§ 48. Політика польської влади щодо українства в 1930-ті рр.

МЕТА

• розповідати про антиукраїнську політику влади Другої Речі Посполитої

• характеризувати акції «пацифікації» (умиротворення) і «ревіндикації»

• давати оцінку становища українства в Польщі в 1930-ті рр.

ДАТИ

1930 р. — акція «пацифікації»

1937—1939 рр. — заходи «ревіндикації»

• «Пацифікація» Галичини. 1930 р.

Економічна криза 1929—1933 рр. створила передумови для загострення україно-польських відносин. Будь-який прояв українського національного життя сприймався як акт нелояльності до держави, прояв сепаратизму. Поштовхом до репресій стали дії радикально налаштованих українців із підпалу майна польських «осадників». Відповідальність за це взяла на себе УВО (ОУН).

Проявами саботажу стали пошкоджені телефонні й телеграфні лінії, перешкоди на залізниці, підпали будинків і майна поляків. Метою саботажу націоналісти визначали спроби зірвати вибори в сейм, що мали відбутися в листопаді 1930 р., спричинити паніку серед польського населення Галичини, посилити настрої невпевненості та анархії в суспільстві, продемонструвати внутрішню нестабільність польської держави. ОУН також намагалася засвідчити свою дієвість перед українським населенням Галичини та українською діаспорою, зробити «українське питання» знову актуальним на світовій арені, зірвати спроби порозуміння з поляками. Усі ці дії мали підняти народ на збройне повстання проти окупації.

Рішення про умиротворення («пацифікацію») Галичини було прийнято 1 вересня 1930 р. Масштаби каральної акції польської влади набагато перебільшували кількість фактів саботажу.

Особливу увагу каральні загони приділяли не лише місцевим активістам, учителям, священикам, а й усім українським установам — школам, осередкам «Просвіт», кооперативам. Під час акції наруги зазнавали всі прояви українства: написи українською мовою, цвинтар січових стрільців, портрети І. Франка і Т. Шевченка тощо.

Громади кожного населеного пункту, де проводили «пацифікацію», також мали сплатити контрибуцію польській поліції та армії продовольством, худобою тощо. Побиття людей і руйнування майна супроводжувалися й відвертим пограбуванням населення. Каральна акція мала на меті не стільки виявити винуватців саботажу, скільки створити атмосферу терору проти мирного населення, стати покаранням за нелояльність цілого краю.

Під час «пацифікації» із селянства силою вибивали зобов’язання голосувати за провладний Безпартійний блок. Таким чином, під час виборів у листопаді 1930 р. за нього проголосувало більше половини виборців краю, кількість українських депутатів у сеймі зменшилася вдвічі (із 46 до 20 осіб), а сенаторів — з 11 до чотирьох осіб.

Події «пацифікації» розглядали на засіданні Ліги Націй. Для цього було створено Комітет із представників Великої Британії, Норвегії та Італії. Розгляд справи збігся з активізацією партизанської діяльності ОУН навесні 1931 р. Зокрема, польські дипломати використовували приклади нападів активістів ОУН на поштові відділення, убивства комендантів поліції для звинувачення націоналістів у тому, що вони спровокували каральну акцію. Лише 30 січня 1932 р. Ліга Націй прийняла резолюцію щодо «українського питання», яка поклала відповідальність за «пацифікацію» на українських націоналістів. Разом із тим були підтверджені деякі факти зловживання з боку польської влади під час проведення акції. Проте комісія на це не відреагувала.

Акція «пацифікації» (умиротворення) — репресивні дії польського уряду проти українського населення Східної Галичини, що відбувалися 20 вересня — 30 листопада 1930 р.

• Українська діаспора активно виступала з осудом дій польської влади під час «пацифікації». 1930 р.

Акція «пацифікації» охопила територію 30 повітів. Поліцією було «пацифіковано» 325 сіл, армією — 168. Проведено 5195 ревізій у 450 селах. Було побито 1357 осіб, зґвалтовано 40 жінок, 13 осіб загинули (серед них керівник крайових УВО та ОУН Юліан Головінський). Ще 1739 українців, переважно молоді, було заарештовано (згодом більшу частину відпустили). Ліквідовано й заборонено «Пласт», закрито українські гімназії в Тернополі, Рогатині, Станіславі, Дрогобичі тощо. Зазнали нападів і греко-католицькі церкви. Було заарештовано 21 депутата-українця польського сейму й трьох сенаторів.

«Пацифікація» дала інформаційний привід для активізації «українського питання» у світі. У Німеччині вийшло 312, в Англії, США, Канаді — 165, Чехословаччині — 40, Італії та Франції — по 20 статей, присвячених цим подіям. У СРСР також не оминули цю тему. У різних країнах відбулося понад 200 мітингів на підтримку українців.

• Читальня й бібліотека товариства «Просвіта» після польського погрому. Селище Чижиків (нині Львівська область)

• Склад повітового союзу кооперативів у Тернополі після ревізії польської поліції. 1930-ті рр.

Наслідком «пацифікації» стало зростання серед українства національної самосвідомості, посилення ворожості до польської держави й поляків, аж до радикального загострення україно-польських відносин на західноукраїнських землях. Заходи польської влади дали лише тимчасовий бажаний результат. Незабаром прокотилася хвиля терористичних актів, організованих ОУН. Зокрема, у 1934 р. було вбито міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького.

Голодомор 1932—1933 рр. та репресії проти українців у СРСР спонукали частину українського суспільства західноукраїнських земель до пошуку шляхів припинення протистояння з польською владою. Поляки, у свою чергу, також намагалися знайти порозуміння. У 1935 р. найбільша українська партія УНДО взяла курс на «нормалізацію» україно-польських відносин. Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Було амністовано політичних в’язнів концтабору в Березі-Картузькій (створений у 1934 р.). Проте в більшості випадків заклики до порозуміння та політичні рішення керівників польської держави наражалися на стійке антиукраїнське ставлення місцевих чиновників, поміщиків, «осадників».

Українські партії намагалися використати легальні можливості впливу на формування державної внутрішньої політики. Серед легальних методів парламентської боротьби українські депутати, що становили меншість, активно використовували обструкцію, зривали роботу парламенту.

«Нормалізація» виявилася короткочасною. Незабаром після смерті Ю. Пілсудського в 1935 р. польські правлячі кола знову змінили курс. В умовах назрівання нового світового конфлікту вони боялися, що «українське питання» стане «розмінною картою» в міжнародних відносинах, а будь-які поступки українству сприятимуть наростанню сепаратизму. Тому було відкинуто будь-які поступки, розпочалася нова хвиля репресій. Єдиною опорою режиму на так званих «східних кресах» було визнано польське населення.

На нараді вищого командного складу міністр військових справ Т. Каспжицький заявив: «Польська держава, а отже, і військо, мають прагнути підпорядкування віруючих окремих конфесій асиміляційним впливам польської культури... а там, де це можливо, як, наприклад, щодо слов’янських меншин, процес полонізації церковно-релігійного життя слід оточити якнайбільшою увагою». Цей виступ ознаменував собою початок примусової акції, яка в польських джерелах отримала назву акції «ревіндикації» (із польської — повернення майна) — навернення православних українців, білорусів у католицтво. Метою цієї акції проголошувалося «повернення до польськості всього, що було польським». Найвищого прояву акція набула в 1937—1939 рр., коли розпочалася кампанія тиску й погроз щодо місцевого православного населення.

«Нормалізація» — спроба знайти порозуміння між частиною лідерів українського руху в Польщі та урядовими колами.

• Зруйнована церква в Крилові (нині Кіровоградська область). 1938 р.

Обструкція у перекладі з латини означає «перешкода». У політиці — це протидія роботі парламенту, проведенню мітингів, зборів. Одним із популярних прийомів парламентської обструкції є штучне затягування обговорення питань, довгі промови депутатів (тепер часто неможливі через фіксований регламент). Уперше цей метод українські депутати використали в 1912 р. у віденському парламенті під час обговорення військового бюджету. Так, станіславський адвокат Лев Бачинський виголосив промову, яка тривала 18 годин (із 12 до 13 червня)! У ній ішлося про зволікання з відкриттям українського університету. Під час виступу Л. Бачинський зірвав голос, але навіть це не зупинило оратора.

Давно відомі й такі прийоми, як «шумовий супровід», образливі викрики, бійки, демонстративний вихід опозиціонерів із зали засідань, дозвіл більшості на арешти опозиційних депутатів тощо. Незвичним способом голосової обструкції, до якої часто вдавалися українські та білоруські посли, був спів національних пісень.

У 1938 р. було зруйновано православні храми на Холмщині та Південному Підляшші. Грубе насильство під час «ревіндикації» православних на католиків зафіксовано в селах Волинського воєводства. Протягом лише 60 днів (травень—липень 1938 р.) було зруйновано 127 українських церков та інших культових споруд.

Суть цієї політики сформував член Національно-демократичної партії Польщі К. Грабік, який вважав, що для забезпечення у Волинському воєводстві польських державних інтересів слід посилити військове й цивільне «осадництво», у державних установах зробити обов’язковою лише польську мову, замінити кирилицю на латинський алфавіт, запровадити польську мову в православних церквах, ліквідувати окремі українські школи тощо.

У 1930-ті рр. у середовищі польських націонал-демократів виник план здійснити депортацію українського населення в західні райони Польщі. Ці наміри були відображені в таємній постанові Ради міністрів у березні 1939 р. Початок Другої світової війни завадив цим прагненням, хоча в 1938—1939 рр. у прикордонній смузі із СРСР були проведені окремі акції, спрямовані на виселення українців. У 1947 р. польська комуністична влада в межах операції «Вісла» депортувала всіх українців із їхніх етнічних земель, що опинилися у складі відновленої Польщі.

Польща також негативно поставилася до створення Карпатської України і, допомагаючи Угорщині, доклала зусиль для її ліквідації. Зокрема, вона направляла диверсантів для акцій саботажу (операція «Лом»). Також польська влада вчинила справжній злочин. Без суду й слідства польські військові розстрілювали бійців Карпатської Січі, які намагалися відійти на територію Польщі або були передані угорській владі як польські громадяни. На Верецькому, Яблунівському та Ужоцькому перевалах було розстріляно близько тисячі січовиків.

До 1938 р. на території Холмщини й Підляшшя було закрито близько 150 православних церков, а церковні землі конфісковано. Натомість зводили польські костьоли. Не допомогло й заступництво митрополита УГКЦ А. Шептицького, який звертався до Ватикану з вимогою припинити окатоличення (полонізацію) краю. Частину церков, які перейшли під юрисдикцію УГКЦ, було врятовано.

Із донесення інспектора польської армії генералу Казімежу Фабриці на адресу Головного штабу Війська Польського (17 березня 1939 р.)

Вважаю, що справа можливого утримання [кордону] для допомоги угорським підрозділам закінчена. Друга фаза — ліквідація української справи на [Підкарпатській] Русі — триватиме довше, доки угорці повністю не оволодіють територією. У ході знищення угорцями активних українських елементів очікується втеча цих останніх через кордон. Головним завданням стане їх ліквідація.

Чому польська влада вдалася до таких дій?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли відбулася акція «пацифікації» українського населення Східної Галичини? Якою була мета цієї акції? 2. Обговоріть у групах: який вплив мала акція «пацифікації» на розвиток українського національного руху і на україно-польські відносини? 3. Який найгучніший терористичний акт було скоєно членами ОУН у 1930-ті рр.? 4. Якою була мета правлячих кіл Другої Речі Посполитої у політиці щодо українства в другій половині 1930-х рр.? 5. Які події вплинули на позицію політичних партій Західної України щодо УРСР? 6. Що передбачала «ревіндикація»? Які українські землі вона охопила? 7. Назвіть факти, які перетворювали Волинь на регіон гострого конфлікту між українцями й поляками. 8. Із якою метою польська влада планувала провести депортацію українського населення в західні райони Польщі?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)