Спроба відновлення Української держави. Початок збройної боротьби УПА
- 2-07-2022, 15:57
- 435
10 Клас , Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)
§ 70. Спроба відновлення Української держави. Початок збройної боротьби УПА
МЕТА
• розповідати про проголошення Акта відновлення Української держави, давати йому оцінку
• визначати роль похідних груп у спробі відновлення Української держави
• характеризувати процес створення УПА
ДАТИ
1941—1943 рр. — діяльність «Поліської Січі»
30 червня 1941 р. — проголошення Акта відновлення Української держави
5 жовтня 1941 р. — створення в Києві Української національної ради (УНРади)
14 жовтня 1942 р. — створення Української повстанської армії (УПА)
Напад Німеччини на СРСР лідери ОУН розцінили як реальну можливість вибороти незалежність України.
ОУН(Б) значну увагу приділяла питанню створення української армії. Із цією метою вона використовувала будь-які можливості для підготовки відповідного командного складу й набуття бойового досвіду. Як уже згадувалося, за згодою з німецькими військовими і розвідкою діячі ОУН(Б) проходили підготовку в поліцейських школах, старшинській школі в Кракові. Було створено батальйони «Роланд» та «Нахтігаль».
У той же час ОУН(Б) активно формувала похідні групи (загальна кількість 5 тис. осіб), які мали рухатися за німецькою армією і здійснювати пропаганду та агітацію, а також створювати місцеві органи влади, громадські організації, міліцію, суди. Так діячі ОУН(Б) намагалися поставити Німеччину перед фактом відновлення Української держави. У складі похідних груп був заздалегідь сформований політичний осередок із провідних діячів ОУН на чолі з Ярославом Стецьком. Діставшись 30 червня 1941 р. Львова, члени цієї групи налагодили зв’язок із керівниками Крайової екзекутиви ОУН, що діяла в підпіллі. Увечері того ж дня були проведені Національні збори (близько 100 осіб), на яких Я. Отецько оголосив Акт відновлення Української держави.
Після проголошення Акта Я. Отецька обрали головою Державного правління, яке сформувало Крайове правління. Наступного дня львівська радіостанція, яку взяли під контроль бійці батальйону «Нахтігаль», оголосила про відновлення Української держави. Почалося формування відповідних органів влади. Так, було створено міське правління у Львові на чолі з Ю. Полянським, а також Львівське обласне правління на чолі з професором права О. Марітчаком. За кілька днів Крайове правління було реорганізоване в Українське державне правління (УДП).
Проте плани будівництва Української держави порушило німецьке керівництво. Почалися репресії. 8 липня 1941 р. керівництво ОУН(Б) прийняло рішення про перехід до підпільної боротьби. Наступного дня було заарештовано Я. Стецька, а згодом інших провідників ОУН (зокрема, С. Бандеру було доправлено до концтабору). На всі наполягання німецького керівництва скасувати Акт провідники ОУН(Б) відповіли відмовою.
У листопаді 1941 р. було видано наказ німецьким каральним органам таємно страчувати без суду членів ОУН(Б). Незважаючи на переслідування, керівництво ОУН сформувало групу із 30 осіб, яка мала дістатися Києва і створити український уряд. Проте ця група була перехоплена німецькою розвідкою. На знак протесту проти репресій батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» відмовилися виконувати свої обов’язки. Незабаром їх було розформовано, а командний склад заарештовано.
Проте ОУН(Б) була сповнена рішучості боротися за Українську державу. Завдяки величезним зусиллям за перші місяці війни вдалося створити й легалізувати органи української адміністрації на території Рівненської, Волинської, Житомирської, Тернопільської,
• Львів'яни в очікуванні проголошення Акта відновлення Української держави. Червень 1941 р.
• Батальйон «Нахтігаль» на вулицях Львова. 1941 р.
УДП фактично стало урядом.
Я. Стецько — прем'єр-міністр і голова департаменту соціальних реформ.
М. Панчишин — віце прем'єр і міністр охорони здоров’я.
Л. Ребет — другий віце прем'єр.
В. Петрів — міністр оборони.
В. Лисий — міністр внутрішніх справ.
І. Федорович — міністр юстиції.
Ю. Павликовський — міністр національної економіки.
І. Ольховський — міністр фінансів.
A. П'ясецький — міністр лісів.
B. Радзикевич — міністр народної освіти та релігійних справ.
О. Гай-Головко — міністр інформації.
І. Климів — міністр координації.
Н. Мороз — міністр зв'язку.
• Митрополит А. Шептицький із членами Українського Центрального Комітету. Праворуч від нього — В. Кубійович (голова УЦК), ліворуч — В. Сімович. 1943 р.
Кам’янець-Подільської, Вінницької, Київської, Дніпропетровської, Харківської і Луганської областей. Однак закріпитися цим органам місцевої влади всіх рівнів так і не вдалося. Нацистський уряд розглядав їх як конкурентів і, ліквідуючи їх, створював нові допоміжні управи під своїм контролем. Чимало членів ОУН приховували свою належність до організації та отримали посади в цих нових структурах, а також у допоміжній поліції. Подальші репресії та окупаційна політика Німеччини остаточно переконали провідників ОУН(Б) у необхідності розпочати повстанську боротьбу.
Сподіваючись на підтримку Німеччини, ОУН(М) теж спорядила в Україну похідні групи. їхнім завданням було створення українського уряду, який мав узяти на себе організацію суспільно-політичного, економічного і культурного життя в Україні.
Провідну роль у розгортанні діяльності організації відігравав заступник голови проводу ОУН(М) О. Кандиба (Ольжич). 5 жовтня 1941 р. в Києві відбулися Установчі збори, на яких було обрано Українську національну раду (УНРаду). Очолив її професор М. Величковський. УНРада заявила, що вона перебрала на себе зобов’язання представляти український народ перед німецькими окупаційними органами, дбати про розвиток економіки, національної культури та освіти, боротися з більшовицькою пропагандою й агітацією, виховувати національно свідому молодь. За кілька днів у Києві було сформовано міську управу на чолі з професором О. Оглобліним, якого згодом змінив професор В. Багазій. Керівники ОУН(М) також очолили місцеве самоврядування в Житомирі, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах. Уже в жовтні вони організували на Київщині освіту в національному дусі, почали випуск газет (понад 100), відкривали «Просвіти». Проте 20 листопада 1941 р. окупаційна адміністрація заборонила діяльність УНРади. Почались арешти. Лише в Києві було заарештовано 621 члена ОУН. Частину їх було страчено в Бабиному Яру, зокрема поетесу О. Телігу.
Більшість президії Київської УНРади на чолі з М. Величковським виїхала до Львова, де об’єдналася зі Львівською УНРадою, діяльність якої було дозволено окупаційною адміністрацією. Також до неї приєдналися деякі депутати Сойму Карпатської України. Таким чином було здійснено символічний акт єдності українського народу. Львівську УНРаду очолив К. Левицький, а з листопада 1941 р. — А. Шептицький. При УНРаді діяв Український крайовий комітет, який займався питаннями національного, суспільного, господарського, культурного життя українства. У лютому 1942 р. митрополит А. Шептицький надіслав до Берліна меморандум із приводу геноциду євреїв, а також заявив про права українців на власну державу. Це стало приводом до розпуску нацистською владою Львівської УНРади в березні 1942 р.
• Мітинг у Перемишлі 7 липня 1941 р. з приводу прийняття Акта відновлення Української держави
• Загін УПА. 1940-ві рр.
• Підрозділ «Поліської Січі» в Олевську. 1941 р.
• Плакат, який відбиває мету діяльності воїнів УПА
Серед українських політичних і військових угруповань, що претендували на першість у протистоянні з окупаційним урядом, була «Поліська Січ» під проводом Т. Боровця. У серпні 1940 р. він прибув на Волинь, де створив збройне підпілля. Після початку війни він за завданням німецької влади вів боротьбу із залишками радянських підрозділів і партизанами на Волині та Поліссі. Під його командуванням було близько 3 тис. бійців. Незабаром він поширив свою діяльність на значну територію, де проголосив «Поліську республіку» із центром в Олєвську. Йому вдалося налагодити співпрацю з ОУН(М) та гетьманцями. Наприкінці 1941 р. нацисти розпустили формування Т. Боровця. Козаки розійшлися по домівках зі зброєю, а він із невеликим загоном пішов у підпілля.
Нацистська окупаційна політика змусила отамана Т. Боровця знову взятися за зброю, але вже проти нацистів. У лютому-березні 1942 р. він організував Українську повстанську армію, яка розпочала збройну боротьбу проти окупантів. Проте у Т. Боровця не склалися відносини з ОУН(Б), яка вимагала від нього повного підпорядкування. Загони ОУН(Б) насильно приєднали підрозділи Т. Боровця, а також ОУН(М) до УПА. Тоді Т. Боровець у липні 1943 р. перейменував свою армію на Українську народну революційну армію (УНРА, 5 тис. осіб). У листопаді 1943 р. він намагався шляхом переговорів із німецькою адміністрацією змінити німецьку окупаційну політику в Україні. Проте під час переговорів Т. Боровця було заарештовано і відправлено до концтабору. УНРА було поглинено УПА.
На початок 1943 р. серед усіх українських партій та організацій легальну роботу продовжував лише Український Центральний Комітет на чолі з В. Кубійовичем, що був створений у Кракові в 1940 р.
На початку 1944 р. німецький уряд здійснив ще одну хвилю арештів. Так, були заарештовані керівники ОУН(М): А. Мельник, О. Кандиба (Ольжич) та інші. Українство було змушене стати на шлях збройної боротьби.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Які методи використовувала ОУН для відродження Української держави? 2. Коли було проголошено Акт відновлення Української держави? 3. Якою була мета діяльності похідних груп? 4. Чому не вдалося сформувати державні структури Української держави? 5. Коли і як була створена «Поліська Січ»? 6. Як ОУН(Б) вдалося очолити збройну боротьбу проти окупантів? 7. Яким було ставлення нацистської влади до проявів українського національного руху?
Коментарі (0)