Радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався. Обидві сторони накопичували сили для наступу влітку. Промисловість як СРСР, так і Німеччини безперервно нарощувала випуск усіх видів озброєння.

Німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Було розроблено план «Цитадель», який передбачав розгром радянських військ на Курській дузі й наступ на Москву. Для реалізації цього плану передбачалося застосувати нові зразки зброї (танки «Тигр», «Пантера», самохідні гармати «Фердінанд» тощо), які мали забезпечити німецьким військам технічну перевагу. Радянське командування завдяки розвідці було ознайомлене з планом. Було прийнято рішення про організацію навмисної оборони. Вона мала знекровити німецькі частини, що наступали, і забезпечити перехід у контрнаступ.

Для здійснення прориву з обох кінців Курської дуги німецьке командування зосередило угруповання, яке налічувало 900 тис. осіб, 10 тис. гармат і мінометів, 2,7 тис. танків і штурмових гармат, 2,05 тис. літаків. Проте й радянська сторона створила в районі дуги потужне угруповання. Радянська армія мала 1,3 млн осіб, 20 тис. гармат і мінометів, 3,3 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 2,6 тис. бойових літаків.

Наступ німецьких армій розпочався 5 липня 1943 р. Ударні угруповання змогли просунутися на 12 км із боку Орла і на 40 км із боку Бєлгорода, але подолати радянську оборону не змогли. Дочекавшись, коли наступальний потенціал противника буде вичерпаний, у наступ рушили радянські резерви (Брянський, Степовий і Південно-Західний фронти), а за ними Центральний та Воронезький фронти. 12 липня біля селища Прохорівка відбувся зустрічний танковий бій, який став переломним у битві. Хоча радянські частини зазнали значних втрат, німецькі війська були знекровлені. Цього ж дня змінився характер усієї Курської битви, радянські війська перейшли в рішучий наступ. 5 серпня вони звільнили Орел (операція «Кутузов») і Бєлгород, 23 серпня — Харків (операція «Рум’янцев»).

Перемога коштувала дуже дорого: радянські втрати становили 863 тис. осіб, 6 тис. танків і 1,6 тис. літаків. Німецька сторона втратила 500 тис. осіб, 1,3 тис. танків, 3 тис. гармат, 1 тис. літаків.

Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило так званий «Східний вал». Воно намагалося використати повноводу річку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення виселяли з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст — Дніпропетровськ, Кременчук, Полтава — були розорені й спалені.

• Контратака радянських військ. 1943 р.

• Форсування Дніпра. Вересень 1943 р.

Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто невиправданими жертвами. Десятки тисяч новобранців, так званих «піджаків» («чорносвитників») — неозброєних, ненавчених юнаків, нашвидку мобілізованих у придніпровських областях України, стали жертвами штурму. їхні тіла вкривали плацдарми на Правобережжі. Пояснювалося це тим, що вище радянське керівництво й військове командування з недовірою поставилися до визволених від нацистського режиму жителів України. Таке ставлення нерідко переростало в прагнення примусити жителів республіки «спокутувати кров'ю» своє перебування в окупації. Це було одним із проявів жорстокості війни, що помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму.

Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. форсували Дніпро й створили плацдарми на північ та південь від Києва (загалом 23).

Основний прорив на Правобережжя передбачалося здійснити з Букринського плацдарму.

Після невдалих спроб прорвати німецьку оборону під Букрином (загинуло 250 тис. радянських солдатів) головні сили радянських військ були зосереджені на Лютізькому плацдармі (150 тис. осіб, 1,5 тис. гармат і мінометів, близько 800 танків), із якого було завдано вирішального удару в напрямку на Київ. 6 листопада 1943 р. столицю України було визволено. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (більшості осіб посмертно), близько 10 тис. осіб отримали бойові ордени. Проте були значними і втрати: за різними оцінками, загинуло від 417 тис. до 1 млн осіб.

Битва за Дніпро закріпила перевагу радянських військ на радянсько-німецькому фронті й дала змогу беззупинно просуватися на захід.

У жовтні-листопаді 1942 р. у Північній Африці теж відбувся корінний перелом на користь англо-американських союзників. Вирішальна битва відбулася в районі містечка Ель-Аламейн (Єгипет). Британські війська під керівництвом генерала Б. Монтгомері, маючи значну військову перевагу, завдали німецьким та італійським військам поразки. Останні змушені були відступити на захід. У листопаді 1942 р. із протилежного боку Північної Африки (Марокко, Алжир) почалася висадка американських військ під командуванням Д. Ейзенхауера (операція «Торч»). Італо-німецькі війська потрапили в пастку на морському узбережжі в Тунісі, їхній відчайдушний опір і навіть деякі успіхи на лівому фланзі американських військ не змінили загального співвідношення сил, і 13 травня 1943 р. вони капітулювали.

Значні втрати людей та техніки, яких зазнали держави «осі Берлін—Рим—Токіо» в Тунісі (близько 130 тис. лише полоненими), сприяли успішному десанту союзних військ на острові Сицилія в липні 1943 р. (операція «Хаскі»).

Під впливом поразок 25 липня 1943 р. в Італії відбувся державний переворот. Б. Муссоліні було заарештовано (але невдовзі звільнено в результаті німецької спецоперації). 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав перемир’я із союзниками. Проте англо-американське командування не скористалося ситуацією.

Д. Ейзенхауер не зміг налагодити швидкої висадки військ в Італії та вимагав від П. Бадольйо беззастережної капітуляції. А. Гітлер віддав наказ фельдмаршалу А. Кессельрінгу окупувати Апеннінський півострів. Спалахнули важкі бої за Італію. Союзним військам, які висадилися на півдні Італії, довелося долати потужний опір німецьких військ у районі Салерно, Неаполя й інших південноіталійських міст («лінія Густава»). Операції тут набули затяжного характеру.

А. Кессельрінг, хоч і був авіаційним генералом, уміло налагодив оборону. Лише 4 червня 1944 р. було взято Рим. Оборона стратегічного чотирикутника Італії Турин—Мілан—Генуя—Болонья з його потужним військово-промисловим комплексом тривала до квітня 1945 р. («Готська лінія»). Формальну владу тут зберігав Б. Муссоліні. Було проголошено Державу Сало.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Дайте визначення поняття «корінний перелом». Які битви стали переломними в Другій світовій війні? 2. Як називалася операція радянських військ, що передбачала оточення угруповання німецьких військ під Сталінградом? 3. Який німецький фельдмаршал потрапив у полон під час розгрому німецьких військ під Сталінградом? 4. Якою була роль Сталінградської і Курської битв у розгромі Німеччини? 5. Де під час Курської битви відбулася одна з найбільших танкових битв? 6. З'ясуйте історичне значення битви за Дніпро. 7. Яка битва стала переломною на Африканському театрі бойових дій? Охарактеризуйте бойові дії на півночі Африки в 1942—1943 рр. У якому році італо-німецькі війська зазнали поразки на Африканському театрі бойових дій? 8. Обговоріть у групах: яким є основний зміст бойових дій 1942—1943 рр. у Другій світовій війні? 9. Проведіть дискусію за питанням: чи можна вважати висадку союзників на Сицилії та в Італії відкриттям Другого фронту? 10. Чому наступ союзників в Італії розвивався вкрай повільно?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)