§ 53. Сталінський терор в Україні. Конституція СРСР 1936 р.

МЕТА

• характеризувати тоталітарний режим у СРСР

• визначати мету, перебіг і наслідки масових репресій

• розкривати основні положення сталінської Конституції

ДАТИ

1929 р. — встановлення тоталітарної системи в СРСР

1937—1938 рр. — «великий терор»

1936 р. — сталінська Конституція

Культ особи — звеличення ролі однієї людини, приписування їй за життя визначального впливу на хід історичного розвитку.

За словами Й. Сталіна, 1929 р. став «роком великого перелому». Можна стверджувати, що саме в цей час у СРСР остаточно склався тоталітарний режим.

Державну владу в СРСР фактично здійснювала Комуністична партія (ВКП(б)), в УСРР — її обласна організація КП(б)У. Партійні органи повністю контролювали призначення та усунення посадових осіб. Відповідальні посади могли обіймати лише члени партії. Тільки партійні структури могли висувати кандидатів у депутати рад. Жоден закон не міг бути схвалений без дозволу Політбюро ЦК ВКП(б). Воно вирішувало всі питання внутрішньої і зовнішньої політики. Рядові члени партії були остаточно усунуті від прийняття рішень і не могли впливати на зміну вищого керівництва. Партійні збори перетворилися на схвалення заходів керівництва. Навіть партійна символіка — червоний прапор і партійний гімн «Інтернаціонал» — стали державними символами.

Для контролю над суспільством на початку 1930-х рр. остаточно сформувалася система масових організацій. Письменники, художники були об’єднані у творчі спілки, які здійснювали ідеологічний контроль над їхньою творчістю. Хто не був членом об’єднання, той не мав права видавати свої твори, організовувати виставки тощо.

Решта населення працездатного віку була об’єднана в профспілки, які перебували під партійним контролем і насправді захищати права робітників не могли.

Молодь із 14 років була об’єднана в єдину організацію — Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді (ВЛКСМ), який вважали резервом і помічником партії. Молодші школярі спочатку ставали жовтенятами, а згодом вступали до піонерської організації.

Масові організації були створені для жінок, раціоналізаторів, фізкультурників, виборців тощо.

Уся ця система мала єдину офіційну державну ідеологію — марксизм-ленінізм. Інші ідеології не допускалися й заборонялися. Із бібліотек були вилучені твори противників та опонентів більшовиків. Для пропаганди марксизму-ленінізму було перебудовано систему освіти, засоби масової інформації. Пересічні громадяни взагалі не могли почути або прочитати альтернативної точки зору.

21 грудня 1929 р. Й. Сталіну виповнилося 50 років. До цього часу не було заведено святкувати ювілеї державних і партійних керівників, за винятком В. Леніна. Проте цього дня газета «Правда» містила тільки урочисті статті й вітальні листи, адресовані Й. Сталіну. Таку ініціативу підхопили всі засоби масової інформації. Це стало свідченням формування культу особи Й. Сталіна.

Важливим елементом контролю над суспільством за тоталітарного режиму є страх. Його досягали шляхом посилення масового терору проти явних та уявних противників сталінського режиму. Крім того, за допомогою «великого терору» Й. Сталін намагався ліквідувати соціальну напруженість у країні, спричинену його власними економічними й політичними прорахунками. Визнати їх було неможливо. Влада, застосовуючи різноманітні засоби залякування, домагалася того, щоб люди перестали думати й висловлювати сумніви, а бачили те, чого насправді не було.

• Прояви культу особи. Початок 1930-х рр.

Основними підсудними на процесі «Спілки визволення України» були 45 осіб, ще 700 осіб було заарештовано невдовзі у зв'язку із цією справою. Загалом під час та після процесу «Спілки визволення України» радянськими органами було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. За звинуваченням в «українському націоналізмі» та «шовінізмі» були арештовані вчителі української мови в школах, викладачі, письменники, науковці.

У 1933 р. відбулися перші арешти серед письменників. Ці арешти значно посилилися після самогубства М. Хвильового (травень 1933 р.). Протягом найближчого часу погром українських письменників набув особливого розмаху. За неповними даними, у період із грудня 1932 до травня 1937 р. було репресовано 71 українського письменника. Загалом у «сталінський період» репресій зазнали близько 500 письменників, які жили й працювали в Україні. Кампанія проти «скрипниківщини» вилилася в широкомасштабний погром інтелектуальних сил в Україні. Було майже повністю знищено наслідки обмеженої і контрольованої владою політики українізації.

Масові репресії в Україні почалися раніше, ніж в інших радянських республіках. Першого удару зазнала стара інтелігенція, особливо ті, хто раніше співпрацював з українськими урядами і небільшовицькими партіями. Хоча опозиція сталінському режиму внаслідок тотального контролю була незначною, розпочалися судові процеси з «викриттям» таємних організацій, яких ніколи не існувало. Це було потрібно для того, щоб довести наявність у СРСР ворогів, які загрожують суспільному й державному ладу. Перший такий процес відбувся в 1924 р. (процес «Центру дій»). Його жертвами стали представники української інтелігенції.

На початку 1929 р. прокотилася нова хвиля арештів діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові відбувся судовий процес над «членами» контрреволюційної організації під назвою «Спілка визволення України», яка шляхом збройного повстання начебто збиралася повалити радянську владу в Україні.

Наступ на українську інтелігенцію супроводжувався розгромом наукових шкіл. «Буржуазних націоналістів» виганяли із Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і запроваджували цензуру. Причетним до таємної організації зробили й М. Грушевського.

Для знищення опозиції у ВКП(б) із середини 1933 до листопада 1936 р. відбувалися тривалі кампанії генеральної чистки, у результаті якої склад КП(б)У скоротився наполовину.

Одночасно із чистками в партії в УСРР розгорнулася й інша, більш глибока кампанія масових репресій проти можливих противників режиму. Жертвами стали практично всі відомі владі учасники Української революції 1917 р., які перебували в СРСР. У ГУЛАГу опинилася більшість представників нової української культури, переважно робітничо-селянського походження. У липні 1933 р. після кампанії цькування наклав на себе руки прибічник українізації М. Скрипник.

1 грудня 1934 р. було вбито відомого діяча ВКП(б) С. Кірова. Для Й. Сталіна, який, можливо, був причетний до вбивства, це стало приводом для розгортання нової кампанії терору, спрямованої на зміцнення своєї влади.

• Причини масових репресій та формування культу особи Й. Сталіна

• С. Єфремов, В. Чехівський та інші діячі під час судового процесу над «Спілкою визволення України». Харків, 1930 р.

Цей процес його учасники називали «театром у театрі» (він відбувався в приміщенні Харківського оперного театру)

• Сандармох. Пам'ятний знак на місці розстрілів діячів української культури. Республіка Карелія, Росія

Убивство С. Кірова спричинило хвилю політичних арештів. Перший «кіровський» процес розпочався в Києві. Його учасниками стали колишні діячі українського визвольного руху. Працівники органів державної безпеки сфабрикували справу вигаданого «Об'єднання українських націоналістів», до якого зарахували галицьких інтелігентів. 13—15 грудня 1934 р. виїзна колегія Верховного суду СРСР у Києві розглянула справу 37 осіб, що проходили за справою «Об'єднання українських націоналістів». Вона стала першою серед арештів, хвиля яких зросла в першій половині 1935 р.

• Діти — в'язні ГУЛАГу. Кінець 1930-х рр.

Через декілька годин після цієї трагічної події було схвалено закон про запровадження «спрощеного порядку» розгляду справ про терористичні акти й терористичні організації. Із цього часу слідство мало закінчуватися за десять днів; звинувачення надавали підсудному за добу до розгляду в суді; справу слухали без участі прокурора й захисту; прохання про помилування забороняли. Вироки про розстріл виконували негайно після їх оголошення. На основі цього закону до кримінально-процесуальних кодексів союзних республік було внесено зміни.

Після пленуму ЦК ВКП(б) у лютому-березні 1937 р., на якому заарештували М. Бухаріна й О. Рикова, репресії переросли в масові. Щоб працівникам каральних органів було простіше виявляти «ворогів», їм дозволили застосовувати на допитах фізичні методи впливу. Унаслідок цього кількість викритих «контрреволюційних організацій» та їхніх учасників стрімко зростала. Серед найбільших були «Український національний центр», «Українська військова організація», «Польська організація войскова», «Білогвардійський центр у Києві». Загалом у 1930—1941 рр. в Україні було викрито понад 100 «центрів», «блоків» та «організацій». Кожен процес закінчувався репресіями, жертвами яких ставали десятки тисяч людей — родичі й знайомі засуджених, співробітники, сусіди.

Репресій у період «великого терору», як згодом назвали ці події дослідники, зазнало також компартійно-радянське керівництво республіки. Майже повністю було знищене вище керівництво КП(б)У. Із 62 членів ЦК КП(б)У на 1937 р. було репресовано 56 осіб. З 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У знищили десять, а з дев’яти членів Оргбюро — всіх, разом із першим секретарем ЦК С. Косіором. Унаслідок цього склад керівних органів республіки повністю змінився. Новим першим секретарем ЦК КП(б)У із 1938 р. став М. Хрущов. У своїх спогадах про ті часи він писав: «Україною наче Мамай пройшов. Не було... ні секретарів обкомів партії в республіці, ні голів облвиконкомів. Навіть секретаря Київського міськкому не було».

Сталінський терор був спрямований і на військових. Стратили Й. Якіра — командувача Київського військового округу; фізично знищили весь штаб цього округу. Крім того, загинули або потрапили до концтаборів сотні інших військових командирів і спеціалістів. Усе це підірвало боєздатність Червоної армії (загалом 37 тис. осіб).

Варто зазначити, що Політбюро ЦК ВКП(б) під головуванням Й. Сталіна в період «великого терору» визначало кількість осіб для репресій у союзних республіках. Так, на 1938 р. для України було ухвалено норму в 30 тис. осіб. Її перевиконання заохочувалося, а за невиконання можна було втратити не лише посаду, але й життя.

Усього з 1929 р. до 21 червня 1941 р. жертвами масових репресій стали 739 920 громадян України. Однак до цієї статистики не увійшли вислані в адміністративному порядку, розкуркулені та члени їхніх сімей. Імовірно, загальна кількість репресованих становить декілька мільйонів осіб.

Лісовий масив неподалік селища Биківня (нині північно-східна околиця Києва) є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, тут у 1937—1941 рр. було закатовано або розстріляно під час допитів органами НКВС від 15 до 100 тис. осіб.

• Радянський пропагандистський плакат. 1936 р.

• Карикатура на сталінську Конституцію

Поясніть, як ви розумієте наведену карикатуру.

У лютому 1935 р. VII з’їзд рад прийняв раніше схвалене пленумом ЦК ВКП(б) рішення про підготовку нової Конституції СРСР. Зокрема, передбачалося демократизувати виборчу систему, замінивши багатоступеневі, відкриті, нерівні вибори на прямі, рівні з таємним голосуванням.

У грудні 1936 р. VIII надзвичайний з’їзд рад СРСР затвердив нову Конституцію СРСР. Відповідно до неї було задекларовано побудову в країні соціалістичного суспільства. Запроваджувалися прямі вибори до всіх органів влади. Селянам надавали рівні з робітниками права обирати й бути обраними. Були ліквідовані так звані «позбавленці» — особи, що втратили виборчі права за належність до «експлуататорських класів». Замість з’їздів рад різного рівня запроваджували сесійні засідання місцевих, республіканських і союзної рад, що давало змогу більш оперативно приймати рішення. У новій Конституції 1936 р. було закріплено панівну роль Комуністичної партії, яку було визнано керівним центром усіх громадських і державних організацій. У такій ситуації ради мали владу лише формально, а фактично вона зосереджувалася в підвладному генеральному секретарю партійному апараті. Кожен член партії в радах, підпорядковуючись залізній партійній дисципліні, слухняно виконував її директиви.

На зразок союзної, XIV з’їзд рад УСРР у січні 1937 р. затвердив нову Конституцію республіки, яку офіційно стали називати Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР).

12 грудня 1937 р. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР. У виборчих бюлетенях був лише один кандидат від «блоку комуністів і безпартійних» та рекомендація: «Залиште прізвище одного кандидата, за якого ви голосуєте, решту викресліть». В умовах сталінських репресій майже не було сміливців, які наважувалися скористатися кабінкою для таємного голосування, щоб викреслити прізвище єдиного кандидата від «комуністів і безпартійних».

Конституція СРСР 1936 р. проголошувала також свободи зборів, друку, совісті, недоторканність особи, житла й листування, право звинувачуваного на захист, відкритість судового процесу. Однак в умовах «великого терору» ці права й свободи перетворювалися на глузування радянської влади із громадян країни.

• Головний провідник «великого терору» М. Єжов разом зі Й. Сталіним і В. Молотовим на березі каналу Москва—Волга (оригінальне фото, літо 1937 р.) (1). Після арешту М. Єжова фото було відретушовано, а свідчення присутності М. Єжова прибрано (2)

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що таке тоталітаризм? 2. Чому сформувався культ особи Й. Сталіна? 3. Якою була кількість репресованих у 1933—1938 рр. в Україні? 4. Як розгорталися масові репресії в Україні? Дайте їм характеристику. 5. Обговоріть у групах: у чому полягали суперечності між радянською дійсністю й сталінською Конституцією 1936 р.? 6. Проведіть дискусію: чому не було масових виступів населення проти порушень прав людини? 7. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення про жертв масових репресій у радянській Україні.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)